загрузка...
 
2. Практика побудови "соціальної економіки" в Німеччині (ФРН)
Повернутись до змісту
Повоєнну Німеччину вважають зразком успішного втілення моделі "соціальної ринкової економіки" в життя. Країна, що програла війну і була "розчавлена" переможцями, в нечувано короткий строк спромоглася не тільки відродитися економічно, але й зміцніла політично, об'єдналася з відокремленим Сходом і займає сьогодні провідні позиції не тільки в Європі, але й у світі. Практичне здійснення концепції "соціального ринкового господарства" цілком слушно пов'язуюють з ім'ям видатного німецького економіста-теоретика, міністра економіки і, нарешті, канцлера ФРН - Людвіга Ерхарда. В основу своєї практичної соціально-економічної політики Л. Ерхард поклав "ордоліберальну концепцію". Вищеназвані "три підпори" цієї концепції (поєднання регулювання з конкуренцією, відновлення і стабільність грошового обігу, соціальна безпека і справедливість) пройняли всю його практичну діяльність. Саме завдяки його соціально-економічній політиці країна спромоглася в короткий історичний строк провести безпрецендентну в історії відбудовчу роботу. Л. Ерхард писав: "З допомогою цієї політики нам не тільки вдалося дати роботу і їжу населенню, яке збільшилося на одну чверть, але й підняти добробут цих людей на такий рівень, який перевищує рівень кращих передвоєнних років. "Соціальне ринкове господарство" пішло важким, але чесним шляхом відбудови"1 . Але саме завдяки цьому йому вдалося завоювати довіру всього світу. Своєю реформацією Л. Ерхард згуртував німецький народ, пробудивши у здатних працювати їхні творчі можливості, а для нездатних - створити умови гідного людини існування.
Оскільки метою антикризово-реформаційного процесу в Україні проголошено побудову "соціального ринкового господарства", теорія і практика такого реформування в повоєнній Німеччині (при всіх відмінностях - економічних, політичних, національних, психологічних та історичних - між нашими країнами) заслуговує ретельного вивчення. Оскільки . навіть поверховий огляд усієї сукупності економічних, соціальних і політичних реформ у повоєнній Німеччині неможливий, позначимо лише деякі, найбільш визначні, напрямки у створенні "соціальної ринкової економіки".
Головними передумовами успішного переходу від централізовано-керованого типу господарювання до "соціальної ринкової економіки" прибічники цієї системи вважають встановлення економічної рівноваги на макрорівні, ліквідацію інфляції і встановлення стабільності грошового обігу в країні. Економічну реформу, яку розпочав в червні 1948 р. Л. Ерхард, часто ототожнюють з грошовою реформою (початок -20 червня 1948 p.), яку було проведено в повоєнній Німеччині. Це не зовсім точно, оскільки грошова реформа являла собою лише один елемент суцільної реформації соціально-економічного механізму країни. її метою був злам залишків централізовано-керованої економіки фашистського типу і перехід до "соціально орієнтованої ринкової економіки". Л. Ерхард, на той час відповідальний директор Економічного управління, вважав за необхідне одночасно здійснити грошову реформу, відмінити планове управління економікою, скасувати систему централізованого визначення цін, що повинно було сприяти переходу до ринкових відносин.
Відразу зазначимо, що ці теоретичні уявлення Л. Ерхарда досить тривалий час коригувалися надзвичайним станом повоєнної розрухи в Німеччині: ціни на основні продукти харчування довго перебували під державним наглядом, частина товарів розподілялася прямо і централізовано, житло та його розподіл знаходилися під пильним оком урядових органів. До 1958 р. (поки не відновилася конвертованість марки) уряд здійснював жорстке централізоване управління платіжними засобами.
