загрузка...
 
2. Філософські проблеми економічної науки
Повернутись до змісту
Як зазначалося вище, при пізнанні соціально-економічних процесів та явищ застосовуються поряд з іншими і філософські принципи, зокрема такі, як: принцип матеріалізму, єдності теорії і практики, визначеності, конкретності, пізнаванності, причинності, розвитку, об'єктивності, системного підходу тощо. А це означає, що економічна наука при пізнанні економічної дійсності постійно натикається на філософські проблеми, вирішення яких полягає в тому, щоб за допомогою філософських та інших принципів і підходів якнайповніше розкрити сутність економічних процесів та явищ. Адже правильне розуміння економічної дійсності, об'єктивне її витлумачення, відкриття та формулювання економічних законів, характеристика їх прояву можливі лише на базі філософії -діалектичного та історичного матеріалізму.
Завдяки філософській базі К. Маркс ще в 40-х роках ХГХ століття висунув гіпотезу про матеріалістичне розуміння історії, яка (гіпотеза) пізніше в "Капіталі" була перетворена в теорію. К. Маркс доказав, що розвиток суспільства підкоряється об'єктивним економічним законам і становить собою закономірну зміну суспільно-економічних формацій. Тобто людство вперше почало розглядати суспільство не як випадкове скупчення індивідуумів, яке (скупчення) змінюється за їх власним бажанням, а як закономірний результат розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Створення теорії про матеріалістичне розуміння історії, виокремлення поняття суспільно-економічної формації дали ключ до розуміння діалектики взаємозв'язку економічної та ідеологічної, об'єктивної та суб'єктивної сторін в житті суспільства й показали первинність матеріального життя і вторинність суспільної свідомості, тобто духовного життя суспільства.
Сказане зовсім не означає, що після цього не виникає жодних проблем в питанні застосування принципу матеріалізму для пізнання економічної дійсності. Справа в тому, що явища економічної дійсності постійно взаємодіють одне з одним, а також з явищами іншого порядку - природними, політичними, ідеологічними, - в результаті чого вони постійно змінюються. Причому рівень та глибина цих змін досить динамічні, оскільки зв'язки між самими економічними явищами та явищами іншого порядку є дуже мінливими: вони можуть бути суттєвими і несуттєвими, постійними і тимчасовими, випадковими і необхідними, причинно-наслідковими тощо. Все це необхідно враховувати, коли йдеться про існуючі зв'язки між розвитком продуктивних сил і виробничих відносин, між різними галузями народного господарства, між економікою, з одного боку, і технікою, політикою, ідеологією та іншими соціальними процесами - з іншого.
Іншими словами, на кожному етапі пізнання соціально-економічної дійсності є певна потреба в застосуванні філософського принципу матеріалізму. В нинішніх умовах ця потреба зумовлена необхідністю пізнання сутності нових явищ і процесів, що мають місце в кожній із груп країн світової спільноти: розвинутих капіталістичних, тих, що розвиваються, з перехідною економікою і соціалістичних. Проблема полягає в тому, що на рівні буденного мислення (буденного пізнання) новітні процеси та явища в кожній із означених вище груп країн сприймаються багатьма людьми як доказ хибності формаційного підходу до розвитку людського суспільства.
Зрозуміло, що кожний вчений не тільки має право, але й обов'язок піддавати сумніву досягнуті знання про економічні процеси та явища, бо саме так можна рухатися від незнання до знання, від неповного знання до більш повного, від менш глибокого до більш глибокого. Але сумнів і рух повинні базуватися на переконливих, наукових фактах, тобто на подіях, властивостях, зв'язках, відносинах, які зафіксовані і отримані на основі використання інших філософських принципів пізнання економічної дійсності - єдності теорії і практики, визначеності, конкретності, пізнаванності, причинності розвитку, об'єктивності, системного підходу тощо.
