загрузка...
 
6.2. Аналіз і прогнозування кон’юнктури ринків сільськогосподарської продукції
Повернутись до змісту
Ринок насамперед виступає як обмін товарів, організований за законами руху товарно-грошових відносин (законом вартості, законом попиту і пропозиції, законом конкуренції та законами грошового обігу), і водночас як важливий елемент господарського механізму. Ринок же, як економічна категорія, виступає як сукупність відносин, що виникають у сфері обігу у зв’язку з продажем-купівлею товарів.
Діяльність агропромислового комплексу, як і будь-якого іншого, відбувається завдяки функціонуванню системи ринків. Унаслідок взаємодії ресурсних ринків (праці, засобів виробництва і фінансів) здійснюється виробничий процес, виробляються предмети споживання — сільськогосподарська продукція, значна частина якої має товарний характер і реалізується на ринку сільськогосподарської продукції. Одна частина цього ринку — ринок продовольства (кінцева продукція), друга — ринок сільськогосподарської сировини.
Теорія маркетингу розрізняє два його види:
— мікромаркетинг — діяльність на рівні підприємств, спрямована на визначення і задоволення потреб споживачів;
— макромаркетинг — соціально-економічний процес, що регулює національний потік товарів таким шляхом, який найефективніше врівноважує попит і пропозицію за найбільш повного і раціонального задоволення потреб суспільства.
Кожен із цих видів включає як основні складові: аналіз, прогноз, розробку маркетингової політики (програми) і методів регулювання ринків. При цьому макромаркетинг передбачає всі чотири складові, а на мікрорівні головними є аналіз і розробка маркетингової програми. Що стосується двох інших складових, то спеціалісти підприємств повинні мати можливість доступу до такої інформації і мати навички її кваліфікованого використання.
Саме на першому із зазначених видів — мікромаркетингу — сконцентрована наша увага під час аналізу й прогнозування кон’юнктури ринків сільськогосподарської продукції. Л. Худолій пропонує таку схему маркетингового дослідження [89]:
— характеристика досліджуваного товару. Товар характеризується сукупністю якостей, що мають певну ринкову цінність і відрізняють його від інших. Визначаючи сутність товарів, слід ураховувати їх виробничу, споживчу та загальноекономічну цінність. Наприклад, даючи характеристику такому товару, як зерно, виділяють продовольче зерно, фуражне, насіння, борошно, крупи, комбікорм і т. д.;
— ситуаційний аналіз, що його доцільно вести стосовно окремих ринків, які мають свою специфіку розвитку і регулювання. Зокрема, агрегативний ринок зерна розділяють на ринок продовольчого, кормового і насіннєвого зерна та зерна для промислової переробки. Особливу увагу на цьому етапі приділяють сегментуванню ринків за рівнем виробництва (або за питомою вагою у виробництві) і споживання продукції, а також економічній кон’юнктурі кожного з ринків. Це дозволяє відтворити стан розвитку основних ринків у конкретний базовий період та визначити тенденції їх розвитку на перспективу;
— ситуаційний аналіз доповнюється елементами інституційного, поведінкового і функціонального аналізу. Перший показує, які суб’єкти оперують на ринку як товаровиробники і як споживачі, їх статус, де вони територіально сконцентровані, які виробничі потужності мають. Другий визначає ступінь свободи суб’єктів ринкових відносин у прийнятті рішень щодо використання виробленої (придбаної) продукції, обсягів продажу, каналів і строків реалізації. Третій дає можливість оцінити вартість виконання маркетингових функцій різними суб’єктами ринку; визначає, які функції у ринковому процесі виконуються, а для реалізації яких відсутні відповідні інституції і тому не досягається безперервність і, отже, максимальна ефективність доведення товару від виробництва до споживача.
Такий аналіз має відтворювати стан попиту і пропозиції певного товару на внутрішньому і зовнішньому ринках, їх співвідношення, бо саме воно визначає ступінь перенасиченості чи дефіцитності ринку. Для вибору механізму регулювання ситуації на ринку особливо важливим є знання того, через що і в якому напрямку відбулось порушення рівноваги.
Добре знання сучасного стану ринків, а також наявність вірогідних прогнозів їх розвитку в найближчій чи віддаленій перспективі важливі для прийняття ефективних заходів на всіх рівнях — підприємницькому, регіональному і державному.
