загрузка...
 
§ 3. Правовий звичай, закон і судовий прецедент.
Повернутись до змісту
Правовий звичай не пов'язаний з божественним розпорядженням, який визначає дхарму. Як усне джерело правил поведінки він використовувався при впорядкуванні дхармасутр, дхармашастр, які складаються із правил — дхарм. Позитивне індуське право — це звичаєве право. Релігійна норма (індуїзм) могла різною мірою домінувати над нормою-звичаєм, впливати на неї, змінювати її за допомогою тлумачення звичаю. Проте норми-звичаї, різні у кожної касти, посідали важливе місце в регулюванні відносин як усередині неї, так і за її межами. Уразі відсутності норми в законі суддя міг вирішувати справу відповідно до "^своєї думки і справедливості, які цілком залежали від звичаїв касти, до якої він належав.
Нормативно-правовий акт (закон) не визнається індуїстською доктриною джерелом права. Це пояснюється такими причинами. По-перше, мистецтво управління і видання законів і наказів правителем належить до артхи, а не до дхарми.
По-друге, дхарма потребує підкорення легітимним нормативним актам правителя, однак сама вважається не підлягаючою їх впливу.
По-третє, закони розглядаються як заходи, викликані тимчасовою необхідністю, конкретними обставинами. Вони вважаються мінливими, нестабільними. Навіть за наявності закону судді дозволено приймати рішення відповідно до власної думки і справедливості.
Організація правосуддя — також сфера артхи. Дхарма виступає лише як керівна засада, від якої можна відходити, не порушуючи при цьому її засадничого принципу.
Судове рішення відповідно до індуського права не може роз- ' цінюватися як обов'язковий прецедент, воно співвідноситься лише з конкретно розглянутою справою.


загрузка...