Проте автори тверджень про хибність вчення про суспільно-економічну формацію не спираються на жоден з означених принципів. На їх думку, для заперечення формаційного підходу до суспільного розвитку цілком достатньо того:
що приватна власність (а отже, й капіталізм) існує, починаючи з пізніх етапів розвитку первіснообщинного способу виробництва;
що колишні соціалістичні країни у переважній більшості відмовилися від соціалістичного вибору і стали на шлях ринкових перетворень;
що найбільш розвинутими сьогодні є країни з ринковою економікою;
що країни, які сьогодні називають себе соціалістичними, також застосовують ринкові механізми господарювання і т. ін.
Інакше кажучи, прихильники твердження про хибність формаційного підходу до суспільного розвитку свої висновки роблять на основі лише спостережень, без спирання на які-небудь теорії. Для того, щоб отримати достатньо доказів на користь (чи проти) твердження про хибність формаційного підходу, необхідно було б:
дотриматися принципу єдності теорії і практики, що дало б можливість переконатися в тому, що вчення про суспільно-економічну формацію повністю відповідає історичній практиці, яка демонструвала закономірну зміну одних суспільно-економічних формацій іншими;
скористатися принципом визначеності, що дало б можливість повно і всебічно розкрити найбільш істотні сторони об'єктивних процесів і закономірностей історичного розвитку й показати справжні тенденції еволюції людського суспільства: від менш соціалізованого до більш соціалізованого (первіснообщинне, рабовласницьке, феодальне, капіталістичне, комуністичне). Це відкрило б шлях політикам до кращої орієнтації в напрямах суспільного розвитку. Вони б не запитували роками: "куди ми йдемо?";
використати принцип конкретності, що дало б можливість уникнути розриву між конкретною дійсністю в кожній із груп країн світової спільноти і її витлумаченням. Адже їх розвиток дає підстави твердити не про хибність формаційного підходу, а про його правильність і підтвердження практикою як найбільш розвинених капіталістичних країн, так і менш розвинених. В кожній із них, особливо у найбільш розвинених, відбувається визрівання передумов для зміни однієї формації іншою;
скористатися принципом пізнаванності, завдяки якому можна було б пізнати будь-які економічні явища сучасної дійсності;
не ігнорувати принцип причинності, оскільки він дозволив би встановити зумовленість одних явищ іншими, тобто побачити, що зміна одних виробничих відносин іншими зумовлена рівнем розвитку і характером продуктивних сил;
дотриматися принципу розвитку, що дало б можливість використати дію всезагальних законів матеріалістичної діалектики й побачити економічні явища в процесі становлення і розвитку, тобто переконатися, що вони постійно еволюціонують від нижчих форм до вищих;
використати принцип об'єктивності, який забезпечив би неупереджені, безсторонні узагальнення щодо хибності або правильності формаційного підходу.
Досить важливою проблемою економічної науки є проблема пізнання суті процесів та явищ, що мають місце в країнах з перехідною економікою. Півтора десятка років два десятки країн, що виникли на території колишнього СРСР і соціалістичних країн Східної Європи, здійснюють перехід від недобудованого соціалізму (в них не закінчився перехідний період від капіталізму до соціалізму) до капіталізму. При цьому всі вони перехід до іншої формації здійснюють наосліп, шляхом проб і помилок, оскільки теорії руху від більш високої формації до нижчої немає. Економічна наука, спираючись на досягнення філософії, мала б дати відповідь принаймні на три основних питання, які вкрай потрібні політикам, котрі визначають курс країн з перехідною економікою.
Перше з цих питань - наскільки продуктивним є повернення до капіталістичної суспільно-економічної формації'. Адже, сьогодні така відповідь відсутня. Замість неї використовується пропагандистський штамп на зразок: "Ринкова економіка краща за планову, бо найбільш розвиненими країнами є ті, де використовуються ринкові механізми господарювання". Але при цьому замовчується той факт, що розвинутими, багатими є два десятки країн із майже двох сотень. Тобто - закликаючи рухатися у зворотньому напрямі, науковці керуються буденним мисленням, отриманим в результаті спостереження, причому не всієї системи світового капіталістичного господарства, а лише її невеликої частини.
