загрузка...
 
Особливості переходу до ринкових відносин в аграрному секторі України
Повернутись до змісту
Аграрний сектор посідає важливе місце в економіці України. Від його розвитку залежить нормальне функціонування всього госпо-дарства й життя країни.
Специфічними особливостями та характерними рисами сучасно-го стану аграрно-промислового комплексу України є такі: взаємо-пов'язаний АПК як ціле тільки формується; переважну частку вар-тості в АПК створює сільське господарство, оскільки воно ще висту-пає значною мірою нерозчленованим на складові, без відокремлення
вироблення сільгосппродукції в чітку окрему галузь комплексу; аг-рарну сферу, як і все народне господарство, охопила глибока еконо-мічна криза, в результаті чого потенціал сільського господарства і АПК в цілому використовується на третину; значна частина городніх культур вирощується на ділянках, виділених міським жителям, які вимушені займатися малопродуктивною працею, щоб вижити в умо-вах масового прихованого безробіття (вимушені безоплатні відпустки, невиплата заробітної плати, простої підприємств державної власності тощо); повільний, дещо хаотичний, без чіткої вмотивованої програми перехід від командно-адміністративної системи до ринкових відно-син в процесі невпинних політичних суперечок.
У сучасній ситуації, що визначає економічний стан України, дру-горядних проблем не існує. Однак, без перебільшення можна ска-зати, що найважливішою серед них як за значенням, так і за склад-ністю виконання є ситуація, що склалася в продовольчому секторі економіки та навколо нього. Вирішити це завдання можна лише в комплексі, спираючись на кардинальне реформування АПК, пе-редусім земельну реформу.
Економічна реформа у сільському господарстві передбачає фор-мування багатоукладної економіки шляхом розвитку різних форм власності та організації господарювання, утворення повноцінних суб'єктів ринкових відносин. Закон України "Про форми власності на землю" передбачає державну, колективну й приватну форми цієї власності. При цьому нові економічні форми, для існування яких визріли об'єктивні умови, мають виникати як у надрах старих
форм, так і поряд з ними.
Тісний зв'язок сільського господарства із специфічним основ-ним засобом виробництва - землею ускладнює реформи. Вони мають проводитися певними етапами, щоб не зруйнувати вироб-ництво, насамперед харчування людей.
На першому етапі у колгоспах і радгоспах проведення глибоких перетворень соціально-економічної структури здійснюється на ос-нові широкого використання підряду, оренди, акціонерних коопе-ративних та сімейно-індивідуальних форм, запровадження колек-тивно-пайових або пайових способів безпосереднього привласнен-ня засобів та результатів виробництва. Сутність останніх полягає в тому, що земельні угіддя й основні виробничі фонди умовно розпо-діляються між членами трудового колективу (з урахуванням трудо-вого внеску) у формі паїв, на які нараховується частина одержано-го прибутку, що підвищує заінтересованість селян в кінцевих ре-зультатах праці. На основі таких форм колгоспи і радгоспи пере-творені в колективні сільськогосподарські підприємства. При цьому багато питань діяльності їх, перетворення членів таких господарств на реальних власників та ін. потребують врегулювання.
Колективні сільськогосподарські підприємства існують поряд з іншими формами організації сільського виробництва: сімейні фор-ми, селянські (фермерські) господарства, самостійні кооперативи, особисті підсобні виробництва тощо. В Законі України "Про влас-ність" підкреслюється, що всі форми власності є рівноправними, а держава створює однакові умови для їх розвитку та захисту. Мате-ріальна і моральна підтримка потрібна всім суб'єктам господарю-вання в аграрному секторі економіки: і державним, і колективним, і селянським (фермерським) підприємствам.
Наприкінці 1994 р. з прийняттям Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" розпочався новий етап у ре-формуванні аграрного сектора. В Конституції України, прийнятій Верховною Радою України 28 червня 1996 р., зазначено: "Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави". Перетворення на селі почали набувати більш цілеспрямованого до ринкових відносин характеру.
