а) "Економічна гармонія" Фредеріка Бастіа (1801- 1850 рр.)
Завзятим прибічником ідей Сея був Фредерік Бастіа.
Проживши недовге, але досить насичене і яскраве життя, Ф.Бастіа встиг лишити слід в соціально-економічній теорії.
Не зупиняючись докладно на поглядах Бастіа та його численних теоріях - теорія "послуг", теорія "розподілу", теорія "заробітної плати", теорія "земельної ренти" тощо, - зосередимо увагу лише на його пошуках ''економічної гармонії".
В 1850 році вийшла основна праця Ф. Бастіа "Гармонії політичної економії". Бастіа свято і беззастережно вірив, що прогрес людства пов'язаний з реалізацією інтересів і свободи окремої людини. Він був переконаний, що індивідуальні, приватні інтереси є антагоністичними лише ззовні, але переслідуючи свій корисливий інтерес, кожний слугує іншим. Сукупність цих інтересів та їх узгодження, і є предметом політичної економії як науки. Головна ідея його твору пошуки "економічних гармоній", точніше сказати "соціально-економічної гармонії" в суспільстві. На відміну від "соціалістів", він глибоко впевнений, що капіталізм може забезпечити таку "гармонію" в межах "асоціації" об'єднаних спільною метою людей.
"Гармонія" соціально-економічного світу позначається через "економічні гармонії" в процесах обміну, конкуренції, виробництві, розподілі і споживанні. Узгодження різноманітних інтересів може статися на основі обміну і споживання: кожна людина знаходить собі місце в суспільстві, задовольняючи потреби інших і перебуваючи з ними в процесах обміну діяльністю.
Свою "теорію розподілу" Ф.Бастіа майже повністю запозичує у Сея, з його теорії "трьох факторів виробництва", відповідно до яких розподіляються й доходи /прибутки, рента, зарплата/.
Узгоджуючи різнопланові соціально-економічні доктрини Бастіа робить деякі оригінальні висновки. Так, йому належить цікава ідея про визначальну роль споживача щодо виробника. Логіка його міркувань така: виробник дбає лише про власні інтереси і намагається отримати якомога більший прибуток. Але усе, що він робить для досягнення цієї мети, об'єктивно призводить до зниження цін, створення корисних речей у достатній кількості, до збільшення суспільного продукту і кінець-кінцем до задоволення потреб споживача. У тому ж напрямку діють і решта об'єктивних економічних законів / вартості, конкуренції, попиту і пропозиції/. Тому, на думку Бастіа, головними проблемами політичної економії має бути дослідження законів і процесів споживання. Водночас Бастіа надає виробникові роль, свого роду, "вихователя смаків та уподобань" споживача і навіть покладає на нього відповідальність за нерозумні форми споживання (він пише про необхідність "морального удосконалення" споживача).1
Положення про визначальну роль споживача щодо виробника, примат споживання над виробництвом, були новацією в політичній економії. Це давало поштовх подальшому дослідженню закономірностей розвитку ринку.
Внеском Бастіа в соціально-економічну теорію можна вважати також його міркування про "матеріальну" і "нематеріальну" сфери виробництва. Він наполягає на рівнозначущості названих сфер, отже й рівноцінності товарів і послуг, рівнозначущості учасників обміну, які представляють різні види діяльності. Він доводить, що розвиток "нематеріальної сфери" сприятиме зростанню зайнятості і доходів, отже й загальному добробуту в суспільстві. Ф.Бастіа найбільше прагнув людської солідарності, яку вбачав у відповідальності кожного перед суспільством, що зумовить і справедливе ставлення суспільства до кожного.
Розгляд теорій "економічної гармонії" Ф.Бастіа був би неповним, якщо не навести близькі за духом теорії "гармонії інтересів" та інші роздуми його заокеанського сучасника Генрі Чарльза Kepi.
б) "Гармонія інтересів" Генрі Чарльза Kepi (1793-1879 pp.)
