На кривій сукупної пропозиції виділяються три дільниці, що відповідають різним станам економіки.
Перша, або горизонтальна дільниця, яка ще називається кейнсіанською, характеризує економіку в періоди спадів. Політика стимулювання попиту приводить до зсуву кривої сукупного попиту праворуч вздовж кривої сукупної, пропозиції, що веде до зростання виробництва без зміни цін. Це пояснюється тим, що в умовах безробіття розширення попиту на працю в процесі подолання спаду не супроводиться спочатку зростанням заробітної плати, оскільки існує тиск на заробітну плату з боку ринку праці. Тому зростання зайнятості не супроводжується підвищенням питомих витрат.
Подальше стимулювання попиту, приводячи до нових зсувів кривої сукупного попиту праворуч, приводить нарівні із зростанням обсягів виробництва також і до поступового підвищення загального рівня цін. Графічно це виглядає, як перетин кривої сукупного попиту з кривою сукупної пропозиції на проміжній дільниці. У реальній же економіці по мірі вичерпання вільних резервів робочої сили поступово починає зростати заробітна плата, приводячи до зростання питомих витрат і починає поступово зростати загальний рівень цін. При досягненні повної зайнятості, коли резерви залучення додаткової робочої сили вичерпуються, подальше розширення реального обсягу виробництва стає неможливим, і будь-які спроби стимулювання попиту приводять тільки до посилення інфляції. Це означає, що економіка переходить на вертикальну, або класичну дільницю кривої сукупної пропозиції. Назви горизонтальної і вертикальної дільниць кривої сукупної пропозиції не випадкові. Горизонтальна дільниця відображає кейнсіанську позицію про активну роль сукупного попиту в подоланні спадів і відносній стабільності сукупної пропозиції. Ця дільниця відповідає природі і характеру короткострокових коливань ділової активності. Довгостроковий же рівень виробництва і зайнятості відповідно до класичної теорії характеризується стійкістю і стабільністю при повній зайнятості, і тому вертикальна дільниця кривої отримала назву класичної. Спроби стимулювання попиту в точці повної зайнятості виявляються безуспішними. Для зростання реального обсягу виробництва необхідні заходи, які привели б до зсуву кривої сукупної пропозиції праворуч. Це заходи щодо зниження питомих витрат (впровадження нових ресурсо- і працезберігаючих технологій, які дозволяють підвищити продуктивність праці і знизити питому витрату сировини).
При розгляді моделі Хікса було з'ясовано, як економічні потрясіння на товарних і грошових ринках ведуть до зсувів кривої сукупного попиту і як за допомогою важелів фіскальної і монетарної політики знову ж через зсуви кривої сукупного попиту можна повертати економіку в стан рівноваги. Які ж чинники впливають на поведінку сукупної пропозиції і як це можна використати при проведенні економічної політики?
Раніше ми виходили з припущення, що короткострокова крива сукупної пропозиції є горизонтальною і тому зсуви кривої сукупного попиту вздовж кривої сукупної пропозиції не приводять до змін цін, а ведуть лише до змін обсягів виробництва. Насправді ж короткострокова крива сукупної пропозиції не горизонтальна. Тому стимулювання сукупного попиту, що виявляється в зсувах кривої сукупного попиту, приводить як до змін обсягів виробництва, так і до змін цін. У короткостроковому періоді поведінка сукупної пропозиції описується чотирма моделями: модель жорсткої заробітної плати; модель невірних уявлень працівників; модель незавершеної інформації; модель жорстких цін.
Відповідно до моделі жорсткої заробітної плати поточні коливання економічної кон'юнктури внаслідок особливостей встановлення заробітної плати не можуть бути швидко відображені в змінах величини витрат. Тому, якщо росте сукупний попит, то при незмінності номінальної заробітної плати зростання загального рівня цін веде до падіння реальної заробітної плати. У фірм тим самим з'являється стимул розширити зайнятість, що в результаті веде до збільшення обсягу виробництва. І навіть якщо1 економіка знаходиться в стані повної зайнятості, то розширення виробництва також можливе. Справа в тому, що фірми і профспілки закладають в колективні договори автоматичне зростання номінальної заробітної плати услід за зростанням інфляції, але в певному співвідношенні. І якщо фактичне зростання цін виявиться вищим, ніж те, що очікувалось, то навіть при дії механізму автоматичного підвищення номінальної заробітної плати услід за зростанням цін можливо, проте, падіння реальної заробітної плати, а це дозволить збільшити обсяг виробництва за межі природного рівня.
