загрузка...
 
2.2. Фази циклу і їх прояв
Повернутись до змісту
Класичний цикл суспільного відтворення складається з чотирьох фаз.
Перша фаза — криза (спад). Відбувається скорочення обсягу виробництва і ділової активності, падіння цін, затоварення, росте безробіття і різко збільшується кількість банкрутств. При цьому слід зазначити, що існують розходження в ступені негативного впливу економічних криз на окремі галузі. У галузях, що поставляють предмети повсякденного попиту, виробництво скорочується в порівняно менших масштабах. У той же час при несприятливій економічній ситуації споживачі можуть ледве чи не цілком припинити закупівлі устаткування чи побутової техніки в чеканні кращих часів. Відповідно падіння виробництва в металургії, важкому машинобудуванні, галузях, що зайняті виробництвом холодильників, автомобілів і т.п., буває, як правило, більшим, ніж у легкій і харчовій промисловості. Маються розходження в реакції на кризу монополій і немонополізованих секторів економіки. Якщо у високомонополізованих галузях у період кризи ціни майже не знижуються при різкому скороченні обсягів виробництва, то в галузях з низькою концентрацією капіталу відбувається значне падіння цін при відносно невеликому зниженні обсягів випуску продукції. Інакше кажучи, монополії, спираючись на свою економічну владу, з набагато меншими втратами можуть пережити кризу.
Друга фаза — депресія {стагнація). Вона являє собою фазу (більш-менш тривалу — від півроку до трьох років) пристосування господарського життя до нових умов і потреб, тобто фазу знаходження нової рівноваги. Для неї характерна непевність, безладні дії. Довіра підприємця до кон'юнктури відновлюється важко, він оглядається, не ризикуючи вкладати значні кошти в бізнес, хоча ціни й умови господарювання стабілізуються. Ця фаза характеризується в багатьох випадках падінням норми відсотка.
Третя — пожвавлення. Це фаза відновлення. Починаються капіталовкладення, зростають ціни, виробництво, зайнятість, процентні ставки. Пожвавлення охоплює, насамперед, галузі, що поставляють засоби виробництва. Заохочувані успіхом інших, створюються нові підприємства. Інакше кажучи, пожвавлення завершується досягненням передкризового рівня за макроекономічними показниками. Потім починається новий, більш високий, ніж колись, підйом.
Четверта — підйом (бум). Це фаза, при якій прискорення економічного розвитку виявляється в серії нововведень, виникненні маси нових товарів і нових підприємств, у стрімкому зростанні капіталовкладень, курсів акцій і інших цінних паперів, процентних ставок, цін і заробітної плати. І в цей же час наростає напруженість банківських балансів, збільшуються товарні запаси. Підйом, що виводить економіку на новий рівень в поступальному розвитку, підготовляє базу для нової періодичної кризи.
Первісним "поштовхом" (причиною) нової періодичної кризи є скорочення сукупного попиту, і знову починається спад виробництва, падіння зайнятості, зменшення доходів, скорочення витрат і попиту. Що ж стосується факторів, що викликають первісне скорочення сукупного попиту, то вони можуть бути самими різними:
заміна зношеного устаткування (зменшуються колишні закупівлі сировини, матеріалів, запчастин);
падіння попиту на окремі види продукції;
ріст податків і кредитних відсотків;
порушення закону грошового обігу;
війни;
різні політичні події; непередбачені ситуації і т.д.
Усе це може зламати сформовану ринкову рівновагу і дати поштовх черговій економічній кризі. З урахуванням різноманіття причин (збудників) циклічного відтворення і частих порушень традиційних фаз ученими різних напрямків пропонуються наступні іновиди циклів:
цикли Кондратьева чи довгохвильові цикли тривалістю 40-60 років: їх головною рушійною силою є радикальні зміни в технологічній базі суспільного виробництва, його структурна перебудова;
цикли Коваля. їхня тривалість обмежується приблизно 20 роками, а рушійними силами є зрушення у відтворювальній структурі виробництва (часто ці цикли називають відтворювальними чи будівель-ми);
цикли Жюглара періодичністю 8-10 років, що є підсумком взаємодії різноманітних грошово-кредитних факторів;
приватні господарські цикли, що охоплюють період від одного 12 років та існують у зв'язку з коливаннями інвестиційної активності.
Велику увагу в сучасних умовах учені приділяють теорії "довгих хвиль" Н.Д. Кондратьева (1892-1938). Ще в 20-і роки, вивчаючи питання динаміки господарської кон'юнктури в СРСР, Кондратьев пробив економічні зіставлення ряду показників, що характеризують збиток нашої економіки, з динамікою світового капіталістичного господарства. Дослідження привели його до вироблення концепції довгих хвиль" капіталістичного відтворення. Узагальнивши вели-ший статистичний матеріал, Кондратьев довів, що поряд з відомими малими циклами капіталістичного відтворення (тривалістю 8-10 років) існують великі відтворювальні цикли середньою тривалістю -55 років. У цих циклах Кондратьев виділив дві фази чи дві хвилі, підвищувальну і понижуючу.
Перший цикл із 1787-1792 до 1810-1817 pp. (підвищувальна хвиля) і з 1810-1817 до 1844-1851 pp. (понижуюча хвиля). Другий цикл
з 1844-1851 до 1870-1875 pp. (підвищувальна хвиля) і з 70-1875 до 1890-1896 pp. (понижуюча хвиля). Третій цикл — з 20-1896 до 1914-1920 pp. (підвищувальна хвиля) і з 1920 до 1940 pp. (понижуюча хвиля). Відповідно до його розрахунків випливає, що четвертий, великий цикл повинен був початися з кінця 40-х і продовжуватися до початку 70-х років. Очікувалася підвищувальна хвиля, а з початку 70-х до середини 80-х років — понижуюча. Перехід від понижуючої хвилі четвертого циклу до підвищуючої хвилі наступного, п'ятою, великого циклу повинен, за цими розрахунками, відбутися на початку 90-х років, а вища точка підвищувальної хвилі цього п'ятого циклу буде досягнута в першому десятилітті XXI ст.
Досвід розвитку світової економіки показав, що кондратьєвські "довгі хвилі" вірогідно прогнозують розвиток суспільного відтворення. Тому його теорія узята на озброєння в багатьох країнах світу й у закордонній соціально-економічній літературі затвердилося дуже поважне ставлення до великих циклів
Ідеї Кондратьева з урахуванням розвитку науки досліджуються багатьма вченими. Дуже плідно в цьому напрямку працював австрійський економіст І. Шумпетер. У своїй роботі "Ділові цикли" (1939) він обґрунтував концепцію, відповідно до якої головною рушійною силою довгострокових коливань капіталістичної економіки є хвилеподібна динаміка технічних і технологічних нововведень. У сучасних умовах "довгі хвилі" не можуть робити істотний вплив на традиційні промислові цикли. Якщо криза вибухне в період понижуючої хвилі великого циклу, це визначить його більш глибокий і затяжний характер, так само як і підвищуюча хвиля великого циклу може впливати на подолання кризи.


загрузка...