Цивільна оборона як система зародилася під час першої світової війни, з появою авіації. З розвитком зброї, яка давала змогу уражати промислові підприємства, наносити удари по адміністративних центрах та інших місцях мешкання населення, удосконалювалась і Цивільна оборона. Розвиток системи Цивільної оборони був пов'язаний із необхідністю застосування захисних заходів щодо населення та економіки.
Винахід та застосування ядерної зброї під час другої світової війни надав імпульсу у розвитку Цивільної оборони, який завершився з прийняттям у кінці 40-х — початку 50-х років законів про ЦО у найбільш промислово-розвинутих країнах.
У зарубіжних країнах Цивільна оборона, як система стратегічного забезпечення життєдіяльності держав, призначена для виконання завдань, спрямованих на захист населення та економіки країн під час виникнення надзвичайних ситуацій, а також проведення рятувальних та інших аварійно-відновлювальних робіт у осередках ураження, почала складатися наприкінці 40-х — початку 50-х років, з появою в арсеналах сторін, які проти ядерної зброї та засобів її доставки.
В останні роки, а точніше наприкінці 80-х років, у країнах Заходу та інших розвинутих країнах світу увага урядів була зосереджена на вирішенні питань більш широкого застосування сил та засобів Цивільної оборони з метою вирішення завдань мирного часу. Стихійні лиха аварії та катастрофи на підприємствах, особливо з ядерними та хімічними компонентами, які мали місце у різних регіонах світу змусили змінити погляди на Цивільну оборону як систему, призначену для забезпечення виживання населення та економіки країн під час війни.
Зарубіжне керівництво головним завданням Цивільної оборони вважає утворення і підготовку сил та засобів, необхідних для забезпечення безперервного державного управління, захисту населення та життєво важливих секторів економіки у різноманітних умовах надзвичайних ситуацій.
На сьогодні у більшості країн світу створені і функціонують національні системи Цивільної оборони, чітко сформовано відповідну структуру органів, сил та засобів ЦО.
Майже у всіх країнах прийнято територіально-виробничий принцип розбудови системи ЦО, у складі якої є:
органи управління;
системи зв'язку, оповіщення, радіаційної розвідки та дозиметричного контролю;
розроблені плани евакуації та розосередження населення;
система захисних споруд;
запаси продовольчих товарів, сировини та матеріальних цінностей;
сили та засоби Цивільної оборони, як штатні, так і добровільні. Організаційна структура національних систем Цивільної оборони у більшості
зарубіжних країн має багато спільного й надалі розвивається у напрямку подальшої уніфікації.
Загальне керівництво діяльністю ЦО у зарубіжних країнах здійснюється, як правило, Міністерством внутрішніх справ через існуючі при ньому управління ЦО, за винятком США (органи ЦО підпорядковані президентові), Канади — Федеральному уряду, Норвегії — Міністерству юстиції та поліції.
Території більшості країн розділені на округи, підокруги, зони, райони, підрайони та сектори цивільної оборони, в них створені штаби ЦО, що є також і в адміністративно-територіальних одиницях: штатах, провінціях, містах, комунах, общинах тощо.
Розглянемо структуру та завдання Цивільної оборони деяких країн.
ЦО Нідерландів. У Нідерландах ІДО набула розвитку у 1952 році після прийняття закону про Цивільну оборону. Загальне керівництво ЦО країни здійснює МВС через головне управління ЦО.
Для виконання рятувальних і невідкладних аварійно-відбудовних робіт у випадку стихійних лих, значних виробничих аварій та катастроф у мирний час у розпорядження органів ЦО зі складу СВ виділені так звана "рятувальна бригада", два мотопіхотних батальйони по 650 осіб, три роти — медична, інженерна, транспортна, взвод військової поліції та санітарний загін.
Територія країни поділена на 12 округів ЦО (за кількістю провінцій). В окрузі цією діяльністю керує комісар провінції, а безпосереднє керівництво здійснює начальник ЦО та його штаб
Округи поділяються на 45 районів, які віднесені до групи "А" (промислові) та групи "В" (сільськогосподарські). На випадок війни передбачається мати 51 район.
