загрузка...
 
Розділ 9 БАГАТСТВО ЛЮДСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ЯК РЕЗУЛЬТАТ І УМОВА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ; § 1. Сутність суспільного багатства; Основи економічної теорії: політекономічний аспект
Повернутись до змісту

Розділ 9 БАГАТСТВО ЛЮДСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ЯК РЕЗУЛЬТАТ І УМОВА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

§ 1. Сутність суспільного багатства

Показник суспільного багатства як національного вперше був визначений у XVII ст. У. Петті як сума нагромаджених матеріаль-них цінностей. Подальші спроби статистичного дослідження націо-нального багатства належать до XIX ст., а з 1853 р. його виміри стають темою міжнародних статистичних конгресів.

Наприкінці XIX - на початку XX ст. представники історичної школи заперечували дію об'єктивних економічних законів, оскіль-ки, на їхню думку, існує багатство лише окремих осіб (економіс-ти - російський А. Шторх, німецькі А. Амонн, Р. Ліфман, П. Херм-берг). Інші вчені підходили до визначення і обчислення національ-ного багатства з точки зору можливості використання його з ме-тою оподаткування. В трактуванні французького економіста Е. Ро-говського національне - це багатство, що приносить прибуток його власнику, а в масштабі суспільства - це сума багатств приватних осіб, визначена в діючих цінах, тобто вона не включає майно дер-жави, церкви та об'єкти громадського користування (парки, ву-лиці, канали тощо). Англійський економіст Р. Гіффен обчислював національне багатство на основі інформації про прибутковий по-даток. Інші дослідники визначали його виходячи з даних про май-но, що одержувалося в спадщину або в дарунок, та іншими спосо-бами.

У першій половині XX ст. було поширене трактування націо-нального багатства як сукупності "економічних" благ, що мають ціну, та "вільних" благ - дарів природи тощо. Крім того, націо-нальне багатство визначалось як благо, що його можна оцінити грошима. Наприклад, ціна житлового будинку повинна включати клімат і ландшафт, де будинок розміщений. Оскільки в практичних розрахунках виявити дійсну вартість "вільних" благ не вдалося, то величину національного багатства визначали як суму "економіч-них" благ. Окремі західні економісти включали в національне ба-

гатство рівень професійної підготовки працівників, тривалість життя населення та інші елементи, що пов'язані з особистістю учасника виробництва, визначаючи їх як живе національне багатство. Його величина визначалась як "вартість виробництва людей", тобто ви-трати на виховання, освіту та підтримання здоров'я. Відомі зістав-лення "живого" та речового багатства (у 1891 р. у Великобританії 5 : 1), обчислення "середньої вартості людини" (в 1911 р. в США - 23,6 тис. франків, в європейській частині Росії - 10,1 тис. фран-ків) та ін.

Сучасна західна статистика визначає національне багатство як сукупну вартість усіх матеріальних активів, наявних на території країни, плюс сальдо міжнародної заборгованості та капіталовкла-день. Розрізняють невідтворювані (земля і корисні копалини) та відтворювані активи. Людські ресурси і природні блага (вода, по-вітря, клімат тощо) в склад національного багатства не включають-ся, оскільки не мають ринкової ціни. Для розрахунку відтворюва-них активів застосовують метод безперервної інвентаризації, від-повідно до якого визначають запас кожної категорії акт ивів підсу-мовуванням витрат на ці активи за весь період їх експлуатації, і з цієї суми виключають амортизацію, розраховану відповідно до се-редньої тривалості функціонування даної категорії активів. Метод безперервної інвентаризації був поширений і в 40-50-х роках XX ст. На його основі американський економіст Р. Голдсміт розрахував елементи національного багатства в США за 1898-1948, 1905-1950, 1945-1958 рр., а англійський економіст П. Редферн - у Велико-британії за 1938-1953 рр. У 30-х роках радянський статистик А. Вайнштейн використав цей метод для оцінки майна суспільного господарства в національному багатстві дореволюційної Росії. Не-відтворювані активи розраховувались за даними цензів або різни-ми наближеними способами, наприклад застосуванням середнього співвідношення між вартістю будівель і ціною землі.

У 1947 р. було створено Міжнародну асоціацію досліджень про-блем національного доходу та багатства.

Багатство - загальна категорія, що об'єктивно властива всім економічним системам. Воно є необхідною умовою підтримання та розширення суспільного виробництва і споживання на основі ство-рення необхідних для цього запасів - засобів і предметів праці та споживання, а також трудових навичок у розвитку особистого фактора виробництва.

Національне багатство є сукупністю всіх благ, що знаходяться у розпорядженні суспільства, країни.

