Сучасна територіальна організація продуктивних сил України сформувалася під впливом економічних законів планової економіки. Перехід до ринкової економіки зумовить відповідні зміни у теорії розміщення продуктивних сил і передусім утвердить пріоритетність економічних законів — загальних, характерних для всіх суспільно-економічних формацій.
Економічні закони — це об'єктивні закони розвитку суспільства, ще відображають відносини в процесі виробництва, розподілу й споживання матеріальних благ. Вони виражають найбільш істотні, стійкі зв'язки між явищами економічного, життя, суспільства.
Розміщення продуктивних сил визначається дією окремих економічних законів, хоча у спеціальній економічній та економіко-географічній літературі з цього приводу йдеться не про закони, а про закономірності розміщення виробництва, які фактично є просторовим виявом окремих економічних законів.
В основу закономірностей розміщення продуктивних сил покладено економічні закони. Закономірності розміщення виробництва — категорії того самого порядку, що й економічні закони розвитку суспільства, і є їх модифікацією, що обумовлено своєрідністю розміщення виробництва на території країн, його значною територіальною диференціацією в розрізі економічних районів. Ця своєрідність зумовлюється складними взаємозв'язками розміщення продуктивних сил з географічним середовищем і залежністю розміщення окремих виробництв від локальних природних умов і ресурсів; значними регіональними відмінностями заселення територій і рівнів розвитку продуктивних сил у районах; різноманітним поєднанням галузей і виробництв промисловості та сільського господарства у районах і країнах; значними техніко-економічними відмінностями розміщення різних галузей і виробництв.
Закономірності розміщення виробництва — це об'єктивні категорії, які пізнаються і свідомо використовуються в практичній діяльності. При проведенні господарської політики суспільство на основі пізнання закономірностей формулює і втілює в життя певні принципи. Закономірності розміщення продуктивних сил є власне законами територіальної організації народного господарства.
Принципи — це лаконічно сформульовані суспільством керівні положення, що визначають об'єктивні потреби й умови суспільного розвитку, які воно реалізує в процесі практичної діяльності для досягнення визначеної мети.
Принципами, які служать керівництвом до дії в народногосподарському будівництві, виражаються потреби певного історичного етапу. Інакше кажучи, принципи — це дії, свідомо спрямовані на більш повний вияв об'єктивних закономірностей розміщення продуктивних сил з урахуванням відповідних чинників.
Найважливіші принципи розміщення продуктивних сил, якими керуються при вирішенні питань просторового розподілу підприємств і галузей, такі:
наближення виробництва до джерел сировини, палива, споживачів;
охорона навколишнього середовища, раціональне використання природних ресурсів і впровадження ресурсозберігаючих технологій;
забезпечення здорових гігієнічних умов життя і праці населення; f обмеження надмірної концентрації промисловості в містах; — вирівнювання рівнів економічного розвитку районів та областей;
зміцнення обороноздатності країни;
урахування інтересів економічної інтеграції в європейський і світовий простір.
Принципи розміщення в різних країнах можуть бути подібними й відмінними. Важливість кожного принципу визначається стратегією і завданнями, конкретизованими у відповідній концепції. Наприклад, на сучасному етапі розміщення продуктивних сил в Україні пріоритетними можуть бути соціально спрямовані принципи, ті, що сприятимуть розв'язуванню соціальних проблем.
Закономірність раціонального розміщення виробництва випливає із спеціального економічного закону економії праці, який регулює затрати на подолання просторової незбалансованості між районами видобутку, виробництва і споживання продукції. В масштабах України роль цього закону при розміщенні продуктивних сил є визначальною, оскільки надто значною є територіальна диференціація в розміщенні природних ресурсів і населення. В сучасному виробництві затрачається дуже багато праці на транспортування сировини, палива, готової продукції внаслідок територіальної віддаленості між окремими елементами виробництва. Ці витрати є значною часткою сумарних затрат праці і тому істотно впливають на рівень продуктивності її. Раціональна територіальна організація виробництва повинна забезпечити найвищу продуктивність суспільної праці завдяки максимальній економії її за рахунок зменшення затрат праці на подолання територіального розриву між виробництвом і споживачами. Закономірність раціонального розміщення продуктивних сил реалізується насамперед через принцип розміщення промисловості з погляду наближення її до джерел сировини, палива і споживача.