Керівним органом у районі є Рада, до складу якої входять бургомістри общин, начальники та штаби ЦО. Штаби округів та районів у мирний час укомплектовані лише командним складом і технічним персоналом, а до штатів військового часу розгортається лише на період навчань та у разі виникнення НС.
Райони ЦО групи "А" поділені на сектори. За кожним сектором на період надзвичайних ситуацій закріплені відповідні формування ЦО. Старший начальник одного із таких формувань одночасно виконує і обов'язки начальника ЦО сектора.
Начальником ЦО общини є бургомістр. Йому підпорядковуються служби: протипожежна, медична, поліцейська, комунальних послуг та соціального забезпечення.
ЦО США. У США створене "Федеральне управління з дій у надзвичайних умовах" (ФЕМА, штаб-квартира м. Вашингтон), яке безпосередньо підпорядковується президентові.
На це управління покладено такі завдання:
забезпечення виживання країни в ядерній війні;
розробка планів евакуації населення США із загрозливих районів;
здійснення заходів згідно з програмами будівництва захисних споруд;
удосконалення та підвищення захисту систем зв'язку і оповіщення;
забезпечення захисту і нормального функціонування федеральних та місцевих органів влади і Цивільної оборони;
— утворення та розподіл стратегічних запасів на випадок надзвичайних ситуацій.
Окрім того, на ФЕМА покладена відповідальність за підготовку та навчання
населення, науково-дослідну роботу з питань ЦО, поширення інформації по ЦО серед населення, боротьбу з тероризмом, участь промислових підприємств та інших установ у заходах ЦО.
Центральний апарат ФЕМА має у своєму складі 5 управлінь (директоратів):
із забезпечення функціонування у надзвичайних умовах;
з програм навчання та протипожежної підготовки;
— з програм національної готовності управління (директорат) надання,
допомоги та розробки програм для штатів і місцевих органів влади;
федеральна адміністрація зі страхування;
адміністративні підрозділи.
У кожному штаті є консультативна рада (комісія) з питань цивільної оборони. Із прийняттям США "Закону про стихійні лиха", в якому визначаються відповідальні особи, порядок введення надзвичайного положення, його тривалість, обов'язки та права місцевих ортанів влади у справах підготовки до стихійних лих та порядок компенсації за понесені збитки, значно поширились повноваження губернатора штату.
Безпосереднім керівником цивільної оборони штату є начальник ІДО штату зі своїм штабом (загальна чисельність до 40 осіб). Окрім того, утворюються місцеві штаби у графствах (3200), районах (10), незалежних містах (37), общинах та у великих містах. Усього утворено 3615 місцевих штабів Цивільної оборони.
На промислових підприємствах, де 50 і більше працюючих, створюються комітети Цивільної оборони, які очолюють керівники цих підприємств. До комітету залучаються представники головних відділів, у тому числі фінансового та юридичного. Крім того, на підприємствах створюються служби Цивільної оборони із забезпечення безперервного управління, термінової зупинки підприємства, постачання, захисту документації, укриття та інші.
У США немає спеціальних формувань Цивільної оборони. Для вирішення їх завдань залучаються підрозділи національної гвардії та збройних сил, головним чином сухопутних військ. Невоєнізовані формування, для рішення окремих завдань цивільної оборони створюються на промислових медичних підприємствах, фірмах та інших об'єктах.
Захист населення в системі ЦО США вирішується в двох напрямках - шляхом укриття в захисних спорудах, головним чином ПРУ, та евакуації (захисні споруди на 242 млн. місць).
Окрім ФЕМА у США діють також такі організації, як "Американська асоціація з цивільної оборони" (ТАСДА) та "Лікарі за готовність до надзвичайного стану".
ЦО Канади як система захисту населення, економіки й адміністративно-політичної структури функціонує з 1957 р. Керівництво країни розглядає важливий напрямок підготовки цивільного сектора до надзвичайних умов мирного і воєнного часів.