Г.Ч.Кері народився у Філадельфії, закінчив середню школу, рано зайнявся бізнесовою діяльністю, забезпечив свій матеріальний добробут і поринув у науку. Цей надзвичайно оригінальний вчений, плідний науковець (його перу належить 13 книжок) і прекрасний памфлетист - журналіст (видав кілька тисяч памфлетів і безліч газетних статей) - може бути віднесений до представників ліберальної, тобто "класичної економічної теорії". Капіталізм він розглядає як соціально-економічний устрій, що керується об'єктивними економічними законами і не потребує державного втручання. І в цьому сенсі він, безперечно, — прибічник "класичних" усталених поглядів. Високо цінуючи А.Сміта, він піддає критиці ряд його положень (зокрема теорію "вільної торгівлі", пропагуючи доктрину "протекціонізму"). Щодо "систем" Д.Рікардо і Т. Мальтуса, то до них він ставився вищою мірою критично, оскільки вважав "песимістичними" і такими, що розпалюють "соціальну ворожнечу". Сприйнявши деякі елементи з "системи Рікардо", зокрема теорію "витрат виробництва" і "теорію ренти", Г.Кері критикує його "теорію вартості", яка виступає у Рікардо як результат протистояння і конкуренції суб'єктів. Він критикує самі підвалини "класиків" з їхнім егоїстичним "хомо економікус".
Уся конструкція Кері базується на ідеї, що соціально-економічний устрій потребує якнайчиткішого єднання всіх членів суспільства, провідним має бути загальносуспільний інтерес. Свою теорію "гармонії інтересів " Кері будує поєднанням двох провідних тез - про "пріоритет суспільних інтересів" над приватними та "продуктивної сили єдності суспільства". Він доводить, що навіть суспільство, засноване на принципах індивідуалізму і конкуренції, може забезпечити "гармонію інтересів": виробництво розширюється, продуктивність праці і доходи зростають, багатство суспільства стає основою для зростання добробуту кожного його члена. Праця та інтереси кожного мають бути підпорядковані загальтй меті соціально-економічного устрою - розвитку суспільного виробництва. "Гармонія інтересів" в суспільстві досягається справедливим розподілом, який має точно визначити внесок кожного в суспільне виробництво. Природні закони "розподілу" позначаються також на відносинах обміну і споживання.
"Гармонія інтересів" Кері заслуговує на увагу, оскільки вона відбивала специфічні умови розвитку американського капіталізму, який переживав період бурхливого розвитку - населення зростало, будувалися дороги, залізниці, канали, впроваджувалися нові технології, земля була дешевою і родючою, зарплата досить високою, а ціни - низькими. В цих умовах і з'явилася вищою мірою оптимістична "Гармонія інтересів" Г. Кері. З ім'ям Г.Кері пов'язують т.зв. "закон зростання частки робітників" у національному продукті. Він доводить, що праця і капітал є однаковими претендентами на створюване ними багатство. Але дбаючи про власні інтереси, капіталісти змушені поліпшувати умови виробництва і становище робітничого класу. Доходи робітників, на його думку, мають зростати як абсолютно, так і відносно, в силу того, що "корисність капіталу" відносно скорочується, а "цінність праці" зростає.
Доходи землевласників є різновидом капіталістичних доходів, але внесок землевласника у виробництво відносно менший, а з часом - ще зменшується. Тому об'єктивно зумовлене і зменшення їхньої частки в національному доході. Отже, існуючий "порядок речей" досить "гармонійний": кожний агент виробництва отримує те, що заслуговує, нема підстав для соціальниих суперечностей.
Усі дослідники відзначають вищою мірою оригінальний характер соціально-економічних і філософських поглядів Г.Ч.Кері. Через усі його численні праці послідовно проведено ідею про простий і прекрасний закон природи, який діє на користь тих країн, які зуміють забезпечити діяння "гармонії інтересів" - закон економічного зростання.
"Гармонія економічних інтересів", єднання всіх верств населення для досягнення "нової продуктивної сили" суспільства знайшли відгук у засновників німецької "національної школи". Відтак Г.Ч.Кері можна вважати засновником американської "національної школи". Щоправда, численних послідовників в США у нього не було.
Серед найвідоміших праць Г.Кері слід назвати - "Нариси про норму заробітної плати" /1835/, тритомник "Принципи політичної економії" /1837-1840/, "Минуле, сучасне, майбутнє" /1843/, "Гармонія інтересів" /1850/, "Принципи соціальної науки" /1865/ та інші. Дивує надзвичайно широке коло наукових, громадських і політичних інтересів цього непересічного вченого, гуманіста, економіста і соціолога.