загрузка...
 
5.1. СУТНІСТЬ ЗАКОНУ ЕКОНОМІЇ ЧАСУ ТА ЗАВДАННЯ ЙОГО СТАТИСТИЧНОГО ВИВЧЕННЯ
Повернутись до змісту
Відносини, які формуються з приводу економічного та раціонального використання робочого часу в процесі виробництва матеріальних благ, регулюються об’єктивним загальним економічним законом економії часу.
Закон економії часу відбиває об’єктивну необхідність збереження, економного та раціонального використання часу в інтересах розвитку як особи, так і суспільства в цілому.
Об’єктом дії закону економії часу є все економічне і соціальне життя суспільства, метою — економія всього суспільного фонду часу, у тому числі й вільного часу.
У посібнику розглядається дія закону економії часу в економіці країни. Причому економія часу виявляється як у масштабі економіки в цілому, так і в кожній галузі економіки, і насамперед це стосується галузей матеріального виробництва, значення яких визначається продукцією і обсягом виробництва в сукупному суспільному продукті.
Тому завдання нашого дослідження будуть обмежені провідними галузями виробництва — промисловістю, будівництвом, транспортом, у яких створюється більша частина суспільного продукту і національного доходу. Під економією розуміється економія виробничого часу, досягнута в процесі виробництва продукції. Сутність закону економії часу виявляється в його якісній характеристиці, а також у визначенні кількісних меж економії часу.
Якісна характеристика закону полягає в тому, що внаслідок трудової діяльності між працюючими складаються такі причинно-наслідкові зв’язки, які відображають скорочення витрат часу відносно результатів праці за рахунок раціонального та економного використання робочого часу.
Максимальною межею економії часу є повне використання всього фонду часу та сукупної праці при досягнутому в суспільстві максимальному рівні продуктивності праці. Мінімальною межею закону економії часу є фактично досягнутий рівень використання сукупної праці та фонду часу. Форми прояву закону економії часу різні, оскільки пов’язані з різноманітністю життєдіяльності людей. Основні джерела та чинники економії часу лежать у сфері матеріального виробництва. Виробництво є основною сферою дії закону економії часу, форма прояву якого — скорочення часу виробництва промислової продукції та особливо економія робочого часу. Основою економного та раціонального використання часу в цій сфері є використання кожної робочої хвилини та підвищення продуктивності праці. Крім виробництва, сферами дії закону економії часу є розподіл, обмін та використання. У цих фазах відтворення економія часу означає прискорення проходження створеного суспільного продукту до виробничого або особистого споживання. Одночасно скорочуються витрати виробництва, прискорюються темпи всього виробничого процесу. Дуже важливо, щоб у процесі розподілу якнайповніше задовольнялися суспільні та особисті потреби працівників. Процес споживання має здійснюватися з найбільш оптимальними витратами часу, в цій фазі відтворення взаємодіють як суспільні, так і особисті форми задоволення різних потреб працівників. Від функціонування фази розподілу, обміну та використання залежить не тільки економія часу зайнятих у них робітників, а й збереження часу всього населення. Дії всіх економічних законів залежать від взаємодії обох складових способу виробництва — виробничих сил та виробничих відносин, не становить винятку і закон економії часу.
У наш час Україна переживає складний момент, коли спостерігається невідповідність виробничих відносин та виробничих сил, і в цьому потрібно бачити причини несприятливих тенденцій, масштаби та ступінь конкретизації умов, у яких виявляється дія закону економії часу. Негативні наслідки цієї невідповідності полягають у значних утратах та невиробничих витратах на виробництві, які виражаються в простоях та нераціональному використанні робочого часу, зокрема, у внутрішньозмінних та цілодобових утратах робочого часу. Так, на окремих підприємствах промисловості внутрішньозмінні втрати робочого часу становлять до 45 % фонду робочого часу.
Таким чином, резерви економії часу на рівні промислових підприємств, будівельних організацій та підприємств транспорту доволі істотні, є також можливості подальшої економії робочого часу в економіці в цілому, наприклад, за рахунок поліпшення організації та умов праці і виробництва, скорочення плинності кадрів тощо.
Утрати робочого часу негативно впливають на кількісні та якісні показники роботи підприємств. Тому невід’ємною складовою суспільного регулювання робочого часу є недопущення втрат робочого часу та виробниче використання всього фонду робочого часу.
Розробляють та здійснюють заходи, спрямовані на повніше виявлення внутрішніх резервів підприємств промисловості, будівництва, транспорту, раціонального та економічного їх використання з метою забезпечення максимального зростання продуктивності праці, на усунення причин утрат робочого часу, органи Державної статистики.
Статистика праці вивчає робочий час комплексно в масштабі як економіки країни в цілому, так і окремих її галузей. Вона збирає, обробляє, групує та аналізує цифрові дані про використання робочого часу як у статиці, так і в динаміці за конкретними галузями матеріального виробництва, виявляє та кількісно вимірює вплив тих чи інших чинників на величину фонду робочого часу.
Основними завданнями статистики робочого часу є:
вивчення величини, складу та динаміки фондів робочого часу;
розроблення та вдосконалення методології обчислення показників використання робочого часу;
виявлення резервів робочого часу та шляхів їх раціонального використання;
визначення економічного ефекту від скорочення та недопущення втрат робочого часу.


загрузка...