Відповідальність за рішення завдань ЦО покладається на прем'єр-міністра, що призначає одного із міністрів федерального уряду відповідальним за надзвичайну готовність. Діяльність всіх міністрів координується агенством надзвичайної готовності Канади (ЕРС), яке очолює виконавчий директор, що має заступника з планування і оперативного управління.
Основний пункт управління розташований за 37 км на південний задід від Оттави і може функціонувати протягом 2-х місяців з групою 400 осіб. Територія країни розділена на 10 округів надзвичайної готовності, штаби яких обладнані за межами значних міст на відстані 30-200 км від них.
Спеціальних формувань ЦО в Канаді немає. До вирішення завдань ЦО залучається поліція, пожежна служба, медичні установи, військові підрозділи. В умовах надзвичайної обстановки на їхній основі, в разі потреби, формуються рухливі рятувальні групи і колони для дій в районах НС.
Захист населення в системі ЦО Канади, вирішується шляхом укриття населення в захисних спорудах за місцем проживання.
ЦО ФРН. Найбільш ефективною системою цивільного захисту є цивільна оборона ФРН, оскільки вона має розвинуту організаційну структуру, значні сили і засоби, розгалужену систему зв'язку та оповіщення, радіаційної розвідки та дозиметричного контролю.
Загальне керівництво цивільною обороною країни здійснює федеральне Міністерство внутрішніх справ. Для прикладу, основним компонентом сил у системі ЦО ФРН є служба захисту від катастроф, що налічує, при повному розгортанні, до 600 тис. осіб, додатково можуть також залучатися громадські організації і служби (до двох млн. осіб).
Захист населення вирішується шляхом створення системи суспільних і приватних захисних споруд, з урахуванням використання бомбосховищ періоду другої світової війни, шахтних виробок, печер, а також підготування планів евакуації. Запаси медичного забезпечення населення дають змогу розширення ліжкового фонду на 2,5 млн. осіб.
У багатьох зарубіжних країнах велика увага приділяється утворенню добровільних формувань на підприємствах з числом працюючих від ЗО і більше осіб. У мирний час це будуть служби: аварійно-рятувальна, протипожежна, медична, оповіщення, радіаційної розвідки та дозиметричного контролю і інші.
ЦО Росії. За минулі п'ять років МНС Росії вдалося створити власні сили та засоби інших міністерств і відомств в єдину державну систему попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій.
В структурі МНС знаходяться війська ЦО (з рятівними, автомобільними, авіаційними, інженерними, протихімічними підрозділами), штаби з питань цивільної оборони та. ліквідації наслідків НС, пбшуково-рятувальні служби.
Міністерство має в безпосередньому підпорядкуванні спеціальні військові формування: центральний аеромобільний рятівний загін, авіаційне підприємство та національний корпус надзвичайного гуманітарного реагування.
Підготовка кадрів проводиться в спеціалізованих навчальних закладах. Наукові та констру .тивні розробки в галузі техніки і технології здійснюються в науково-дослідному інституті ЦО НС.
Робота з попередження стихійних лих і техногенних катастроф будується на основі моніторингу та прогнозів, що проводяться в науково-дослідних інститутах, аналітичних службах і лабораторіях, які належать до різних відомств.
Відповідно до російського законодавства МНС, при виникненні лих і катастроф має змогу залучити сили та засоби інших відомств - міліцію, пожежних, медиків, військові частини, будівельні та транспортні організації. Для ліквідації наслідків великих катастроф залучаються державні фінансові та матеріальні ресурси.
Для надання допомоги іноземним державам в проведенні рятувальних робіт використовуються такі формування, як Центральний аеромобільний рятувальний загін, експедиційний госпіталь, автомобільна колона, авіаційне підприємство.
Гуманітарна допомога формується з державних резервів. Елітним підрозділом швидкого реагування МНС Росії є Центрорят. Він виконує першочергові пошуково-рятувальні роботи, доставляє формування експертів, засоби порятунку та виживання, вантажі гуманітарної допомоги в зони НС, організовує медичну допомогу, здійснює евакуацію постраждалих. Аеромобільний експедиційний госпіталь може прийняти одночасно 150 постраждалих.