У моделі невірних уявлень працівників на відміну від моделі жорсткої заробітної плати допускається, що заробітна плата може змінюватися, граючи роль чинника, що врівноважує попит і пропозицію. Але люди в своїх рішеннях про можливе збільшення пропозиції праці помилково ототожнюють поняття номінальної і реальної заробітної плати. Відомо, що попит і пропозиція праці визначається величиною реальної заробітної плати. Однак працівники заздалегідь можуть визначити тільки рівень номінальної, але не реальної заробітної плати, оскільки невідома майбутня динаміка загального рівня цін. Відповідно у випадку, якщо працівники правильно вгадали можливі рівні інфляції і реальна заробітна плата залишилася незмінною, обсяг виробництва і зайнятість не змінюються, бо номінальна заробітна плата збільшилася тим же темпом, що і рівень цін. Якщо ж ціни виросли сильніше, ніж очікувалося (але про це люди в точності не знають, бачачи тільки зростання своєї номінальної заробітної плати і думаючи, що і реальна заробітна плата росте), то помилкові уявлення людей спонукають їх розширювати пропозицію праці. Насправді ж номінальна заробітна плата відстає від зростання цін, і фірми обізнані краще, ніж працівники. Тому фірми діють цілком обґрунтовано, розширюючи зайнятість на основі падіння реальної заробітної плати. У поєднанні з готовністю працівників розширити пропозицію праці, що помилково вважають, що і реальна заробітна плата зростає, це веде до розширення виробництва і зростання цін. Незважаючи на інше вихідне припущення в теорії, підсумкові висновки такі ж, як і у попередньої: розмір виробництва відхиляється від свого природного рівня в тому випадку, якщо рівень цін відхиляється від очікуваного.
Третя модель — модель недосконалої інформації. Загальним з другою моделлю є те, що вона містить припущення про помилковість оцінок динаміки реальної заробітної плати по змінах номінальної заробітної плати. Однак на відміну від другої моделі, тут немає припущення про те, що фірми краще обізнані про тенденції зміни реальної заробітної плати, а навпаки, допускається, що і фірми інформовані не краще, ніж працівники. Логіка міркувань прихильників моделі така. Вихідне припущення полягає в тому, що кожний виробник виробляє один товар, а споживає багато товарів. Тому відстежувати одночасно всі ціни неможливо. Точно стежити за цінами можна тільки стосовно товарів, що виробляються, але не стосовно товарів, які споживаються. Внаслідок цього стає можливим помилково прийняти зміну загального рівня цін за зміни відносних цін. Ця помилка і рішення, що приймаються на її основі, зумовлюють ту залежність між рівнем цін і обсягом виробництва, яка має місце в короткостроковій перспективі. З факту зростання цін на власний товар виробник робить висновок про збільшення його відносної вартості. Це спонукає його розширити виробництво свого товару. Але оскільки такого ж висновку доходять і всі інші виробники, то вони починають розширювати виробництво і своїх товарів. Причому всі вони помилково вважають, що зростання загального рівня цін означає зростання відносної ціни саме їх товару. Обсяг виробництва розширяється, хоча насправді, швидше за все, відносні ціни всіх товарів при цьому залишаються незмінними. Загальний висновок такий: при зростанні загального рівня цін в більших розмірах, ніж він очікувався, виробники думають, що підвищилися відносні ціни саме їх товарів, і це стимулює їх до розширення виробництва. Як бачимо, і в цьому випадку розмір виробництва відхиляється від свого природного рівня, якщо рівень цін відхиляється від очікуваного.
