Управління банківськими ресурсами — це діяльність, пов'язана із залученням грошових коштів вкладників та інших кредиторів, визначення розміру та відповідної структури джерел грошових коштів у тісному зв'язку з їх розміщенням.
Існує два рівні управління ресурсами комерційних банків:
1) державний рівень (управління здійснюється через НБУ з використанням різних фінансових інструментів);
2) рівень комерційного банку.
Розглядаючи державний рівень управління ресурсами комерційного банку, виокремлюють такі інструменти, які при цьому застосовує НБУ:
І. Надання кредитів Національним банком України комерційним банкам, що безпосередньо впливає на розмір їх пасивів. При цьому велике значення має відсоткова політика НБУ: встановлена офіційна облікова ставка виступає фактором регулювання попиту на Міжбанківський кредит.
II. Операції на відкритому ринку — операції з купівлі-продажу державних цінних паперів, що можуть збільшувати або зменшувати розмір пасивів комерційних банків.
III. Встановлення економічних показників регулювання діяльності комерційних банків:
1) мінімальний розмір статутного капіталу;
2) співвідношення між розміром власних коштів банку і сумою активів (з урахуванням ступеня ризику їх втрати);
3) обов'язкові резерви — частина ресурсів, внесена на безвідсотковий рахунок в НБУ за його вимогою. Вони обмежують можливість кредитування і депозитної емісії комерційних банків;
4) показники ліквідності комерційного банку і максимального розміру ризику на одного позичальника;
5) інші показники.
Інструменти НБУ можуть бути ефективними лише в умовах узгодження їх з податковою політикою та чинним законодавством.
Вилучення ресурсів Національним банком України для покриття бюджетного дефіциту тягне за собою зменшення ресурсів у комерційних банків.
Управління ресурсами на рівні комерційного банку.
1. Комерційним банкам потрібно виконувати вимоги НБУ щодо дотримання встановлених економічних нормативів.
2. Комерційні банки повинні вживати заходи, що стимулюють залучення вкладів і їх збереження. Тут мають бути враховані такі фактори:
* якість обслуговування клієнтів;
*кваліфікація персоналу банку;
* відсоток по вкладах;
*використання різних видів цінних паперів, зокрема сертифікатів.
3. Ефективне розміщення ресурсів. При цьому застосовуються три методи:
1)- загального фонду грошових коштів: мобілізація коштів з подальшим їх спрямуванням на потреби, що виникають у даний момент;
2) — розподілу активів (конверсія): розміщення грошових коштів залежно від джерела походження коштів;
3)- наукового управління (економіко-математичний): за допомогою математичних формул виражається мета комерційного банку.
У процесі прийняття рішення щодо розміщення ресурсів необхідно приєднувати всі ці методи, враховуючи при цьому людський фактор (рівень підготовки спеціалістів банку).
4. Визначення оптимальної структури джерел походження коштів для конкретного банку.
Комерційний банк повинен підтримувати оптимальне співвідношення між власними і залученими коштами, яке при найменших витратах на формування банківських ресурсів сприятиме підтриманню стабільного рівня дивідендів і доходів.
При управлінні кредитними ресурсами на рівні комерційного банку останній складає плани, в яких прогнозуються надходження вкладів та їх вилучення. При цьому враховуються загальні економічні умови, сезонність, рух відсоткових ставок, потреби клієнтів (особливо великих) у коштах.
До процесу планування залучаються:
*макроекономічний аналіз;
*інформація про клієнтів.
Показники, що використовуються банками при управлінні кредитними ресурсами:
1) середньоквартальний строк зберігання вкладів =
=( середній залишок за квартал ? кількість днів у періоді) / (оборот за видатками);
2) залишок коштів на кінець періоду — залишок осідання вкладів =
=( коштів на початок періоду) / (оборот за приходом) ;
3)оботорність вкладів =
=( оборот за ввидаткам) / (середньоквартальний залишок коштів).