Суспільне багатство як економічна категорія зумовлено розвит-ком продуктивних сил, кількісним зростанням і якісним усклад-ненням потреб виробництва та споживання. Вплив на конкретно-історичні закономірності відтворення суспільного багатства (темпи і пропорції суспільного виробництва, матеріальні носії багатства і принципи його розподілу між окремими індивідами, трудовими колективами, державою, іншими суб'єктами в умовах кардиналь-них змін у відносинах власності на засоби виробництва) чинять соціальні форми його руху, що зумовлюються передусім системою пануючих виробничих відносин. В історичному процесі неминучі переходи від однієї соціальної форми руху суспільного багатства до іншої, що ведуть до суттєвих зрушень у внутрішньому змісті і зов-нішньому прояві багатства, в цілях і закономірностях нагромадження і розподілу матеріальних і духовних благ у суспільстві. У зв'язку з цим можна обгрунтувати певні критерії - ознаки, що визначають об'єктивні межі суспільного багатства як соціально-економічної категорії, незалежно від конкретних форм його існування.

Найважливішою ознакою суспільного багатства є застосування при його створенні суспільної праці. Остання є не лише джерелом усіх створюваних матеріально-речових та духовних благ, а й необ-хідною умовою розвитку самої людини, поза творчою діяльністю якої блага втрачають якості соціального або суспільного багатства.

Суспільна праця як економічна категорія багатства є універсаль-ною мірою цього багатства, що може кількісно виразити сукуп-ність його елементів, незалежно від специфіки їх матеріального змісту і соціальної форми руху. Разом з тим, як основне джерело багатства (поряд з матеріальними об'єктами і силами природи) праця не є його безпосередньою складовою частиною.

Іншою ознакою матеріальних і духовних благ, що входять у сус-пільне багатство, є така особливість їх, як нагромаджуваність. Еко-номічний зміст останньої полягає в здатності матеріальних і духов-них благ реалізувати свою споживну вартість (тобто здатність за-довольняти певні потреби як виробництва, так і споживання) не в результаті одиничного акту, а протягом певного часу. Період для визначення критерію використання у часі для кожного елемента матеріальних і духовних благ приймається як умовний. У статис-тиці України, наприклад, до основних фондів відносять засоби праці зі строком функціонування понад один рік. Подібні критерії існу-ють у статистиці капітальних вкладень США та інших розвинутих країн.

Досить умовними є і критерії "довгостроковості користування" для елементів споживчого багатства, особливо для різних видів до-машнього майна. При цьому в статистичній практиці ці критерії суттєво розрізняються. Так, статистика США в складі споживчого майна населення враховує лише матеріальні блага, що мають строк служби три роки і більше. В статистиці України цю категорію ма-теріальних благ враховують повніше: в неї включають і так звані

товари середньострокового користування (передусім одяг і взут-тя), в тому числі і з строком служби від одного до трьох років.

Категорія суспільного багатства передбачає також урахування взаємозв'язку і взаємопроникнення природи і суспільства. Рух ос-новних матеріальних елементів суспільного багатства регулюється законами суспільного виробництва, а розвиток елементів приро-ди- законами останньої. Однак відтворення певної частини еле-ментів суспільного багатства, на які впливають і природа, і суспіль-ство, регулюється законами як соціального, так і природного роз-витку, що є однією з найважливіших особливостей багатства. Та-кими елементами є природні ресурси - предмети живої та нежи-вої природи.

Суспільне багатство як економічну категорію не слід розуміти примітивно - як антипод бідності та синонім розкоші. Суспільне багатство є сукупністю результатів праці, матеріалізованих у різ-них сферах діяльності і об'єктивно необхідних даному суспільству для нормального проходження процесу відтворення в конкретних соціально-економічних і природно-історичних умовах. Останні виз-начають структуру багатства, тобто можливість і необхідність вкла-дення суспільством живої та уречевленої праці в ті чи інші матеріаль-ні передумови процесу відтворення. Без врахування останніх не-правомірно проводити загальні чи порівняльні оцінки ефективності такої структури.

Так, населення північних регіонів змушене внаслідок природно-кліматичних умов вкладати більше праці в капітальне житло, сис-теми теплопостачання та інші подібні блага, витрачати значну час-тину споживчого бюджету на закупівлю теплого одягу, взуття тощо. В інших умовах (тропічний чи субтропічний клімат) всі ці елементи багатства недоцільні. Аналогічно країни, що володіють важкодос-тупними корисними копалинами, змушені нагромаджувати значні маси сукупної праці у використанні цих ресурсів для підтримання нормального процесу відтворення. В той самий час більша частка цієї сфери нагромадження скорочує можливості використання інших природних багатств.

Важливе завдання економічної теорії суспільного багатства поля-гає в тому, щоб чітко визначити ті сфери, в яких реально відбуваєть-ся нагромадження суспільної праці.

У теоретичному плані слід розрізняти натурально-речовий зміст багатства і економічні функції, які виконують споживя; вартості, що входять до Його складу. Так, сировина і матеріали є предметом праці і в той же час відіграють іншу економічну роль як запаси. Одна й та сама споживна вартість може бути і засобом праці, і предметом її, і предметом споживання (залежно від виконуваної нею функції в процесі відтворення). Елементи суспільного продукту, становлячи речовий зміст нагромаджуваного багатства, від цього не стають його частинами. Вони виражають натурально-речовий зміст багатства, але не є його економічними чинниками.

