В економічній літературі існують різні точки зору на визначення суті економічної системи. В західній економічній літературі під економічною системою прийнято розуміти форму організації економічного життя суспільства. Такого погляду на суть економічної системи дотримуються, зокрема, такі американські вченні, як У. Луке, Л Роббінс, П. Самуельсон та багато інших. Щоправда, таке загальне визначення не може дати більш-менш чітку уяву про те, який саме зміст вкладається у термін "форма організації економічного життя". А тому й самі західні економісти не рідко вкладають різний зміст у цей термін.
Проте всі вони єдині у визначенні причин виникнення та функціонування економічних систем. На їх думку, такою причиною є дія закону відносної обмеженості (рідкісності) ресурсів. Виходячи із дії означеного закону, вважають вони, кожне суспільство повинне вирішувати три основні проблеми: що виробляти, як виробляти, для кого виробляти. Тобто в к розумінні економічна система - це форма вирішення даної тріади.
Легко помітити, що у визначенні економічної системи західними вченими відсутній зв'язок її із виробничими відносинами. Хоча насправді кожна економічна система тісно зв'язана з існуючими виробничими відносинами. Тому багато вчених вважає, що економічна система становить собою сукупність усіх видів економічної діяльності людей, спрямованої на виробництво, розподіл, обмін та споживання матеріальних благ і послуг, а також на регулювання цієї діяльності відповідно до мети суспільного виробництва Економічна система включає в себе продуктивні сили, виробничі відносини та господарський механізм.
Існують різноманітні методи класифікації моделей економічних систем. Серед них найбільш поширеними є:
класифікація економічних систем в залежності від того, в чиїх інтересах здійснюється розподіл обмежених ресурсів;
класифікація економічних систем в залежності від того, який механізм регулює розподіл обмежених ресурсів;
класифікація економічних систем в залежності від того, які саме економічні інститути існують в даній системі;
класифікація економічних систем в залежності від рівня індустріального розвитку.
Перший метод, тобто класифікація економічних систем в залежності від того, в чиїх інтересах здійснюється розподіл обмежених ресурсів, застосовується, як правило, прихильниками неокласичного напряму буржуазної політекономії". Вони вважають, що в умовах капіталізму такий розподіл підпорядкований інтересам споживачів. На їх думку, споживач, купуючи той чи інший товар, водночас змушує продавця задовольнити його бажання, а це означає, що потрібні споживачеві товари повинні вироблятися. Як наслідок, ресурси направляються на виробництво тих товарів і послуг, в яких існує найбільша потреба.
Прихильники цього методу класифікації економічних систем водночас твердять, що може мати місце така ситуація, коли виробництво товарів і послуг буде здійснюватися відповідно до побажань політичних лідерів або плановиків. Тобто вони мають на увазі передусім планову економіку. Хоча і визнають, що в сучасних умовах і в ринковій економіці зростає роль держави у регулюванні процесу суспільного відтворення.
Даний метод класифікації економічних систем не враховує мету виробництва, яка визначається пануючими виробничими відносинами, і передусім відносинами власності. Як відомо, метою виробництва при капіталізмі є прибуток, а тому й прибутковість виробництва, а не потреби суспільства в тому чи іншому продукті визначають розподіл капіталів і водночас - матеріальних та трудових ресурсів між окремими галузями народного господарства.
Роль норми прибутку як найважливішого стимулу для капіталістичних підприємців досить чітко і яскраво охарактеризована ще у XLX віці англійським економістом Т. Дж. Даннінгом. Він писав, що капітал боїться відсутності прибутку або надто маленького прибутку, як природа боїться пустоти. Але раз є в наявності достатній прибуток, капітал стає сміливим. Забезпечте 10 процентів, і капітал згоден на всяке застосування. При 20 процентах він стає жвавим, при 50 процентах просто готовий скрутити собі в'язи, при 100 процентах він топче ногами всі людські закони, при 300 процентах нема такого злочину, на який він не рискнув би, хоч би під страхом шибениці.