Новий етап аграрної реформи передбачає, що колгоспно-рад-госпні землі передаються державою у колективну власність їх чле-нів. Далі кожен член колективного сільського господарства отри-мує сертифікат на право власності на земельну частку (пай) із за-значенням розміру її в умовних (кадастрових) гектарах, а також у вартісному вираженні. Земля повинна мати цінове вираження.
Створення селянських (фермерських) господарств може здій-снюватись членами колишніх колгоспів і радгоспів через вилучен-ня ними своїх паїв. На попередньому ж етапі значну частину зе-мель було передано із колгоспно-радгоспних масивів селянським (фермерським) господарствам, засновники яких не були членами цих колективів або одержували ділянки, що набагато перевищува-ли їх земельну частку у спільних масивах. Щодо працівників соціаль-ної сфери села, то вони можуть реально одержати землю тільки для особистих підсобних господарств.
За умов сертифікації земельних паїв їх можна успадковувати, дарувати, продавати, здавати в оренду без контурного вилучення землі, тобто може бути зміна їхніх власників без будь-яких земле-мірних робіт, що дуже важливо для забезпечення цілісності та не-порушності системи землеробства і сівозмін господарства. Це подіб-но до того, як купівля-продаж акцій не призводить до будь-яких фізичних і матеріальних змін на підприємстві - акціонерному товаристві. Особливістю приватизації в АПК є участь сільських господарників в акціонуванні переробних підприємств, яким вони поставляють сировину.
Важливим є використання світового досвіду. У країнах з розви-неною соціальне орієнтованою економікою кожен підприємець від-
шукує свою нішу господарської діяльності, яка б вдало вписувалась у загальний бізнес. У сучасних умовах формування АПК альтерна-тивними сегментами діяльності сільськогосподарських колективних підприємств можуть бути такі, що доповнюють основне виробниц-тво, яке склалосяв них раніше: переробка сільськогосподарської продукції, матеріально-технічне постачання, реалізація продукції, виробництво будівельних матеріалів тощо. Подібна система органі-зації основного виробництва і допоміжних виробництв, у тому числі через спеціалізацію і кооперування в системі АПК, як колектив-них, так і фермерських господарств, безумовно, усуває багато су-перечностей, що виникають між окремими суб'єктами в аграрному секторі економіки. При цьому ринкова економіка розкриває ши-рокі можливості для розвитку підприємництва. Однак було б не-правомірним зводити його до малого та середнього бізнесу. До-цільно використовувати колективні сільськогосподарські підприєм-ства, надавши їм можливість реформуватися в умовах демократич-ної ринкової економіки, при широкій господарській автономії та належних конкурентних механізмах між різними економічними укладами.
Важливе значення для підприємця мають можливість самостій-но вибирати спеціалізацію (з урахуванням умов господарства), виз-начати перспективу й економічно ефективну структуру посівних площ та виробництва в цілому, включаючи розвиток підсобних під-приємств і обслуговуючих цехів, а також право розпоряджатися виготовленим продуктом, свобода вибору партнера, договірних вза-ємовідносин із суб'єктами ринку, вільний вибір форм організації і оплати праці. Без цього ні приватна, ні колективна власність не зробить селянина повноцінним господарем. Практика розвинутих країн (Японії, США, Франції, Німеччини) свідчить, що успіх у господарській діяльності забезпечує не форма власності, а підпри-ємець, якого спонукає до якісної праці конкурент.
Основним поточним завданням аграрної політики нині є зу-пинення негативних процесів у цьому секторі економіки та за-безпечення умов для нарощування виробництва сировини і про-довольчих ресурсів. У зв'язку з цим на сучасному етапі проведен-ня аграрної реформи особливо потрібне наукове, правове, мето-дичне, фінансове, інформаційне і матеріально-технічне забезпечен-ня її. В цьому запорука успіху реформи, оскільки альтернативи їй немає, вона має здійснюватись в інтересах селян і самими селя-нами.
Щодо продажу земельних ділянок в країні в цілому, включаючи міста, селища тощо, то продаж їх здійснюється підприємцям, що займаються несільськогосподарською діяльністю (під будівлі, сферу обслуговування тощо).


загрузка...