Для характеристики рівномірності або нерівномірності розподілу робочої сили по змінах, визначення ступеня використання змінного режиму і робочих місць у статистичній практиці застосовуються відносні показники — коефіцієнти змінності, використання змінного режиму, безперервності й інтегральний (повний) показник завантаження робочих місць.
Коефіцієнт змінності характеризує рівномірність завантаження змін працівниками. Він розраховується шляхом розподілу кількості людино-днів, відпрацьованих у найбільше заповнену зміну (при розрахунку показника за період).
При визначенні коефіцієнта змінності на дату замість показника відпрацьованих людино-днів використовується показник чисельності робітників.
Наприклад, на підприємстві, де є 800 робочих місць, за місяць, що складається з 24 робочих днів, відпрацьовано по змінах таку кількість людино-днів:
Якщо на підприємстві в різних цехах найбільша за чисельності є не одна зміна, а різні зміни (як у нашому випадку), коефіцієнт змінності розраховується шляхом розподілу людино-днів, відпрацьованих протягом усіх змін у всіх цехах, на суму людино-днів, відпрацьованих у кожному цеху в найбільш заповнену зміну:
К змін. по зав. = 40300/10100+10600=1,95 (зміни).
Це означає, що кожне фактично зайняте робоче місце щодня використовувалося в середньому 1,95 раза або підприємство фактично працювало в середньому 1,95 зміни.
Відношення коефіцієнта змінності до кількості встановлених на підприємстві змін називається коефіцієнтом використання змінного режиму і показує рівномірність або нерівномірність розподілу робітників по змінах. У нашому прикладі:
К викор. змін. реж.= 1,95/3=0,65 або 65%
Тобто змінний режим у цеху був використаний на 65 %.
За наявності кількох змін вищою межею коефіцієнта використання змінного режиму є одиниця, або 100 %, що характеризує рівномірний розподіл робочої сили по змінах або повне використання змінного режиму. Проте це не означає повного використання робочих місць. Тому розглянуті вище коефіцієнти доповнюються коефіцієнтом безперервності.
Коефіцієнт безперервності визначається як відношення кількості відпрацьованих людино-днів у найбільшу за чисельністю робітників зміну до кількості людино-днів, які б могли бути відпрацьовані в одну зміну за умови повного завантаження робочих місць. Така методика застосовується при визначенні коефіцієнта безперервності за певний період.
За даними приклада коефіцієнт безперервності становить:
Кнеперер=20100/900*24=0,958 або 95,8% (-4,2%).
Це означає, що робочі місця в найбільшій зміні були завантажені на 95,8 %. Отже, 900 людино-днів (21 600 – 20 700) не були використані через неповне завантаження робочих місць.
Коефіцієнт безперервності може бути обчислений і на визначену дату шляхом відношення чисельності робітників, зайнятих у найбільшій зміні, до кількості робочих місць.
Таким чином, аналіз обчислених коефіцієнтів змінності і безперервності показує, що за рахунок нерівномірного завантаження змін невикористання робочих місць у найбільшу зміну становить (– 4,2 %). Спільний вплив цих чинників характеризує інтегральний (повний) показник використання робочих місць (Кj). Він може бути обчислений:
1. Як добуток коефіцієнта використання змінного режиму і коефіцієнта безперервності. У нашому прикладі:
Kj=0,.65*0,958=0,622 або 62,2% (-37,8%)
2. Як частка від розподілу кількості відпрацьованих людино-днів за весь розглянутий період на кількість людино-днів, що могли бути відпрацьовані при повному використанні робочих місць у всі робочі зміни. За даними прикладу:
Kj=40300/900*24*3=0,622, або 62,2% (-37,8%)
Отриманий показник свідчить про те, що робочі місця у всіх змінах були використані лише на 62,2 %. Різниця між чисельником і знаменником показує, що внаслідок неповного завантаження робочих місць не були використані 24 500 людино-днів. Якщо припустити, що середньодобовий випуск на підприємстві дорівнює 120 грн, то за 24 500 людино-днів недовироблено продукції на 2940 тис. грн (24 500 ? 120).
Необхідно відзначити, що коефіцієнт використання робочих місць на більшості підприємств не визначається, що пов’язано з труднощами у визначенні кількості робочих місць, особливо в умовах багатоверстатного обслуговування.
Коефіцієнт змінності може бути визначений за даними річної статистичної звітності підприємств з праці (форма № 2-ПВ річна). У формі вказується явочна чисельність робітників промислово-виробничого персоналу на кінець звітного року, у тому числі в найбільшій зміні (загальна й в основних цехах). Таким чином, статистична звітність дає змогу визначати коефіцієнт змінності робітників на дату (один раз на рік), а не за період, що дає лише приблизне уявлення про змінність.