Нині в народному господарстві України використовується понад 1 млрд.. т природних ресурсів, і цей показник з року в рік зростає. У структурі витрат на виробництво промислової продукції в Україні на сировину, матеріали і паливо припадає майже 3/4 усіх витрат. Сьогодні частка сировини і палива становить на залізницях 75 %, на водному транспорті — 90 — 95 % вантажообороту. Зростання видобутку мінеральних ресурсів призводить до погіршення навколишнього середовища, і чим вища якість сировини, тим нижчий рівень його забруднення. Вичерпання окремих видів ресурсів, з одного боку, і збільшення витрат на їх видобуток і транспортування, з другого, зумовлюють актуальність комплексного використання сировини і палива, особливо впровадження ресурсозберігаючих технологій. Передусім це стосується водних і лісових ресурсів. Отже, в розміщенні промисловості зростає роль принципу раціонального використання природних ресурсів і ресурсозберігання.
Сучасний етап розвитку й розміщення продуктивних сил характеризується погіршенням екологічної обстановки в багатьох регіонах країни, у зв'язку з чим загострюються екологічні проблеми. Варто сказати про проблеми забруднення атмосфери в Донбасі і Придніпров'ї, водних ресурсів у більшості міст. Охорона навколишнього середовища, забезпечення здорових гігієнічних умов життя і праці є важливим принципом розміщення продуктивних сил, що має насамперед соціальну спрямованість. І тому не менш важливим принципом є обмеження надмірної концентрації промисловості в містах. Відомо, що економічна ефективність розміщення виробництва досягається переважно концентрацією його, що дає змогу зменшувати капітальні вкладення в інфраструктуру і, отже, собівартість продукції. Водночас концентрація промисловості призводить до зростання концентрації населення в містах і спричиняє проблеми екологічного характеру. Обмеження концентрації промисловості можна досягти створенням середніх і малих спеціалізованих підприємств і розосередженням їх у малих містах і великих селах. Реалізація цього принципу зробить можливим більш рівномірне розміщення промисловості в межах областей. В умовах переходу до ринкової економіки виняткова роль у реалізації принципів раціонального розміщення продуктивних сил в окремих адміністративних районах та областях належатиме місцевим Радам народних депутатів.
Закономірність пропорційного розміщення продуктивних сил випливає з економічного закону концентрації виробництва. Реалізація цієї закономірності має велике соціальне значення, дає змогу обмежити надмірну концентрацію промислових підприємств і населення у великих містах. Крім того, пропорційне розміщення виробництва на території України сприятиме вирівнюванню в розрізі областей душового виробництва національного доходу, а отже, і реальних доходів населення. В умовах переходу до ринкової економіки практично реалізувати цю закономірність держава може через економічне регулювання, яке передбачає надання відповідних пільг інвесторам капіталу. Врахування цієї закономірності дасть змогу фактично вирівнювати рівні економічного розвитку регіонів, більш рівномірно розвивати продуктивні сили економічних районів. Особлива роль закономірності полягає у встановленні територіальних пропорцій, що характеризують територіальну структуру народногосподарського комплексу, рівень господарського розвитку районів, економічні зв'язки між різними регіонами країни. Закономірність пропорційного розміщення продуктивних сил втілюється в життя дією принципів вирівнювання рівнів економічного розвитку районів, територіального зближення обробної промисловості з видобувною, раціоналізації міжрайонних економічних зв'язків.
Територіальні пропорції у розвитку господарства можна класифікувати за такими групами:
пропорції в регіональному розподілі природних ресурсів;
соціально-економічні регіональні;
територіальні пропорції промисловості;
АПК;
транспортного комплексу.
Застосовуючи методи аналізу територіальної організації господарства економічних районів, визначають передусім економічну оцінку природних ресурсів; рівень забезпечення власними трудовими ресурсами; територіальний розподіл населення як споживача матеріальних благ; співвідношення між спеціалізованими і допоміжними галузями, між ввезенням і вивезенням продукції; забезпечення господарства економними енергоресурсами, продовольством власного виробництва; рівень транспортного обслуговування як найважливішої передумови вдосконалення територіальних пропорцій. Аналіз елементів територіальних пропорцій господарства розкриває сучасний напрям регіонального розвитку економіки України, визначає тенденцію на перспективу, що дає змогу науково та обґрунтовано підійти до формування територіальних пропорцій.
Для виявлення економічної суті територіальних пропорцій у системі народного господарства необхідно зробити аналіз синтетичних економічних показників, що відображають значення кожного регіону в економіці країни, а саме: частки регіонів у виробництві валового суспільного продукту, національного доходу, капітальних витрат, у підвищенні продуктивності суспільної праці. Порівняння виробленого в регіонах чистого прибутку із затратами праці і засобів виробництва дає можливість визначити й ефективність господарського розвитку кожного регіону.
