Рента безпосередньо пов'язана з появою та розвитком земельної власності. Вона є економічною формою реалізації земельної власності, І Ця обставина ріднить капіталістичну земельну ренту з феодальною. Проте рента за умов капіталізму докорінно відрізняється від феодальної, ^а умов капіталізму рента виражає відносини між трьома класами: землевласником, з одного боку, і орендарем - з другого, а також між Орендарем і робітником, який наймається працювати на орендованій віталістом землі. В той час як феодальна земельна рента виражала відносини між двома класами - поміщиками та селянами-кріпаками.
Капіталістична земельна рента являє собою частину додаткового, в той час як феодальна становила весь додатковий продукт, який привласнював землевласник. Капіталістична земельна рента пов'язана з пануванням товарно-грошового господарства, яке виробляє продукцію в основному на ринок В той час як феодальна земельна рента була пов'язана в основному з натуральним господарством і виступала спочатку у формі відробіткової ренти (панщини), пізніше - у формі оброку продуктами, і, нарешті, - у формі того ж оброку, але у грошовій формі.
Капіталістична земельна рента базується на вільних товарно-грошових відносинах, на економічному примусі до праці. В той час як феодальна основувалась на позаекономічному примусі.
Земельна рента за умов розвинутих товарно-грошових відносин виступає у формі орендної плати землевласнику за тимчасове користування земельною ділянкою. Але земельну ренту не можна ототожнювати з орендною платою. Остання може включати платежі не лише за користування земельною ділянкою, а й за користування складами, іригаційними системами та іншими спорудами, що розміщені на земельній ділянці, а також звичайний процент на раніше позичений і вкладений в землю капітал.
У сільському господарстві розрізняють три види ренти: диференціальну, абсолютну, монопольну. Щоб зрозуміти суть кожної з них, необхідно передусім з'ясувати причини, умови та джерело виникнення їх.
Причиною виникнення диференціальної земельної ренти є монополія на землю як об'єкт господарювання. Суть цієї монополії полягає в тому, що землі кращої та середньої якості вже зайняті сільськогосподарськими підприємствами і інші суб'єкти господарювання не можуть проникати в сільське господарство шляхом створення необмеженої кількості нових підприємств на землях кращої та середньої якості.
Вони можуть втягувати у виробництво лише відносно гірші землі. Але суб'єкт господарювання буде застосовувати свій капітал до гірших ділянок землі лише в тому випадку, коли ціни на сільськогосподарську продукцію дадуть йому можливість відшкодувати витрати виробництва і одержати середню норму прибутку на капітал.
Оскільки попит на продукцію сільського господарства не може бути покритий лише виробництвом її на кращих та середніх за якістю ділянках землі і оскільки доводиться здійснювати виробництво і на гірших землях, остільки суспільна ціна виробництва ?продукції визначається не середніми умовами виробництва, як це має місце в промисловості, а умовами виробництва на гірших землях. За такими же цінами буде продаватися і та продукція, яка вироблена на кращих • середніх землях.
В результаті цього праця, прикладена до кращих і середніх ділянок землі, буде приносити додатковий прибуток, тобто лишок прибутку над середнім прибутком. Цей лишок і становить собою диференціальну земельну ренту. Отже, диференціальна земельна рента є різниця між суспільною ціною виробництва, (а нею є ціна виробництва з гірших земель) і індивідуальною ціною виробництва з кращих і середніх земель.
Розрізняють дві форми диференціальної земельної ренти: диференціальна земельна рента І і диференціальна земельна рента II.
Умовами виникнення диференціальної земельної ренти І є різна природна родючість ділянок землі та різне місце розташування ділянок землі до ринку збуту продукції. Господарства, що користуються кращими землями, або ближче розташовані до ринків збуту продукції, витрачають на одиницю продукції менше праці порівняно з господарствами, що розташовані на гірших ділянках. Тому індивідуальна ціна виробництва одиниці продукції нижче у господарствах, де кращі умови виробництва.
Розглянемо механізм утворення диференціальної земельної ренти І за різною природною родючістю землі на такому прикладі.
Припустимо, що є три однакові за площею, але різні за родючістю ділянки землі. При однакових затратах капіталу зібрано врожай: 4 т. зерна на гіршій ділянці, 5 т. зерна на середній ділянці і 6 т. зерна на кращій ділянці.
Припустимо, що середня норма прибутку в цій країні становить 20%. При таких вихідних даних ціна виробництва всього продукту на кожній ділянці становитиме 120 (100+20) грошових одиниць.
