загрузка...
 
7.2. Планування оптимального поєднання галузей у господарстві
Повернутись до змісту
Визначення раціонального поєднання галузей у господарстві — одне з головних і найскладніших завдань перспективного внутрішньогосподарського планування. Складність його зумовлюється великою кількістю можливих комбінацій поєднання галузей. При цьому враховують дві протилежні тенденції: спеціалізація виробництва і ведення багатогалузевого господарства. У кожному господарстві на ці тенденції впливає багато факторів, які можна поділити на дві групи.
До першої групи належать фактори, що сприяють поглибленню спеціалізації виробництва і скороченню кількості галузей у господарстві (фактори спеціалізації): сприятливі природні умови для розвитку даної галузі; можливість підвищення рівня концентрації виробництва; менші порівняно з багатогалузевими питомі капітальні вкладення на придбання комплексів машин, адже кількість їх у спеціалізованих господарствах значно скорочується; близькість пунктів реалізації сільськогосподарської продукції; близькість переробних підприємств, відходи яких сільськогосподарські підприємства використовують; раціональніше використання знань спеціалістів.
До другої групи належать фактори, що сприяють розвиткові багатогалузевого господарства (фактори інтеграції): організаційно-технологічні взаємозв’язки між галузями (вимоги сівозмін; потреби рослинницьких галузей в органічних добривах, свинарських господарств-репродукторів — у молочних продуктах тощо); повніше використання трудових ресурсів, універсальних машин і насамперед енергетичних (трактори, самохідні шасі та автомобілі); раціональніше використання побічної продукції; потреба в самозабезпеченні продуктами харчування; краще перенесення порівняно з вузькоспеціалізованими несприятливих погодних умов чи стихійного лиха (втім, імовірність риску для високоспеціалізованого сільськогосподарського підприємства скорочується за рахунок високої культури виробництва).
Зазначені дві групи факторів істотно впливають на визначення виробничого напряму господарства. Одне з головних і складних завдань планування — збалансування протилежних дій факторів і приведення їх до необхідної рівноваги. На підприємствах для цього використовують як традиційну методику, так і методи оптимального планування.
Традиційна методика планування галузевої структури господарства складається з таких етапів:
1) визначають головні та додаткові товарні галузі, які могли б успішно поєднуватися в одному господарстві. Наприклад, у лісостепових свиновідгодівельних господарствах з головною галуззю добре поєднуються молочне скотарство і виробництво цукрових буряків;
2) вивчають усі фактори спеціалізації та інтеграції, встановлюють межі для розвитку окремих галузей, визначають попередню структуру посівних площ, яка має відповідати як агротехнічним і економічним умовам, так і вимогам головної галузі;
3) виконують розрахунки на максимальний розвиток головної галузі. У нашому прикладі можливий вихід концентрованих кормів ділиться на потребу в них з розрахунку на одну голову свиней або 1 ц приросту живої маси. При цьому в господарстві залишається велика кількість побічної продукції і відходів рослинницьких галузей, які не можуть бути повністю використані свинарством. Ця обставина зумовлює необхідність розвитку в господарстві додаткової галузі, яка вдало поєднувалась би з головною, сприяла її розвитку і забезпечувала вищий рівень загального виробництва продукції. В умовах Лісостепу такою галуззю є скотарство;
4) установлюють раціональні розміри додаткових і допоміжних галузей. Причому слід розвивати лише такі з них, які мають безпосередні виробничі зв’язки з головною галуззю або необхідні для якнайповнішого використання внутрішньогосподарських ресурсів (землі, гідромеліоративних споруд, робочої сили). Кожна галузь за своїми розмірами має сприяти веденню виробництва у великих масштабах із застосуванням сучасної техніки і технології. Це дає можливість виробляти продукцію з мінімальними витратами;
5) остаточно уточнюють розмір основної галузі. У результаті такого зворотного перерахунку розмір головної галузі може дещо скоротитись порівняно з початковими розрахунками;
6) економічно оцінюють можливі варіанти поєднання галузей і вибирають найефективніший.
Визначити для кожного типу спеціалізованих господарств оптимальний рівень спеціалізації і оптимальну галузеву структуру традиційними методами практично неможливо, бо вони не забезпечують одночасного врахування всієї сукупності взаємних зв’язків у процесі виробництва. Крім того, традиційні методи не дозволяють з певністю стверджувати, що розраховані за їх допомогою варіанти (плани) розвитку виробництва найкращі серед можливих за даних конкретних умов. Це призводить до нераціонального використання виробничих ресурсів, високої собівартості продукції і зниження темпів розвитку сільського господарства.
Найбільш правильно й ефективно такі задачі розв’язують за допомогою методів оптимального програмування з використанням електронно-обчислювальної техніки. Першим етапом планування оптимального поєднання галузей є вибір і обґрунтування критерію оптимальності, який дає змогу збалансувати протилежні дії зазначених факторів спеціалізації та інтеграції [60].
Найчастіше використовують такі критерії оптимізації галузевої структури сільськогосподарського підприємства: максимум чистого доходу, максимум виробництва валової чи товарної продукції; максимум валового доходу; мінімум виробничих витрат на заданий план виробництва продукції; мінімум приведених витрат на заданий план виробництва продукції, який обчислюють за формулою
С + Ен • К,
де С — поточні виробничі витрати; К — питомі капітальні вкладення; Ен — галузевий нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень.
Головними серед перелічених критеріїв є максимум чистого й максимум валового доходу. Зокрема, використання валового доходу сприяє розвиткові підсобних промислових виробництв, розширенню в господарстві трудомістких галузей, а отже, зменшенню сезонності у використанні робочої сили, підвищенню заробітків. До того ж валовий дохід господарства за своєю природою близький до госпрозрахункового доходу підрядних і орендних колективів.
У зв’язку з необхідністю всебічного аналізу виробничої структури і спеціалізації господарства задачу оптимального поєднання галузей доцільно розв’язувати за кількома критеріями (максимум чистого доходу, максимум валового доходу, максимум товарної продукції). При цьому використовують метод багатоцільового програмування, що дозволяє знаходити найбільш прийнятний варіант плану. Для цього спочатку задачу розв’язують за найважливішими критеріями. Потім дещо збільшений екстремум цієї величини вводять у модель як обмеження і задачу розв’язують за іншими критеріями і т. д. Таким чином одержують субоптимальні варіанти плану. Результати кожного рішення аналізують і на їх основі складають реальний план, який сприяє глибшому виявленню виробничих можливостей підприємства.
Економіко-математична модель задачі оптимального поєднання галузей формулюється так. Виходячи з обраного критерію оптимальності (максимум чистого доходу), визначення оптимального поєднання галузей полягає у знаходженні максимуму функції:

