загрузка...
 
7.4. Використання цінних паперів у процесі приватизації
Повернутись до змісту
Види цінних паперів. Із запровадженням у готівковий обіг приватизаційних майнових сертифікатів вони стали популярним серед широких верств населення видом цінних паперів. Але приватизаційний майновий сертифікат не можна назвати цінним папером, який є частиною капіталу чи борговим зобов’язанням. На нього не нараховуються ні відсотки, ні дивіденди. Його статус є ближчим до опціону, який дає право на придбання акцій підприємств, що приватизуються, причому із незвичайним для опціону терміном дії — понад один рік. Але опціон має визначену ціну (фіксована ціна, за якою опціон дає право купити або продати акцію) і премію (ціна, за якою куплений опціон). У приватизаційного майнового сертифіката нема ані премії (він видається безоплатно, сплачуються лише послуги і мито), ані ціни (ціна визначиться в момент продажу акцій підприємства на сертифікатному аукціоні). Крім того, приватизаційний майновий сертифікат призначений тільки для придбання акцій підприємств, що приватизуються, тобто він не виконує функцій універсального засобу платежу, як більшість інших цінних паперів.
Ринкова ціна приватизаційного майнового сертифіката визначається рухом курсів акцій підприємств, правом на придбання і засобом платежу яких він є. А ціна підприємств, у свою чергу, визначається їх фінансово-економічним станом.
Станом на 1 січня 1997 р. майже 84% громадян отримали приватизаційні майнові сертифікати. Для забезпечення можливості їх використання на сертифікатних аукціонах у 1996 році щомісяця виставлялись акції 300 400 підприємств. Через мережу центрів сертифікатних аукціонів вкладали свої приватизаційні сертифікати 16 млн чоловік, а в цілому кожен другий громадянин України реалізував своє право на придбання частки державного майна.
Сутність і структура ринку цінних паперів. Ринок цінних паперів є особливим сегментом фінансового ринку, на якому складаються відносини з приводу купівлі-продажу спеціальних документів (цінних паперів), які мають власну вартість, вільно обертаються і свідчать про відносини співвласності, позички і похідних від них між тими, хто залучає ресурси, випускаючи цінні папери (емітенти), і тими, хто їх набуває (інвестори), опосередковані, як правило, участю особливих суб’єктів підприємницької діяльності — фінансових посередників.
Таким чином, ринок цінних паперів не є абсолютно самостійним інститутом ринкової економіки, а є лише частиною фінансового ринку (рис.7.26).

Структура фондового ринку України подібна до таких структур у країнах з розвиненою ринковою економікою. Вона також включає всі основні елементи ринку: емітентів, інвесторів і фінансових посередників (рис.7.27).

