загрузка...
 
18.1. Сутність фінансів і роль їх у ринковій економіці
Повернутись до змісту
Розвиток економічних відносин в Україні у перехідний період до ринку безпосередньо пов'язаний з функціонуванням фінансової системи. Надзвичайно важливо, щоб фінансові ресурси суспільства використовувалися раціонально і ефективно. Для цього не досить лише знати об'єктивне фінансове становище країни. Слід чітко визначити напрями реформування фінансів як одного з найдійовіших елементів економічного розвитку.
Сутність і функції фінансів. Термін «фінанси» (від лат. «financio» — доход, платіж) виник у XIII ст. в Італії. Вперше його почали використовувати у відомих на той час європейських центрах торгівлі та банківської справи (Венеції, Генуї, Флоренції) у значенні «грошова оплата». Йшлося передусім про обов'язкове передавання громадянином частини свого доходу в розпорядження монарха, короля або іншого правителя для його матеріального утримання і здійснення певних витрат державного характеру. В подальшому цей термін дістав міжнародне визнання і почав застосовуватися при визначенні форм, методів мобілізації коштів та їх використання для виконання державою її функцій.
Фінанси виникли внаслідок розширення регулярного товарно-грошового обміну, розвитку держави та її потреб у грошових ресурсах. їх існування неможливе без використання грошей у соціально-економічних процесах і втручання в них держави з метою задоволення життєвих суспільних інтересів. За економічною природою фінанси є грошовими відносинами, проте вони відрізняються від грошей як за своїм змістом, так і за виконуваними ними функціями.
Фінанси — це сукупність економічних відносин, що складаються в суспільстві у процесі формування та використання фондів грошових ресурсів.
Грошові ресурси утворюються на всіх рівнях господарської діяльності через розподіл і перерозподіл частини вартості валового національного продукту та його невід'ємної складової — національного доходу. Фінанси охоплюють не будь-які економічні відносини, пов'язані з грошовими коштами (потоками). До них належать лише відносини, що забезпечують рух грошей у вигляді фондів. Неправильно називати фінансами грошові ресурси, які обслуговують особисте споживання та обмін на основі еквівалентних форм ринкових відносин (роздрібний товарооборот, оплата побутових, комунальних, транспортних послуг, зв'язку, купівля-продаж між окремими громадянами). До цього ряду можна додати й бартерні операції, що обходяться без грошей, а також гроші як об'єкт дарування. Фінанси мають такі відмітні ознаки:
грошова форма вираження на відміну від натуральних відносин;
безеквівалентний, розподільчий і трансфертний характер платежів;
розподіл валового національного продукту через реальні фонди, а не за допомогою ціни.
У суто прикладному (побутовому) значенні фінанси сприймаються як процес формування і використання доходів юридичних і фізичних осіб. Зокрема, в зарубіжних виданнях поширене трактування, що фінанси — це застосування різноманітних прийомів для досягнення максимального достатку фірми або загальної вартості капіталу, вкладеного у справу. У фінансах вбачають і науку, і мистецтво. Фінансовий аналіз дає змогу вибрати гнучке рішення, як вкладати гроші вчасно і найвигідніше, з най меншим ризиком.
Загином фінанси є досить складним, багатогранним економічним явищем.
У фінансах закладена своєрідна двоїстість, оскільки вони відображають економічні відносини і водночас є грошовими фондами.
Зміст фінансових відносин розкривається через такі категорії: бюджет, доходи, витрати, податки, платежі, збір, субсидія, субвенція та інші поняття, що характеризують різноманітні види руху грошових ресурсів.
Місце і роль фінансів в економічному житті суспільства визначаються покладеними на них функціями, найважливішими серед яких вважають розподільчу, відтворювальну і контрольно-стимулюючу.
Через фінанси держава перерозподіляє частину національного доходу з метою регулювання економічних процесів, розвитку виробництва, вирішення соціальних проблем, удосконалення зовнішньоекономічних зв'язків тощо.
Фінанси здійснюють багатосторонній регулюючий вплив на процес розширеного відтворення. Адже постійно на всіх рівнях господарювання, від окремого підприємства до суспільного виробництва в цілому, виникає необхідність у різних формах грошових фондів (наприклад, амортизаційному, нагромадження, соціального призначення), за якими завжди стоять певні матеріальні ресурси. Тому з позицій виробництва в узагальненому вигляді фінанси є системою утворення і використання грошових ресурсів, спрямованих на забезпечення процесу розширеного відтворення. У товарному виробництві вони органічно вписуються в кругооборот і оборот капіталу, обслуговуючи його безперервний рух у вигляді трьох послідовних основних форм — грошової, продуктивної та товарної.