У разі максимізації цільової функції необхідно виконати ряд умов, що називаються виробничими обмеженнями. За економічним змістом виробничі обмеження можна розділити на такі групи: обмеження щодо ресурсів (рілля, сіножаті, трудові ресурси), гарантованого (державне замовлення, внутрішньогосподарські потреби) обсягу виробництва найважливіших видів продукції, раціонів годівлі худоби і птиці, дотримання сівозмін.
Обмеження щодо ріллі мають вигляд

де S — площа ріллі в господарстві.
Зміст обмеження полягає в тому, що ріллі не можна використати більше наявних у господарстві площ. Подібний вигляд мають обмеження щодо інших видів сільськогосподарських угідь, а також трудових ресурсів і засобів механізації.
Стосовно гарантованого обсягу виробництва окремих видів продукції (Bj) обмеження мають вигляд

Особливістю планування покриття потреби в зелених кормах є те, що їх планують не в цілому на рік, а за окремими періодами зеленого конвеєра. За допомогою цих обмежень узгоджують в єдиному виробничому комплексі основні галузі господарства — рослинництво і тваринництво.
Обмеження невід’ємності змінних має вигляд Xj>=0.
В економіко-математичній літературі розглядається багато моделей визначення оптимальної галузевої структури виробництва в сільськогосподарських підприємствах, які відрізняються, як правило, повнотою врахування факторів і ступенів деталізації умов виробництва. Зокрема, у деяких моделях оптимізацію галузевої структури виробництва здійснюють з урахуванням формування і розподілу коштів на капітальні вкладення в сільськогосподарських підприємствах, оптимізації раціонів і структури стада.
Після формування економіко-математичної моделі задачі оптимального поєднання галузей розраховують техніко-економічні коефіцієнти (урожайність, продуктивність худоби, нормативи потреби в кормах, собівартість продукції і т. д.) і на їх основі будують розширену модель (матрицю) задачі. Інформація передається на ЕОМ, яка відповідно до програми симплекс-методу лінійного програмування здійснює необхідні обчислення і дає оптимальний (за вибраного критерію) план поєднання галузей у господарстві.
Наступним етапом є аналіз одержаних результатів і складання на їх основі перспективних планів розвитку господарства. Результати рішення економіко-математичних задач оптимального поєднання галузей у сільськогосподарських підприємствах на ЕОМ за допомогою методів лінійного програмування свідчать, що оптимальні варіанти планів забезпечують збільшення виробництва сільськогосподарської продукції на 4—6% за значного підвищення рівня її економічної ефективності порівняно з планами, розробленими на основі традиційних методів планування. Це досягається завдяки визначенню оптимальної структури виробництва і збільшенню виробництва продукції за рахунок продуктивніших і ефективніших сільськогосподарських культур, а також видів худоби і птиці з урахуванням найдоцільнішого використання природних і економічних умов ведення сільського господарства.
Слід відзначити, що плануючи галузеву структуру в господарствах різних виробничих типів, кожне з них хоче і теоретично може мати найраціональнішу галузеву структуру, але на її вибір істотно впливають виробничі обмеження. Поєднанню цих двох питань сприяє такий методичний підхід. Один з найкорисніших способів підготовки до ефективного довгострокового стратегічного планування для будь-якої організації полягає в тому, щоб спроектувати ідеальну форму організації, нехтуючи при цьому практичними перешкодами. Коли такий проект створено, визначають, наскільки до нього можна наблизитись, і систематично планують параметри просування до цього ідеалу.
