Планування в сільському господарстві має ряд специфічних особливостей, що зумовлені необхідністю комплексно враховувати значно більшу порівняно з іншими галузями сукупність факторів:
біологічних, до яких належать біологічні цикли виробництва, захист рослинного і тваринного світу, карантинні правила, потреба в агрокліматичному потенціалі, видові та сортові вимоги тощо;
технологічних. У сільському господарстві технології надзвичайно диференційовані й диверсифіковані. Вони залежать від природно-економічних умов, технічної оснащеності виробництва, фінансових можливостей виробника. Варіанти технологій вимагають ґрунтовної експертизи та аналізу їхньої економічної ефективності. Надійним інструментом такої оцінки є технологічні карти та розроблені та їх основі нормативи витрат;
технічних, що обумовлено необхідністю застосовувати в сільському господарстві широкий асортимент технічних засобів. Більшість з них використовується протягом обмеженого проміжку часу. Технічні засоби часто не уніфіковані, експлуатаційні й витратні матеріали, запасні частини не є взаємозамінними. Тому вартість техніки є відносно високою порівняно з вихідним продуктом;
екологічних. Природне середовище є невід’ємною складовою аграрного виробництва, тому дотримання правил екологічної безпеки є обов’язковим. Виробничі процеси не можуть ставити під загрозу екологічну безпеку регіону, місцевості, конкретного ландшафту. Екологічність господарської діяльності покращує соціальний імідж підприємства, полегшує співпрацю з громадськістю, місцевими органами влади, зрештою, є економічно вигідною;
соціальних. У сільській місцевості у працівників можливості вибору сфер прикладання своєї праці значно обмежені, адже часто в населеному пункті єдиним підприємством є тільки сільськогосподарське. Тому створення позитивного соціального клімату, врахування місцевих традицій, потреб і настроїв працівників, членів їхніх сімей має набагато більше значення, ніж у містах. На селі значно більша питома вага людей пенсійного віку (33,5% проти 23,8% у містах), які потребують соціального захисту;
економічних. Економічна ефективність аграрного виробництва у світі є нижчою, ніж у інших галузях виробництва; воно дотується. Отримання результату є пролонгованим у часі і має великий рівень ризику;
організаційних. Сільськогосподарське виробництво як жодне інше розпорошене практично по всій території України. Це зумовлює значні додаткові витрати, що зв’язані зі створенням великих транспортних, інженерних та інших комунікацій, складністю управління, зв’язку тощо.
У попередньому розділі висвітлено необхідність планування на підприємстві, показано переваги і втрати господарств, які застосовують або не практикують планування своєї діяльності. Разом з тим можливості планування на підприємстві обмежені рядом об’єктивних і суб’єктивних причин. Серед об’єктивних найважливішими є такі:
— невизначеність ринкового середовища. Повністю усунути невизначеність неможливо, бо це означало б усунути сам ринок з його різноманітністю інтересів і дій суб’єктів ринку, які не збігаються. Зменшити ж ступінь невизначеності й допомагає планування. Основними способами посилення контролю над зовнішнім середовищем і одночасного розширення меж планування є:
а) вертикальна інтеграція, коли організація, що здійснює планування, об’єднує підприємства, які входять до складу єдиного технологічного ланцюжка. Наприклад, птахофабрика інтегрує підприємства з виробництва кормів, комбікормовий завод, транспортні й торговельні організації;
б) контроль над попитом через поліпшення маркетингової діяльності фірми, тобто не шляхом грубого попереднього тиску на попит, а внаслідок пристосування фірми до споживчих потреб;
в) контрактні відносини, що стали у світі надійним засобом різкого зменшення невизначеності й одержання можливості планування діяльності підприємства. Так, на початку 90-х років більше 2/3 усіх товарних угод у західному світі мали контрактний характер;
г) створення підприємницьких мереж. Від звичайних ринкових угод відносини в рамках мережі відрізняються тим, що вони підкріплюються не силою закону, а морально-етичними нормами, відносинами довіри;
витрати планування. Додаткові витрати потрібні на організацію підрозділу, залучення додаткового персоналу, дослідження затрат часу. Правилом визначення ефективності витрат на планування може бути правило будь-яких витрат: додаткові кошти мають бути витрачені тільки в тому випадку, якщо вони створять додатковий позитивний ефект. Мінімальними витратами на планування є такі, що забезпечують виживання економічної організації, а будь-які додаткові витрати мають забезпечувати її розвиток. Складність при визначенні оптимальних витрат полягає в тому, що за допомогою кількісних методів не можна визначити дохід, одержаний від планування. Ефект планової діяльності може визначити тільки досвідчений менеджер, використовуючи якісні (об’єктивні) і суб’єктивні методи оцінки;
масштаби діяльності підприємства. Великі фірми мають переваги у здійсненні планування, бо в них більші фінансові можливості, вони мають висококваліфікований персонал і спроможні також залучати спеціалістів зі сторони. Але незважаючи на труднощі здійснення планування на невеликих підприємствах, воно їм необхідне ще більшою мірою, ніж на великих.
Друга група причин включає суб’єктивні перешкоди для здійснення ефективного планування:
— пріоритет короткострокових завдань та інтересів над довгостроковими. У кожного підприємства є багато невідкладних завдань, які вони прагнуть вирішувати в максимально короткий проміжок часу. Але термінове — це не завжди найважливіше: як правило, найбільш важливим є визначення загального напряму дій підприємства, його головних цілей, довготермінових завдань. Тому менеджеру слід виховувати в собі вміння віддавати перевагу справді важливому, а не терміновому, поточному;
— слабкі навички управлінців у плануванні. М. Алексєєва [16, с. 25] звертає увагу на природу особистості управлінців, особливо тих, які досягли високих посад за рахунок енергійності й підприємницької обдарованості, тобто які вміють робити бізнес. Причому завжди змушені робити все швидко і рішуче. Однак накопичений господарський досвід не привчив їх до дисциплінованого, систематичного мислення. Тому участь менеджерів у систематичному плануванні є обов’язковою і за поступового накопичення досвіду дає позитивні результати;
— природа особистості спеціаліста в галузі планування — плановика, що відрізняється від управлінця. Плановики добре володіють методами планування, але, на відміну від управлінців, віддають перевагу теоретичним підходам до проблем. Їм нерідко не вистачає практичних підходів, реалістичної оцінки «політики» фірми. Тому взаємодія менеджерів і плановиків буде ефективною як у процесі планової діяльності, так і в обговоренні загальних питань роботи фірми.