В той час як індивідуальна ціна виробництва одиниці продукції (1 тонни) на різних ділянках буде різною:
на 1-й ділянці-30 (120 : 4 ) гр. од. на 2-й ділянці-24 (120 : 5 ) гр. од. на 3-й ділянці-20 (120 : 6 ) гр. од.
На ринку вся вироблена продукція буде продаватися по суспільній Ніні виробництва, яка визначається умовами гіршої ділянки. В нашому прикладі суспільна ціна виробництва однієї тонни продукції становить ЗО грошових одиниць.
Відповідно суспільна ціна виробництва всієї продукції становитиме:
на 1-й ділянці 120 (30 х 4) гр. од.
на 2-й ділянці 150 (30 х 5) гр. од.
на 3-й ділянці 180 (30 х 6) гр. од.
В результаті реалізації продукції орендар гіршої ділянки одержить 20 гр. од., які дорівнюють сумі затрат виробництва і середнього прибутку Орендарі середньої і кращої ділянок землі виручать за свою продукцію відповідно 150 і 180 грошових одиниць. В них після заміщення витрат виробництва і одержання середнього прибутки залишиться лишок відповідно в ЗО і 60 гр. од. Цей лишок і становить диференціальну земельну ренту, яка передається орендарем власникові землі.
Отже, диференціальна земельна рента І за родючістю становить собою різницю між суспільною ціною виробництва сільгосппродуктів та індивідуальною ціною виробництва їх на більш родючих землях.
Диференціальна рента І утворюється на ділянках кращої та середньої родючості і відсутня на гіршій за родючістю землі, що видно з наведеної нижче таблиці.
Як зазначалося, диференціальна земельна рента І може виникати, і в результаті відмінностей в місце розташуванні земельних ділянок па відношенню до ринку збуту. Хоча при цьому буде однакова врожайність,! тобто ділянки однакової родючості.
Капіталіст, який орендує ділянку землі, що знаходиться ближче до ринку збуту, буде нести менші витрати на перевезення сільгосппродуктів, ніж той, який орендує ділянку землі, що знаходиться далеко від ринку збуту. Але суспільна ціна на сільгосппродукцій встановлюється з врахуванням умов виробництва найвіддаленішої ділянки землі. Тому й капіталіст, який орендує ділянку землі поблизу ринку збуту, одержить надприбуток, який і буде диференціальною рентою по місцю розташування.
Між диференціальною рентою І за родючістю і диференціальною рентою і за місцем розташування принципових відмінностей нема. Обидва види диференціальної ренти І виникають в процеси екстенсивного ведення господарства, при якому кожне нове вкладення капіталу вимагає розширення оброблюваної площі. Щоправда, дві різних основи диференціальної земельної ренти і можуть діяти в протилежних напрямках: ділянка більш родюча, але далеко розташована від ринку І збуту; ділянка менш родюча, але близько розташована до місця збуту продукції. Тому загальне правило таке: суспільна ціна виробництва І сільгосппродукції визначається індивідуальною ціною виробництва на таких землях, де при середньонормальному рівні техніки і нормальній організації праці загальна сума витрат на виробництво і перевезення одиниці продукції є максимальною при умові, що обробіток цих земель необхідний для задоволення попиту на ринку.
Умовою виникнення диференціальної земельної ренти II є різна економічна родючість ділянок землі, що виникає в результаті додаткових затрат капіталу в одну і ту ж ділянку землі протягом одного і того ж року. Інакше кажучи, умовою виникнення диференціальної земельної ренти є інтенсифікація землеробства. В сучасних умовах інтенсифікація землеробства здійснюється шляхом комплексної механізації виробництва, хімізації, зрошування і осушення земель тощо. В результаті інтенсифікації землеробства господарства одержують надлишковий додатковий продукт. Як правило, додаткові затрати капіталу робляться на кращих і середніх ділянках землі, оскільки тут додаткові затрати дають більший виробничий ефект, ніж на гірших землях.
І доки додаткові затрати капіталу на обробіток кращих і середніх ділянок землі будуть приносити більше продукції, ніж рівновеликі затрати на обробіток гірших ділянок землі, які визначають суспільну Ціну виробництва, доти вони будуть приносити додатковий прибуток, який пізніше перетворюється в диференціальну ренту II.
Припустимо, що на кращій ділянці землі зроблено додаткові затрати капіталу в 100 гр. од., що дало можливість підвищити врожайність на 8 тонн, тобто затрати капіталу в 200 гр. од. дали загальну врожайність в 14 тонн (6т+8т).
