загрузка...
 
6.1. Показники стану грошово-кредитного ринку
Повернутись до змісту
Фінансовий ринок має особливе значення для нормального розвитку економіки і є досить складним. Саме на фінансовому ринку здійснюються процеси мобілізації тимчасово вільних грошових коштів фізичних та юридичних осіб, їх розподіл і перерозподіл між різними секторами ринку. Фінансовий ринок охоплює: грошово-кредитний, на якому формується попит і пропозиція грошей, визначається відсоткова ставка, попит на кредити для інвестування; фондовий ринок, на якому формуються попит і пропозиція цінних паперів; валютний ринок, на якому формується попит і пропозиція валют, визначаються валютні курси.
Структуру фінансового ринку наведено на рис. 6.1.
Ефективне функціонування грошово-кредитного ринку значною мірою залежить від грошово-кредитної політики, яку проводить Національний банк країни. Головною метою цієї політики є вплив на найважливіші макроекономічні параметри через зміну пропозиції грошей.
Найважливішими показниками стану грошово-кредитного ринку є:
загальна грошова маса;
кредити, надані банками країни (в національній та іноземній валюті);
відсоткова ставка;
ставка рефінансування;
грошова база;
частка готівки поза банками в грошовій масі;
коефіцієнт готівки;
рівень доларизації грошового обігу;
швидкість грошового обігу;
рівень монетизації (насиченість економіки грошима);
кредитні ресурси комерційних банків;
норма обов'язкового резерву;
мультиплікатор депозитний;
мультиплікатор грошовий.

Гроші — це особливий товар, що є загальним еквівалентом. У країнах з розвинутою ринковою економікою грошовий обіг складається з готівкових і безготівкових грошей. Готівкові гроші — це банкноти і монети, які вводяться в обсяг Національним банком. Безготівкові (банківські) гроші — це записи на банківських рахунках і внески в комерційних банках. До них належать банківські депозити, чеки та кредитні картки.
Уся сукупність готівки та безготівкових грошей становить грошову масу. Вона є структурованою і складається з кількох грошових агрегатів. Останні побудовані виходячи з поступового зменшення ліквідності грошей.
Абсолютно ліквідними є готівкові гроші — це гроші поза банками або на руках у населення. Вони утворюють грошовий агрегат А/0. Кожний наступний грошовий агрегат повністю включає попередній, а також інші види банківських грошей.
Грошовий агрегат М — це готівка та депозити в банках (до запитання).
Грошовий агрегат Ml — це готівка та кошти, що знаходяться на всіх рахунках у комерційних банках (внески до запитання та строкові депозити).
Грошовий агрегат Міп — це грошова маса МІ за виключенням валютних заощаджень (ВЗ):
М2п = Л/2-ВЗ. (6.1)
Грошовий агрегат Міп визначає гривневу частку грошової маси, що знаходиться у розпорядженні населення, підприємств, організацій.
Грошовий агрегат Mb — це агрегований показник, який визначає всю сукупність грошових коштів, що знаходяться в обігу. Він складається з готівки поза банками (CM), коштів на поточних рахунках і строкових депозитах (депозитних грошей) (/)), трастових операцій банків з коштами клієнтів (ТО):
(6.2)
M3 = CM + D + TO
або
M3 = M2 + TO (6.3)
Саме загальна грошова маса ЛІЗ утворює грошову пропозицію (А/*), на яку впливає Національний банк різними методами монетарної політики.
Обсяг кредитів, наданих банками, значною мірою характеризує стан інвестиційної активності.
Відсоткова ставка (Іг) — це ставка, за якою комерційні банки надають кредити суб'єктам господарювання. За своєю економічною сутністю відсоткова ставка являє собою ціну позичкового грошового капіталу, необхідного для придбання реального капіталу. Відомо, що зі зростанням відсоткової ставки зменшується ліквідність грошей і дохід власників грошей від їх зберігання. Відповідно збільшується попит на фінансові активи. І навпаки.
Для національної економіки високі відсоткові ставки мають такі наслідки: зменшується попит на кредитні ресурси, уповільнюються процеси мультиплікації грошей у банківській системі, темпи зростання грошової маси відстають від темпів зростання грошової бази. До основних чинників, які гальмують зниження відсоткових ставок, фахівці відносять високі кредитні ризики та слабкий механізм страхування від них. Слід зауважити, що за умови зниження відсоткових ставок стимулюється ділова активність, але прискорюються темпи інфляції.
Ставка рефінансування (Лф) (облікова ставка) — це ставка, за якою Національний банк надає кредити комерційним банкам (рефінансує їх). Тобто це вираження ціни кредитних ресурсів, які Національний банк розміщує серед комерційних банків у відсотках.
Ставка рефінансування суттєво впливає на доступність кредитних ресурсів для суб'єктів господарювання. Так, висока ставка рефінансування зменшує можливість комерційних банків брати кредити у Національного банку, і, відповідно, скорочуються можливості самих комерційних банків надавати кредити суб'єктам ринку. І навпаки.
Облікова ставка є особливо важливою для комерційних банків, які кредитують стратегічно важливі галузі національної економіки — сільське господарство, вугільну промисловість тощо. На облікову ставку впливають внутрішні та зовнішні чинники. До основних внутрішніх чинників належать: значний розмір дефіциту державного бюджету, який покривається за рахунок зовнішніх і внутрішніх позик; зростання ставок за ОВДП; кількість грошей в обігу; курс національної валюти. Зовнішніми чинниками вважають «коливання попиту нерезидентів на державні боргові зобов’язання, надходження або відплив із ринку іноземного спекулятивного капіталу»1.
Існує також поняття «ломбардна ставка» (Rj) — це ставка, за якою Національний банк надає кредити комерційним банкам під забезпечення високоліквідних активів (державних цінних паперів). Ломбардна ставка, як правило, на 2—5% вище від ставки рефінансування:
Rn = R0 + 2 + 5%. (6.9)
Грошова база (//) — це сума коштів, яка складається з готівки на руках у населення і резервів комерційних банків (готівка в касах банків та коштів комерційних банків на рахунках в Національному банку (RR):
H = MO + RR = CM + RR. (6.10)
Частка готівки поза банками (Чем) характеризує частку готівки в грошовій масі і визначається за формулою

