загрузка...
 
2. Види біржових угод.
Повернутись до змісту
У законодавстві України виділяється кілька видів угод, що укладаються на товарній біржі. Так, Закон визначає три основних види таких біржових угод: купівля-продаж, поставка й обмін. У цьому випадку законодавець обмежує види угод, що укладають на товарній біржі, ґрунтуючись на загальних підходах, характерних для класифікації позабіржових угод. Однак такий розподіл не дозволяє в достатньому ступені відбити специфіку різних видів, біржових угод, що укладаються на товарній біржі. Традиційно в практиці біржової торгівлі класифікація видів біржових угод передбачає виділення таких видів як: спотові, форвардні, ф'ючерсні й опціонні угоди. На це вказує й досвід інших країн (США, Великобританія, Німеччина, Росія, Азербайджан, Вірменія, Білорусія й ін.).
У певній мірі види біржових угод, передбачені Законом, конкретизовані в інших нормативно-правових актах, що регламентують укладання угод на товарній біржі. Так, у пункті 6.2. Типових правил біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією передбачено, що під час біржових торгів можуть бути укладені угоди, які пов'язані з:
—негайною (від 1 до 39 днів) взаємною передачею прав й обов'язків відносно до реальної сільськогосподарської продукції (спотова угода);
— відстроченою (від ЗО до 360 днів) взаємною передачею прав й обов'язків щодо реальної сільськогосподарської продукції (форвардна угода);
— взаємною передачею прав й обов'язків щодо стандартного контракту (ф'ючерсна угода);
— поступкою прав на майбутню передачу придбання прав й обов'язків щодо реального товару або стандартного контракту (опціонна угода).
Із цієї норми треба зазначити, що основними критеріями класифікації біржових угод є строк виконання зобов'язань і предмет договору. При цьому, визначаючи чотири основних різновиди біржових угод, Типові правила встановлюють, що зазначений перелік не є вичерпним. Інші види угод можуть бути введені товарною біржею, за умови одержання згоди Міністерства аграрної політики України.
Зазначені визначення форвардний, ф'ючерсний й опціонний договори як різновиду біржових угод деякою мірою відрізняються від понять, закріплених в інших нормативно-правових актах. Так, у Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств" форвардний, ф'ючерсний й опціонний договори поєднуються загальним поняттям «деривативи», під якими розуміються стандартні документи, які передбачають право й/або зобов'язання придбати або продавати цінні папери, матеріальні й нематеріальні активи на певних умовах у майбутньому. Крім цього цей Закон уводить наступні поняття:
Форвардний контракт — стандартний документ, що засвідчує зобов'язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти в певний час і на певних умовах у майбутньому, з фіксацією ціни такого продажу під час укладання такого контракту.
При цьому будь-яка сторона форвардного контракту має право відмовитися від його виконання винятково при наявності згоди іншої сторони контракту або у випадках передбачених законодавством.
Претензії щодо невиконання або неналежного виконання форвардного контракту можуть пред'являтися винятково емітенту такого форвардного контракту.
Продавець форвардного контракту не може передавати (продавати) зобов'язання за цим контрактом іншим особам без згоди покупця форвардного контракту.
Покупець форвардного контракту має право без узгодження з іншою стороною, у будь-який момент до закінчення терміну дії (ліквідації) контракту продати такий контракт будь-якій особі, включаючи продавця такого форвардного контракту.
Ф'ючерсний контракт — стандартний документ, що засвідчує зобов'язання продати (купити) цінні папери, товари або кошти в певний час і на певних умовах у майбутньому з фіксацією ціни на момент виконання зобов'язань сторонами контракту.
При цьому будь-яка сторона ф'ючерсного контракту має право відмовитися від його виконання винятково при наявності згоди іншої сторони контракту або у випадках передбачених законодавством.
Покупець ф'ючерсного контракту має право продати такий контракт протягом строку його дії іншим особам без узгодження умов такого продажу із продавцем контракту.
