загрузка...
 
Економічне зростання та його вимірювання
Повернутись до змісту
Важливим критерієм економічного розвитку є економічне зростання.
Економічне зростання — збільшення якісних та кількісних параметрів виробництва.
Швидке, нульове чи навіть негативне економічне зростання не завжди свідчить про темпи економічного розвитку. Економічне зростання може вимірюватися у фізичному виразі (фізичне зростання) та у вартісному (вартісне зростання). Перший спосіб надійніший, оскільки не підлягає впливу інфляції, але не універсальний. Розраховуючи темпи економічного зростання у фізичному виразі, неможливо знайти єдиний спільний показник для виробництва різних виробів. Тому, як правило, використовують другий спосіб, але саме цей показник важко позбавити інфляційного впливу.
На макроекономічному рівні основними показниками динаміки економічного зростання є:
зростання обсягу ВВП або НД;
темпи зростання ВВП або НД в розрахунку на душу населення;
темпи зростання промислового виробництва загалом за основними галузями та на душу населення.
Економічне зростання визначається певними фактороми. В економічній науці поширилася теорія трьох факторів виробництва, родоначальником якої був Ж.-Б. Сей. Суть її полягала в тому, що вартість продукту створюється працею, землею та капіталом.
Пізніше виробничі фактори отримали ширше тлумачення. Ними вважають: працю, землю, капітал, підприємницьку здатність, науково-технічний прогрес. Одночасно вони є основними комплексними факторами економічного зростання. їх можна перегрупувати за зовні- і внутріекономічними елементами й виділити зовнішні та внутрішні фактори (наприклад, капітал може надійти в країну ззовні або може бути мобілізований всередині країни тощо).
Темпи економічного зростання завжди втілюються в динаміці суспільного продукту, яка зумовлена кількісним збільшенням факторів виробництва або їх удосконаленням. Відповідно розрізняють екстенсивний та інтенсивний типи розширеного відтворення.
Екстенсивний тип відтворення — розширення масштабів виробництва на незмінній технічній основі за рахунок додаткового залучення матеріальних і трудових ресурсів.
Екстенсивний тип характерний для країн, які мають резерви трудових і сировинних ресурсів.
У високорозвинутих країнах завжди настає момент, коли кількісне нарощування чинників виробництва стає неможливим, можливості екстенсивного розвитку вичерпуються, виникає необхідність переходу до більш розвинутого та ефективнішого типу відтворення — інтенсивного.
Інтенсивний тип відтворення — зростання масштабів виробництва шляхом якісного вдосконалення чинників виробництва: застосування прогресивних засобів праці, підвищення кваліфікації робітників, удосконалення використання наявних ресурсів.
Це новий тип економічного зростання, який має якісно нові орієнтири: підвищення ефективності використання засобів виробництва і збільшення обсягу та якості продукції за незмінних матеріальних і трудових ресурсів.
Аналізуючи інтенсивний тип економічного зростання, необхідно вирізняти:
Фактори інтенсифікації — за їх рахунок відбувається вдосконалення засобів виробництва та робочої сили.
Інтенсивні чинники економічного зростання — результативні показники, що впливають на збільшення суспільного продукту, а саме: зростання продуктивності праці, підвищення фондовіддачі, зниження матеріалоємності.
Продуктивність праці — виробництво певного обсягу продукції за одиницю часу.
Обернений показник, тобто затрати живої праці в розрахунку на одиницю виробленої продукції є трудомісткістю. Фондовіддача розраховується як відношенням обсягу виробленої продукції до вартості основних виробничих фондів. Обернений показник — фондомісткість. Матеріаловіддача — це відношення обсягу виробленої продукції до вартості предметів праці або матеріальних витрат. Обернений показник — матеріаломісткість.
Інтенсивний тип економічного зростання означає збільшення виробництва чистого національного продукту внаслідок кращого використання наявних ресурсів, підвищення його якості.
Головним джерелом економічного зростання є фонд нагромадження.
Основною проблемою теорії економічного розвитку є збільшення обсягу виробничих потужностей або ВНП за повної зайнятості. Повна зайнятість не означає абсолютної відсутності безробіття.
Безробіття — різниця між кількістю осіб, що на певний момент є робочою силою, і кількістю осіб, задіяних у виробництві.
Виокремлюють фрикційне, структурне та циклічне безробіття. Фрикційне безробіття в кожній економіці неминуче і, деякою мірою, бажане. Пояснюється це тим, що чимало робітників, які добровільно стали безробітними, переходять з низькооплачуваної на вищеоплачувану та кваліфікованішу роботу. Структурне безробіття зумовлюють значні зміни структури споживчого попиту і технології, які, у свою чергу, змінюють структуру сукупного попиту на робочу силу. Циклічне безробіття зумовлює спад, тобто фазу економічного циклу, якій властива недостатність загальних, сукупних видатків. Коли сукупний попит на товари та послуги зменшується, зайнятість скорочується, а безробіття зростає.
Серед економістів існує думка, що фрикційне та структурне безробіття є неминучими, а тому суму рівнів фрикційного та структурного безробіття вважають природним безробіттям.
Економіка, в якій відсутнє циклічне безробіття (існує лише природне), характеризується повною зайнятістю. Коли економіка не може створити достатню кількість робочих місць для всіх, хто хоче і може працювати, потенційне виробництво товарів та послуг не реалізується. Безробіття не дає змоги суспільству постійно рухатись вперед. Економісти вважають таку втрачену продукцію відставанням ВНП. Це відставання визначається обсягом, на який фактичний ВНП менший від потенційного ВНП, що визначається з урахуванням наявності природного рівня безробіття за нормальних темпів економічного зростання.
Відношення між рівнем безробіття і відставанням ВНП визначається законом Оукена, який вказує, що коли фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень на 1%, то відставання обсягу ВНП становить 2,5%. Це відношення між рівнем безробіття та відставанням обсягу ВНП дає змогу обчислити абсолютні втрати продукції, пов'язані з конкретним рівнем безробіття.
Правильне вирішення цієї проблеми має велике практичне значення, оскільки сприяє подоланню обмеженості ресурсів та розширенню можливості економіки задовольнити потреби суспільства.
Фактори економічного зростання поділяють на три групи:
фактори пропозиції, які охоплюють задіяні природні та трудові ресурси, обсяг основного капіталу, сучасні технології;
фактори попиту — рівень сукупних витрат на придбання факторів пропозиції;
фактори розподілу — рівень ефективності використання придбаних ресурсів.
За екстенсивного розвитку зміна співвідношення між факторами відбувається рівномірно, досягнення максимуму виробництва продукції залежить головним чином від стану економічних ресурсів, особливо поєднання затрат праці та капіталу, і лише певною мірою від рівня науково-технічного прогресу, який стає провідним елементом інтенсивного економічного зростання. Про це вперше заявив у 50^ті роки професор Массачусецького технологічного інституту Р.-М. Солоу. З розвитком та освоєнням досягнень НТП інтенсивні фактори стають переважаючими. Та в дійсності чітко вираженого екстенсивного або інтенсивного типу економічного зростання не існує, можна лише виявляти переваги інтенсивного або екстенсивного типу економічного зростання.


загрузка...