загрузка...
 
1.5. Християнство
Повернутись до змісту
Християнство – злиття культур римлян і греків, притому це й сплав культур Риму та навколишнього світу – «варварів» (які мали свою культуру).
Перші релігійні братства утворились як антитеза братству общин. Індивідуалізм та колективізм породжували християнство. Рим був тілом, християнство – духовною спільністю єдиної й різноманітної Європи. Але християнство поховало історицизм.
Вічний незмінний світ, світосприймання, що закріпило традиції та звичаї дописемної цивілізації. Умови, що породили християнство, мали об’єктивний характер: розвивалися ринкові відносини, разом із ними розвивалася соціальна нерівність.
На відміну від класичного буддизму, індуїзму, ісламу, християнство націлює людину на пошук шляхів і засобів зміни свого життя: «просіть – дано буде всім, шукайте й знайдете, стукай і відчинять», «Царство боже в середині нас». Християнство за свободу, конфуціанство – за виконання обов’язків.
Розкол Римської імперії неминуче повинен був породити кризу релігії. У 1054 році християнство офіційно розкололося на дві частини – римо-католицьке та греко-православне (католицьке всесвітнє, також православ’я).
Історія християнства – двоєдиності людини – духовне й природне. Початок християнства – безкорисливе служіння його апостолів, їхнє гоніння. Ставши панівною ідеологією світогляду, політичною силою, воно втратило число осяяних, збільшилось число тих, хто прилаштувався, примазався, прилип. Розпуста, лінощі, обжерливість, брехня, дволичність та інші пороки стають звичними рисами духовних служителів. Християнство опинилося, як пише Момзен, на краю прірви. На арену суспільного життя висувається нова постать – носій ринкових відносин, носій «капіталістичного духу», протестентистський пуританізм.
«Суворість кальвіністського вчення повністю співпадає, як показав Макс Вебер, з відвертим переконанням ділових підприємливих людей, які, готуючи промисловий підйом, розповсюджували це вчення в Європі. Багатий є обранням Божим, жебрак же не відзначений Божої благодаті» (Т.Аннаель, «Християнство: догми та єресі», с. 68–69).
«Капіталістичний дух» існував ще до якого б то не було капіталістичного розвитку. Знайшов він своє вираження й втілення в протестантстві. Вебер стверджував, що вирішальною була та обставина, що у всіх різновидах аскетичних течій «стан релігійної вибраності взаємно розумівся як свого роду основна якість, яка відгороджує людину від жахливого, рукотворного, від «світу». Гарантією слугує не відпущення гріхів після сповіді, не окремі благочестиві вчинки, а лише одне утвердження вибраності шляхом специфічної за своїм характером поведінки, яка вирізняє корінним чином обранця від «природної людини». Цей відмінний від природного існування устрій життя, якого вимагала релігія, складався всередині мирського утворення. Раціоналізація життя в міру, орієнтована раніше на потойбічне блаженство, була наслідком концепції професійного визнання аскетичного протестантизму (с.183).
Професійна діяльність угодна Богу (с.270). Капіталізм у період свого виникнення мав потребу в робітниках, котрі вважали обов’язком своєї совісти підкорятися економічній експлуатації.
Нині капіталізм має настільки міцні позиції, що не потребує потойбічного заохочення для того, аби збуджувати в робітниках бажання трудитися».
Релігійні війни, що прогриміли в Європі, мали жорстокий характер. Вольтер пише: «Риму була зовсім невідома страшна безглуздість релігійних воєн (християн там згодовували на арені диким звірам). Англійці готові повісити один одного в ім’я своїх поглядів. Єпископальна церква й протестантизм на певний період примусили цих серйозних людей втратити голови».
Раніше було встановлено, що перехід від емпіричного знання до усвідомлення навколишнього світу мав породити і його відображення в цій свідомості. Родоплемінний устрій був тією дорогою, у якій плем’я, рід, об’єднавши свої зусилля, своїми як земними, так і неземними цінностями захищали свій життєвий простір, ареал свого поселення. Тому ті сили, яким вони не могли протистояти, набирають форми обожнювання.
Греки мали земних богів, які були своїми: або аграрії, або ковалі, або торгівці, аморальні, але наділені силою творити добро або ж зло.
Розклад родоплемінного устрою породив соціальну нерівність, а разом із тим знедолених, людей-тварин з однієї сторони й розбещених натуральним і грошовим багатством, які були представленні колишньою родоплемінною знаттю – з іншої. Страшним було становище вільних селян, але ще більш плачевним було становище рабів.
Ці соціальні структури повинні були сформувати своє світорозуміння і своє походження земного життя, цілей і смислу його, причин, що створили положення на методологічній основі того часу. Християнство прагнуло вирішити деякі із цих проблем. Безсумнівним є його внесок у зникненні рабства, формуванні духовності, моралі, свободи. Але панування ідеї загробного життя породжувало соціальну пасивність.
Європейська цивілізація розвивалась під глибоким впливом християнства, на яке оказали сильний вплив східні цивілізації та їхні релігії. Батьківщина християнства – Середземномор’я, точніше арабський Схід. Тут же виникли іудаїзм та іслам. Кістяк християнства складає іудаїзм. Християнство та іслам – відображають його деякі родові ознаки.




загрузка...