Центральний банк очолює банківську, регулює кредитну та грошову системи країни, має монопольне право на грошову емісію і здійснює кредитно-грошову політику в інтересах національної економіки.
Банківська система країни є дворівневою і складається з: центрального (національного) банку і мережі комерційних банків.
Грошова система охоплює: обіг грошової маси (монет і паперових грошей); чеків, що створюються на основі депозитних вкладів у комерційних банках; інших фінансових документів та платіжних засобів.
Кредитна система пов'язана з операціями з використання позичкового фонду грошових ресурсів, які стають тимчасово вільними у процесі обігу товарних та грошових засобів. Крім банків кредитні операції здійснюють страхові компанії, пенсійні фонди та інші фінансові установи.
В Україні роль центрального банку виконує Національний банк України. Його основними цілями є:
створення нормальних умов для ефективного функціонування суб'єктів економіки;
захист і забезпечення стабільності гривні;
розвиток і зміцнення банківської системи;
забезпечення ефективних розрахунків між суб'єктами економіки.
Основні функції НБУ:
розробка і впровадження разом із урядом ефективної кредитно-грошової політики;
здійснення грошової емісії і контроль за грошовим обігом;
здійснення міжбанківських розрахунків, в т. ч. і в міжнародних відносинах;
продаж кредитних ресурсів комбанкам, кредитування уряду;
регулювання та контроль за діяльністю комерційних банків та інших кредитних організацій;
здійснення валютного регулювання і забезпечення конвертованості національної валюти;
зберігання та регулювання золотовалютних резервів;
управління державним боргом.
Кредитно-грошова політика — діяльність держави, спрямована на забезпечення економіки повноцінною і стабільною національною валютою та регулювання грошового обігу відповідно до потреб економіки з метою стимулювання економічного зростання при низькому рівні інфляції і безробіття, вирівнювання платіжного балансу країни.
Застосування кредитно-грошових інструментів:
справляє опосередкований та загальний вплив на економіку;
характеризує державну економічну політику як монетаристську;
передбачає розрив у часі між їх використанням та досягненням ефекту;
є найдійовішим за умов надзвичайно пожвавленої, "перегрітої" економіки.
Емісія грошей — забезпечення економіки засобами обігу, платежу, нагромадження, а також покриття дефіциту державного бюджету.
Виважені ін'єкції грошових коштів сприяють пожвавленню економіки; скорочення грошових ін'єкцій гальмує "перегрів" економіки, стримує зростання цін.
Проведення облікової політики — встановлення центральним банком ставки облікового відсотка. Це ставка, за якою центральний банк країни продає кредитні ресурси комерційним банкам, які у свою чергу під позичковий відсоток надають кредити суб'єктам економіки. Розмір облікової ставки встановлюється державою залежно від господарської кон'юнктури та цілей економічної політики.
Зміна облікової ставки має спрямовуватися на реалізацію цілей ДРЕ. Так, стійка тенденція до зниження облікової ставки центрального банку для комерційних банків та підприємців означає:
спрямування курсу економічної політики на стимулювання ділової активності;
очікування інших інструментів у ДРЕ, які сприяють підвищенню ділової активності;
необхідність коригування власних планів стосовно інвестицій, закупівель, збуту, зайнятості.
З підвищенням облікової ставки варто очікувати протилежних процесів.
Встановлення розмірів обов'язкових резервів для комерційних банків передбачає збереження певної частини коштів комерційних банків (їхніх активів) у вигляді резервів на спеціальному рахунку в центральному банку країни. Мета цього заходу — захист інтересів кредиторів і вкладників (їхнє страхування), боротьба з інфляцією, контроль ціни національної грошової одиниці (шляхом штучного обмеження обсягів грошової маси).
Купуючи цінні папери у суб'єктів економіки, держава ніби надає їм кредит і таким чином збільшує кількість грошей в обороті, що стимулює економічну активність.
Зміна розмірів обов'язкових резервів — це потужний інструмент ДРЕ
Продаж (випуск) цінних паперів, який здійснюється центральним банком через державні позики у фізичних чи юридичних осіб, обмежує вільні гроші (стримує економічну діяльність). У випадку, коли держава викуповує свої боргові зобов'язання, обсяг грошей в обігу зростає. Таким чином держава регулює обсяги грошових засобів в обороті й економічну діяльність.
З 1994 року Україна використовує цей інструмент — випускає державні облігації внутрішньої державної позики (ОВДП).
Регулювання діяльності кредитних організацій (регулююча роль) НБУ передбачає:
реєстрацію кредитних організацій, видачу ліцензій на банківську діяльність;
встановлення єдиних правил проведення банківських операцій, ведення бухгалтерського обліку і статистичної звітності;
визначення порядку формування обов'язкових резервних фондів;
встановлення обов'язкових економічних нормативів діяльності кредитних організацій (мінімального розміру уставного капіталу, власних засобів, мінімального чи максимального розмірів ризику тощо);
регулювання ризику та ліквідності банківських операцій.