Підтвердженням того, що не інтересами споживачів переймається приватний капітал, може служити і той факт, що капітал, як правило, тікає з тих галузей, які не забезпечують високого прибутку. Причому всі ці факти сьогодні мають місце і в нашій країні Слід мати на увазі, що відрив розподілу ресурсів від існуючих виробничих відносин і від дії основного економічного закону виявляється зручним для неправильного тлумачення справжньої мети виробництва не тільки при капіталізмі, а й при соціалізмі. Протиставляючи соціалістичну державу народу, західні вчені вважають, що при вирішенні проблеми, що виробляти, як виробляти і для кого виробляти планові органи керуються передусім своїми власними інтересами, а не інтересами народу, споживачів. Хоча насправді в умовах панування суспільної власності виробництво не може бути підпорядковане іншій меті, крім забезпечення повного добробуту і вільного всебічного розвитку всіх членів суспільства.
Другий метод класифікації економічних систем зв'язаний з механізмом, що застосовується для регулювання розподілу обмежених ресурсів. Такими механізмами, як відомо, можуть бути ринок і план. Причому переважна більшість вчених дотримується думки, що в сучасних умовах в будь-якій економічній системі існує як стихійний ринковий елемент, так і свідоме планове керівництво.
В залежності від того, який механізм переважає, прийнято розрізняти традиційні економічні системи, ринкові економічні системи, планові економічні системи і змішані економічні системи.
Традиційна економічна система має місце у слаборозвинених країнах, де технологія виробництва, характер розподілу, обміну та споживання вироблених матеріальних благ і послуг визначається з врахуванням давніх традицій та звичаїв, що передаються із покоління в покоління. Ринкова економічна система передбачає відсутність будь-якого втручання держави в економічне життя. Для цієї системи властивий механізм регулювання, в основі якого лежить ціна, що формується в результаті конкуренції, попиту і пропозиції. Планова економічна система характеризується централізованим плановим управлінням економікою. Змішана економічна система характеризується активним втручанням держави в економічне життя.
Щоправда, окремі економісти і політики, в тому числі і вітчизняні, дотримуються помилкових поглядів на місце та роль ринку і плану в сучасних економічних системах Вони намагаються тлумачити кожну економічну систему як чисто ринкову або чисто планову. Тобто в їхньому розумінні застосування механізму регулювання розподілу обмежених ресурсів виключає можливість застосування для цього елементів іншого механізму. Для них ринок і план - антиподи. А звідси й висновок, що ринкова економічна система є нібито надзвичайно демократичною, а планова - командною, тоталітарною.
Той, хто дотримується подібної точки зору, демонструє незнання реального стану речей ні в сучасних ринкових економічних системах, ні в сучасних планових економічних системах. Чисто ринкового механізму регулювання обмежених ресурсів не було навіть в умовах так званого капіталізму вільної конкуренції. Адже і тоді держава робила помітний вплив на економіку через кредитну, податкову та митну політику. В сучасних умовах в країнах, що іменуються ринковими, практично не існує жодної сфери, яка б в тій чи іншій мірі не була об'єктом впливу держави.
Щодо тлумачень планової економіки як командної, тоталітарної, то к автори так само далекі від істини, як твердження, що Сонце обертається навколо Землі Адже для того, щоб економічну систему назвати командною, необхідно, щоб в ній були відсутні товарно-грошові відносини і мало місце ігнорування дії економічних законів. В СРСР навіть в умовах прояву суб'єктивізму і волютаризму при складанні планів враховувалася дія закону вартості; закону попиту і пропозиції; закону планомірності; закону грошового обігу; основного економічного закону, закону нагромадження та багатьох інших. А щоб економічна система була насправді тоталітарною, треба, щоб виробництво, розподіл, обмін і споживання стопроцентно регламентувалися центром. А хіба можна говорити про стопроцентну регламентацію економічного життя, коли навіть в СРСР, де планування економіки було найбільш розвинутим, із 24 мільйонів найменувань виробів лише 24 тисячі, тобто 0,1 процента контролювалися Держпланом.