Опціон — стандартний документ, що засвідчує право придбати (продати) цінні папери (товари, кошти) на певних умовах у майбутньому з фіксацією ціни на час укладання такого опціону або на час придбання за рішенням сторін контракту. Перший продавець опціону (емітент) має безумовне й безвідкличне зобов'язання із продажу товарів на умовах укладеного опціонного контакту.
Любий покупець опціону має право відмовитися в будь-який момент від придбання таких цінних паперів (товарів, коштів).
Претензії щодо неналежного виконання або невиконання зобов'язань опціонного контракту можуть пред'являтися винятково емітенту опціону. Опціон може бути проданий без обмежень іншим особам протягом строку його дії.
Таким чином, у законодавстві щодо тих самих видів біржових угод, що укладаються на товарній біржі, застосовуються різні визначення, що приводить до певних протиріч на практиці при укладанні біржових угод, що належать до одного виду. Так, зокрема, визначення ф'ючерсного контракту в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» і Положенні про вимоги до стандартної (типової) формі деривативів (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1999 р. № 632.) між собою не погоджені. Якщо в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» ф'ючерсний контракт передбачає фіксацію ціни на момент виконання зобов'язань сторонами контракту, то в Положенні ціна ф'ючерсного контракту повинна фіксуватися на момент укладання зобов'язань сторонами контракту.
Такий підхід законодавця одержав досить критичні оцінки в науковій літературі. У своїх роботах О. Сохацька вказує, що насправді ф'ючерси мають свої специфічні риси, які, на наш погляд, не відбиті в повному обсязі в нормах зазначеного закону. Крім цього варто підкреслити, що увага законодавця фіксується лише на зовнішній формі договору — документі, що недостатньо для розуміння специфіки кожного із зазначених договорів. На наш погляд, такий підхід представляється не зовсім коректним, оскільки приводить до звуження понять різних видів договорів, що укладають на товарній біржі» [12, с 65].
Як видно, вирішенням проблеми могло б стати введення на рівні Закону відповідної класифікації основних видів біржових угод і закріпленням понять спотові, форвардні, ф'ючерсні й опціонні угоди.
При цьому становить інтерес класифікація біржових угод у законодавстві інших країн і у науковій літературі. Так, наприклад, Закон Російської Федерації «Про біржі й біржову торгівлю» у ст. З закріплює наступні види біржових угод, що укладаються на товарній біржі:
а) купівля-продаж реального товару, у тому числі угоди з негайною передачею або поставкою товару або з передачею документів, що підтверджують право власності на нього;
б) форвардні угоди — угоди купівлі-продажу товару з відстроченим строком його поставки;
в) ф'ючерсні угоди — угоди купівлі-продажу стандартних контрактів;
г) опціонні угоди — угоди купівлі-продажу прав на майбутню купівлю або продаж за встановленою ціною товарів або контрактів на поставку товарів.
Як показує порівняльний аналіз, пріоритетним критерієм у цьому випадку є предмет договору й строк виконання. У науковій літературі щодо договорів, що укладаються на товарній біржі, у багатьох випадках також використовується дихотомія, що опирається як на строк виконання угоди так й предмет угоди. Так, B.C. Щербина, відповідно до зазначеного критерію, виділяє два види біржових угод: а) угоди з негайним виконанням («угоди на реальний товар» або «касові операції»); б) термінові угоди [4, с 333].
О. Дегтярьова й О. Кандинская, займаючи аналогічну позицію, підкреслюють, що в процесі розвитку біржової торгівлі склалися два види біржових операцій: угоди на реальний товар з негайною поставкою й угоди на реальний товар з поставкою в майбутньому. До перших автори відносять спотові угоди, а до других — форвардні й ф'ючерсні угоди [13, с 76].
О.М. Сохацька вказує на те, що біржові контракти діляться на контракти з реальними активами й зобов'язаннями поставки й правами на ці активи, які називаються похідними інструментами (ф'ючерсами й опціонами). Біржові контракти з реальними активами (товарами, фінансовими інструментами) у свою чергу діляться на дві групи:
1) контракти на купівлю-продаж реальних активів з негайною поставкою, які в закордонній практиці називаються спотові (spot) або касовими (cash);
2) контракти на купівлю-продаж реальних активів з поставкою в строки зазначені в контракті за цінами, погодженим на момент укладання угоди. Ці контракти прийнятий називати форвардними (forward) [12, с. 58].
