загрузка...
 
§ 7. Основні риси правових систем країн Латинської Америки.
Повернутись до змісту
Правові системи країн Латинської Америки запозичили у романо-германського типу правової системи таке:
1) основне джерело права — нормативно-правовий акт;
2) поділ права на галузі: цивільне, кримінальне та ін.;
3) кодифікацію галузей права.
Кодифікація права почалася у XIX ст. Цивільні кодекси країн Латинської Америки різною мірою зазнали впливу ЦК Франції. Французький оригінал покладено в основу кодексів Гаїті (1825 p.), Болівії (1830—1975 pp.) Домініканської Республіки (1845—1884 pp.), меншою мірою — Мексики (1870—1884 pp., 1928—1932 pp.). Цивільний кодекс Чилі 1855 р. запозичив низку положень ЦК Франції. У цілому він грунтувався на інститутах і категоріях іспанського права. Його творець Андрес Белло використовував також традиційні інститути римського права та ідеї німецького вченого Савіньї. У структурному відношенні чилійський ЦК є більш досконалим, ніж французький, тому він служив зразком для ЦК Еквадора (I860 p.), Колумбії (1873 p.), a також Венесуели (1862 р.) та Уругваю (1868 p.). Результатом оригінальної південноамериканської законотворчості, як і ЦК Чилі, є Цивільний кодекс Аргентини 1867 р. Його основу складає низка джерел: ЦК Франції, чилійський ЦК, іспанські закони, наукові праці французьких та інших авторів, зокрема бразильця Тек-сейєра де Фрейтаса про кодифікацію і систематизацію права — «consolidation». Зразками для ЦК Бразилії 1916 р. послужили ЦК Франції, Португалії, Італії та особливо Німеччини.
У XX ст. старі кодекси були модернізовані, а іноді замінені новими. Як правило, це відбувалося після прийняття конституцій (наприклад, Конституції Мексики 1917 p.). Більшість старих кодексів «обросло» підзаконними актами;
4) делегована правотворчість (акти урядової влади) як важливе джерело права;
5) розмежування законодавчої компетенції між федерацією та її суб'єктами у федеративних державах (Аргентина, Бразилія, Венесуела, Мексика). Законодавчою компетенцією наділені суб'єкти федерації з тих питань місцевого значення, що не віднесені до федеральної компетенції;
6) звичай як джерело права другорядного допоміжного характеру. Проте не у всіх країнах його роль однакова. Наприклад, в Аргентині порівняно з Уругваєм звичаю приділено більше уваги;
7) судовий прецедент, який або слабко визнається, або зовсім не визнається юридичним джерелом права.
Від англо-американського типу правової системи (зокрема, його американської групи) запозичено таке:
1) як конституційний зразок — Конституція США 1787 р. і закріплена в ній республікансько-президентська форма правління. Не всі ознаки американської Конституції знайшли втілення в житті цих держав. Верховенство і вища юридична чинність конституції утвердилися. Проте конституції в багатьох латиноамериканських країнах не стабільні. Наприклад, у Венесуелі за 168. років змінилося двадцять конституцій, у Болівії за 152 роки — двадцять одна;
2) деякі конституційні інститути США. Так, узятий за основу інститут судового контролю за конституційністю законів, доповнений лише низкою специфічних процедур, наприклад, процедурою ампаро, характерною для іспанського права;
3) конституційність закону. Як і в США, конституційність закону може перевірятися будь-яким судом;
4) принципи побудови і функціонування американської судової системи, особливо Верховного суду. Водночас американську модель дещо видозмінено з урахуванням національних особливостей.
Отже, дуалізм латиноамериканського права полягає в тому, що у сфері публічного права (насамперед конституційного) за основу взято американську систему, а у сфері приватного права (цивільного та ін.) — романську.
Проте було б невірним вважати правові системи цієї групи країн цілком позбавленими національної самобутності, такими, що ігнорують норми-звичаї. Тексти законів, включаючи й Основний — конституцію, враховують особливості національного державно-правового розвитку, сучасне соціально-економічне становище. У Мексиці, Перу, Гватемалі збережені залишки общинного землеволодіння. Особа, будучи за законом власником землі, фактично виступає представником общини, в інтересах якої відповідно до звичаю використовується земля.
Латиноамериканські правові системи прагнуть до інтеграції одна з одною. Провідна роль у цьому процесі належить Бразилії, яка бореться за створення Латиноамериканської співдружності націй.


загрузка...