(6.11)
Значна частка готівки (більше 40 % від грошової маси) є негативним явищем, що свідчить про недовіру до банківської системи, про існування суттєвих ризиків, пов'язаних із заощадженнями грошей у банках, про наявність інфляційних очікувань з боку населення. Крім того, до негативних загальноекономічних наслідків високої частки агрегату МО у грошовій масі слід віднести сприяння тінізації економіки, труднощі зі стягненням податків, ускладнення контролю з боку Національного банку за грошовими агрегатами та пропозицією грошей. Останнє безпосередньо позначається на ефективності монетарних заходів.
Рівень доларизації грошового обігу (Рд) — це частка валютної частини грошової маси в її загальній величині:

(6.14)
Рівень доларизації безпосередньо відбиває рівень недовіри до національної валюти і має тенденцію до збільшення під час зростання інфляції. За умови високої доларизації національна валюта лише частково виконує функції нагромадження та міри вартості.
Швидкість грошового обігу (V) — це кількість оборотів, що роблять гроші за рік, щоб забезпечити певний рівень економічної активності, який приблизно визначається номінальним ВВП:

(6.15)
де М— середня величина кількості грошей в обігу за період обороту.
Цей показник обернено впливає на величину попиту на гроші: у разі збільшення швидкості грошового обігу попит на гроші зменшується, і навпаки.
На прискорення швидкості грошового обігу впливають високі темпи інфляції, підвищення відсоткової і облікової ставок, суттєві доларові інтервенції. Навпаки, уповільнюють швидкість обігу грошової маси тінізація економіки, заборгованість з виплати заробітної плати, по розрахунках за товари й послуги.
Рівень монетизації (Рм), або коефіцієнт насиченості економіки грошима — це співвідношення між грошовою масою в обігу і рівнем виробництва у поточних цінах (приблизно дорівнює номінальному ВВП):

