Як уже зазначалося у розділі 2.2, серед інструментів грошово-кредитної політики важливе значення має політика, яку проводить НБУ як кредитор в останній інстанції. У країнах із розвинутими ринковими відносинами центральний банк надає кредити комерцій¬ним банкам та іншим фінансово-кредитним установам, рефінансую¬чи їхні активні операції, тобто здійснюючи переоблік комерційних векселів і надаючи ломбардний кредит. Національний банк України також використовує зазначені вище види кредитування, але на по¬чатку своєї діяльності у ролі центрального банку НБУ застосовував як адміністративні, так і ринкові методи кредитування, причому суб'єктами кредитування були і господарюючі суб'єкти, і Мінфін. НБУ кредитував безпосередньо дефіцит державного бюджету і на¬давав так звані централізовані кредити певним секторам економіки, тобто опосередковано покривав недостачу ресурсів для фінансуван¬ня державного сектора економіки.
Загалом НБУ застосовував такі методи кредитування:
— адміністративний розподіл емісійних ресурсів між комерційними банками;
— безпосереднє централізоване кредитування міністерств для
покриття нестачі фінансових ресурсів у певній галузі економіки;
— безпосереднє надання кредиту Мінфіну на покриття дефіциту
державного бюджету;
— проведення закритих і цільових кредитних аукціонів;
— надання комерційним банкам облікового й ломбардного
кредиту;
— проведення операцій РЕПО.
Докладніше питання про методи кредитування розглядатиметься в 4-му розділі.
Хоча зараз НБУ не надає так званих централізованих кредитів і кредитів на покриття дефіциту державного бюджету, заборгованість за ними існує, що потребує проведення відповідної політики. Зок¬рема, Мінфіну і НБУ доцільно розглянути питання про переоформ-
лення на державний внутрішній борг заборгованості за централізо¬ваними кредитами, наданими окремим галузям економіки, та процен¬тів за ними, заборгованості Мінфіну України за централізованими та за іншими кредитами.
Удосконалення й подальший розвиток політики рефінансування може відбуватися через поліпшення механізму кредитування комер¬ційних банків під заставу цінних паперів, з допомогою переобліку векселів, а також проведення операцій із державними цінними па¬перами на відкритому ринку типу РЕПО.
Доцільним було б, по-перше, створення двох спеціалізованих державних комерційних банків: реконструкції та розвитку сільсь¬кого господарства і реконструкції та розвитку промисловості, а по-друге, продаж їм емісійних кредитних ресурсів, що виникають унаслідок планових емісій грошей, пов'язаних із об'єктивним зрос¬танням грошової маси.
Для формування ресурсів цих банків можна було б застосовувати і такий механізм, як депозитні сертифікати, за допомогою яких залуча¬ти вільні кошти комерційних банків недержавної форми власності. За цими видами депозитів можна встановити заохочувальний процент і державну гарантію повернення. Такі стимули заохочуватимуть комер¬ційні банки зберігати свої тимчасово вільні кошти в спеціалізованих державних банках, котрі, у свою чергу, матимуть можливість викори¬стовувати їх для кредитування відповідних галузей господарства.
В Основних напрямах грошово-кредитної політики на 1998 рік ідеться про те, що для підтримання необхідної ліквідності банківсь¬кої системи НБУ продовжуватиме здійснювати рефінансування ко¬мерційних банків через:
— операції РЕПО;
— ломбардне кредитування;
— кредитні аукціони.
У разі появи в господарському обігу комерційних векселів НБУ буде готовий рефінансувати комерційні банки під переоблік вексе¬лів, які акцептовані комерційними банками.
Передбачається переказати на рефінансування комерційних банків близько 500 млн грн., що дасть можливість комерційним банкам інтен¬сивніше здійснювати кредитне підтримування конкретної економіки.