Друге питання, відповідь на яке вкрай потрібна політикам (і не тільки їм), зводиться до того, що являє собою правове, соціально орієнтоване суспільство і чи можливо (а якщо можливо, то як саме) побудувати його в умовах, коли на старті цього будівництва в результаті роздержавлення та приватизації відбувся перерозподіл суспільного добра в інтересах мізерної горстки населення, внаслідок чого виникли мільйонери та мільярдери, з одного боку, і бідні, голодні, позбавлені соціальних благ - з іншого.
І нарешті, третє питання, відповідь на яке чекають суспільства з перехідною економікою: як довго триватиме перехідний період від недобудованого соціалізму до капіталізму і чи не відстануть назавжди в економічному розвитку країни з перехідною економікою. Адже п'ятнадцять років ринкових перетворень поки що жодну країну не вивели на шлях прогресу і добробуту.
Використовуючи філософські принципи пізнання, економічна наука повинна розв'язати ще одну важливу проблему - знайти шляхи, способи, методи узгодження протилежних економічних інтересів окремих країн, регіонів і світової спільноти в цілому. Адже існуючий нині світовий економічний порядок є несправедливим: країни, що нажили свої багатства на пограбуванні колоній і менш розвинутих крані, продовжують багатіти, а бідні у порівнянні з ними біднішати. Утвердження справедливого економічного порядку в межах світової спільноти можливе за умови використання вчення про ноосферу, тобто вчення про якісно новий стан біосфери Землі і навколоземного простору, який формується під впливом розумової та фізичної діяльності людини в її ж інтересах. Як зазначав академік В. Вернадський, в умовах нового стану біосфери розум і керована ним праця людини стануть новою геологічною силою, якої не було раніше на нашій планеті.
В результаті взаємодії людини як живої істоти, її думки та її праці виникає синергетичний ефект - нова могутня продуктивна сила, здатна виділити соціальні проблеми людства Але для цього необхідне усвідомлення кожним політиком, кожним індивідом того факту, що кожна окрема людина є найважливішою екосистемою біосфери, що саме вона, людина, у процесі своєї діяльності вступає в активні відносини з іншими екосистемами біосфери і змінює цю останню й сама змінюється, розвивається. Іншими словами, розвиток особистості та її сутнісних сил, творча активність людини і суспільства, їх свідомість, культура, енергія значно посилюються, коли вони виступають як єдине ціле. За таких умов формується новий тип суспільного відтворення, в якому роль матеріального виробництва падає, а роль нематеріального, передусім духовного, зростає. Діючи як єдине ціле, людство в умовах ноосфери зможе узгодити економічні інтереси всіх і кожного.
Зрозуміло, що розглянутими нами філософськими проблеми економічної науки не вичерпується сучасна економічна проблематика. Адже економічна сфера, перебуваючи в постійному русі та розвитку, натикається на численні проблеми, які можуть бути розв'язані тільки на базі філософських принципів. В нашому випадку були розглянуті найбільш загальні і найбільш важливі.
3. Методологічні проблеми економічної науки
Сучасна економічна наука, крім філософських проблем, дедалі частіше натикається на проблеми методологічного порядку. їх зумовлює прискорення процесу розвитку суспільного виробництва, застосування нових технологій виробництва, форм і методів управління ним, концентрація уваги на людському факторі виробництва та управління, необхідність посилення зв'язку науки з виробництвом тощо. Методологічні проблеми полягають у необхідності аналізу принципів, засобів, методів наукової діяльності, які забезпечують пізнання та узагальнення економічних процесів і явищ, виявлення причин, тенденцій, закономірностей їх виникнення, існування та розвитку.
З великої кількості принципів та методів сучасної науки необхідно вибрати такі (або їх сукупність), які з найбільшою ефективністю ведуть до вирішення поставленого перед економічною наукою завдання.