Третій метод класифікації економічних систем базується на врахуванні ролі економічних інститутів, до яких одні автори (наприклад, Е. Тручі) відносять власність, грошову систему, виробничі одиниці, організації працівників, урядові органи, завдяки яким та чи інша країна організує виробництво товарів і послуг (Г. Гроссмен) до складу економічних інститутів відносять власність, корпорацію, податок, гроші, доход, профспілку, планування, виробництво прибутку тощо. На думку У. Бакінгема, економічний інститут в широкому розумінні слова - це комплекс норм та правил поведінки або встановлених шляхів способу мислення, в наведених визначень видно, що саме поняття терміну "економічні інститути" неоднозначне і включає в себе як економічні категорії, так і державні економічні органи та політичні організації. Більше того, західні вчені навіть економічним інститутам дають, як правило, юридичне або психологічне тлумачення.
В залежності від того, який інститут кладеться в основу економічної системи і як саме він витлумачується, можна отримати різні типи економічних систем. Скажімо, якщо розглядати інститут власності як відносини між людьми з приводу володіння матеріальними умовами виробництва, то матимемо економічну систему первіснообщинного суспільства, економічну систему рабовласництва, економічну систему феодалізму, економічну систему капіталізму, економічну систему соціалізму і комунізму. Якщо ж інститут власності витлумачувати як право власності, як категорію юридичну, то висновки щодо типів економічних систем будуть іншими. Наприклад, П. Самуельсон, Е. Гручі, К. Ландауер та деякі інші західні вчені, виходячи з того, що в сучасних умовах значно зросла роль державної власності у юридичному її тлумаченні, вважають, що в сучасних умовах існують три типи економічних систем: капіталізм, демократичний соціалізм і комунізм.
Під капіталізмом вони розуміють економічну систему, в якій порівняно невелика питома вага державної власності Таку економічну систему називають "змішаним капіталізмом" або "змішаною економікою". До країн із змішаною економікою П. Самуельсон відносить США, більшість країн ЄС, Японію, Австрію, Грецію і деякі інші. Саме в цих країнах, на думку західних вчених, переважна більшість засобів виробництва перебуває не у державній, а у приватній власності. Під демократичним соціалізмом західні вчені розуміють економічну систему, в якій значна питома вага державної власності на засоби виробництва. До таких країн П. Самуельсон відносить економічну систему Англії, Швеції, Норвегії, Данії, Австралії'.
Під комунізмом західні вчені розуміють економічну систему, в якій панівне становище посідає державна власність. Такою економічною системою вони називають економіку колишнього СРСР.
І нарешті, четвертий метод класифікації економічних систем. Він базується на врахуванні рівня індустріального розвитку. Американські вчені Дж Гелбрейт, Д Белл, У. Ростоу, А. Тоффлер, французький соціолог Р. Арон, голландський економіст Я. Тінберген та деякі інші, класифікуючи економічні системи за ступенем індустріального розвитку суспільства, виокремлюють доіндустріальне, індустріальне, постіндустріальне та інформаційне (дехто його називає технотронним) суспільства Доіндустріальна економічна система, вважають вони, була характерна для докапіталістичних суспільств, тобто для первіснообщинного, рабовласницького та феодального. Характерною рисою цієї системи є виробництво сільськогосподарської продукції і низький рівень розвитку товарно-грошових відносин. Індустріальна економічна система, за твердженням авторів цієї концепції, мала місце в розвинутих капіталістичних країнах до середини 50-х років XX століття, а також в СРСР і деяких соціалістичних країнах Східної Європи в 70-80-х роках минулого століття.
Індустріальне суспільство характеризується масовим виробництвом промислових виробів. В 70-х - 80-х роках в розвинутих країнах, на думку західних вчених, утвердилося постіндустріальне суспільство, яке надалі почало переростати в інформаційне (технотронне). В СРСР постіндустріальне суспільство почало формуватися в другій половині 80-х років. Постіндустріальне суспільство характеризується розвитком сфери послуг, а інформаційне - зростанням ролі інформації як самостійного фактора виробництва
Економічні системи постійно розвиваються, виявляючи певні спільності і відмінності між ними та викликаючи відповідні зміни у співвідношенні основних економічних сил між класами в середині даного суспільства та між державами і регіонами світового господарства Всі ці проблеми і є предметом дослідження спеціальної навчальної дисципліни "Сучасні економічні системи". Іншими словами, предметом даної дисципліни є закономірності та принципи функціонування сучасних економічних систем, їх спільність, відмінності та тенденції розвитку.