Аналіз структури товарної продукції рослинництва і тваринництва КСП-агрофірми «Перемога» за 1997 р. свідчить про високий рівень спеціалізації господарства: у структурі товарної продукції тваринництва молоко займає понад 80% (рис. 7.3), а рослинництва — зерно і цукрові буряки (цукор) — 99,6% (рис. 7.5). Разом з тим керівництво господарства стурбоване, з одного боку, високою насиченістю поголів’я корів у господарстві (38 голів проти 15 в середньому в районі й 12 по Україні), а з другого, — низькою ефективністю виробництва молока (табл. 7.1) і різким зменшенням поголів’я корів в Україні за останні роки.
Кафедра аграрного менеджменту Київського національного економічного університету за замовленням господарства розробила три варіанти оптимальної галузевої структури господарства, які відрізняються різним поголів’ям корів: перший — 1000 (існуючий рівень); другий — 800, третій — 600. За критерій оптимальності обрано максимум прибутку. Головні обмеження задачі:
— щодо структури посівних площ (зернові й технічні відповідно не більше 57 і 20%);
— щодо покриття потреби тваринництва в кормах (мінімальні й максимальні межі окремих груп і видів кормів у річних раціонах за статево-віковими групами тварин; урахування вимог зеленого конвеєра);
— щодо гарантованого обсягу виробництва окремих видів продукції (зерно на оплату праці);
— фіксовані розміри окремих галузей (6 га посівів картоплі та овочів для задоволення внутрішньогосподарських потреб, поголів’я робочих коней і т. д.).
Результати розрахунків наведено в табл. 7.2 і 7.3. Логічно, що із зменшенням поголів’я корів з 1000 до 600 у структурі посівних площ зменшується з 45,7 до 24,1% питома вага кормових (табл. 7.2). Натомість оптимальним планом передбачається розширення посівних площ високоефективних зернових і технічних культур. Так, посівні площі цукрових буряків розширюються з 360 до 420 га і соняшнику — з 50 до 100 га. Однак основні зрушення відбуваються у групі зернових: їх питома вага зростає за рахунок розширення високоврожайних озимої пшениці, кукурудзи на зерно та ячменю. Що ж до збільшення посівних площ гороху, то це обумовлено в першу чергу не його високою конкурентоспроможністю, а вимогами сівозмін (попередник для озимої пшениці).
У разі скорочення поголів’я корів з 1000 до 600 питома вага тваринницької продукції в загальній виручці скорочується з 58,3% до 36,7%, а рослинницької — підвищується з 25,1 до 45,6%. При цьому прибуток господарства зростає з 713 тис. грн. до 941 тис. грн. (на 32%), а рентабельність підвищується з 16 до 28% (табл. 7.3).


На перший погляд напрошується висновок щодо доцільності скорочення поголів’я корів у господарстві. Однак менеджментське рішення з цього питання слід приймати дуже зважено, враховуючи ряд додаткових факторів:
— у разі скорочення поголів’я корів погіршується рівень використання трудових ресурсів господарства і зменшуються заробітки. Річний фонд оплати праці у третьому варіанті проти першого скорочується на 20% (з 797 до 663 тис. грн.), а валовий дохід підвищується тільки на 6% (з 1510 до 1604 тис. грн.). На сьогодні господарство добре забезпечене власною кваліфікованою робочою силою, і заробітки операторів машинного доїння становлять 200—300 грн. на місяць;
— у третьому варіанті погіршується використання основних виробничих фондів, що призведе до подорожчання іншої продукції;
— у третьому варіанті зростає сезонність надходження грошових коштів від реалізації продукції і різко збільшується потреба в дуже дорогих короткострокових кредитах.
Особливо важливим є те, що уряд почав розуміти: без державної підтримки тваринництво в Україні не може функціонувати. Тому на початку 1998 р. уряд увів нульовий ПДВ у разі продажу переробним підприємствам молока і м’яса живою масою. Агрофірмі «Перемога», яка в 1998 р. виробила 49,5 тис. т молока і 92% з нього продала на переробні підприємства, останні повернули за рік 415 тис. грн. ПДВ, що становить 21% до виручки від реалізації молока і 9,5% до загальної виручки по господарству.


загрузка...