Так, довгострокові прогнози (до десяти років і більше) дають можливість розробляти стратегію розвитку цілої галузі, агрегативного ринку і окремих товарних ринків, цілеспрямовано завойовувати відповідні ринкові сегменти на внутрішньому і зовнішньому ринках. Підприємства завдяки цим прогнозам мають можливість опрацьовувати різні типи маркетингових стратегій, політику щодо товару, ціноутворення, товаропросування, залучати довгострокові інвестиції.
Середньострокові прогнози (до п’яти років) підприємства використовують для ефективного коригування структури виробництва на 3—5 років уперед з урахуванням циклічних та інших змін на ринках, для здійснення вибору технологій, вкладання інвестицій у виробництво.
При плануванні поточної виробничої і збутової діяльності товаровиробників, оптовиків, транспортників та інших суб’єктів ринку використовують короткострокові прогнози розвитку ринку (до одного року). На їх основі суб’єкти ринку визначають свої обсяги виробництва, тактику збуту, вибирають канали, які б забезпечували найбільшу ефективність торговельних операцій і, відповідно, виробництва продукції.
Розробляючи маркетингову програму, підприємство здійснює аналіз ринків тієї сільськогосподарської продукції, на виробництві якої воно спеціалізується або яку планує виробляти і реалізувати у перспективі. Наприклад, КСП — агрофірма «Перемога» Кагарлицького району спеціалізується на виробництві молока, цукрових буряків і зерна, питома вага яких у структурі товарної продукції в 1998 р. становила відповідно 43,8; 17,0 і 3,6%, а разом — 64,4%. Крім того, інша продукція скотарства — велика рогата худоба на м’ясо і на племінні цілі — займала відповідно 9 і 0,7% у структурі товарної продукції. Аналіз існуючої і планування перспективної галузевої структури господарства показав (див. підрозд. 7.1 і 7.2), що і в перспективі КСП «Перемога», яке в 1997 р. стало держплемзаводом, спеціалізуватиметься на вирощуванні племінного молодняку великої рогатої худоби, виробництві молока, цукрових буряків і зерна.
Розглянемо ринок молока — продукції головної галузі підприємства. Специфічними особливостями товарного ринку молока і молочних продуктів, зумовленими їхніми властивостями, є малотранспортабельність і непридатність до тривалого зберігання. А відтак має бути створений стабільний ринок збуту для виробника протягом усього року, гарантоване надходження молочної сировини на молокопереробні підприємства і відповідно — безперебійне забезпечення населення продуктами щоденного попиту: незбираним молоком, кисломолочною продукцією, сиром, сметаною та ін. При цьому всі ланки технологічного ланцюжка: виробництво — заготівля — переробка — реалізація продукції повинні функціонувати скоординовано й ритмічно.
Молочне скотарство України перебуває нині у надзвичайно тяжкому, кризовому стані. Так, виробництво молока за останні вісім років зменшилось на 43,0% (табл. 6.2). Відбулось це як через скорочення поголів’я корів (на 30,0%), так і зниження їхньої продуктивності (на 22,5%). Це призвело до різкого скорочення споживання молока населенням. Якщо в 1990 р. споживання молока в розрахунку на душу населення (373 кг) наближалось до рекомендованих норм (390 кг) та обсягу в розвинених країнах світу, то в 1998 р. скоротилось до 213 кг.

Головними причинами цього є передусім загальна економічна криза в країні, і, як наслідок, падіння платоспроможного попиту населення, а також диспаритет цін, з одного боку, на продукцію промисловості й сільського господарства, а з другого — на продукцію рослинництва і тваринництва. В обох випадках це не на користь сільського господарства і тваринництва. Так, виробництво молока в господарствах суспільного сектору вже п’ятий рік є збитковим, причому рівень збитковості з року в рік зростає: з 5,2% в 1994 р. до 54,8% в 1997 р. Виробництво молока завдало цим господарствам 962 млн грн. збитків, або 259 грн. з розрахунку на одну корову. У той же час переробка молока всі ці роки в цілому на підприємствах молочної промисловості була рентабельною.
Зменшення виробництва молока мало місце лише в суспільному секторі (у 3,5 раза). У приватних господарствах населення виробництво молока зросло в 1,4 раза. Питома вага приватного сектору у валовому виробництві молока підвищилась за цей період з 24,5 до 62%, у тому числі господарств населення — 60,6% і селянських (фермерських) — 0,3%. Проте абсолютне і відносне зростання виробництва у приватному секторі не могло компенсувати спад виробництва у суспільному секторі.