Економічна закономірність - це постійна та стійка причинно-наслідкова повторюваність і послідовність в економічних процесах і явищах. Економічні закономірності відображають послідовність у явищах, яка (послідовність) проявляється в певному місці та в певний час і зумовлена, як правило, не однією, а низкою причин, що склалися під впливом дії кількох економічних законів. Як економічна закономірність зміни однієї економічної системи іншою може проявитися в якійсь окремій країні в певний проміжок часу внаслідок впливу низки причин.
Наприклад, на певному етапі розвитку продуктивних сил феодального суспільства Англії та Франції склалися передумови для зародження, а пізніше й утвердження економічної системи капіталізму. З такою ж закономірністю склалися умови для перемоги Великої Жовтневої революції в Росії у 1917 році. Проте, як переконує історичний досвід, у разі зникнення відповідних причин (умов) існуюча економічна система може припинити своє існування. В тих же Англії та Франції спочатку зникли умови для існування феодальної економічної системи і на її місце утвердилася економічна система капіталізму, а через певний час появилися умови для реставрації феодальної економічної системи і припинення існування капіталістичної. Однак через певний час умови існування феодальних порядків в означених країнах зникли і натомість склалися причини для відновлення економічної системи капіталізму.
Подібне сталося і з економічною системою соціалізму в СРСР і деяких інших країн. Після перемоги соціалістичних революцій в них тривалий час функціонувала економічна система соціалізму. Проте на межі 80-90-х років XX століття в силу певних причин занепали закономірності функціонування економічної системи соціалізму і натомість появилися умови відновлення економічної системи капіталізму. На основі сказаного можна зробити висновок, що економічні закономірності є менш постійні, ніж економічні закони, і можуть змінюватися під впливом випадкових чинників. Скажімо, всезагальний закон відповідності виробничих відносин рівневі та характеру продуктивних сил діє постійно і визначає зміну однієї суспільно-економічної формації іншою, як найбільший напрям суспільного розвитку. Його неможливо відмінити, на нього практично не можуть вплинути якісь випадкові чинники. В той час як закономірність може бути перервана низкою випадковостей.
Як вже зазначалося, у різних напрямів, шкіл і течій економічної думки існують різноманітні підходи до класифікації моделей економічних систем. Відповідно до них використовуються і різні методи пізнання закономірностей та принципів функціонування сучасних економічних систем, їх спільностей, відмінностей та тенденцій розвитку. При цьому, як і в будь-якій іншій економічній науці, використовуються:
філософські та загальнонаукові методи. До перших слід віднести принципи матеріалізму, єдності теорії і практики, визначеності, пізнаваності, причинності, розвитку, об'єктивності, системного підходу тощо. До других, тобто до загальнонаукових відносяться метод абстракції; метод аналізу та синтезу, індукції та дедукції і т.п.;
всезагальні закони діалектики, тобто закон переходу кількісних змін у якісні, закон єдності та боротьби протилежностей, закон заперечення;
категорії філософії, серед яких найчастіше використовуються такі, як кількість та якість, сутність і явище, зміст та форма тощо;
закони та категорії політичної економії (економічної теорії).
Всі ці структурні елементи діалектичного методу пізнання не в однаковій мірі використовуються дослідниками сучасних економічних систем. Чимало вчених спирається на методологію суб'єктивної, ідеалістичної та метафізичної філософії і метод технологічного детермінізму. А тому й сьогодні немає єдиних поглядів ні на суть економічної системи, ні на методи класифікації цих систем.
Така багатоманітність підходів змушує студентів творчо підходити до тих чи інших поглядів, співставляти їх з суспільною практикою, бо саме в порівнянні з останньою можна встановити, наскільки ті чи інші положення та формули відповідають дійсності.