Четверта модель — модель негнучких цін — виходить з припущення, схожого з припущенням першої моделі про жорсткість заробітної плати. Тільки в цьому випадку принцип жорсткості стосується не ціни праці — номінальної заробітної плати, а цін на товари, що закладаються в довгострокові контракти.
У четвертій моделі всі фірми розбиваються на дві групи залежно від принципів встановлення цін на свою продукцію. Перша група фірм встановлює досить гнучкі ціни. Друга група встановлює ціни так, що вони виявляються негнучкими, тому що принципи їх формування засновуються на очікуваннях, а не на реальній динаміці цін.
Загальний рівень цін у результаті залежить від очікуваного рівня цін і від розмірів виробництва, внаслідок чого загалом ціни виявляються негнучкими. Які наслідки має такий механізм ціноутворення для ринку праці? Якщо в короткостроковому періоді ціна, що встановлюється фірмою, постійна, то падіння сукупного попиту зменшує кількість продукції, що продається фірмою. У відповідь на це фірма скорочує виробництво і знижує попит на працю. Отже, в цій моделі коливання обсягів виробництва пов'язані в більшій мірі зі зсувами кривої попиту на працю, ніж з рухом вздовж стабільної кривої попиту на працю. Це означає, що динаміка реальної заробітної плати може визначатися рухом економічного циклу.
Усі моделі вирішують дві основні проблеми: по-перше, чи можуть ціни і заробітна плата врівноважувати попит і пропозицію, і, по-друге, який з ринків товарний або ринок праці недосконалий. Можливі комбінації відповідей і розв'язань обох проблем наведені в таблиці 25.1.
Серед сучасних теорій сукупної пропозиції виділяються неокласичні і неокейнсіанські. Неокласичні теорії розробляють моделі, в яких заробітна плата і ціни є гнучкими і оперативно реагують на зовнішні потрясіння, забезпечуючи збереження ринкової рівноваги. За своїм змістом до цих теорій примикають моделі невірних уявлень працівників і недосконалої інформації, а також теорія реального економічного циклу.
Теорія реального економічного циклу, прихильники якої виходять з того, що зміни реальних показників (передусім, рівня зайнятості і реального обсягу ВНП) не залежать від зміни номінальних показників (таких, як грошова маса і рівень цін), а залежать від дії передусім таких чинників, як фіскальна політика і технологічний прогрес. Якщо в моделі Хікса допускається жорсткість цін і аналізуються ситуації, пов'язані з нерівновагою на товарних і на грошових ринках, то в моделі реального економічного циклу ситуація на грошових ринках великого значення не має, оскільки ціни вважаються гнучкими (еластичними). Крива сукупної пропозиції в такій моделі має вигляд вертикальної лінії, тоді як крива сукупного попиту виражає залежність сукупного попиту від рівня цін. Отже, в моделі реального економічного циклу ставка відсотка грає роль чинника, що забезпечує рівновагу попиту і пропозиції.
Основний наголос в теорії реального економічного циклу робиться не на номінальних показниках, включаючи рівень цін, а на пропозиції праці, розмір якої зрештою визначає і рівень виробництва і доходу. У класичній моделі пропозиція праці є величина фіксована і незмінна. У цьому значенні теорія реального економічного циклу краще відображає тенденції реальної економіки, в якій зайнятість не постійна, а знаходиться під виливом значних коливань протягом економічного циклу. Відповідно до теорії реального економічного циклу розмір пропозиції праці залежить від мотивації працівників, а вона, в свою чергу, визначається розмірами оплати праці. При зростанні зарплати зацікавленість в праці зростає, при зниженні — падає. При недостатньо високій оплаті працівники вважають взагалі за краще не працювати, чекаючи підвищення заробітної плати. Це явище отримало назву ефекту міжчасового заміщення в пропозиції праці. Крім розміру заробітної плати, на рішення працювати або не працювати впливає розмір ставки відсотка: чим вона вище, тим сильніше прагнення працювати, і навпаки.