Розглядаючи види біржових угод, В. Масленников підкреслює, що на біржах укладаються біржові угоди по двох основних категоріях: угоди з наявним товаром і термінові угоди. Автор пропонує класифікувати біржові угоди залежно від мети. Відповідно, спотові угоди мають на меті купівлю реального товару, опціон і ф'ючерси використовуються для хеджу-вання (страхування) і спекуляції. Також автором виділяються арбітражні угоди, які відбуваються з метою одержання прибутку за рахунок різниці в котируваннях на біржах різних країн [14, с 43].
Б.П. Дмитрук виділяє угоди з реальним товаром й угоди із правами на товар. При цьому до угод з реальним товаром, на думку автора, належать угоди з терміновою поставкою реального товару, форвардні угоди (з відстроченим строком поставки), бартерні угоди, угоди з умовою, угоди із кредитом. Крім цього форвардні угоди підрозділяються автором на угоди із заставою й угоди із премією. Відповідно до угод із правами на товар належать ф'ючерсні й опціонні угоди [3, с 87].
В.И. Крамаренко пропонує трохи іншу класифікацію, виділяючи три види біржових угод: угоди на реально існуючий товар; ф'ючерсні угоди (термінові, на строк) на товар, що буде вироблений і поставлений у майбутньому, у передбаченим контрактом терміном за ціною періоду поставки; опціонні угоди. При цьому щодо угод з реальним товаром автор пропонує кілька критеріїв розподілу: по строку поставки (спотові й форвардні); за умовами ознайомлення з товаром (без попереднього огляду, на основі попереднього огляду всієї партії або однієї із частин, по стандартах); по формуванню контрактних цін (на основі фіксації ціни, що зложилася в процесі торгів і з наступною фіксацією ціни); по особливих умовах здійснення (бартерні угоди, угоди з умовою, угоди із заставою) [15, с 45]. Узагальнюючи вищевказані точки зору, можна виділити дві основні групи біржових угод: угоди на реальний товар і термінові угоди.
О. Штиллих, указуючи на існуюче розходження між цими групами угод, підкреслює, що найпростіші угоди — це угоди з розрахунком готівкою, касові, або контактні. На товарній біржі їх називають угодами на наявний товар. Між укладанням угоди і її виконанням часто проходить лише мить. От гроші, от товар: така зовнішня ознака. Таким чином, у наявних угодах дається лише короткий проміжок часу. Тому їх можна назвати також угодами дня на противагу угодам на строк. Під угодами на строк розуміються угоди, між укладенням і виконанням яких перебуває значний проміжок часу, так що виконання відбувається в певний пізніший, обумовлений у договорі або встановлений звичаєм строк [2, с 57].
З урахуванням вищевикладеного є необхідним більш докладно розглянути характеристику кожної із зазначених груп біржових угод.
Угоди з реальним товаром (спотові й форвардні угоди). У цей час саме угоди з реальним товаром становлять до 95 % біржового товарообігу України. При цьому домінують спотові угоди. Так, з 8,5 млн. тонн реалізованих в 2004/2005 маркетинговому році зернових й оліїстих культур по експортних і внутрішніх контрактах в Україні 7,1 млн. тонн було реалізовано по спотових угодах й 1,4 по форвардних угодах. По даним Донецького обласного управління статистики за 9 місяців 2004 року біржова торгівля була традиційно представлена спотовими угодами (99,6% обласного біржового товарообігу). На умовах форвардних угод було укладено менше 0,1% [16]. У той же час слід зазначити, що на світових товарних біржах угоди з реальним товаром становлять усього 2-4 %.
Дана група біржових угод має внутрішню класифікацію, що може бути представлена у вигляді наступної таблиці.
