загрузка...
 
3.3. Проблеми зайнятості в Україні
Повернутись до змісту
Проблеми зайнятості, безробіття і доходів є визначальними в галузі соціально-трудових відносин. Хоча корені багатьох з цих проблем зароджувалися ще в радянські часи, однак в усій своїй згубній силі вони розкрилися в процесі переходу України до ринкової системи і демократичного суспільства.
Основна проблема ринку праці України — скорочення попиту на працю — частіше приводить до прихованого безробіття в офіційному секторі ринку праці, зайнятості в неформальному та нетоварному секторах, посилення зовнішньої трудової міграції, ніж до відкритого безробіття, зареєстрованого закладами з питань працевлаштування. Обстеження робочої сили, що періодично проводяться в Україні починаючи з 1995 p., виявляють набагато вищий рівень безробіття порівняно з даними державної служби зайнятості (див. табл. 3.2).
За даними першого обстеження (жовтень 1995 р.) загальна чисельність осіб, які були безробітними за визначенням МОП (див. параграфи 1.1 та 3.4) сягала 1,44 млн. осіб, тобто вії разів більше, ніж чисельність офіційно зареєстрованих на той час безробітних. Друге обстеження (жовтень 1996 р.) зафіксувало подальше зростання безробіття — майже 2 млн. осіб, або 7,6% економічно активного населення, трете обстеження (жовтень 1997 р.) — 2,3 млн. осіб, або 8,9%, четверте - майже 3 млн. осіб, або 11,3%. Оскільки показники падіння рівня виробництва набагато випереджають показники скорочення зайнятості, слід очікувати подальшого зростання рівня безробіття передусім за рахунок перетворення прихованого безробіття у відкрите.
У зв'язку із змінами в галузевій структурі зайнятості загострилися регіональні проблеми зайнятості. Регіональна диференціація гостроти безробіття вже з 1991 р. була дуже значною (найвищий і найнижчий рівні безробіття за регіонами відрізнялися в 10 разів), менша, але суттєва різниця зберігається нині. Цікава диференціація регіонів країни за складом безробітних. Спочатку основну масу безробітних на Україні складали жінки, особи а вищою і середньою спеціальною освітою, працівники передпенсійного віку. Але в міру зростання безробіття збільшується серед безробітних частка чоловіків, молоді, осіб з низьким рівнем освіти. Таким чином, за складом безробітних можна оцінити міру загострення безробіття у регіоні: там, де переважають жінки, люди похилого віку і особи з високим рівнем освіти, безробіття знаходиться на початкових стадіях, рівень безробіття невисокий, але зростає воно швидко. В тих регіонах, де серед безробітних висока частка чоловіків, молоді й осіб з низьким рівнем освіти, проблеми безробіття дуже гострі, рівень його високий, але зростає воно, як правило, повільніше, ніж в середньому по країні.
В Україні найбільш загострилися проблеми безробіття в регіонах двох типів: по-перше, західні області з високим природним приростом населення. Тут на ринок праці постійно виходить велика кількість молоді, а кількість робочих місць не лише не збільшується, а і скорочується. В результаті тут найвища частка трудової (в тому числі зовнішньої) міграції населення. Слід зазначити, що ці проблеми в західних регіонах існували і в минулому, але нині вони все більше загострюються. По-друге, особливі проблеми зайнятості переживають так звані депресивні регіони, тобто ті, в яких переважають найбільш кризові галузі (військово-промисловий комплекс тощо) (табл. 3.1).
Важливим для України є також питання сільського безробіття. На початку економічних перетворень сільська місцевість вважалася дуже трудодефіцитиою, здатною забезпечити роботою значну кількість безробітних міських жителів. Ці прогнози не виправдалися. Падіння рівня споживання і експорту сільськогосподарської продукції вкрай загострили проблеми її збуту, і в результаті за рівнем доходів і можливістю продуктивної зайнятості сільські жителі опинилися ще в складнішому становищі, ніж городяни. Починаючи з 1994 р. рівень безробіття серед сільського населення перевищує аналогічний показник для міського населення. Величезна напруга на сільському ринку праці, оскільки вільних робочих місць тут практично немає як таких. Найвищий рівень сільського безробіття спостерігається в регіонах з високим природним приростом населення.
Дані про кількість безробітних та рівень безробіття за регіонами України станом на 1 січня 1999 р. наведені в табл. З.1.

