загрузка...
 
1.1.1. Невизначеність — фундаментальна характеристика економічних процесів
Повернутись до змісту
З позицій теорії систем економіку слід віднести до класу динамічних, слабоструктурованих систем великої складності. Ця система складається з величезної кількості господарських комірок, які знаходяться у досить тісній, неперервній взаємодії. Окрім того, економіка має яскраво виражену ієрархічну, багаторівневу структуру, вищий рівень ієрархії інтегрує за певними правилами (алгоритмами) інформаційні сигнали (потоки) нижчих рівнів ієрархії та оперує інформаційними агрегатами.
Водночас сама економіка виступає як підсистема щодо суспільства загалом, оскільки існування останнього, його розвиток далеко не вичерпуються суто економічними процесами.
Суспільство з певною соціальною структурою, політичною системою, потенціалом культури, морально-етичними принципами та установками є тим зовнішнім середовищем, з елементами якого економіка взаємодіє. Ця взаємодія не є ані детермінованою, ані статистичною і має два напрями — від зовнішнього середовища і навпаки.
Більшість учених-економістів стверджують, що соціально-економічну систему можна характеризувати як таку, що саморозвивається. “Пальним”, яке забезпечує розвиток цієї системи, є інформація.
Академік М. Петраков детально аналізує різні аспекти генерування нової інформації у соціально-економічній системі. Зокрема, він зазначає [83]: “...Навіть залишаючись у межах відносно простої схеми “потреби індивіда та механізм їх задоволення”, ми стикаємося з постійною і неповністю передбачуваною пульсацією соціально-економічної системи. Особа, що недавно перебувала в стані задоволення оточуючим соціально-економічним середовищем, “раптом” починає висувати нові вимоги культурного, соціального, естетичного характеру, виказує незадоволення умовами праці тощо. Ці вимоги створюють відповідний інформаційний “шум” у системі, вводять елемент непередбачуваності і випадковості. Власне цей “шум” є будівельним матеріалом для генерування нової інформації у соціально-економічній системі. Ми маємо постійне тло випадкових збурень, на якому і виникають “соціально-економічні мутації””.
Технічний прогрес у наш час визнається економістами головною силою, що криється за різноманітними економічними явищами, як-от: зростання продуктивності праці, конкуренція, нові форми міжнародної торгівлі тощо.
Фундаментальна невизначеність, пов’язана, зокрема, з інноваційною діяльністю, — це невизначеність щодо її результатів. Значна невизначеність може бути тоді, коли до цієї діяльності лише приступають, а також з приводу її деталей, тому що ці деталі можуть виявитися ключовими щодо успіху, нюанси якого неможливо знати заздалегідь. Стосовно того, коли буде відшукане рішення поставленої задачі і чи буде воно знайдене взагалі, існує певна невизначеність.
Важливо наголосити, що у філософському аспекті невизначеність у соціально-економічній системі викликана не стільки суб’єктивною обмеженістю наших знань про об’єкт дослідження та управління в даний момент часу, скільки об’єктивною неможливістю вичерпного опису його адекватною мовою. Тобто спонтанний характер процесів, які відбуваються в складній системі, внутрішньо притаманні їй і є однією із суттєвих системотвірних її властивостей. Розуміння цього положення (принцип невизначеності) знайшло відображення у розвитку природничих наук (фізики, біології) [73].
Щодо економіки пошук і відбір є двома одночасно присутніми і взаємодійними компонентами економічного розвитку. Взяти хоча б ціни: вони, з одного боку, забезпечують обернений зв’язок при відборі, з іншого — впливають і на напрям пошуку.
Унаслідок взаємодії пошуку та відбору фірми розвиваються у часі, при цьому ситуація в галузі у кожний період містить зародки свого стану щодо наступного періоду. Однак необхідно наголосити, що такий процес є індетермінованим: результатам пошуку притаманний елемент невизначеності (випадковості). Те, що насправді визначає ситуація у галузі в даний період, є в кращому випадку розподілом імовірності ситуації у цій галузі щодо наступного періоду.
Необхідно також наголосити, що при визначенні аксіоматики функціонування складних соціально-економічних систем постулат щодо наявності критерію оптимальності системи (цілепокладання) має бути доповнений постулатом щодо певної невизначеності цього критерію та необхідності існування механізму формування, уточнення й коригування його в процесі функціонування складних систем. Цей момент — пошук цілі в процесі руху і механізм організації пошуку є принципово новим якісним моментом й, у свою чергу, породжує невизначеність і зумовлений нею ризик.
Відомий вчений Е.Пестель пише [82]: “Часто вважають, що невизначеність виникає тоді, коли відсутня вичерпна інформація (брак інформації) або ж, у більш широкому плані, бракує знань про предмет та об’єкт дослідження. Це справді так, але коли йдеться про світову систему, пов’язану з елементами людського мислення та діяльності, то це ще не все... У таких системах є ще елемент внутрішньої невизначеності. Він виникає тому, що тут майбутнє залежить від рішення (вибору), яке ще тільки має прийматися. Це фундаментальний принцип, який нагадує фізичний принцип невизначеності Гейзенберга”.