З огляду на грошову реформу, проведену в Україні у вересні 1996 p., цікаво позначити деякі риси грошової реформації в Німеччині. Грошову систему ФРН реформували на зразок американської федеральної грошової системи, але з урахуванням німецької специфіки. Грошові засоби (рейхсмарки), які перебували в обороті замінялися на нові - "дойче марки". Громадянам та юридичним особам обмінювалися "рейхсмарки" (разом із заощадженнями у банках) на нові "дойче марки" за кількістю пред'явлених грошей і відповідно до розміру заощаджень у фінансових установах. Співвідношення: 10 дойче марок за 100 рейхсмарок. Обмін РМ на ДМ становив т. зв. "первісне придане". Для вільного користування залишалося лише 50 % "старих боргових позовів". Такими були основні принципи грошової реформи.
Після початку грошової реформи соціально-економічний розвиток країни був неоднозначним. Промислове виробництво різко зросло: за 1948 р. - на 50 %, у 1949 р. - ще на 25 %, але зайнятість впала, збільшилось безробіття. Різко підскочили ціни на "чорному" й легальному ринках (окрім цін на продукти харчування, які перебували під урядовим контролем і мали верхню межу). Населення витрачало майже усі свої кошти на ринку. Проблема ліквідності змусила підприємства викинути на ринок приховані запаси сировини, напівфабрикатів і готової продукції.
Все ж інфляція далася взнаки, що позначилося на життєвому рівні населення. Опозиція почала кампанію повернення до старої централізованої системи управління. У цих складних обставинах Л. Ерхард не відмовився від орієнтації на ринкову економіку. Регулююча роль центрального уряду полягала в тому, щоб не припуститися "перегріву економіки". Уряд Ерхарда провадив т. зв. "обмежувальну політику".
"Обмежувальна політика" початкового періоду економічної реформи проявилася в тому, що 70 % заощаджень було "заморожено" (не вилучено насильницьким шляхом як у нас, а саме "заморожено" на певний строк).
Л. Ерхард наочно показав мистецтво "кон'юктурної політики" в стабілізації економіки. Макроекономічна рівновага, як відомо, досягається балансуванням сукупного попиту і сукупної пропозиції. Т. зв. "ефективний попит" був обмежений і пристосований до реалій без порушення принципів функціонування грошово-ринкового механізму.
Головним ворогом, як і в будь-якій країні перехідного періоду, була інфляція. Щоб запобігти її "розкручуваванню", вся кредитна політика уряду була спрямована проти кредитної експансії. Центральний банк країни підвищив т. зв. "обов'язковий резерв" комерційних банків з 10 до 15 %. Було обмежено також можливість для комерційних банків здійснювати редисконт (переоблік векселів).
Економічні важелі й фактори тісно пов'язані з політичними. Головною небезпекою інфляційної економіки, як відомо, є загроза розкручування "інфляційної спіралі": ціни - зарплата - ціни, і знову "по спіралі". З метою запобігання такому ходу подій уряд Ерхарда досяг угоди з профспілками щодо їхніх вимог підвищення заробітної плати. У відповідь і в обмін на стабільні ціни (по основних продуктах харчування, квартплаті, транспортним витратам) профспілки зобов'язалися виявити дисциплінованість. Зростання зарплати було поміркованим і не стало фактором подальшої "інфляційної спіралі". Наслідки такої політики уряду виявилися досить швидко. Вже наприкінці 1948 р. зростання цін припинилося, а по деяких товарах почалося їх зниження. Відбулося вирівнювання попиту і пропозиції, тобто відновилася макроекономічна рівновага. Деякі товаровиробники зазнали труднощів із збутом своєї продукції внаслідок конкуренції, що зросла. Ринок почав змінюватися і трансформуватися з "ринку продавця" (економіка попиту) у "ринок покупця" (економіка пропозиції). Стабілізація грошового обігу, як основний фактор, що забезпечує безперервне функціонування грошово-ринкової економіки, створила стартові умови для майбутнього швидкого і динамічного розвитку економіки.
Треба зазначити, що досягнення макроекономічної чи грошової стабілізації встановлюється не назавжди і про економічну рівновагу та економічне зростання треба піклуватися постійно. Причому тут виникає безліч проблем (які потребують окремого розгляду), а їх розв'язання в кожній конкретній країні в кожний конкретний період потребує цілком конкретного підходу і застосування специфічних методів.
