загрузка...
 
Прибуток і дохід фірми (підприємства)
Повернутись до змісту
Фінансові результати фірми демонструють результативність і межі її діяльності. Тому складові фінансових результатів фірми — категорії «дохід», «дохідність» («рентабельність»), «прибуток», «норма прибутку» тощо — є одночасно і найважливішими показниками і джерелами існування та розвитку підприємства.
Категорія «дохід» досить поширена як на макро-, так і на мікроекономічних рівнях, та її зміст не є однозначним. На рівні фірми вона означає загальну виручку підприємства від усіх видів господарської діяльності та господарських операцій до виплати податкових платежів, які входять у ціну продукції, акцизних, митних зборів. Основою сукупного доходу виробничих підприємств є сукупний дохід від реалізації продукції.
Практичне значення доходу полягає у визначенні загальної суми коштів, яка надходить на підприємство упродовж певного періоду, і після відрахувань податків може бути використана на особисте та виробниче споживання (інвестування).
Відповідно до видів витрат фірми дохід постає у конкретних формах: граничний, сукупний та середній.
Граничний дохід — величина, на яку змінюється загальний дохід фірми за реалізації однієї (додаткової) одиниці продукції.
Його можна подати такою формулою: MR = &TP/AQ,
де MR — граничний дохід; ATR — приріст загального доходу; AQ — приріст виробленого продукту.
Він відображає можливу окупність кожної фірми у поєднанні з показником граничних витрат і є вартісним орієнтиром для розширення масштабів фірми. Тому в ринковій економіці йому надається перевага.
Сукупний дохід — результат виробничо-господарської діяльності, розрахований як різниця між вартістю реалізованої продукції та послуг і загальними виробничими витратами.
Розмір сукупного доходу підприємства залежить від рівня цін та ринкової кон'юнктури (ситуації). На ринку досконалої конкуренції кожна додатково реалізована одиниця товару додає до сукупного доходу фірми величину, яка дорівнює рівноважній ціні. Оскільки фірма на такому ринку не може впливати на ціну і ціна є величиною незмінною, то й граничний дохід є постійним.
За ринку чистої монополії ціна та кількість випущеної продукції залежать від обсягу ринкового попиту. А сукупний дохід залежить від цінової еластичності попиту: за еластичного попиту зниження ціни товару спричиняє зростання сукупного доходу, за нееластичного — його зменшення. Максимального значення сукупний дохід досягає за одиничної еластичності попиту.
Середній дохід — характеризує рівень дохідності однієї одиниці продукції і дорівнює ціні товару.
Середній дохід обчислюється за формулою AR = TR/Q = Р,
де AR — середній дохід; TR — загальний дохід; Q — кількість виробленої продукції; Р — ціна.
Здебільшого ринкова ситуація тяжіє до проміжного становища між випадками досконалої конкуренції та монополії, за якої відсутня велика кількість суперників, що продають такий самий продукт. За цих умов фірма здійснює контроль за своїми цінами, а отже і сукупним доходом.
Важливим показником, який характеризує кінцеві результати діяльності підприємств, є прибуток.
Прибуток — різниця між доходом (виручкою) від господарської діяльності та сумою витрат на цю діяльність.
В умовах ринкової економіки значення прибутку істотно зростає. Як важлива категорія ринкового господарства прибуток виконує певні функції:
оцінююча — характеризує ефект господарської діяльності фірми. Реалізація цієї функції повною мірою можливе тільки за умов ринкової економіки;
розподільча — її зміст полягає в тому, що прибуток використовується як інструмент розподілу чистого доходу суспільства;
стимулююча — виявляється в тому, що прибуток є джерелом формувань різних фондів стимулювання (нагромадження, виробничого та соціального розвитку, виплати дивідендів акціонерам, споживання тощо).
За конкурентних ринкових відносин фірма повинна намагатися отримати такий обсяг прибутку, який дав би їй змогу утримати свої позиції на ринку і забезпечити динамічний розвиток.
Прибуток як економічний показник поєднує економічні інтереси держави, фірми, працівників фірм (підприємств), що пов'язано з певною пропорційністю в його розподілі та використанні. Це виявляється у тому, що:
об'єктом економічних інтересів держави є частина прибутку, яка виплачується у вигляді податків та обов'язкових платежів;
економічний інтерес фірми узагальнюється в обсязі прибутку, який залишається в її розпорядженні та використовується для задоволення виробничих і соціальних потреб та подальшого розвитку;
економічний інтерес працівників пов'язаний з розміром прибутку, який спрямовується на матеріальне заохочення, соціальні виплати, соціальний розвиток;
інвестори (пайовики, акціонери) зацікавлені в прибутку як нормі доходу на вкладений капітал.