Одним із найважливіших питань організації ІДО у зарубіжних країнах є взаємодія органів ЦО і збройних сил, особливо сухопутних військ. Ця необхідність продиктована імовірністю виникнення масових руйнувань, відносною обмеженістю технічних засобів і висококваліфікованих фахівців у системах Цивільної оборони, а також відсутністю у деяких країнах формувань Цивільної оборони. У свою чергу, збройні сили, в окремих випадках, матимуть потребу у допомозі від органів Цивільної оборони.
Взаємодія органів Цивільної оборони зі збройними силами набуває важливого значення і в умовах мирного часу, особливо під час ліквідації наслідків стихійних лих, великомасштабних аварій на підприємствах, особливо на підприємствах з ядерними та хімічними компонентами, а також при вирішенні різноманітних завдань мирного часу: утримання систем зв'язку, розробка проектів захисних споруд, організація матеріально-технічного забезпечення, підготовка кадрів та інше.
Аналіз свідчить про те, що взаємодія органів ЦО і збройних сил має місце у всіх країнах, але в кожній країні є свої особливості, що регламентуються відповідними законодавчими актами.
Підготовка керівного складу органів управління ЦО в усіх країнах здійснюється спеціальними навчальними закладами. Так, у Канаді та Великобританії створені національні коледжі, у Німеччині — академія, у Франції — Інститут Цивільної оборони. Крім того, у всіх країнах створена мережа курсів ЦО з метою підготовки фахівців ЦО місцевих органів управління. Рядовий склад формувань проходить підготовку на базі навчальних центрів ті таборів Цивільної оборони.
У Нідерландах керівний склад ЦО країни та офі ери корпусу пересувних колон проходять підготовку у вищій школі ЦО, унтер- мцерський та рядовий склад — у навчальному центрі корпусу пересувних коло*.
Фахівці протипожежних, рятувальних та медичних підрозділів корпусу пересувних колон, а також інструктори та керівники підрозділів самозахисту — у трьох навчальних центрах ЦО. Особовий склад груп та постів самозахисту готується на постійно діючих місцевих курсах (близько' ЗО годин) та щорічних зборах при навчальних центрах ЦО протягом двох тижнів.
Організація підготовки населення з питань Цивільної оборони у більшості країн має спільні риси. При цьому, головна увага звертається на такі питання, як вміння діяти згідно з сигналами оповіщення, надавати першу медичну допомогу, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту. Для виконання цієї мети залучаються засоби масової інформації, радіо, телебачення, видавництва, кіно. При цьому велика увага звертається на інформування населення з питань можливого виникнення надзвичайних ситуацій. Окрім того, підготовка здійснюється у загальноосвітніх школах, навчальних закладах, а навчання практичних дій під, час проведення навчань з Цивільної оборони шляхом залучення до них населення. І взагалі, керівництво зарубіжних країн навчання з ЦО вважає одним із найефективніших методів з підготовки як керівного складу, так і населення, до дій під час надзвичайних ситуацій.
Згідно з діючими у США законами, дозвіл на використання повної потужності АЕС видається лише у тих випадках, якщо персонал станції отримає задовільну оцінку під час спеціально проведеного навчання дій в умовах надзвичайних ситуацій.
Якщо проаналізувати хід розвитку систем Цивільної оборони у світі, то можна прийти до висновку, що поряд із постійним удосконаленням національних систем ЦО різних країн світу, надається велика увага удосконаленню Цивільної оборони, співпраці країн Європейської економічної спілки, Організації об'єднаних націй та країн Співдружності.
Проблеми стихійних лих все більше знаходять місце і у рішеннях ООН. Ще у 1971 році рішенням Генеральної Асамблеї був утворений "Відділ координатора ООН з надання допомоги при катастрофах та стихійних лихах" (Відділ координатора ООН), головним завданням якого є мобілізація ресурсів та координація дій різних організацій у системі ООН для надання допомоги країнам у разі виникнення лиха.