Придбання або відчуження товару по угодах з реальним товаром передбачає негайне виконання зобов'язань. Звичайно, негайний строк виконання угод носить досить умовний характер, тому що реально на товарній біржі виконання зобов'язань відбувається протягом строку визначеного біржею. Відповідно до законодавства України, такий строк може становити від 1 до ЗО днів для спотових і від ЗО до 360 днів від дня укладення угоди для форвардних угод. Аналогічний підхід можна відзначити й у практиці роботи закордонних товарних бірж. Так, наприклад, на Санкт-Петербургській біржі касовою вважається угода, при якій строк виконання зобов'язань не перевищує 14 днів. Центральний банк Російської Федерації встановлює ще більш скорочені строки, вказуючи, що виконання касової операції здійснюється сторонами не пізніше другого робочого дня після її укладення.
Конкретні строки встановлюються товарною біржею індивідуально, однак на світових ринках прийняті, як правило, заздалегідь визначені строки виконання. Так, на товарних біржах США, це 3 робочих дня після біржових торгів, на біржах Великобританії — 7 робочих днів, у Японії до 15 днів. По такій угоді товар може перебувати під час торгів на території біржі, на її складах, на складі продавця й бути готовим до відвантаження. Конкретне місце знаходження товару спричиняються правила торгівлі.
Метою угод з негайним строком поставки, є фізичний перехід товару від продавця до покупця на умовах, передбачених у договорі купівлі-продажу.
Угоди з реальним товаром можна укладати на підставі попереднього огляду (за зовнішнім виглядом, за даними біржової або незалежної експертизи) або без попереднього огляду (за зразками, стандартами).
Оплата товару може здійснюватися як у момент передачі товару, так й в інший строк відповідно до домовленості (передоплата або оплата після одержання товару).
Біржові угоди з реальним товаром уважаються більш надійними щодо термінових угод, оскільки виконання починається з моменту їхнього укладення, що унеможливлює біржову гру на зміні цін.
Термінові угоди (ф'ючерсні й опціонні угоди). У цей час загальна частка ф'ючерсних й опціонних угод у біржовому обігу товарних бірж України залишається вкрай незначною. Так, в 2003 році на товарних біржах Донецької області частка укладених ф'ючерсних угод склала 0,3%, а на умовах опціону — 0,1% від обласного біржового товарообігу. Відповідно за 9 місяців 2004 року така цифра становить усього 0,4% [16]. Аналогічний стан й на інших товарних біржах України.
У той же час у практиці світової біржової торгівлі саме термінові угоди становлять основу біржової торгівлі (98 % біржового товарообігу). Більш того, у ряді країн (США, Великобританія й ін.) законодавчо визначена, що великі виробники й переробники сільськогосподарської продукції зобов'язані страхувати (хеджувати) свої цінові ризики по 10-15 товарних позиціях за допомогою ф'ючерсних контрактів.
Сьогодні у світі діє близько 50 найбільш великих товарних бірж, де укладаються термінові угоди. Серед них самим великим ринком є США. На його частку доводиться до 60 % усього світового обороту термінового ринку. У цій країні діє дванадцять бірж, що займаються торгівлею ф'ючерсами й опціонами, у т.ч. п'ять із них розташовані в Нью-Йорку, чотири в Чикаго, по одній в Канзас-Сіті, Мінеанаполісі й Філадельфії. У Великобританії діє три біржі: Лондонська біржа металів, Міжнародна нафтова біржа й Лондонська біржа ф'ючерсів й опціонів. У Німеччині торгівля ф'ючерсами й опціонами здійснюється в основному на Німецькій біржі термінових контрактів. У Японії 95% обороту ф'ючерсів й опціонів припадає на дві біржі — Токійську міжнародну біржу фінансових ф'ючерсів і Токійську фондову біржу.