Закономірність комплексного розміщення продуктивних сил випливає з економічного закону суспільного поділу праці, який у просторовому аспекті модифікується в закон територіального поділу праці і. виявляється у формуванні економічних районів і спеціалізацій господарства. Комплексний розвиток і раціональна спеціалізація відповідають найважливішій вимозі господарювання — досягненню в інтересах суспільства найбільших результатів при найменших витратах. Правильне поєднання й взаємопов'язаний розвиток галузей на певній території дасть народногосподарську економію за рахунок зниження витрат основного виробництва, а також здешевлення перевезень сировини і готової продукції.
Основними рисами комплексного розвитку економічних районів є:
відповідність районного господарства раціональній пропорційності господарства країни;
найбільш повне, економічно й екологічно виправдане використання всіх районних ресурсів;
раціональна галузева й територіальна структура господарства, яка відповідає природним і господарським умовам;
провідна роль кількох великих і найбільш ефективних у масштабі України галузей;
тісний взаємозв'язок і збалансованість усіх ланок господарства.
Актуальність проблеми комплексного розміщення продуктивних сил зростає. Магістральним напрямом її розв'язання є формування територіально-виробничих комплексів (ТВК), що є взаємообумовленим поєднанням органічно пов'язаних між собою підприємств на певній території відповідно до особливостей її ресурсної бази і транспортно-географічного положення, що забезпечують максимум продукції при мінімумі витрат.
Особливо важливими є внутрішні зв'язки виробничого характеру, основа формування комплексу, а саме:
зв'язки, зумовлені використанням різними підприємствами спільної інфраструктури;
матеріально-технічні зв'язки щодо сировини, палива, допоміжних матеріалів, споживання готової продукції;
кооперативні зв'язки між підприємствами, що беруть участь у виробництві тієї чи іншої продукції;
зв'язки комбінування, що ґрунтуються на послідовній переробці сировини, комплексному її використанні й утилізації виробничих відходів.
За розрахунками проектантів формування ТВК порівняно з ізольованим розміщенням підприємств дає можливість зекономити 10 % території, протяжність комунікацій — на 20, капіталовкладень — на 15—20 %.
Нині особливо важливим є гармонійне поєднання у ТВК інтересів суспільства щодо охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів. Не менш важливим є розвиток у ТВК соціальної інфраструктури, необхідної передумови стабілізації їх трудових колективів забезпечення роботою молоді, виробничих об'єктів робочою силою. Державний підхід до формування територіально-виробничих комплексів може бути запорукою їх ефективного функціонування і фактори розміщення продуктивних сил./Закономірності і принципи реалізуються на основі врахування конкретних умов — факторів розміщення, що впливають на вибір розташування промислових підприємств і формування територіально-виробничих комплексів, і Фактори розміщення можна згрупувати за чотирма напрямами: і природно-географічні, демографічні, техніко-економічні і соціально-економічні. Докладне врахування, аналіз і оцінка їх є найважливішою частиною економічного обґрунтування розміщення підприємств.
Природно-географічні фактори включають якісну і кількісну характеристики родовищ корисних копалин, енергетичних, водних, лісових, земельних ресурсів, природно-кліматичні и природно-транспортні умови. Особливо важливий вплив цих факторів на розміщення галузей видобувної промисловості, гідроенергетики, галузей промисловості, що переробляють сільськогосподарську продукцію. Кількісна та якісна характеристики корисних копалин, їх фізико-технічні властивості, Характер залягання визначають розмір підприємств, методи видобутку і рівень техніко-економічних показників (собівартість, продуктивність праці, фондо- і капіталомісткість, рентабельність тощо).емографічні фактори: чисельність населення і його розміщення, кількісна та якісна оцінки трудових ресурсів у розрізі областей і районів. Нерівномірність розселення населення зумовлює потребу розміщення промисловості відносно споживача готової продукції, а також оцінки Мобільності населення для прогнозування його міграції з огляду перспектив розвитку економічних районів. Ефективне використання трудових ресурсів потребує розміщення виробництва у невеликих і середніх містах і обмеження нового будівництва — у великих. Демографічні фактори найбільше впливають на розміщення трудо- та наукомістких галузей промисловості (приладобудування, інструментальної, радіотехнічної, електронної, електротехнічної галузей тощо). Розміщення підприємств цих галузей здебільшого залежить від наявності кваліфікованих кадрів.