Відповідно до цих припущень коливання зайнятості визначаються вибором періодів трудової активності продавцями на ринку праці. Всі чинники, які ведуть до зростання заробітної плати або ставки відсотка, неминуче супроводжуються розширенням пропозиції на ринку праці. Особливу роль відіграють технологічні зсуви. їх вплив зводиться до двох моментів: по-перше, через зростання пропозиції товарів і послуг поліпшуються параметри виробничої функції, а по-друге, поява нових технологій приводить до розширення попиту, наприклад, на обладнання для виробництва нових товарів, що з'являються як результат впровадження технологічних новин.
Неокейнсіанці виходять з того, що рівноважні моделі ринку не можуть пояснити економічних коливань, і дотримуються моделей жорстких цін і жорсткої заробітної плати. Останнім часом зусилля кейнсіанського напрямку зосереджувалися на пошуку додаткової аргументації того, чому в короткостроковій перспективі заробітна плата і ціни є жорсткими. Одна з причин негнучкості цін полягає в тому, що введення в господарську взаємодію нових цін об'єктивно вимагає часу і витрат.
Інший чинник, що зумовлює жорсткість цін і заробітної плати, полягає в тому, що зміни цін і заробітної плати здійснюються не одночасно, а ступінчасто, послідовно як по черговості (як правило, спочатку ціни, а пізніше — заробітна плата), так і з точки зору поширення нових рівнів заробітної плати по окремих секторах економіки.
Третій чинник негнучкості цін і заробітної плати — не достатня координація взаємодії суб'єктів господарської діяльності пов'язана з наявністю феномена очікувань. Внаслідок людської природи за необхідності, наприклад, знизити ціну люди чекають, що хтось почне першим. І саме це гальмує прийняття рішень про зниження, вигідних всім.
Досі всі міркування теорії будувалися на припущенні про існування природного рівня виробництва. Відповідно до цього припущення коливання рівнів виробництва і зайнятості можливі тільки в короткостроковій перспективі, а в довгостроковому періоді економіка знаходиться в стані природної рівноваги при природній нормі безробіття. В сучасних умовах висуваються концепції, згідно з якими коливання обсягів виробництва і рівнів зайнятості можливі і протягом довгострокового періоду, внаслідок чого економічні спади можуть принести небажані довгострокові наслідки і привести до зміни величини природного рівня безробіття. Один з механізмів такого несприятливого впливу — так званий гістерезис, тобто вплив (головним чином несприятливий) довгострокового порядку з боку коливань попиту і пропозиції на природні значення економічних параметрів. Так, економічний спад може привести до того, що люди, побувши певний період в стані безробіття, втративши кваліфікацію, після початку економічного підйому не зможуть знайти собі застосування, і рівень фрикційного безробіття стане стійко більш високим. Вільні того, за період їх вимушеної незайнятості вони втрачають можливість впливу на формування заробітної плати, і тим самим вона зможе піднятися до значення, більшого, ніж рівноважне. Це в свою чергу додатково буде стимулювати збереження більш високого рівня безробіття, приводячи в результаті до підвищення його природного рівня.
Загальний висновок такий. До цього часу не існує одноманітного і вичерпного пояснення причин коливань економічної активності, оскільки не створено єдиних передумов аналізу ситуацій. А від вихідних теоретичних позицій залежить і можливість розробки задовільних практичних рекомендацій. Так, якщо погодитися з тезою про жорсткість цін як про реальність, тоді цілком виправданою є теза про те, що недосконалість ринкової системи може бути виправлена методами фіскальної і монетарної політики. Якщо ж виходити з гнучкості цін, тобто фактично з визнання здатності економіки до саморегулювання, тоді треба визнати, що не варто захоплюватися спробами державного впливу на ці процеси. При цьому виходять з того, що сама по собі циклічність — це об'єктивна закономірність розвитку виробництва і технічного прогресу, і економіка періодично просто повинна перехворіти деякими хворобами, але вона здатна сама себе вилікувати. У відповідь можна зазначити, що ринкова система дійсно є недосконалою і, очевидно, не у всіх випадках дійсно може справитися зі своїми проблемами без великих ускладнень — економічних і соціальних.