Відділ координатора ООН підготував низку документів, які зібрані у 12 томах і присвячені питанням підготовки до боротьби зі стихійними лихами та розробив певну систему заходів, спрямованих на зменшення наслідків можливих надзвичайних ситуацій.
Відділ координатора ООН, враховуючи неминучість виникнення певних природних явищ і лих, прийшов до висновку і висунув вимогу про необхідність завчасного планування національних надзвичайних дій на випадок стихійних лих. При цьому плани готовності повинні мати силу закону і узгоджуватись із діючим у країні законодавством. Крім того, плани готовності повинні гарантувати, що організації, які несуть відповідальність за виконання конкретних завдань, мають достатню законодавчу владу.
Незважаючи на те, що кожна країна світу має свої специфічні особливості та підходи до формування національних структур Цивільної оборони, усі ці структури об'єднує єдине головне завдання — це забезпечення захисту і безпеки населення і економіки у надзвичайних ситуаціях. Відтак особлива увага при проведенні заходів, спрямованих на захист населення та економіки, відводиться насамперед питанням оповіщення населення і підприємств про можливу загрозу. З цією метою на території усіх країн блоку утворені системи оповіщення у вигляді центрів, пунктів та постів оповіщення. Найбільш удосконалені системи розроблено у США, Німеччині, Канаді, Франції, Великобританії, Данії, Норвегії, Нідерландах та Бельгії.
Радіаційне спостереження і дозиметричний контроль. Найбільш розвинута мережа радіаційного спостереження і дозиметричного контролю у США, ФРН, Великобританії, Франції, Італії та Канаді.
За даними американських інформаційних джерел, на території США існує понад 54 000 наземних пости радіаційного спостереження і дозиметричного контролю, а в умовах надзвичайного стану передбачається збільшення їх кількості до 150 000.
На території Німеччини в округах оповіщення, кордони яких співпадають із кордонами земель, в наявності є 4—5 контрольно-вимірювальних районів для оцінки радіаційного, хімічного та бактеріологічного стану навколишнього середовища.
У контрольно-вимірювальному районі діє 25—30 наземних пости спостереження і контролю, які розташовані на віддалі 12,—15 км один від одного. Усього за даними західної преси, на території Німеччини розгорнуті 1565 стаціонарних пости (у тому числі 1000 повністю автоматизованих). Окрім того, підготовлено до дій 200 пересувних пости спостереження та контролю.
У системі Цивільної оборони Великобританії радіаційна розвідка та дозиметричний контроль здійснюється силами корпусу спостереження і оповіщення, у складі якого біля 11 000 осіб, що обслуговують 873 підземних пости спостереження та оповіщення по всій країні.
Велика увага у зарубіжних країнах надається питанням стійкості управління та тривалості існування пунктів управління.
Так, наприклад, у США пункти управління побудовані для всіх 10 округів Цивільної оборони, які забезпечують достатній захист від ядерної зброї. Усі пункти забезпечені 30-ти добовими запасами пального, продуктами харчування, мають автономні джерела електро- та водозабезпечення.
Уряд ФРН побудував на відстані 26 км від Бонна у горах, на глибині 300 м сховище у вигляді мережі тунелей загальною довжиною 33 км для працівників уряду на 3 000 осіб, яке здатне утримувати надлишковий тиск понад 9 кгс/см2, а система життєзабезпечення розрахована на 2 роки.
Щодо створення системи захисних споруд для населення, то вона здійснюється різноманітними шляхами, до яких відносяться:
будівництво нових сховищ;
реконструкція та дообладнання сховищ часів другої світової війни;
обстеження підвальних приміщень існуючих будинків та обладнання їх під протирадіаційні укриття;
— дообладнання під сховища рудників, шахт та інших підземних споруд після закінчення в них робіт з видобутку корисних копалин;
— використання під сховища підземних споруд метрополітену.
У Норвегії створена система громадських та приватних сховищ. Згідно з розпорядженням директорату цивільної готовності, відповідальність за будівництво громадських сховищ покладена на муніципалітети, які покривають одну третину їх вартості, а дві третини виділяються із державного бюджету.