Як особливості термінових угод можна вказати: момент визначення ціни й строк виконання контракту. Певною особливістю термінових угод є також те, що договір у більшості випадків виконується не реальною поставкою біржового активу, а взаєморозрахунком між сторонами, тобто договір виконується переважно виплатою різниці між договірною ціною й ціною, установленою біржовим котируванням у день виконання зобов'язання. Як підкреслює В. Рясенцев, суть ф'ючерського контракту полягає не в реальній поставці (передачі) названих у ньому товарів, а в одержанні або сплаті різниці в ринкових цінах на момент укладання угоди й виконання контракту. Якщо навіть вихідна (базисна) ціна не була зафіксована, то її легко встановити по біржових котируваннях [17, с 8].
Опціони знаходять місце в різних зобов'язаннях, що носять назву альтернативних, і застосовуються не тільки в біржовій торгівлі, але й у різних сферах бізнесу, у тому числі в банківській практиці, оптовій торгівлі. Але особливе значення опціон придбав саме в біржовій торгівлі товарами й цінними паперами. Суть його полягає в тому, що в договорі одній стороні (часто покупцеві) надається право (опціон) зажадати поставки товару по обговореній курсовій ціні:
— у будь-який день після закінчення певного періоду (опціон американський);
— у строк виконання договору (опціон європейський);
— або в ці строки заявити про відмову від свого права, зі звільненням від відшкодування збитків іншій стороні, але зі сплатою їй установленої винагороди (премії).
Залежно від того, яка форма виконання обирається сторонами, у науковій літературі пропонується наступна класифікація термінових угод:
розрахункові термінові угоди — угоди, виконання яких здійснюється винятково шляхом взаєморозрахунків між контрагентами. За такими угодами сторона договору зобов'язується виплатити різницю між договірною ціною й котирувальною біржовою ціною, сформованою на момент виконання договору;
поставні термінові угоди — угоди, виконання яких здійснюється шляхом реальної поставки біржового активу через певний строк, установлений біржею, за ціною обумовленої в момент укладання договору. Коло предметів такої угоди вужче, ніж угоди на різницю;
комбіновані термінові угоди — це сполучення двох попередніх термінових угод. У практиці біржової торгівлі допускається можливість укладання розрахункового ф'ючерсного контракту, по якому сторона може змінити умови поставки й перетворити розрахунковий ф'ючерсний контракт у поставний і навпаки — змінити поставний ф'ючерсний контракт на розрахунковий. Комбінована група термінових угод сполучає в собі елементи касових і термінових угод.
Крім традиційно розподілу біржових угод на дві зазначені групи (угоди з реальним товаром і термінові угоди) у науковій літературі пропонуються й інші критерії класифікації біржових угод. Так, з огляду на те, що при укладенні біржових угод на товарній біржі постійно має місце ризик, Е. Дудорова пропонує розподіл біржових договорів на мінові й ризикові (алеаторні).
Алеаторними є ризикові договори, які містять у собі певні умови, через які на момент укладання сторони не можуть точно визначити вигоду й збитки у випадку виконання ними угоди. Специфіка алеаторних біржових угод полягає в тому, що залежно від настання або не настання встановленої обставини виграє одна сторона, а програє інша. Вся справа в тому, яка зі сторін виявиться в тій або іншій позиції. По своїй конструкції алеаторні договори це різновид умовних угод, коли виникнення прав й обов'язків поставлено тут у залежність від обставин, щодо якого невідомо — чи наступить воно. Тому такі договори традиційно зв'язують із тими угодами, кінцевий результат яких залежить від цінових коливань (форвардні, ф'ючерсні й опціонні угоди). У теж час, як вказує автор, під час укладання спотових біржових угод сторони можуть зрівняти цінність того, що відчужується, із цінністю того, що здобувається, і тому визначиться вигідна угода для них чи ні. Тому спотові біржові угоди необхідно визнати міновими [18, с 8].
Таким чином, у практиці біржової торгівлі, а також у різних нормативно-правових актах національного законодавства й законодавства інших країн проводиться класифікація біржових угод на певні види, кожний з яких має свої особливості (предмет, строк виконання, момент визначення ціни й т.д.). Це об'єктивно викликає необхідність закріплення на рівні Закону таких видів біржових угод як спотові, форвардні, ф'ючерсні й опціонні угоди [19, с 63].



загрузка...