У багатьох так званих відкритих задачах особа, яка приймає рішення, не має інформації щодо чинників, які зумовлюють наслідки її дій; вона не знає, що може в дійсності відбутися після того, як рішення ухвалене. Щоб краще охарактеризувати цю ситуацію, будемо розрізняти два види невизначеності [58]. Один з них назвемо невизначеністю першого виду, або поверхневою невизначеністю. Вона має місце в замкнутих задачах, коли особа, котра приймає рішення, відносно добре орієнтується стосовно того, якими мають бути можливі гіпотези, але не має достатніх підстав для того, щоб стверджувати, яка з них виявиться правильною. Ця невизначеність стосується лише такого аспекту: котра, власне, з цих можливостей (який із елементів добре визначеної множини гіпотез) здійсниться після прийняття рішення. Від поверхневої невизначеності відрізняють невизначеність другого виду, або глибинну невизначеність, тобто таку, котра має місце у відкритих задачах, коли особа, що приймає рішення, не знає, які саме чинники відіграють суттєву роль у даній ситуації. Ця особа має спочатку сформувати множину гіпотез і лише після цього оцінити їх імовірність (об’єктивну чи суб’єктивну). Різниця між поверхневою і глибинною невизначеністю аналогічна різниці між звичайним гральним кубиком і неправильним “кубиком”, кількість граней котрого невідома, як невідоме й те, що нанесено на цих гранях, — числа, фігури чи слова.
Кожному менеджеру, підприємцю, бізнесмену необхідно максимально враховувати те, що, починаючи свою діяльність, тобто вступаючи у ринкові відносини, будь-якому підприємству (фірмі) доведеться мати справу з невизначеністю і, як наслідок цього, бути обтяженим протягом усієї діяльності тими видами ризиків, як внутрішніми, так і зовнішніми, котрі притаманні даній економіці й даному виду діяльності.
Невизначеність — фундаментальна характеристика недостатньої забезпеченості процесу прийняття економічних рішень знаннями стосовно певної проблемної ситуації. Це, зокрема, невичерпне чи недостовірне (неточне) знання щодо різноманітних параметрів у майбутньому, породжене різними причинами, передусім— невичерпною й недостовірною інформацією щодо умов реалізації рішення, зокрема пов’язаних із цим рішенням вигод і витрат, відсутністю чітко визначених цілей та критеріїв їх оцінки, а також багатокритеріальністю.
Господарюючі суб’єкти впродовж господарчого функціонування зіштовхуються з різними видами і типами невизначеності [57].
Причини виникнення невизначеності у господарській діяльності можна об’єднати у кілька груп. Це:
1.Недетермінованість процесів, котрі відбуваються у суспільстві загалом і в економічній діяльності зокрема. Недетермінованість, як уже зазначалося, є наслідком відсутності можливості щодо вичерпного передбачення і прогнозування процесів.
2. Відсутність вичерпної інформації при організації та плануванні поведінки суб’єкта ринкової діяльності чи суб’єктивний, неякісний аналіз її.
3. Вплив суб’єктивних чинників на результати аналізу (рівень кваліфікації, приховування частини інформації, дезінформація тощо).
Чим вищим є ступінь невизначеності, тим складнішим має бути застосовуваний для прийняття управлінських рішень інструментарій.
Пропонується також характеризувати зовнішнє середовище з позицій нестабільності його, зокрема за такими характеристиками [109]:
ступінь буденності (повторюваності) дій (подій): 1) звичайні (котрі трапляються досить часто); 2) несподівані (але такі, що вже траплялися у минулому); 3) зовсім несподівані (такі, що є принципово несподіваними);
темпи зміни дії (впливу), тобто залежність між швидкістю протікання події і реакцією підприємства (фірми) на цю подію. Згідно з цією ознакою події класифікуються на: 1) такі, що протікають повільніше, ніж підприємство реагує на них; 2) події, швидкість протікання котрих збігається зі швидкістю реагування підприємства; 3) події, швидкість протікання котрих більша за швидкість реагування на них з боку підприємства.
Невизначеність в економіці і підприємництві з погляду якості інформації може виникати на етапі: збирання інформації; аналізу інформації; прийняття управлінського рішення на ґрунті зібраної і проаналізованої інформації.
Отже, на думку ряду вчених-економістів [118], чинник невизначеності, який є необхідною умовою виникнення ризику, — невід’ємний атрибут прийняття рішень. Причини невизначеності різноманітні: випадковий характер науково-технічного прогресу; випадкові помилки при прогнозуванні; динамічні зміни внутрішніх і зовнішніх умов розвитку економіки; неминучі похибки при аналізі складної системи “природа—суспільство—людина”; ймовірнісний та (чи) розпливчастий характер важливих економічних параметрів (урожайність сільськогосподарських культур, запаси корисних копалин, погодні умови тощо); розвиток і розширення творчості працездатного населення; необхідність проектування потужних інформаційних потоків.




загрузка...