Фінанси всіляко сприяють формуванню ефективної структури виробництва, стимулюють розвиток пріоритетних галузей економіки, науково-виробничої та соціальної інфраструктури та поліпшення організації господарських зв'язків. В умовах ринку призначення їх полягає також у підтримці підприємницької ініціативи, ділової активності всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності. Одночасно за допомогою фінансів здійснюється цільовий контроль за дотриманням встановленого порядку формування, розподілу і використання кожного виду грошових ресурсів на всіх рівнях господарювання. Вони виконують роль важливого засобу узгодження економічних інтересів окремих виробників, підприємств, акціонерних товариств, галузей народного господарства та регіонів країни. Це конкретна форма використання товарно-грошових відносин, регулювання, функціонування та розвитку всієї економічної системи.
Фінансові відносини і фінансова система. Суб'єктами фінансових відносин у суспільстві є всі причетні до створення, розподілу і перерозподілу валового національного продукту — держава, підприємства (організації), громадяни.
Особливе значення мають фінансові відносини між державою і підприємствами. Адже саме на підприємствах створюється нова вартість, та або інша частина якої йде на формування централізованого чистого доходу, акумульованого в державному бюджеті, на створення різноманітних фондів організацій галузевого і територіального управління. В умовах ринкових виробничих відносин фінансові зв'язки між державою і підприємствами ґрунтуються на визнанні економічної незалежності підприємств як господарських одиниць. В умовах різноманітних форм власності, коли підприємства можуть бути і державними, і кооперативними, і колективними чи приватними, виключається пряме втручання держави у господарські справи. Держава встановлює певну плату від прибутку в своє розпорядження, а поза цим підприємства ведуть самостійну фінансову політику. При виборі форм фінансових взаємовідносин держави і підприємств є можливість гнучкого маневрування, що свідчить про досить високий динамізм і універсалізм цих зв'язків, визначення найраціональніших і взаємоприйнятних рішень для обох об'єктів на основі глибокого аналізу об'єктивних закономірностей розвитку економічних процесів.
Суттєва роль у фінансових відносинах відводиться горизонтальним зв'язкам між підприємствами. У господарських договорах (між виробниками і споживачами) регламентуються платіжні зобов'язання між контрагентами, зокрема умови оплати продукції, що постачається, система тарифних санкцій за порушення договірної дисципліни, а також матеріальна винагорода за якісне виконання особливих вимог замовника. Фінансові відносини цього виду охоплюють не тільки відносини між виробничими підприємствами, а й їхні відносини з організаціями оптової, роздрібної торгівлі, сфери послуг тощо.
Останнім часом, завдяки становленню і розвитку на шляху до ринку нових форм господарювання, істотно зміцніли і розширилися фінансові зв'язки між підприємствами і банками. У процесі функціонування підприємств чи інших виробничих одиниць постійно виникають надлишкові в кожний певний момент грошові ресурси або, навпаки, їх не вистачає. Стабільність виробництва і безперебійність господарського обороту за цих умов забезпечуються через кредитування.
Поглиблюються, якісно змінюються фінансові взаємовідносини і всередині підприємств: між підприємством в цілому і його структурними підрозділами, а також між підприємством і його працівниками. Наприклад, акціонування підприємств (залучення коштів населення) породжує нові форми фінансових відносин, модифікує систему заохочення до високоефективної праці, виходячи з інтересів конкретного працівника.
В Україні створюються і функціонують різні громадські організації, діяльність яких пов'язана здебільшого з невиробничою сферою (мистецтвом і культурою, освітою, фізкультурою і спортом, інформаційною службою тощо). Вони використовують власні фінансові ресурси, що формуються або незалежно від держави (членські внески, пожертвування, доходи від побічної виробничої діяльності), або із залученням коштів підприємств різних форм власності на безоплатних чи пайових засадах. їхні фінансові відносини з державою можуть мати і двоїстий характер, за яким бюджетне фінансування узгоджується системою оподаткування, а також на добровільних засадах вносяться кошти громадських організацій у розвиток державного сектору.
Широкий спектр фінансових відносин існує між державою і населенням щодо отримання різних виплат (пенсій, допомоги, стипендій) та пільг із суспільних фондів споживання. Це кошти на освіту, лікування і покриття витрат на інші блага, що надаються населенню безоплатно чи на частково оплачуваній основі. Ці фінансові відносини також охоплюють податки з громадян і кредитування ними держави через позики, лотереї, акції, внески до ощадних банків. Використовуються й різноманітні форми надання кредитів населенню, в тому числі орієнтовані на розвиток ринку позики для заняття підприємницькою діяльністю.