Зменшення обсягів виробництва молока вкрай негативно вплинуло на роботу підприємств молочної промисловості (табл. 6.2), де обсяги виробництва продукції з незбираного молока скоротились більш ніж у 10 разів, масла тваринного і сирів жирних — майже в 4 рази. Слід особливо підкреслити, що заготівля молока переробними підприємствами зменшилась у 6,7 раза, у той час як обсяги виробництва молока — лише в 1,7 раза. Якщо в 1990 р. в цілому по Україні частка молока, проданого переробним підприємствам, складала 74% від валового виробництва молока, то в 1998 р. — тільки 21%. При цьому господарства суспільного сектору продали 43%, а приватні — лише 4% загального його виробництва проти 88 і 29% відповідно у 1990 р.
Сільськогосподарські виробники почали самостійно виходити на ринок молока безпосередньо (обминаючи молочні заводи) або шляхом створення власних цехів з переробки молока. Пояснюється це в першу чергу існуючими суперечностями між товаровиробниками сільськогосподарської продукції та її переробниками. До того ж в останні роки ці суперечності ще більше загострились. Причинами цього є перехід від адміністративно-командної системи управління до ринкової і, як наслідок, відміна обов’язкового державного замовлення на закупівлю сільськогосподарської продукції та вільне ціноутворення. Сприяв цьому і спосіб приватизації переробних підприємств (переважно через оренду з викупом), коли сільськогосподарські товаровиробники або зовсім не залучались до приватизації державних переробних підприємств, або ж їхня частка в загальній кількості акцій є дуже малою (5—10%).
Монополізм переробних підприємств, який залишається дотепер у диктаті цін на заготовлювану молочну сировину, та несвоєчасність розрахунків за неї з товаровиробниками спонукає останніх споруджувати власні міні-цехи (кількість їх в 1998 р. становила 630). На їхніх потужностях вироблено близько 14% від загального виробництва масла тваринного, 18% цільномолочної продукції і сиру твердого, 5% молочних консервів.
Разом з тим слід відзначити і перші позитивні тенденції в розвитку молочного скотарства, що намітились у 1998 р. після багаторічної кризи. Так, практично стабілізувалось виробництво молока в Україні за рахунок підвищення продуктивності корів і збільшення (на 2%) виробництва молока в приватному секторі. Однак поголів’я корів продовжує зменшуватись: у 1998 р. порівняно з попереднім роком воно скоротилось на 401 тис. голів (на 6,4%). Зменшилось і виробництво молока в господарствах суспільного сектору (на 3,3%). На 12% зросли закупки молока переробними підприємствами.
Організація ринку молока і молокопродуктів схематично показана на рис. 6.2. У 1997 р. структура маркетингових каналів була такою: продано заготівельним організаціям (переважно молочним переробним підприємствам) 63,7%, на міських ринках — 21,8%, населенню через систему громадського харчування та в рахунок оплати праці — 7,7% і за бартерними угодами — 6,8%. У 1990 р. частка заготівельних організацій становила 99,2%.

Проблема реалізації молока сільськогосподарськими товаровиробниками, особливо господарствами населення, залишається надто складною. Останні виробляють 62% молока, а переробні підприємства заготовили всього 4% загального його виробництва. Решту молока його власники використовують для потреб своєї сім’ї, годівлю молодняку тварин та продають на міських ринках свіжим (до речі, у вкрай незадовільному санітарному стані), а також частково переробленим (у домашніх умовах) на сметану і сир (м’який). З огляду на це необхідно поліпшити організацію заготівлі молока в цих господарствах через молокоприймальні пункти, відновивши функціонування багатьох з них та створивши нові, насамперед у віддалених від районних і промислових центрів селах, а також за договорами з господарствами суспільного сектору.
Прогнозуючи кон’юнктуру ринків як на короткострокову, так і на довгострокову перспективу, найчастіше використовують метод розрахунку матеріальних балансів. Оскільки цінова кон’юнктура є похідною від співвідношення сумарного попиту і пропозицій, то маючи їх розрахунки, можна прогнозувати тенденції і самі рівні цін на перспективу.
У табл. 6.3 наведено фактичний і прогнозований на 1999 р. баланси молока і молокопродуктів (у перерахунку на молоко) в Україні і її природно-економічних зонах, розраховані Інститутом аграрної економіки УААН [44, с. 15].