Приховане безробіття. В останні роки однією з найважливіших проблем зайнятості в Україні стало приховане безробіття. Основна причина цього явища — спад виробництва і неадекватне йому скорочення зайнятості. Кількісно приховане безробіття означає чисельність працівників, які стали непотрібними у зв'язку із спадом виробництва або структурними змінами в ньому, але продовжують формально вважатися зайнятими, і які або при покращанні економічної кон'юнктури будуть (готові) працювати ефективно, або повинні бути вивільнені. Економічна можливість значного поширення прихованого безробіття спричинена неконтрольованим падінням реальної заробітної плати працівників.
Приховане безробіття існує в таких формах:
надлишкова чисельність працівників, які одержують повну заробітну плату. Фактично ці люди не почувають себе безробітними, але від звільнення їх робота підприємства не погіршиться, а от утримання їх є важким тягарем для економіки підприємства, веде до подорожчання продукції, в кінцевому підсумку до розкручування інфляційної спіралі;
утримання на підприємстві осіб, що працюють на умовах неповного робочого часу, отримують відповідну неповну зарплату, бажають працювати повний час, але з причини скорочення виробництва не мають такої можливості. Зазначимо, що ця форма прихованого безробіття називається частковим безробіттям, якщо працівник бажає працювати на умовах повної зайнятості. Якщо ж працівника влаштовує така форма роботи, то це є не безробіттям, а добровільною неповною зайнятістю, що є рівноправною формою задоволення трудових потреб громадян;
оформлення певній частині працівників відпусток без збереження або з частковим збереженням заробітної плати. Ця форма прихованого безробіття найчастіше спричиняє вторинну зайнятість працівників, оскільки вони на невизначений час залишаються з мінімальною або і без заробітної плати;
наявність цілоденних і внутрішньозмінних простоїв з організаційно-технічних причин (порушення договірних зв'язків, відсутність електроенергії тощо).
Оскільки часткове безробіття в Україні офіційно не визнане, утримувати значну кількість прихованих безробітних підприємствам простіше, ніж провести офіційне скорочення персоналу, при якому треба виплатити всі борги із заробітної плати та значні компенсаційні виплати. З боку держави теж немає рішучості у створенні умов, за яких підприємствам було б невигідно утримувати таку кількість зайвих працівників, оскільки перетворення прихованого безробіття на відкрите турбує політиків більшою вірогідністю соціальних потрясінь. Тому приховане безробіття (включаючи часткове) в Україні, за різними оцінками, сягає 20 — 35"о зайнятого населення, а наслідком цього є низький рівень життя та неефективне господарювання. Впродовж 1998 р. лише за даними офіційної статистики в Україні майже кожен шостий працівник працював у режимі скороченого робочого часу, а у відпустках з ініціативи адміністрації без збереження заробітної плати побували в середньому 22% загальної чисельності працівників. В деяких галузях промисловості ці показники ще більші (в легкій — 70, автомобільній — 68, лісовій та деревообробній — 57%).
Слід зазначити, що з розвитком ринкових відносин, посиленням жорсткості фінансово-кредитної політики держави, розгортанням конкуренції приховане безробіття буде скорочуватися, і цей процес уже почався. Завдання полягає в тому, щоб воно скорочувалося на користь ефективної зайнятості працівників, а не лише перетворенням прихованого безробіття у відкрите.
Неформальна і нетоварна зайнятість. Значне поширення в Україні "тіньової економіки" призводить до поділу ринку праці на формальний та неформальний. До першого, формального ринку праці, належать офіційно діючі переважно великі та середні підприємства, де здебільшого дотримуються стандарти державного законодавства про працю. До другого, неформального ринку праці відносяться "тіньові" та дрібні підприємства, що використовують працю мінімальної кількості найманих працівників, а також не дотримуються трудового законодавства, не сплачують податки тощо.
Неформальний сектор ринку праці виникає внаслідок зростання безробіття, коли формальний сектор не може забезпечити роботою всіх бажаючих, а соціальна підтримка непрацюючих відсутня або слаба. Між тим масове зубожіння населення за роки економічної кризи призвело до того, що абсолютна більшість людей не може залишатися без роботи, яка є єдиним джерелом засобів існування. Тому вони шукають роботу в межах неформального сектору. Зайнятість в неформальному секторі характеризується такими рисами:
відсутність офіційної реєстрації діяльності;
переважання самозайнятості;
низька капіталоозброєність праці, застарілі й шкідливі технології;
легкий доступ для працівників, відсутність перешкод;
низький рівень доходів, безправ'я працівників;
нерідко "контроль" діяльності з боку кримінальних структур.
Оцінюючи зайнятість в неформальному секторі, слід мати на увазі, що низький рівень оплати праці та значне поширення прихованого безробіття стимулюють і зайнятих у формальному секторі працівників шукати додаткові джерела доходу в неформальному і нетоварному секторах. Нерідко основну частину часу і трудових затрат цілком добросовісний працівник, законослухняний громадянин віддає вторинній зайнятості, тобто зайнятості за сумісництвом у формальному або в неформальному і нетоварному секторах.
Зайнятість у нетоварному секторі означає всі види неоплачуваної роботи, результати якої споживаються самими працівниками або членами їхніх сімей. Передусім це робота в особистому підсобному та домашньому господарстві, а також перенесення в сім'ю тієї роботи, яка при нормальній платоспроможності є платними послугами (наприклад, ремонт квартири, підстригання волосся, чистка чи пошиття одягу тощо). Чим нижчі грошові доходи сім'ї, тим більшу частку засобів існування вона отримує з нетоварного сектору.
Проблеми зайнятості в неформальному і нетоварному секторах можна звести до таких груп:
порушення норм законодавства про працю, зокрема щодо її безпеки, тривалості, оплати, важкості і шкідливості для здоров'я, використання дитячої праці тощо;
соціальна незахищеність працівників на випадок втрати роботи, виробничої травми, хвороби, старості;
несплата податків державі.
Серйозною проблемою ефективної зайнятості є: також рівень кваліфікації працівників, але про це мова йтиме в главі 5.
Вирішення цих та інших проблем зайнятості можливе лише при створенні сприятливих умов для розвитку підприємництва, стимулюванні створення нових робочих місць.



загрузка...