Методологічні проблеми економічної науки можна виокремити, виходячи з тих функцій, які виконує методологія, як наука про методи пізнання. При цьому слід мати на увазі, що хоча існують різні визначення методології (вузькі й широкі), всі вони не заперечують виконання нею трьох функцій: отримання нового знання; структурування цього знання у вигляді нових понять, категорій, законів, гіпотез, ідей, теорій; організацію використання нових знань у суспільній практиці -освітній, виховній, виробничій та іншій діяльності. Реалізація першої функції здійснюється на базі філософських та загальнонаукових принципів і методів пізнання. Друга функція реалізується завдяки використанню логічних форм мислення і законів логічного мислення. Виконання третьої функції стає можливим внаслідок використання спеціальних методологій для пізнання тих чи інших конкретних явищ з галузевих та функціональних економік. З врахуванням сказаного можна виокремити наступні методологічні проблеми:
ті, що пов'язані з реалізацією функції отримання, створення нового знання про економічні процеси та явища;
ті, що пов'язані із структуруванням цього знання у вигляді нових понять, категорій, законів, гіпотез, ідей, теорій;
ті, що пов'язані з організацією використання нових знань в суспільній практиці.
В першому випадку основна проблема полягає в тому, щоб з-поміж багатьох принципів, методів, способів, засобів пізнання обрати такі, які давали б можливість найповніше і найглибше розкрити сутність економічних процесів та явищ. Адже можна зібрати, описати і навіть систематизувати факти на емпіричній стадії пізнання, але все це ще не буде означати пізнання економічної дійсності. Таким способом можна отримати лише відомості про економічні явища А для пізнання їх сутності, розкриття закономірностей виникнення, існування і розвитку необхідний перехід від емпіричного до теоретичного пізнання. Але на стадії теоретичного пізнання, коли застосовується абстрактне мислення, виникає небезпека, помилки у виборі методів пізнання. Скажімо, можна вести дослідження, спираючись на матеріалістичну діалектику, системний підхід та згадувані раніше принципи, а можна спробувати пізнати сутність явища на основі метафізики, ідеалізму тощо. Зрозуміло, що результати, узагальнення будуть в таких випадках різними.
Як свідчить історичний досвід, повно і глибоко пізнати економічну дійсність можливо лише на основі всезагального методу пізнання - методу матеріалістичної діалектики. Цей метод найкраще відповідає вимогам до теоретичних форм мислення, оскільки:
визнає об'єктивний характер зв'язків, взаємозв'язків і взаємообумовленостей економічних процесів та явищ;
вимагає розглядати кожне явище як обов'язкову і певну ланку у безкінечному ланцюгу зв'язків і взаємозалежностей;
орієнтує дослідника на те, щоб розглядати досліджуване явище не як щось постійне, незмінне, а як таке, що постійно змінюється - виникає, існує і має певне, конкретне майбутнє;
дає можливість бачити суперечливу сутність економічних процесів та явищ, розпізнавати в мисленні суперечності, що об'єктивно відображають суперечності досліджуваного явища, і суперечності суб'єктивні, що виникають внаслідок порушення логіки мислення.
Принципове значення для методології економічних досліджень має метод сходження від абстрактного до конкретного. Він дає можливість не тільки відкривати економічні закони, але, що найважливіше в пізнанні, за допомогою пізнаних законів пояснювати оточуючу нас економічну дійсність, відтворювати економічні явища у їх конкретності та системі.
При сходженні від абстрактного до конкретного рух пізнання відбувається від найбільш загальних абстракцій до абстракцій все більш і більш конкретних, таких, що розкривають багатоманітність економічної дійсності і утворюють єдину систему. Методом сходження від абстрактного до конкретного вперше в історії політичної економії послідовно скористався К. Маркс в "Капіталі", де дослідження системи виробничих відносин капіталізму рухається від найбільш простої вихідної категорії товару до категорій більш складних, конкретних - грошей, капіталу, прибутку, ренти тощо. Цей метод застосовував В. І. Ленін в праці "Імперіалізм, як найвища стадія капіталізму".