Техніко-економічні фактори: науково-технічний прогрес, транспортні умови, форми суспільної організації виробництва. Вирішальне значення має науково-технічний прогрес. Його прискорення послаблює вплив природно-географічних і демографічних факторів. Впровадження результатів науково-технічного прогресу, особливо нових передових трудо- і ресурсозберігаючих технологій, знижує трудо-, матеріале-, фондо- і капіталомісткість, а це, в свою чергу, створює відносно однакові умови для прискореного розвитку продуктивних сил економічних районів, сприяє рівномірному розміщенню їх. Особливо велика роль у розміщенні виробництва належить хімізації, яка значно розширює можливості задоволення потреб підприємств у сировині та основних матеріалах, дає можливість економити натуральні види сировини, утилізувати відходи, а отже, й поліпшити охорону навколишнього середовища.
Істотний вплив на характер розміщення промислового виробництва мають форми його суспільної організації — концентрація, спеціалізація, кооперувань комбінування. Вдосконалення цих форм зумовлює зростання потужності підприємств, розмірів сировинних і паливно-енергетичних баз в економічному районі. При вирішенні питань раціонального розміщення виробництва враховується і транспортний фактор: розвинена транспортна мережа в районі, відстані перевезень, нераціональні зустрічні транспортні потоки.
Соціально-економічні фактори мають винятково велике значення в розміщенні виробництва. Вони повинні забезпечити подолання соціально-економічних відмінностей між селом і містом, промисловістю і сільським господарством, раціональну зайнятість населення, охорону природи, поліпшення умов праці і життя людей, розвиток освіти, охорони здоров'я, житлово-комунального господарства, сфери послуг.
З розвитком науки і техніки дія окремих факторів розміщення послаблюється. Одночасно посилюється дія інших факторів, тобто їх актуальність зростає. Так, впровадження трудозберігаючих технологій може послаблювати залежність окремих галузей промисловості від наявності деяких видів сировини. В сучасних умовах зростає роль фактора часу, оскільки суспільству не байдуже, протягом якого часу буде споруджений певний виробничий об'єкт. З одного боку, зволікання з будівництвом може дезорганізувати виробництво в інших галузях, які орієнтуються на його продукцію. Звідси суспільство має збитки матеріальні і моральні. З другого боку, збільшення строків будівництва означає омертвіння вкладених коштів, що зумовлює зростання вартості витрат на завершення спорудження об'єкта.
У сучасних умовах на розвиток і розміщення продуктивних сил України великий вплив матиме геополітичний фактор. Україна має дуже зручне географічне положення: приморське розташування; близькість до країн Центральної і Західної Європи та Близького Сходу; наявність розвиненої транспортної мережі міжнародного значення; сусідство з Росією, Польщею, Туреччиною, Білоруссю, Румунією, Молдовою, Словаччиною і Угорщиною.
Важливим фактором розміщення продуктивних сил в Україні є національний, тобто наявність великої кількості росіян, більшість з яких розселена на відносно компактній території східних областей. Не можна не враховувати існування на півдні України Автономної Республіки Крим, а також великої кількості російськомовного населення в містах України і особливо в Причорноморському, Донецькому і Придніпровському економічних районах.
Геополітичний фактор відіграє важливу роль у формуванні зовнішньоекономічних зв'язків України з країнами Європи, Азії, країнами — членами СНД. Територія України використовується для транзитних перевезень, що забезпечує певні валютні надходження. Позитивний вплив на поведінку іноземних інвесторів капіталу має політика уряду України в галузі міжнаціональних відносин, забезпечення рівних прав і обов'язків усіх громадян. Разом з тим економічна політика Росії відносно України потребує відповідних кроків до утвердження економічного суверенітету нашої держави. Це насамперед подальший розвиток власного паливно-енергетичного комплексу, розширення економічних відносин з іншими країнами з метою зведення до мінімуму сировинної залежності від Росії, створення нових галузей виробництва для забезпечення власних потреб у товарах широкого вжитку тощо. Для нормального функціонування багатьох підприємств важкої промисловості і особливо машинобудування в Україні вирішується складне завдання — створення багатьох виробництв, які б виготовляли комплектні деталі. Виконання цього завдання потребує відповідного обґрунтування розміщення нових виробництв, що, в свою чергу, може істотно змінити сучасний характер розміщення продуктивних сил в Україні.