Додаткові затрати капіталу в 100 гр. од. знову забезпечують середній прибуток в 20%. Індивідуальна ціна виробництва додаткових 8 тонн в затратах становитиме знову ж таки 120 (100+20) гр. од., а 1т -13 гр.од. Суспільна ціна виробництва додаткових 8т продукту становитиме 240гр. од. (30x8), оскільки суспільна ціна одиниці продукції (однієї тонни) не змінилась. Таким чином, орендар, реалізувавши продукцію, вироблену Шляхом застосування основних і додаткових затрат капіталу в одному і тому ж році (14 т), одержить, крім бО гр. од. надприбутку від першого Вкладення капіталу (дифрента І), ще 120 гр. од. надприбутку від другого, і Податкового вкладення, що видно з наведеної нижче таблиці.
Отже, диференціальна рента II в розмірі 120 гр. од. виникла в результаті більшої продуктивності другої затрати капіталу на кращій ділянці землі в порівнянні з рівновеликою затратою капіталу на гіршій ділянці землі, яка не приносить диференціальної ренти, але визначає суспільну ціну виробництва.
Додатковий прибуток, одержаний в результаті додаткових затрат капіталу, перетворюється в ренту при таких обставинах.
Скажімо орендар взяв ділянку землі в оренду на 5 років і щороку здійснював додаткові затрати. В цьому випадку він сам буде привласнювати одержаний надприбуток. Але після закінчення строку оренди, при переукладанні договору з цим же чи іншим орендарем землевласник врахує цей додатковий прибуток і підвищить орендну плату, а отже почне одержувати диференціальну ренту II.
Тому орендарі борються за збільшення строку оренди, а землевласники - за його скорочення. Це фактично, боротьба за поділ додаткової вартості, створеної сільськогосподарськими робітниками.
Диференціальна рента може виникати і на гіршій ділянці землі, якщо попит на сільгосппродукцію приведе до значного зростанні додаткових затрат капіталу на кращих землях, і якщо продуктивності цих додаткових затрат капіталу на кращих землях, буде меншою вії продуктивності першої затрати на гіршій землі, яка регулювала раніш! суспільну ціну виробництва. В нових умовах суспільна ціна виробництві буде визначатися індивідуальною ціною виробництва, що склалася и результаті менш продуктивних додаткових затрат на кращих землях.
Джерелом диференціальної ренти І і II є чиста додана вартість (додаткова вартість), створена сільськогосподарськими працівниками.
Механізмом вилучення диференціальної ренти І в Україні є плата за землю. За плату у власність громадянам передаються для ведення, селянського (фермерського) господарства ділянки в 50 га ріллі або 100 га усіх земель. Цей розмір ділянок перевищує середню земельну частку, вставлені місцевими органами самоврядування.
Власники землі і землекористувачі щороку вносять плату за землю у вигляді земельного податку або орендної плати, розмір яких залежить від якості і місцезнаходження земельної ділянки, а також кадастрової оцінки земель. Розмір земельного податку не залежить від результатів, господарської діяльності і встановлюється у вигляді платежів за одиницю земельної площі. На землю встановлено також нормативи}' ціну на випадок передачі її у спадщину, власність, дарування, одержання банківського кредиту.
При з'ясуванні диференціальної ренти було встановлено, що гірша ділянка землі не приносить диференціальної ренти. Але оскільки земля перебуває у приватній власності, то, зрозуміло, землевласник не віддасть безплатно орендареві цю землю. Землевласник обов'язково зажадає за неї орендну плату. В свою чергу орендар повинен покрити витрати виробництва і одержати з гіршої ділянки землі середній прибуток. Інакше він не буде вкладати свій капітал. В зв'язку з тим, що попит на сільгосппродукцію не може бути покритий лише за рахунок продукції з кращих земель, у суспільства виникає потреба обробляти і гірші землі.
При цьому ринкова ціна на сільгосппродукцію піднімається вище суспільної ціни виробництва. В таких умовах стає економічно вигідно орендувати і гіршу землю, оскільки ринкова ціна на сільгосппродукцію дає можливість не тільки відшкодувати витрати виробництва і одержати середню норму прибутку щ капітал, але й приносить надлишковий прибуток, який може бути переданий землевласнику у вигляді ренти. Цей надлишок і буде становити абсолютну земельну ренту. Отже, абсолютна земельна рента виступає як надлишок вартості над суспільною ціною виробництва цей надлишок створюється тому, що в сільському господарстві середня органічна будова капіталу нижча ніж у промисловості. У зв'язку з цим тут на рівновеликий капітал створюється більше додаткової вартості, ніж у промисловості;.Але на відміну від промисловості, цей надлишок додаткової вартості не бере участі у вирівнюванні середньої норми прибутку, а залишається в сільському господарстві і привласнюється земельними власниками.
