В умовах входження України до світового економічного простору інтенсивно змінюється характер відносин, пов'язаних з інтелектуальною власністю. Зокрема, якщо раніше у нас права на результати інтелектуальної діяльності членів суспільства мала держава з усіма наслідками, що з цього витікає, то тепер в Україні їх власником став справжній автор, який і має опікуватись щодо правової охорони і використання свого дитя на ринку.
Світова практика охорони прав об'єктів інтелектуальної, зокрема, промислової власності, збудована на приватному інтересі вселяє надію на їх раціональне використання. Термін "патент" сьогодні асоціюється з виключними правами на об'єкт промислової власності, який діє в межах певної країни [23]. У виробничій сфері - виключне право на виробництво запатентованого об'єкта, а для торгівлі, на введення його у комерційний оборот. Тобто узагальнюючи, основну мету правової охорони винаходів та KM можна сформулювати як захист від несанкціонованого доступу до матеріальної вигоди від їх використання. Але ми вже згадували, що патент має чітко визначені національні границі і на території інших держав не захищає свого власника. Та торгівля, як знають усі, не відає обмежень і кордонів. Тому і був введений світовий інститут патентування винаходів та КМ у інших країнах, щоб була можливість захищати інтереси їх власників в усьому світі.
Процедура патентування винаходів та КМ у інших державах проводиться їх власниками з певною метою [18]. По-перше, захистити свої інтереси при експортуванні продукції. По-друге, захистити їх на чужих територіях як об'єкт власних науково-технічних досягнень. По-третє, для захоплення нових і розширення існуючих ринків збуту своєї продукції. І, нарешті, для всебічного сприяння міжнародному співробітництву у науково-технічній, промисловій, комерційній сферах тощо. Останнє стосується спільних підприємств, міжнародного науково-технічного співробітництва тощо.
Патентуванню об'єктів передує кропітка і цілеспрямована робота по глибокому вивченню ринку товару, вибору країн патентування, прогнозуванню можливих майбутніх збитків та прибутків, джерел фінансування, потрібних для проведення патентування, рекламних компаній тощо.
Особливої актуальності сьогодні набирають питання охорони інтелектуальної власності, створеної під час міжнародного науково-технічного співробітництва та роботи спільних підприємств. Правовою основою для такого регулювання мають бути конкретні договори, розроблені з врахуванням підписаних Україною міжнародних угод щодо науково-технічного співробітництва. Однак основна стратегія одержання охорони має базуватися на трьох китах:
- функціональному - видом правової охорони на певний об'єкт (винахід, КМ, "ноу-хау" тощо), строки та систему патентування, яку доцільно використовувати;
- географічному - вибором країн, де доцільно дістати правову охорону об'єкту;
- фінансовому - пошуку коштів для проведення заходів з патентування (сплата мита, підтримання чинності патенту тощо).
Вибір виду правової охорони у свою чергу залежить від:
- об'єкта правової охорони;
- особливостей національного законодавства країн патентування.
Слід зважати, що не у всіх державах KM підлягають правовій охороні [16]. Однак все ж існує велика кількість країн, де вони охороняються (Австрія, Болгарія, Бразилія, Венесуела, В'єтнам, Іспанія, Італія, Китай, Корея, Німеччина, Об'єднані Арабські Емірати, Перу, Польща, Португалія, Сомалі, Тайвань, Уругвай, Угорщина, Філіппіни, Фінляндія, Чехія, Чилі, Югославія, Японія, а також пострадянські держави, окрім Грузії).
Також при патентуванні об'єктів слід враховувати, що вибравши як об'єкт KM, заявник, як правило, витратить менше коштів і часу. Крім того, до питання захисту власних інтересів можна підходити комплексно. Це особливо важливо при експортних поставках і продажі ліцензії. У таких випадках, як правило, стараються максимально захистити власний продукт. Тому, окрім самого об'єкта, реєструють, наприклад, ще й товарний знак, дизайн виробу захищають патентом на промисловий зразок тощо.
Щодо системи патентування, то тут заявник власне має сам її обирати. Як правило, ці роботи виконуються за допомогою патентних повірених, акредитованих у державі патентування. Якщо потрібно запатентувати винахід або KM лише у декількох державах, то доцільно подати заявки до патентних відомств у кожній з цих держав. Цей шлях не найкращий, бо пов'язаний із значними збитками в коштах і часі. Адже слід оплачувати послуги патентних повірених у кожній з цих країн. Однак крім традиційної схеми, існують і інші процедури [23]. Наприклад, заявки можна подати згідно з:
- Договором про патентну кооперацію (РСТ);
- вимогами Європейської патентної конвенції (ЄПК).
Згідно з першим варіантом - подачею заявки у відповідності до Договору РСТ, передбачається наявність двох фаз: міжнародної та національної.
Міжнародна фаза включає: подання міжнародної заявки, проведения пошуку та міжнародну публікацію. Крім того, за бажанням заявника може додатково проводитись попередня міжнародна експертиза заявки. Національна фаза - це процедура розгляду міжнародних заявок національними патентними установами країн, де проводиться патентування.
До недоліків цієї системи слід віднести відносно високу вартість послуг. А також неможливість змінити середньоскладений список країн патентування в процесі роботи над проектом, що на практиці трапляється досить часто. Тому нею доцільно користуватися лише при необхідності патентування об'єкта не менше ніж у чотирьох-п'яти країнах. Це дозволяє, як показує досвід провідних фірм світу, знизити витрати порівняно з традиційною схемою патентування.
Патентування за процедурою ЄПК дозволяє отримати патент, який буде чинним на територіях країн, вказаних у заяві. Процедура патентування за цією схемою не з дешевих і може порівнюватись хіба що з вартістю 4...5 окремих охоронних документів. Однак вона має і свої переваги. Згідно до вимог ЄПК, подається лише одна заявка, однією мовою, і через одного патентного повіреного, а патентна грамота одночасно захищає об'єкт у декількох країнах-учасницях ЄПК.
Крім згаданих, процедура патентування може також проводитись за системами, що передбачаються іншими регіональними угодами, наприклад, Євразійською патентною конвенцією, Африканською організацією інтелектуальної власності тощо.
Отже слід зважати, що процедура патентування об'єктів промислової власності в іноземних державах є досить складною і вимагає значних коштів. Тому рішення про його проведення слід приймати лише на підставі проведення глибокого і всебічного аналізу ринку, власних можливостей і звичайно серйозних підстав. Серед останніх вирішальним може бути гарантія експортних поставок продукції або продаж ліцензії.