загрузка...
 
ДЖЕРЕЛА ПРАВА МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ
Повернутись до змісту
Протягом історично тривалого часу єдиним джерелом права міжнародних договорів був міжнародно-правовий звичай. Породжений у давні часи, звичай укладати міжнародні договори з питань війни, миру, торгівлі, взаємодопомоги і т. д. поступово обростав різними правилами і процедурами вчинення окремих протокольних дій і згодом перетворився в цілі комплекси звичайних норм, що регулюють процес укладання, виконання і припинення дії міжнародних договорів.
Прикладом тому є формування великого комплексу звичаїв ведення морської війни.
20-е століття стало переломним у цьому плані. У 1928 р. в Гавані на Конференції міжамериканських держав, хоча й у регіональному масштабі, але з більш широким значенням, був прийнятий один із перших міжнародних документів, мета якого полягала в тому, щоб узагальнити наявні численні звичайні норми міжнародного права у сфері права міжнародних договорів і закріпити їх у правовому акті договірного характеру.
Після Другої світової війни питанням розвитку і кодифікації права міжнародних договорів займалася Комісія міжнародного права ООН. Ця робота ознаменувалася прийняттям у 1969 р. у Відні спеціальної Конвенції про право міжнародних договорів. Дана Конвенція набула чинності у 1980 р. і до нинішнього часу є найважливішим міжнародно-правовим документом, що докладно регламентує порядок укладання, дії і припинення дії міжнародних договорів, укладених між державами.
З огляду на деякий пробіл у сфері правонаступництва держав щодо міжнародних договорів, Комісія міжнародного права ООН розробила текст Конвенції про правонаступництво держав стосовно міжнародних договорів. Ця Конвенція була прийнята у Відні у 1978 р.
У зв'язку з бурхливим післявоєнним розвитком міжнародних відносин і істотним розширенням кола суб'єктів міжнародного права за рахунок значного росту різних міжнародних організацій і з огляду на специфіку й обсяг їхньої міжнародної правосуб'єктності, а також беручи до уваги зростання їхньої ролі й активності в міжнародних відносинах, виникла необхідність у спеціальному міжнародно-правовому документі, що регламентує участь цих організацій у договірному процесі. Тому, за поданням Комісії міжнародного права ООН, у Відні в 1986 р. була прийнята Конвенція про право міжнародних договорів між державами "і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями.
Резюмуючи питання про джерела права міжнародних договорів, слід зазначити:
Суб'єктна сфера дії зазначених джерел чітко визначена в їхніх назвах і в зв'язку з цим суворо обмежена. Отже, дія Віденської конвенції 1969 р. поширюється тільки на міжнародні договори, укладені державами, тоді як дія Віденської конвенції 1986 р. поширюється на договори за участю міжнародних організацій і не поширюється на договори, укладені тільки між державами.
Віденські конвенції 1969 р. і 1986 р. не мають універсальної регламентації права міжнародних договорів, і деякі питання в цьому праві поки що продовжують регулюватися нормами звичайного міжнародного права (наприклад, дія міжнародних договорів у період воєнних конфліктів).
У питаннях про джерела права, особливо у питанні реалізації цього права, велике значення мають національні правові акти держави, що демонструють політику кожної держави, її ставлення до вимог міжнародного права у цій сфері. Зокрема в Україні в 1991 р. прийнято Закон "Про право міжнародних договорів України", в якому знайшли відбиток основні положення Віденської конвенції 1969 р.


загрузка...