Навряд чи треба сьогодні говорити про те, що тільки завдяки методу матеріалістичної діалектики, сходженню від абстрактного до конкретного, відповідним принципам К. Маркс і В.І. Ленін змогли не тільки відкрити економічні закони руху капіталістичної формації, а й дати таке пояснення оточуючій їх дійсності, яке в багатьох аспектах зберігає свою актуальність і сьогодні. Натомість відмова від використання означених вище методів і принципів пізнання, спроба дати пояснення оточуючої економічної дійсності на основі раціоналізму, метафізики, ідеалізму закінчилась провалом. Цей останній найбільш повно проявився в тих соціально-економічних наслідках, які мають місце в постсоціалістичних країнах. В результаті застосування хибних теоретичних підходів були зроблені хибні узагальнення, сформульовані хибні концепції реформ, використання яких у суспільній практиці замість очікуваних позитивних результатів дало результати негативні. А тому сьогодні перед економічною наукою стоїть завдання створити нову концепцію економічного розвитку, яка б не тільки вивела економіки постсоціалістичних країн з кризи, а й забезпечила прискорений їх розвиток по шляху прогресу і добробуту.
Не менш важливе значення для суспільного розвитку має належне розв'язання проблем, що неминуче виникають в процесі структурування отриманих знань у вигляді нових понять, категорій, законів, ідей, теорій. Основна проблема тут полягає в тому, щоб забезпечити використання логічних форм мислення та законів логічного мислення, оскільки останнім часом мають місце їх ігнорування. Алогічність практично стала нормою в концепціях ринкових перетворень постсоціалістичних країн. Скажімо, їх автори визнають розвиток від первіснообщинного суспільства до рабовласницького, від рабовласницького - до феодального, від феодального - до капіталістичного, але на цьому останньому зупиняються. Вони не бачать (а швидше не хочуть бачити), що в економіці країн розвинутого капіталізму стає все більше і більше ознак, якостей, некапіталістичного способу виробництва.
Раніше вже зазначалося, що будь-яке об'єктивне економічне знання спочатку виступає як пояснення навколишньої дійсності, тобто як теорія, а пізніше - як засіб, метод пізнання. В зв'язку з цим слід мати на увазі, що теорія, побудована на хибному методі, буде також хибним методом в разі виконання нею методологічної функції. Тому до вибору тих чи інших теоретичних знань на роль методологічного засобу слід підходити вкрай виважено, ретельно. Тим більше, що в наш час зростає потік теорій, в основі яких лежить метафізика, раціоналізм, ідеалізм тощо.
Що стосується проблем, пов'язаних з використанням нових знань в суспільній практиці, то вони проявляються головним чином у непридатності багатьох спеціальних методологій для пізнання тих чи інших конкретних явищ з галузевих та функціональних економік. Непридатність зумовлена тим, що методології для пізнання явищ з галузевих і функціональних економік здебільшого відірвані не тільки від філософських і загальнонаукових принципів та законів розвитку суспільного виробництва, а й від методологічних висновків політичної економії. Іншими словами, методологічні узагальнення для використання в конкретних галузях базуються в певній мірі на стихійно-емпіричному пізнанні, на знаннях, що їх дала практика Якщо практика багата, велика, то, зрозуміло, вона може дати більш-менш ефективні узагальнення (наприклад, практика ведення ринкового господарства), а якщо досвіду практичної діяльності не достатньо, то й методологічні узагальнення, установки будуть малоефективні. Наприклад, країни з традиційною ринковою економікою можуть розробляти рекомендації, спрямовані на підвищення ефективності виробництва, виходячи тільки з досвіду повсякденного господарювання. Проте в країнах з перехідною економікою такий досвід відсутній, а тому й отримати позитивні результати на базі стихійно-емпіричного пізнання вони не можуть. Для них вкрай важливо якнайшвидше опанувати наукове мислення і на його основі вибудувати програму практичних дій. Без цього вони будуть приречені на довготривале відставання в економічному розвитку.


загрузка...