На сьогодні (і в найближчій перспективі) усі області України поділяють на три групи:
— області, де формуються експортні ресурси транспортабельних молочних продуктів (масла, твердих сирів, молочних консервів тощо) — Чернігівська, Сумська, Житомирська, Волинська, Рівненська, Львівська, Вінницька, Черкаська, Полтавська, Хмельницька, Тернопільська, Кіровоградська;
— області, де обсяг виробництва молока може задовольнити, в основному, лише внутрішні потреби в молоці й молокопродуктах (Чернівецька, Івано-Франківська, Закарпатська, Миколаївська, Херсонська);
— області, які не можуть забезпечити власні потреби в молоці та молокопродуктах (Київська, Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Запорізька, Харківська, Одеська та Автономна Республіка Крим). У ці регіони надходить відповідна кількість переважно транспортабельних молочних продуктів з областей першої групи з тим, щоб забезпечити більш рівномірне споживання їх населенням.
У близькій перспективі, коли рівень розвитку молочного скотарства підвищиться, завозити молочні продукти передбачається тільки в Донецьку та Луганську області, в міста Київ і Севастополь. Цьому значною мірою сприятиме цінова кон’юнктура на молоко. Наприклад, у зимові місяці 1998—1999 рр. закупівельні ціни на молоко в Донецькій і Луганській областях становили 342 грн. за тонну, а у Волинській, Чернігівській, Рівненській — усього 250 грн.
Головним завданням у молокопродуктовому підкомплексі України є збереження і подальший розвиток створеного науково-виробничого потенціалу. Цей потенціал у безкризових умовах зможе повністю забезпечити потреби країни у молоці та продуктах його переробки на внутрішньому ринку і дасть змогу наростити експортний потенціал країни. У 1990 р. поставки молокопродуктів у загальносоюзний фонд досягли 3,5 млн т (у перерахунку на молоко) або 14,5% від загального виробництва молока. У наступні роки (1991—1994) експорт молокопродукції різко скоротився (до 479 тис. т у середньому за рік), у 1995—1996 рр. дещо зріс (1 268 тис. т), а в 1997—1998 рр. дорівнював 250 тис. т. Імпорт молокопродуктів у 1997—1998 рр. становив 62 тис. т.
Експортно-імпортні операції на ринку молока і молочних продуктів в останні роки характеризуються різними тенденціями. Основними видами молокопродуктів, які експортуються з території України, є вершкове масло (до країн СНД) і сухе знежирене молоко (до країн СНД і далекого зарубіжжя). В експорті молочної продукції дуже висока частка (40—50%) припадає на бартерні операції, що негативно впливає на валютні надходження.
Що ж до операцій імпорту, то тут відбувається суттєве зменшення кількості завезеного в Україну вершкового масла і збільшення обсягів імпортованого сухого молока. Тенденція зменшення імпорту вершкового масла збережеться і надалі, оскільки населення України буде віддавати перевагу вітчизняному маслу завдяки його високій якості й доступній ціні. Що стосується імпорту сухого молока, то його слід скоротити, бо Україна сама може забезпечувати потребу в ньому.
Національною програмою розвитку агропромислового виробництва і соціального відродження села на 1999—2010 роки (проект) [55] передбачається довести виробництво молока в Україні в 2005 р. до 18,5 і в 2010 р. до 20 млн т (проти 24,5 млн т в 1990 р. і 13,7 млн т у 1997 р.). При цьому важливо вибрати ефективний шлях збільшення виробництва молока.
Практика багатьох країн з розвиненою економікою свідчить, що програму збільшення виробництва молока можна ефективно вирішувати за істотного скорочення поголів’я молочної худоби. Так, у США поголів’я молочного стада за 1940—1993 рр. зменшилось у 2,4 раза, однак виробництво молока зросло в 1,4 раза за рахунок підвищення у 3,4 раза продуктивності корів (табл. 6.4). Скороченню в США поголів’я молочної худоби передувало значне поліпшення кормової бази і племінної роботи, а також нарощування поголів’я м’ясних спеціалізованих порід. Унаслідок цього були вирішені проблеми високоефективного виробництва як молока, так і якісного м’яса.

Цей досвід (з урахуванням місцевих умов) доцільно використати при розробці стратегії і тактики розвитку скотарства в Україні. Зокрема, зазначеною програмою передбачається підвищення продуктивності корів молочних порід до 4000 кг, поступове нарощування поголів’я м’ясної худоби і доведення у 2010 р. поголів’я корів м’ясного напряму до 1,3 млн голів, виробництво яловичини м’ясних порід — до 800 тис. т.


загрузка...