(6.16)
Рівень монетизації коливається під впливом різних чинників. Так, зниження монетизації може відбутися внаслідок згортання грошових відносин у результаті значної бартеризації економічних зв'язків та зростання доларизації. На рівень монетизації впливають також коливання попиту на гроші, інфляційні процеси.
Визначити рівень монетизації та коефіцієнт готівки,
якщо номінальний ВВП дорівнює 140 млрд. грн.,
грошовий агрегат МІ становить 10,5 млрд. грн., частка готівки в
ньому — 40 %, валютні заощадження — 0,95 млрд. грн., обсяг
трастових операцій комерційних банків — 0,82 млрд. грн.
Розв'язання:

Кредитні ресурси комерційних банків (СгЛкб) складаються: із власних коштів банків (ВлК); коштів, які залучені банками через продаж своїх боргових зобов'язань (БЗ); депозитів банків (Z)); залишків на рахунках юридичних осіб (Зю); обсягів кредитування Національним банком комерційних банків і обсягів грошово-кредитної емісії (МСЕ) за виключенням обов'язкових резервів комерційних банків (RR):

(6.17)
Щоб визначити реальні кредитні ресурси комерційних банків (СКкбдо), обсяг кредитних ресурсів, визначений за формулою (6.17), необхідно зменшити на величину прострочених кредитів (С7?пр) та скорегувати цю різницю на рівень інфляції (дефлятор ВВП):

(6.18)
Здатність комерційних банків надавати кредити залежить від величини та структури їх загальних резервів (TR). Вони складаються з обов'язкових (RR) та надлишкових (ER) резервів банків. Кошти, які зберігаються як резервні, не приносять відсотків. Тому банки тримають у резервах тільки частку депозитів. Важливою складовою банківських резервів є обов'язкові резерви, які зберігаються як депозити у Національному банку. Величина обов'язкових резервів нормується Національним банком у відсотках до депозитних грошей (?)). Тобто норма обов'язкового резерву (гт) дорівнює
(6.19)
Звідси
rr=RR / D
RR = rr * D (6.20)
У різних країнах норма обов'язкового резерву коливається від З до 15%.
Коефіцієнт готівки та норма обов'язкового резерву використовуються для розрахунків мультиплікаторів — депозитного та грошового.
Депозитний мультиплікатор (то) визначається за формулами:

(6.21)
(6.22)
де гг — норма обов'язкового резерву.
За формулою (6.21), як правило, розраховують можливу зміну пропозиції грошей залежно від зміни депозитних грошей:

(6.23)
Тобто формула (6.21) характеризує економічний зміст депозитного мультиплікатора і не застосовується для визначення його арифметичного значення. Для цього використовують формулу (6.22). З неї легко обчислити мультиплікатор, тому що норма обов'язкового резерву встановлюється Національним банком і є величиною завжди відомою.
Грошовий мультиплікатор також виражається двома формулами, перша з яких (6.24) характеризує його економічний зміст, а друга (6.25) — числове значення:

(6.24)
З наведених формул (6.22), (6.25) видно, що збільшення норми обов'язкового резерву призводить до зменшення як депозитного, так і грошового мультиплікаторів. Відповідно зменшиться пропозиція грошей, що вплине на відсоткову ставку (Іг).
При цьому зв'язок між зміною пропозиції грошей (після зміни норми обов'язкового резерву) та відсотковою ставкою може бути різним залежно від того, існує в економіці ефект доходу чи очікується інфляція. За умови першої ситуації зменшення пропозиції грошей супроводжуватиметься зменшенням попиту на облігації, отже, і зниженням їх ціни. Як відомо, між ціною облігацій та відсотковою ставкою існує обернена залежність і тому відсоткова ставка зростатиме. Ланцюг зв'язків, що виникає при цьому, описується так:

(6.26)
Якщо ж в економіці існують інфляційні очікування, то зменшення пропозиції грошей призведе до протилежного щодо зв'язку (6.26) результату:

(6.27)
Наведені залежності підтверджують важливість норми обов'язкового резерву як головного інструменту монетарної політики.



загрузка...