Отже, прибуток відіграє головну роль в орієнтації товаровиробників щодо визначення сфер, обсягів, зниження витрат виробництва. Він є сигналом, який вказує, де і як можна досягти найбільшого приросту вартості, стимулює інвестування у ці сфери. За розвинутої конкуренції цим досягається не лише мета підприємництва, а й задоволення суспільних потреб.
Економічна теорія розрізняє кілька видів прибутку: бухгалтерський, нормальний, економічний та інші.
Бухгалтерський (рахунковий) прибуток — частина загального доходу фірми, яка залишилася в її розпорядженні після відшкодування витрат усіх чинників виробництва, крім неявних, прихованих1 витрат (не врахованих у бухгалтерських витратах).
Виробництво продукції потребує витрат робочої сили (заробітної плати), сировини, напівфабрикатів, допоміжних матеріалів, енергії, витрат на оренду землі, амортизацію основного капіталу, і тому бухгалтерський (рахунковий) прибуток обчислюється як різниця між сукупним доходом і витратами фірм на виробництво і реалізацію продукції.
Реальна величина прибутку, розрахована таким чином, завищена на суму вартості витрат власних ресурсів підприємства та неявних витрат, які використовувалися у процесі виробництва. Його розмір впливає на прийняття рішення у цій галузі виробництва, і якщо рахунковий (бухгалтерський) прибуток не відшкодовує неявних витрат, то підприємець буде змушений покинути бізнес.
Підприємство повинно стимулюватися за рахунок нормального прибутку.
Нормальний прибуток — винагорода за виконання підприємницьких функцій.
Він є елементом внутрішніх витрат поряд з внутрішньою рентою і внутрішньою заробітною платою. Це — мінімальна плата, яка може утримати підприємця на певному підприємстві. Виплата нормального прибутку належить до витрат.
Використання власного капіталу є вигідним лише в тому разі, коли прибуток від нього дорівнюватиме нормальному прибутку або буде більшим, ніж він. Нормальний прибуток, яким концептуально визначається зміст поняття * альтернативна вартість капіталу», належить до так званих нефінансових витрат виробництва. Тому вирішальним критерієм визначення реальної прибутковості виробництва вважається не стільки значення рахункового, скільки розмір економічного прибутку, який засвідчує, наскільки рахунковий прибуток перевищує нормальний.
Економічний прибуток — різниця між загальним доходом і витратами, в тому числі й наявними, прихованими.
Економічним (чистим) прибутком є те, що залишається після відрахування всіх явних і прихованих витрат на заробітну плату, ренту і позичковий відсоток, а також нормального прибутку із загального доходу підприємства. Як залишок від загального доходу після відрахування всіх витрат, він може бути позитивним або негативним (втрати). Економічний прибуток є своєрідною платою, винагородою за підприємництво.
Відомо, що загальний дохід фірми може перевищувати загальні витрати (явні та приховані, в тому числі нормальний прибуток). Це перевищення (надлишок доходу) є економічним (чистим) прибутком. Саме цей надлишок, який перевищує нормальний прибуток, дістається підприємцю і необхідний йому для утримання в галузі.
Основним джерелом прибутку є додаткова праця безпосередніх виробників — найманих працівників і простих товаровиробників (фермерів тощо). Найважливішими чинниками, які впливають на розмір прибутку, є монополізація виробництва товарів або послуг та інноваційна діяльність фірми. Завдяки здатності монополії обмежувати випуск продукції та не допускати конкурентів, монополіст може постійно одержувати економічний прибуток за умови, що попит тісно пов'язаний з витратами. Такий прибуток зумовлений здатністю монополіста обмежувати виробництво продукції та впливати на ціну продукту на свою користь.
Джерелом економічного прибутку є наявність певної економічної влади. Оскільки в динамічній економіці майбутнє важко передбачити, то підприємець змушений ризикувати. Отже, прибуток можна розглядати частково як винагороду за цей ризик. Підприємства можуть пом'якшувати ризики, попереджаючи їх певними заходами, витрачаючи частку грошей на страхові внески. Саме не застрахований ризик є потенційним джерелом економічного прибутку.
Не застрахований ризик виникає у зв'язку з непередбаченими змінами загальної економічної кон'юнктури. Процвітання приносить значні прибутки більшості підприємств, а застій супроводжується великими втратами. Крім того, зміни споживчих смаків, пропозиції ресурсів постійно позначаються на доходах і витратах окремих підприємств та галузей, зумовлюючи зміни структури ділових кіл, оскільки деякі галузі розширюють виробництво, а деякі, навпаки, скорочують. Відповідна фінансово-бюджетна і кредитно-грошова державна політика можуть протидіяти економічному спаду.
