загрузка...
 
2.6 ВВП та проблеми оцінки економічного добробуту нації. Крива Лоренца
Повернутись до змісту

Реальний ВВП на душу населення використовується на практиці як ґрунтовна характеристика економічного добробуту. Проте в такій ролі він має значні обмеження:
• від величини ВВП варто було б відняти вартісну оцінку так званих негативних факторів (забруднення повітря і води, шум тощо), які пов'язані з його виробництвом і, зрозуміло, завищують рівень нашого матеріального добробуту. Скажімо, виробник забруднює річку, держава витрачає кошти на її очищення, що збільшує показник ВВП, проте вартість забруднення не вираховується;
• до ВВП не внесена вартість неринкових операцій (робота домогосподарки; робота тесляра, який займається ремонтом власного будинку; праця вченого, який пише безкоштовно наукову статтю; безоплатна праця добровольців). Всі ці види діяльності є доцільними з точки зору економіки, проте, у відповідності із загальноприйнятою методологією, не враховуються при розрахунку ВВП;
• у ВВП, на жаль, не відображається вартісна оцінка дозвілля (збільшення вільного часу, яким люди розпоряджаються) і не відображається повною мірою покращання (або ж погіршення) якості товарів, а це, безумовно, є одним із мірил економічного добробуту.
Водночас, незважаючи на те, що в переглянутому варіанті СНР 1993 року економічне виробництво охоплює також і тіньову економіку, з практичної точки зору поки що дуже важко ввести в розрахунки ВВП обсяг продукції, створений тіньовим сектором. Це призводить до заниження офіційного рівня ВВП. З метою максимального “покращання” показника ВВП необхідно з офіційного обсягу ВВП:
• відрахувати вартість впливу на економіку негативних факторів;
• додати вартісну оцінку неринкових операцій;
• додати обсяг продукції, створений тіньовим сектором економіки;
• додати вартісну оцінку дозвілля та покращання якості товарів.
Ці перетворення дають показник чистого економічного добробуту (ЧЕД). Його вивели в 1972 році американські економісти з Єльського університету В. Нордгауз і Д. Тобін.
Проблема полягає в тому, як необхідно розподіляти показник ЧЕД в суспільстві. Одні економісти вважають, що основою стабільного розвитку економіки є рівність у розподілі доходу, інші – дотримуються протилежної точки зору; тобто вважають, що прагнення до рівності в розподілі доходу не може стимулювати зростання виробництва та призводить до кризи економіки. Для визначення ступеня нерівності доходів у макроекономічній науці використовують кілька понять, одне з яких крива Лоренца.
Крива Лоренца – графік, в якому по горизонтальній осі відкладені процент населення від найбідніших верств до найбагатших, а по вертикальній – процент одержуваного ними доходу. Дана крива характеризує ступінь рівності (нерівності) в розподілі доходу. Чим більше відхилення кривої Лоренца від бісектриси, тим більша нерівність у розподілі доходів країни рис 2.2.



Рисунок 2.2 – Крива Лоренца

З кривою Лоренца пов’язаний інший вимірювач нерівності доходів – коефіцієнт Джінні, який дорівнює відношенню площі фігури, що утворюється між кривою Лоренца та лінією абсолютної рівності, до площі трикутника ОАВ, що утворюється лінією абсолютної рівності ОА та координатними осями. Цей коефіцієнт коливається в діапазоні між нулем (у випадку абсолютної рівності чисельник дорівнює нулеві) та одиницею (у випадку абсолютної нерівності, коли всі доходи суспільства зосереджені у одного індивіда, чисельник дорівнюватиме знаменнику).

де Кd – коефіцієнт Джінні;
sL – площа фігури, що утворена між кривою L і прямою ОА;
s АОВ – площа трикутника АОВ.
З метою зменшення нерівності у розподілі доходів держава здійснює примусове переміщення ресурсів, яке призводить до зменшення добробуту одних і підвищення добробуту інших членів суспільства, тобто фактично до перерозподілу доходів за допомогою податкової системи та трансфертів.


загрузка...