Отже, "космічний старт" західнонімецької економіки почався з переходом від централізовано-керованого типу економіки до "соціально орієнтованої ринкової економіки". За період 1950 - 1965 pp. суспільний продукт і національний доход ФРН зріс у 4,2 рази, а середня заробітна плата – приблизно втроє (з 2911 ДМ до 8493 ДМ), заощадження в банках з З млрд. ДМ до 110,7 млрд. ДМ. Ці роки названі "золотими" в розвитку країни і отримали назву німецького "економічного дива".
Економічні досягнення дали поштовх і соціальним перетворенням.
Як складова частина "соціального ринкового господарства" соціальна система ФРН базується на таких фундаментальних принципах як - страхування, забезпечення і допомоги. Державні витрати на соціальні потреби включають, по-перше, систему соціального страхування, яка обслуговує сферу класичних ризиків, по-друге, елементарне забезпечення через соціальну допомогу, і, по-третє, форми соціальної допомоги (охорона материнства, допомоги на дітей, по квартплаті, отримання освіти, придбання майна тощо). Історичним законодавчим актом стала пенсійна реформа 1957 р. Вона створила динамічну систему забезпечення старості, виходячи з розвитку прибутків працюючих. Інші закони передбачали допомогу багатодітним родинам та "вирівнювання" тягаря сімейних витрат. Така соціальна політика водночас забезпечила економічний підйом, соціальний захист і вільне розгортання особистої ініціативи.
Своє справжнє ставлення до "соціальної політики" недвозначно сформулював сам Л. Ерхард: "Вільний господарчий лад може утримуватися протягом тривалого часу лише в тому випадку, якщо у соціальному житті нації забезпечений максимум свободи, максимальною мірою проявляється приватна ініціатива і піклування кожного про себе... Навпаки, коли всі зусилля соціальної політики спрямовано на те, щоб кожну людину з моменту її народження застерегти від усіх життєвих лих, тобто, коли намагаються будь-що оберігати її від усіх . життєвих незгод, тоді - і це цілком зрозуміло - не можна вимагати від людей, вихованих в таких умовах, щоб вони виявили в необхідній мірі такі якості, як життєва сила, ініціатива, прагнення до досягнень у продуктивності та інші кращі якості, такі зореносні в житті і майбутті нації, і які, окрім того є передумовою для створення заснованого на особистій ініціативі соціального ринкового господарства"1 . Побудова "соціального ринкового господарства" у ФРН сталася у надзвичайно короткі історичні строки, повністю відновила зруйновану війною економіку і різко підвищила народний добробут. Це було результатом чітко продуманої соціально-економічної політики уряду, його енергійної політичної волі, наслідком послідовних дій, доповнених впевненістю в успіху обраного шляху. Досвід економічних, соціальних і політичних реформ у ФРН спростовує поширену точку зору про неминучі для населення злидні і зубожіння у перехідний період.* Принципи й хода одночасного проведення грошової та соціально-економічної реформ у ФРН свідчать про ефективність цих заходів в напрямку створення "соціального ринкового господарства". Досвід "перебудови" в Німеччині свідчить також і про можливість успішного поєднання високої економічної ефективності та соціальної орієнтації в економічному розвитку. Таке поєднання було чи не найбільш потрібним в умовах, що склалися на початку 90-х років в постсоціалістичних країнах, зокрема в Україні. Негативні наслідки багаторічного діяння централізовано-керованої системи (загальна безвідповідальність, настрої утриманства, відсутність особистої ініціативи і т. ін.) можна здолати лише цілим комплексом цілеспрямованих і продуманих заходів.
Сказане зовсім не означає, що ми маємо повторити чи копіювати досвід Німеччини або будь - якої іншої країни. Однак наведений історичний досвід і перебіг подій в повоєнній ФРН чи не буквально нагадує події, що розгорнулися в країнах колишнього СРСР та постсоціалістичних країнах Східної Європи. Осягнути світовий досвід і втілити його в реальну практику, в життя з урахуванням національної специфіки і є завданням народу кожної країни.


загрузка...