Винятково важливою рисою динамічного ринку є новації, пов'язані з ініціативою підприємця. Підприємці впроваджують нові методи виробництва і розподілу, щоб знизити витрати, і освоюють нові види продукції, щоб збільшити свої доходи. Підприємець послідовно домагається змін у співвідношенні існуючих витрат і прибутків на свою користь.
Попри те що успішно діючі підприємства проводять дослідження ринку, виробництво нових продуктів або модифікація існуючих можуть виявитися економічно неможливими. Цілеспрямовано здійснені підприємцями інновації породжують таку ж непевність, як і зміни економічної кон'юнктури, що відбуваються незалежно від конкретного підприємства. У певному розумінні інновації як джерело прибутку — це особливий випадок ризику.
Інноваційний прибуток за конкуренції та відсутності законів про патенти буде тимчасовим. Конкуруючі підприємства успішно перейматимуть інновації, зводячи нанівець економічний прибуток. Проте інноваційний прибуток може існувати в прогресивній економіці завжди, оскільки нові успішні інновації замінюють застарілі моделі, прибуток від яких зведений нанівець конкуренцією.
За ринкової економіки прибуток є генератором виробничого процесу. Він впливає і на рівень використання ресурсів, і на їхній розподіл серед альтернативних користувачів. Саме прибуток спонукає підприємство здійснювати нововведення, що стимулює інвестиції, загальний випуск продукції та зайнятість. Нововведення є основним чинником економічного зростання, і саме мета досягти прибутку є основою більшості нововведень.
Відомо, що діяльність інвестора, як і кожного підприємця, зосереджується на максимізації прибутку за втілення в життя власних економічних рішень залежно від їх альтернативної вартості. Вигідність (прибутковість) інвестованого капіталу визначається відношенням прибутку до всього авансованого капіталу. Це відношення отримало назву норми прибутку, або «норми рентабельності. Вона є точним вираженням міри зростання авансованого капіталу (ресурсів), тобто ефективності його використання. Формула норми прибутку:
Р = R/K,
де Р — норма прибутку; R — розмір прибутку; К — капітал (ресурси).
Чинниками, які безпосередньо впливають на норму прибутку, є норма додаткової вартості, органічна будова капіталу, швидкість обороту капіталу.
Оскільки підприємницький інтерес до виробництва конкретної продукції прямо пропорційний величині норми прибутку, показник норми прибутку (норми рентабельності) широко використовується у прийнятті підприємницьких рішень.
Фірма буде виробляти будь-яку одиницю продукції, якщо граничний дохід від неї перебільшуватиме граничні витрати на її виробництво. Але вона намагається максимізувати свої загальні доходи, а не доходи на одиницю продукції. У зв'язку з цим фірма буде виробляти такий обсяг продукції, за якого граничний прибуток (MP) дорівнюватиме граничним витратам (МС). Саме рівняння МС = MP характеризує правило поведінки фірми. Розрізняють «правило відкритої» та «закритої фірми».
Правило відкритої фірми визначає максимум прибутку, або граничного випуску продукції. Випуск граничного обсягу наявний тоді, коли граничний прибуток дорівнює граничним витратам, тобто
MP - МС,
де MP — граничний прибуток; МС — граничні витрати. Правило закритої фірми визначає ситуацію, коли середній прибуток менший за середні витрати чи менший за нуль, тобто
АР<эАС, або АР<0, де АР — середній прибуток; АС — середні витрати. За таких умов фірма збанкрутує.
Максимізація економічного прибутку фірми передбачає ефективне використання всіх факторів виробництва та проведення заходів, спрямованих на мінімізацію витрат на кожному етапі виробництва продукції.
З цього випливає правило максимізації прибутку, суть якого полягає в тому, що фірма максимізує свій прибуток за такого поєднання ресурсів, коли ціна кожного фактора дорівнює його граничному продукту в грошовому вираженні

де MR — граничний дохід; Рх — ціна ресурсу *х»; Ру — ціна ресурсу «J/».
За досконалої конкуренції формулюються умови максимально прибуткової рівноваги, тобто стан підприємства, коли кількість запропонованих ним товарів і послуг визначається рівновагою між ринковою ціною, граничними витратами і граничним доходом. Це означає, що підприємство не втратило жодної одиниці прибутку, який можна було б отримати, збільшуючи обсяг продажу, а додаткова одиниця зумовить такі додаткові витрати, які не перевищать додатковий дохід, отриманий від продажу цієї одиниці. Отже
Р - МС = MR,
де Р — ціна одиниці ресурсу; МС — граничні втрати; MR — граничний дохід.
Це свідчить, що необхідною умовою отримання прибутку є такий розвиток виробництва, який забезпечує перевищення доходу над витратами на виробництво та збут продукції.



загрузка...