Після з'ясування того, яким чином буде здійснюватися виробничий цикл, слід вирішити питання, як цим процесом необхідно керувати. З погляду ділового планування питання управління бізнесом розглядаються не як техніка менеджменту, а як рівень компетентності, можливості реалізувати ці ідеї, які є суттю ділового плану. Цей матеріал подано в окремому розділі.
Таким розділом бізнес-плану, що органічно пов'язаний з виробничою стратегією, є "Розвиток системи управління і власності". Його метою є формування загальної стратегії менеджменту фірми й обґрунтування напрямків з удосконалювання її управлінської структури. Так само, як і в попередніх розділах плану, запропонований матеріал має формувати в інвестора думку про компетентність керівництва в питаннях менеджменту. Структуру розділу наведено в табл. 7.1.
Навіть найрозумніша бізнес-ідея може бути загублена недбалими діями з її реалізації. Дуже помиляється той, хто вважає, що висока розрахункова рентабельність інвестицій, розрахована у діловому плані, є перепусткою для отримання інвестиційних ресурсів. Як уже підкреслювалося, фінансові показники ділового плану — величина ймовірна. Реальністю вони можуть стати тільки в результаті компетентних дій з виконання проекту та управління наміченим бізнесом. Інвестори розглядають діловий план не стільки з погляду експертів (хоча б тому, що в більшості випадків вони не є спеціалістами з конкретного напрямку підприємницької діяльності), їх більш цікавить потенціал розробника та виконавців. Лише впевненість інвестора у високих ділових якостях виконавців може сприяти їх позитивному рішенню стосовно проекту та можливості довірити свої кошти підприємцю задля подальшої роботи над ідеєю. Тобто інвестор вибирає для себе партнера, а ним може стати тільки людина, компетентна у своїй справі та управлінні майбутнім бізнесом.
Зважаючи на цю обставину, у практиці розгляду ділових планів достатньо часто інвестори починають його вивчення саме з цього розділу. Незалежно від того, наскільки привабливою є концепція бізнесу, вони не схильні зв'язувати себе якимись зобов'язаннями стосовно фірми, якщо не будуть упевнені в людях, що будуть його здійснювати. При цьому вони говорять, що вкладають кошти в менеджерів, а не у неприйняті ідеї чи продукцію.
У ці міркування вкладено багатий життєвий досвід, який свідчить про величезне значення особистості у досягненні підприємницького успіху. Багато підприємств зазнавали фіаско лише тому, що до їхнього керівництва не були залучені саме ті люди, які були спроможні здійснити перспективну комерційну ідею.
Отже, основним завданням, яке постає перед розроблювача-ми бізнес-плану, є формування упевненості серед тих, хто його читатиме, в достатньому рівні кваліфікації своїх головних менеджерів. Крім того, необхідно обґрунтувати структуру управління. При цьому аналізується наявна структура управління і даються відповіді на запитання про її відповідність завданням, що стоять перед фірмою. Обґрунтованість запропонованої структури управління має підтверджуватися переліком основних функціональних обов'язків. Вся інформація про систему управління має супроводжуватися кошторисами витрат, що звичайно наводяться в заключній частині розділу.
Ефективність управління багато в чому пов'язана і з формою її організації. Вона має бути адекватна завданням, що стоять перед фірмою, і водночас не дуже руйнівною для її бюджету. Словом, у цій частині розділу мають бути наведені докази того, що очікувані витрати на управління не є зайвими.
Другим найважливішим завданням розділу є надання інформації про можливу форму власності, яка має сприяти ефективним діям з реалізації ділового плану. Інвесторів це питання цікавить з боку гарантій повернення вкладених коштів і можливості впливати на здійснення бізнесу. Тому на цьому етапі мають розглядатися структура капіталу та його необхідний обсяг, а також розподіл часток між власниками. Така відкритість дає змогу створити атмосферу довіри між основними учасниками проекту.