Механізм утворення абсолютної земельної ренти можна простежити по наведеній нижче таблиці.
На відміну від промисловості продукція сільського господарства реалізується не по суспільній ціні виробництва (60c+40v+20p), а по її вартості (60c+40v+40m). Отже, причиною виникнення абсолютної земельної ренти є монополія приватної власності на землю. Умовами виникнення абсолютної ренти виступають більш низька органічна будова капіталу в сільському господарстві у порівнянні з промисловістю і продаж сільськогосподарської продукції по вартості, а не по суспільній ціні виробництва. Джерелом абсолютної ренти є чиста додана вартість(додаткова вартість), створена сільськогосподарськими працівниками.
Слід мати на увазі, що органічна будова капіталу має тенденцію до зростання. А це означає, що норма абсолютної ренти, тобто відношення абсолютної ренти до величини вкладеного капіталу має тенденцію до зниження. Але ж на масу абсолютної ренти роблять вплив; такі фактори, як норма абсолютної ренти, величина вкладеного у сільське господарство капіталу і загальна сума вартості сільськогосподарської продукції. Два останніх фактори діють в напрямі збільшення маси абсолютної земельної ренти. Якщо навіть припустити, що відбудеться вирівнювання органічної будови капіталу в сільському господарстві і промисловості, то і тоді абсолютна земельна рента не зникне, а лише перетвориться у різновид монопольної ренти.
Монопольна рента виникає тоді, коли на певний вид продукції встановлюється ціна, яка перевищує вартість продукції. Наприклад, є вина, які виробляються з винограду особливих якостей, і цей виноград вирощується лише в рідкісних грунтово-кліматичних умовах. Вин таких мало і ціни на них встановлюються вище вартості. Це - монопольні ціни. Різниця між монопольною ринковою ціною такого продукту і його вартістю утворює монопольну земельну ренту, яку привласнює власник землі. Джерелом монопольної ренти є переплата споживачів рідкісних продуктів, тобто воно перебуває поза сільським господарством.
Земельну ренту привласнюють не тільки ті землевласники, які здають свою землю в оренду для ведення сільськогосподарського виробництва, але й ті, котрі здають свої землі в оренду для добування корисних копалин і здійснення будівництва.
Рента в добувній промисловості (диференціальна і абсолютна) виникає так же, як і в сільському господарстві, тільки з врахуванням кількості покладів корисних копалин, глибини залягання і віддалі від ринків збуту.
Рента з будівельних ділянок в значній мірі визначається місцем розташування: чим ближче до міста, промислового підприємства, тим вища земельна рента.
Рента може мати місце в дрібному селянському господарстві. Вона обумовлюється різною родючістю і місцем розташування ділянок землі, що належать селянам.
З кращих земель селяни можуть одержувати диференціальну ренту. Наявність диференціальної ренти служила однією з економічних передумов розшарування селянства і зародження капіталістичних відносин. Проте в умовах великого капіталістичного сільського господарства дрібним селянам важко реалізувати диференціальну ренту, оскільки затрати праці в дрібному селянському господарстві, як правило значно вищі, ніж на гірших ділянках, які використовуються великими капіталістами із застосуванням машин і найманої праці. Крім цього, дрібні власники продають свою продукцію скупщикам по низьких цінах. Ш умовах капіталізму земля стає об'єктом купівлі-продажу. Вона має ціну. Проте ціна землі не може визначатися вартістю, адже сама по собі земля не є продуктом людської праці, а тому й вона не має вартості. На практиці ціна будь-якої ділянки землі визначається сумою ренти, яку вона приносить, і ставкою позичкового проценту. К. Маркс вказував, Що то покупна ціна не землі, а тієї земельної ренти, яку вона приносить, обчислена у відповідності до звичайної процентної ставки. Отже, ціна землі - це сума грошового капіталу, яка будучи покладена в банк, приносить його власникові щорічно у вигляді проценту доход, рівний земельній ренті.
Отже, на ціну землі роблять вплив розмір земельної ренти (прямопропорціонально) і величина позичкового проценту (оберненопропорціонально).
Оскільки, як було зазначено, маса земельної ренти зростає, ^ норма позичкового проценту має тенденцію до зниження, остільки ціна землі постійно зростає.
Із всього сказаного можна зробити висновок, що абсолютну ренту привласнюють всі землевласники, а диференціальну - лише власники якісно кращих та середніх ділянок землі. Існування абсолютної земельної ренти є оплатою давнини землевласникам. Націоналізація землі звільнює суспільство від сплати цієї данини і веде до зниження цін на продовольчі товари.