Реалізуються фінансові відносини на основі діючої відповідної інституціональної структури, до якої входять фінансово-кредитні установи. їхнє функціональне регулювання здійснюється існуючими в кожній країні принципами і методами, організаційними формами, правилами, сукупність яких утворює своєрідний фінансовий механізм. Фінансові відносини в сукупності з інституціями та механізмом, що використовується для забезпечення руху грошових ресурсів різної цілеспрямованості, формують цілісну фінансову систему.
На практиці для розгорнутого аналізу фінансової системи виокремлюють такі її складові частини:
фінанси суб'єктів господарювання;
бюджетна система;
позабюджетні фонди;
фінанси невиробничої сфери;
фінанси населення;
зовнішні державні фінансові зобов'язання;
фінансова інфраструктура.
У будь-якій країні фінансова система складається передусім з ірьох основних взаємопов'язаних підсистем: державні фінанси, фінанси підприємств, фінанси населення. Кожна ланка фінансової системи охоплює всіх суб'єктів фінансових відносин, але з різним ступенем і характером їхньої участі залежно від спрямованості конкретної ланки, її завдань і сфери функціонування.
Державні фінанси — це зосереджені в розпорядженні держави грошові фонди і відповідний механізм їх формування та використання. їхні сучасні поняття і зміст пов'язані з фундаментальними основами соціально-економічного устрою, середовищем функціонування. Вони призначені обслуговувати виконання покладених на державу функцій.
До складу державних фінансів входять державний бюджет, пенсійний фонд, державний фонд сприяння зайнятості населення, соціальні страхування, державний кредит, фонд соціального захисту населення тощо.
За ринкових умов державні фінанси чітко відокремлені від фінансів приватнопідприємницьких. Через них у розвинених країнах світу проходить від 1/3 до 2/3 обсягу валового національного продукту. Вони обслуговують державний сектор економіки (державне господарювання) зі своїми специфічними функціями, метою, результатами. По-перше, завдяки державним фінансам держава виступає в ролі виробника і постачальника суспільних товарів та послуг, які ринок надати в принципі неспроможний. Це, в свою чергу, зумовлено алокацією, тобто розподілом обмежених виробничих чинників міждержавним і приватним секторами (розподільчо-алокаційна функція). По-друге, державні фінанси коригують розподіл доходів і майна. Певна їх частка використовується на трансфертні витрати, що попереджує соціально небажані результати функціонування ринку, особливо щодо дітей і людей похилого віку, хворих, інвалідів, малозабезпечених. По суті, їх можна розглядати як джерело соціального споживання, гарант суспільної гармонії (дистрибутивно-трансфертна функція). По-третє, державні фінанси спрямовуються на заходи щодо антиінфляційної стабілізації цін, підтримки високого рівня зайнятості, забезпечення соціально-економічного зростання. Це підстави визнавати за ними роль своєрідного регулятора макроекономічних коливань (стабілізаційно-регламентуюча функція).
Фінанси підприємств визначають як сукупність грошових ресурсів, що забезпечують процес відтворення на підприємстві, форм і методів їх утворення та витрачання. До них належать фінанси різноманітних господарських систем на рівні мікроекономіки (об'єднань, кооперативів, асоціацій, корпорацій тощо). У первинній виробничій структурі вони набувають форм основного, оборотного капіталу і прибутку, амортизаційних відрахувань. Фінанси підприємств є базовою підсистемою, оскільки завдяки їм створюється внутрішній національний продукт, при розподілі якого формуються фінанси держави і фінанси населення.
Фінанси населення функціонують у вигляді фондів, що формуються у громадян з їхніх доходів, отриманих за рахунок трудової, господарської, підприємницької та іншої діяльності або у спадщину. Йдеться не про всі гроші, що є у розпорядженні людини, а лише ті, що надаються в кредит іншій фізичній особі, вкладені у цінні папери або якусь справу, що приносить певний доход. Зрозуміло, що ці грошові фонди використовуються для примноження особистої власності та добробуту.
Особливість фінансів підприємств і фінансів населення полягає в тому, що вони є джерелом ресурсів для державних фінансів і саме на них спрямовані мобілізаційні механізми: податкова система, система страхових і пенсійних відрахувань, рентні, митні та інші платежі. Діє і зворотний зв'язок, коли централізовані державні фінансові ресурси певною мірою повертаються підприємствам" і населенню у вигляді капіталовкладень, субсидій, дотацій і витрат соціального характеру.


загрузка...