Спорудження приватних сховищ покладається на власників житлових будинків, дитячих та інших громадських споруд, а у сільській місцевості — на власників ферм. У житлових будинках сховища споруджуються, якщо вони мають понад три поверхи і загальну площу під фундаментом 150 м2.
Приватні сховища здатні розмістити понад 19 млн. осіб. Таким чином, Норвегія на сьогодні спроможна забезпечити укриття близько 62% міського та 7% сільського населення.
Швидкими темпами накопичується фонд захисних споруд у Швеції. На середину 80-х років він забезпечував укриття понад 80% населення.
У Швейцарії сховища можуть розмістити 6,2 млн. осіб при загальній чисельності населення 6,4 млн. осіб. Загальна забезпеченність складає 95%. Всі захисні споруди у мирний час забезпечені продуктами на 1 місяць і медикаментами на 3 місяці.
У Німеччині, Великобританії, Італії, Греції меншої уваги надають спорудженню нових сховищ, а більш активно ведуться роботи з реконструкції та дообладнання сховищ періоду другої світової війни. Законодавством із Цивільної оборони більшості країн передбачається обстеження підвальних приміщень на предмет можливості дообладнання їх під сховища. Найбільшого розповсюдження ці заходи набули у США.
Роль і місце евакуації і розосередження населення як способу його захисту, а також заходи з їх організації в країнах у значній мірі визначаються розмірами їх території, розміщенням та щільністю населення, рівнем та станом розвитку доріг, наявністю засобів пересування та іншими факторами.
Висока щільність населення, велика кількість промислових підприємств та мала площа європейських країн, особливо Центральної Європи, значно ускладнює вибір районів для розміщення евакуйованих, а також виконанню заходів з евакуації та розосередження. Але не дивлячись на ці обставини, майже усі вони у тій чи іншій мірі планують заходи з переміщення населення із районів можливого найбільшого ризику.
У багатьох зарубіжних країнах передбачаються евакозаходи на випадок надзвичайних ситуацій мирного часу.
Велика увага звертається на забезпечення стабільності економіки. Одним із найефективніших заходів, спрямованих на підвищення сталості економічного потенціалу вони вважають розосередження промисловості і матеріальних ресурсів. Необхідність цих заходів диктується дуже високою концентрацією промислового виробництва.
Велика увага, особливо у США, звертається на можливість укриття машин і обладнання на діючих підприємствах, а також посилення міцності промислових будинків.
Використання підземних розробок для будівництва підприємств та сховищ дозволяють зменшити капітальні та експлуатаційні витрати, вони мають, сприятливі температурні умови, досягається економія земельних площ під будівництво, високий ступінь захисту, а також можливість будівництва об'єктів у межах міської забудови.
У зарубіжних країнах для створення стратегічних запасів нафтопродуктів широко застосовуються підземні сховища. Так, у США вже понад 20 років функціонують нафтосховища, які обладнані в соляних розробках. У 14 соляних кавернах (район Мерісвілл, штат Мічіган) зберігається понад 159 тис. м3 нафти, 80 тис. м3 бензину.
У скандинавських країнах для будівництва сховищ під нафтопродукти широко застосовуються розробки у скельних породах. Такі резерви створюють із продуктів харчування. Для підвищення стійкості роботи підприємств харчової промисловості їх будівництво ведеться у сільськогосподарських районах.
Як бачимо, Цивільна оборона у зарубіжних країнах розглядається керівництвом цих країн як система, дії якої спрямовані на захист населення та економіки від наслідків стихійних лих, аварій, катастроф та випадків військових конфліктів. Незважаючи на те, що кожна країна розбудовує та формує власний варіант національної структури Цивільної оборони, виходячи із конкретних обставин, економічних можливостей, фізико-географічних, кліматичних, природних особливостей, всі ці системи керуються, насамперед, гуманною метою, зважаючи на гуманітарні права згідно з Женевськими конвенціями 1949 року.