Суспільне багатство в процесі відтворення відособлюється від продукту як постійної умови забезпечення безперервності відтво-рювального процесу. Елементи продукту становлять лише натураль-но-речовий зміст багатства, а саме воно виконує в процесі відтво-рення специфічні функції. Отже, до його складу можуть входити інші споживні вартості, крім створених у процесі виробництва. Йдеться про такі постійно включені в процес виробництва умови безперервності відтворення, як природні ресурси, що не є продук-том праці, проте постійно беруть у ньому участь.

Отже, природне багатство слід розглядати в складі національно-го багатства як таке, що у відтворювальному процесі (поряд з на-громадженими працею ресурсами) є умовою постійної відтворюва-ності та невіддільною частиною економічного багатства, оскільки воно включене в процес виробництва.

Елементи багатства класифікуються за ознаками праці, відтворю-ваності, нагромаджуваності. Так, існують при родні ресурси, які не створені працею (наприклад, ліс), але можуть бути відтворені. В той же час деякі види природних ресурсів (природні копалини) в своїй основній частині невідтворювані. В деяких галузях (тваринництво, розведення риби у водоймах) процес праці здійснюється в єдності з природними процесами. Однак, незалежно від особливостей різних споживних вартостей чи галузей виробництва, можна виділити час-тину національного багатства, що функціонує в процесі відтворення і створена працею, і частину його, яка не є результатом праці. Відтво-рювана працею частина національного багатства відособлюється як суспільне багатство у протилежність невідтворюваному працею ба-гатству - природному, що використовується для задоволення дея-ких потреб людини і суспільства.

Природні ресурси - це певна сукупність різних форм матерії, яка втілена у взаємодіючих на нашій планеті різних речовинах і силах природи, що створюють умови і засоби існування людини. Для задо-волення своїх потреб у продуктах харчування, сировині, енергії, інших матеріальних ресурсах, а також у відпочинку людина постійно звер-тається до використання різноманітних природних ресурсів.

Витрати значних обсягів живої та уречевленої праці на розвіду-вання корисних копалин, культивування лісів, збереження і поліп-шення земель, вод, повітря ведуть не тільки до постійного залучен-ня в господарський обіг всезростаючої частини природних ресур-сів, а й до нагромадження в них певних обсягів суспільної праці. Тим самим ця частина природних ресурсів перетворюється в еле-мент суспільного багатства.

Сукупні суспільні потреби можна розглядати як:

1) матеріальні потреби, пов'язані з необхідністю відтворення матеріально-речових елементів суспільного виробництва та суб'єк-тивного фактора його - людини;

2) духовні потреби, які передбачають нагромадження передових досягнень науки та техніки;

3) соціальні потреби суспільства, пов'язані з управлінням вироб-ництвом, а також внутрішніми та зовнішніми умовами розвитку суспільства (оборона, охорона прав та свобод громадян, диплома-тична діяльність тощо). Задоволення кожної з цих потреб вимагає постійного збільшення ресурсів матеріалізованої праці - примно-ження суспільного багатства.

Джерелами суспільного багатства є праця і природа. Природне багатство містить як засоби життя (родючість грунту, наявність риби у водоймах, ягід, грибів, лікарських рослин, диких звірів), так і за-соби праці (водоспади, річки, придатні для судноплавства, дереви-на, корисні копалини тощо). Перший вид природного багатства мав вирішальне значення під час зародження цивілізації, другий - на більш високих ступенях розвитку суспільства.

Значною частиною багатства суспільства є речове багатство, тобто сукупність нагромаджених матеріальних цінностей. Його доцільно розглядати з різних сторін. По-перше, слід аналізувати місце речо-вих елементів багатства в процесі суспільного виробництва. З цією метою виділяються засоби виробництва і в складі їх засоби і пред-мети праці, а також предмети споживання. По-друге, важливо до-слідити можливість просторового переміщення речових елементів багатства. Тут розрізняють матеріально закріплену частину багат-ства (поліпшення родючості грунту, виробничі будівлі, канали, мости, трубо- і газопроводи, залізниці тощо) і рухомі об'єкти (транспортні засоби та ін.). По-третє, доцільно розрізняти специфічну особли-вість існування речових елементів суспільного багатства у формі капіталу.

Поняття "суспільне багатство" суперечливе - суспільне за сво-їм характером багатство може бути приватним і належати окре-мим власникам. Лише за допомогою грошей в обміні різними спо-живними вартостями багатство окремої особи проявляється як сус-пільне багатство. Гроші - абсолютна суспільна форма багатства, яка відрізняється від самого багатства та існує поза ним.




загрузка...