Неправильна оцінка доцільності використання живого тягла призвела до значного зменшення поголів’я коней. Так, у господарствах суспільного сектору України за 1960—1998 рр. воно скоротилось з 1,6 до 0,35 млн голів. Однак у зв’язку з дозволом з 1987 р. мати їх в особистих господарствах населення, розширенням у них за останні сім років у 2,3 раза площ сільськогосподарських угідь, створенням 36 тис. фермерських господарств, а також через різке подорожчання пального і мастильних матеріалів, поголів’я коней у цих категоріях господарств за 1985—1998 рр. зросло з 14 до 364 тис. голів.
Досвід багатьох господарств свідчить про високу конкурентоспроможність гужового транспорту порівняно з іншими його видами на внутрісадибних перевезеннях, в умовах бездоріжжя і під час виконання робіт на присадибних ділянках. Головною передумовою ефективної організації роботи живого тягла є встановлення відповідності між наявністю поголів’я коней і потребою господарства в них.
Підвищенню ефективності використання живого тягла сприяє правильне планування його роботи, періодичний контроль за відпрацьованими коне-днями та їх собівартістю. Зниження останньої досягають, забезпечуючи більш повне і раціональне використання робочої худоби протягом року, для чого порівнюють можливий запас днів роботи живого тягла з плановими потребами галузей господарства в його послугах. Загальний річний запас коне-днів обчислюють виходячи з наявності робочої худоби і кількості днів роботи за рік однієї голови.
Для визначення кількості днів роботи живого тягла треба із загальної кількості фуражних днів у році відняти дні відпочинку (близько 60 днів на коня), простоїв жеребних маток (60 днів), використання жеребців для парування (половина кількості робочих днів), дні на обслуговування коней — підвезення кормів і відвезення гною зі стайні (близько 8 днів), а також неробочі дні через непогоду (залежно від місцевих умов). Так у КСП «Праця» Менського району на одну жеребну матку заплановано 180, жеребця — 140, на інших робочих коней — 240 робочих днів. У господарстві 120 коней, у тому числі 88 робочих, із них 7 жеребних маток і один жеребець. Кількість днів роботи всіх робочих коней складає 20 600. У середньому за рік робочий кінь виробляє 233 коне-дні. В особистих підсобних господарствах населення місцевої сільської ради налічується 69 коней.
У рослинництві затрати коне-днів визначають за технологічними картами. Потребу в живому тяглі на обслуговуванні тваринництва визначають виходячи з навантаження на коня і поголів’я тварин. Затрати коне-днів на загальногосподарських роботах, в особистому підсобному господарстві, під час виконання робіт на будівництві й на сторону обчислюють за окремими розрахунками, ураховуючи дані за минулі роки, а також можливі зміни в плановому році. У КСП «Праця» в 1999 р. потреба окремих галузей становить відповідно 4 110, 8 200, 1 740, 4 710, 700 і 1 140, а всього 20 600 коне-днів. Таким чином, у господарстві поголів’я коней відповідає потребі в них за існуючого рівня механізації виробничих процесів і використання коней.
При плануванні витрат на утримання кожного виду робочої худоби визначають витрати на оплату праці конюхів, вартість кормів та підстилки, амортизаційні відрахування, витрати на поточний ремонт стаєнь, транспортних засобів та збруї, медикаменти, кування коней, електроенергію та ін. Собівартість одного дня роботи живого тягла визначають у перерахунку на коне-день. При цьому робочий день коня і вола умовно приймають за одиницю.
Витрати на оплату праці по догляду за робочою худобою визначають за кількістю коней, закріплених за одним конюхом, та його тарифною ставкою. У цілому по господарству за планом на 1999 рік ці витрати з урахуванням 15% надбавки старшого конюха, доплат за роботу у святкові та вихідні дні, фонду відпусток, відрахувань на соціальне страхування працівників становили 7 110 грн.
У зв’язку з тим, що на момент обчислення собівартості коне-дня середню собівартість кормів і підстилки не можна визначити (бо затрати живої тяглової сили є однією із статей витрат на корми), корми для робочої худоби прийнято оцінювати умовно: корми, наявні на початок року, — за фактичною собівартістю, а з урожаю планового року — за плановою собівартістю звітного року.
Річну суму амортизації робочих коней, приміщень, транспортного інвентарю і збруї обчислюють за нормами амортизації від їх балансової вартості, причому на волів амортизацію не нараховують. При визначенні інших витрат (ветеринарні, кування коней, поточний ремонт стаєнь, транспортних засобів та інвентарю, електроенергії тощо) використовують прийняті в господарстві нормативи. У кожному конкретному випадку ці витрати потрібно звіряти з фактичними і враховувати досвід минулих років.
За планом 1999 р. в КСП «Праця» загальні витрати на утримання робочих коней становили 33790 грн. Собівартість коне-дня визначають як частку від ділення всієї суми витрат на утримання живого тягла, крім вартості одержаного приплоду і побічної продукції, на кількість відпрацьованих живим тяглом робочих днів (табл. 9.3).
Собівартість голови приплоду прирівнюють до собівартості 60 кормо-днів дорослого коня. Розраховуючи собівартість одного кормо-дня із суми всіх витрат віднімають вартість гною і ділять на кількість кормо-днів. Вартість гною визначають за нормативними (розрахунковими) витратами на його прибирання в конкретних умовах і за вартістю підстилки. У плановому році передбачено одержати 12 лошат вартістю 677 грн. (12 ? 60 ? 0,94).