З часом, особливо із появою на фондовому ринку великої кількості дрібних акціонерів, які придбали акції за рахунок приватизаційних майнових сертифікатів, місце і роль фінансових посередників стануть значно суттєвішими.
Фінансові посередники утворюють позабіржовий ринок цінних паперів. Його інфраструктуру становлять інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, довірчі товариства, холдингові фірми, інші юридичні особи, які згідно з Законом України «Про цінні папери і фондову біржу» можуть провадити посередницьку, комісійну та комерційну діяльність з цінними паперами, а також аудиторські і консалтингові організації.
Позабіржовий ринок цінних паперів не є альтернативою біржовому ринку, а доповнює і розширює його, як на первинному, так і на вторинному рівні.
Обіг цінних паперів у процесі приватизації. У країнах із традиційною ринковою економікою відпрацьований достатньо чіткий механізм купівлі-продажу цінних паперів. Торгівля ними здійснюється на так званих первинних та вторинних ринках цінних паперів тільки через офіційних посередників — інвестиційних дилерів і брокерів, які є затвердженими законодавством монополістами на цю торгівлю. Інвестиційні дилери, по-перше, скуповують у акціонерних товариств цінні папери, головним чином нові випуски, щоб потім їх перепродати дрібними партіями інвесторам, і, по-друге, виконують посередницькі (брокерські) функції, зводячи продавців і покупців одного з одним.
Брокери здійснюють купівлю і продаж цінних паперів, як правило, за дорученням і за рахунок своїх клієнтів. За посередництво між покупцями і продавцями брокери стягують комісійні, величина яких визначається або за згодою сторін, або встановлюється радою у вигляді стабільної такси.
Первинний ринок зв’язаний із випуском довгострокових цінних паперів. На ньому клієнти купують цінні папери через брокерські представництва і (або) інвестиційні банки (фірми), які допомагають передплачувати і продавати нові випуски цінних паперів.
Головна особливість цього ринку полягає в тому, що клієнти, передплачуючи або купуючи одразу цінні папери, свої кошти переказують на розрахунковий рахунок акціонерної корпорації, що їх випускає, а не їхньому попередньому власникові.
Вторинний ринок призначений для обміну цінних паперів, які випущені раніше, між інвесторами. Так, наприклад, якщо вперше випущені акції акціонерного товариства продаються і купуються тільки на первинному ринку, то наступний їх продаж і купівля здійснюються тільки на вторинному ринку.
Існують два методи розповсюдження нових випусків цінних паперів через первинний ринок. Перший полягає в тому, що акціонерне товариство може укласти договір з інвестиційним банком, який виконує дилерські функції, на їх розпродаж і розміщення. Цей метод може застосовуватись великими корпораціями, які здійснюють значну емісію. Інвестиційний банк розповсюджує цінні папери серед комерційних банків, страхових організацій, підприємств і приватних осіб. За таких умов корпорації отримують гарантії одержання необхідного їм акціонерного капіталу, а інвестиційний банк — комісійної виручки.
Якщо обсяг акцій, що випускаються, дуже великий і окремі інвестиційні банки не можуть самі обслужити замовника, то дилери утворюють передплатний синдикат. Тоді кожний член такого синдикату відповідає за розповсюдження тільки частки нового випуску цінних паперів. За цих умов корпорації може бути відмовлено у попередній гарантії їх розповсюдження.
Другий метод, що використовується корпораціями для одержання необхідного акціонерного капіталу через первинний ринок цінних паперів, зв’язаний з їх безпосереднім і прямим (без участі інвестиційних банків) продажем клієнтам. Такий метод застосовується корпораціями, коли вони здійснюють додатковий випуск нових акцій. У цьому випадку корпорації поштою та іншими способами сповіщають своїх акціонерів про нову емісію цінних паперів та умови їх придбання. Якщо не всі цінні папери нового випуску розійшлися серед «своїх акціонерів», корпорація може запропонувати їх для продажу широкому загалу через брокерські контори-представництва.
Кожний з цих методів має свої переваги і вади. Перший метод дозволяє здійснити значно більш швидку, порівняно із другим, мобілізацію акціонерного капіталу. Другий метод є більш дешевим для корпорації, бо не треба платити комісійних інвестиційним дилерам. Крім того, за першим методом розподіл цінних паперів рідко буває широким, а це означає, що в корпорації буде домінувати нечисленна кількість великих власників акцій, що не завжди бажано.
На вторинному ринку операції з цінними паперами здійснюються за посередництвом брокерських контор на фондовій біржі або на неорганізованому (позабіржовому) ринку. На фондовій біржі продаються цінні папери корпорацій, які пройшли експертизу і включені до біржового списку (листингу).
Неорганізований (позабіржовий) ринок — це мережа брокерських контор і дилерських фірм, які за дорученням і за рахунок своїх клієнтів купують і продають цінні папери корпорацій, що не включені до біржового списку.
Ринок цінних паперів в Україні лише на стадії становлення, але статистичні дані свідчать про швидкі темпи зростання випуску акцій.
Процеси реформування власності в Україні, які є складовою частиною процесів структурної перебудови економіки, створюють масштабний ринок цінних паперів. Ринок цінних паперів відіграє винятково важливу роль в економічному розвитку країни. В Україні ринок цінних паперів перебуває зараз на стадії становлення.
Досить обмежений ринок цінних паперів колишнього Радянського Союзу був заповнений переважно облігаціями та казначейськими зобов’язаннями держави, акціями підприємств та акціями трудових колективів. Однак розвиток цього ринку стримувався відсутністю відповідних нормативних і законодавчих актів.
Тільки з 1 жовтня 1991 року набрав чинності закон України «Про господарські товариства», яким було встановлено порядок створення акціонерних товариств та випуску їх акцій в обіг. До цього часу діяли нормативні акти колишнього Радянського Союзу.
Постановою Верховної Ради Української РСР від 18 червня 1991 року був уведений в дію закон Української РСР «Про цінні папери і фондову біржу», що також сприяло створенню ринку цінних паперів. Уже з січня 1992 року починає працювати Українська фондова біржа з Центральним депозитарієм цінних паперів, мережею філій та брокерських контор по всій території України. З грудня 1993 року на біржі впроваджено систему електроного обігу цінних паперів.
Розпочали свою діяльність фінансові посередники: інвестиційні фонди і компанії, довірчі товариства. Зростає кількість позабіржових торговців цінними паперами.
Розвиток такого способу приватизації, як продаж акцій відкритих акціонерних товариств, створених на базі майна державних підприємств, значно вплинув на структуру цінних паперів.
Первинне розміщення акцій можна розглядати як одноразовий акт в момент створення відкритих АТ під час реорганізації державних підприємств. Держава сплачує 100% випуску акцій за рахунок передачі у власність АТ майна державного підприємства. В подальшому держава як власник 100% акцій пропонує громадянам України ці акції на продаж. В оплату приймаються приватизаційні майнові сертифікати, грошові кошти, інші визначені законодавством засоби платежу.
Отже, приватизаційні процеси мають визначальний вплив на розвиток ринку цінних паперів. Із запровадженням сертифікатних аукціонів і початком масової приватизації в Україні можна сподіватися на швидкий розвиток вторинного ринку цінних паперів.




загрузка...