Структурні елементи релігії — це ті її складові, які у єдиному взаємозв'язку становлять релігію як суспільну систему.
Існують різні критерії виявлення структурних елементів релігії, звідси — строкатість у визначенні кількості і в назві цих елементів. Слід виходити з того, що релігія, як і взагалі всі явища духовного життя, є результатом психічної діяльності людини — її розуму, почуття і волі. Тому її складниками виступають світорозуміння, світовідчуття і ставлення до світу. Вони й становлять три основних елементи релігії, її каркас. Оскільки всі історичні релігії певним чином організовані, то характер їх організації становить четвертий структурний елемент.
Релігійні ідеї та уявлення. Вони створюють концептуальний бік релігії, виражають усе, що становить релігію як суспільну та духовну категорію. Сюди належать міфи, концепції, теорії про надприродне, про бога, а також догмати, зміст священних книг, переказів, молитов тощо.
Важливо зазначити, що наявність у свідомості релігійних ідей і уявлень сама по собі ще не становить релігії. Надприродні істоти можуть виступати у мистецтві як художні образи; людина може грунтовно знати релігійне вчення і не бути віруючою. Річ у тім, що надприродне в релігії сприймається як справді існуюче, з ним віруючий прагне встановити зв'язки як з реальним об'єктом. Це зумовлює створення невід'ємного елементу релігії — релігійного культу.
Релігійний культ. Це являє собою зовнішній бік релігії. До нього належать релігійні обряди й свята, моління, богослужіння, пости і розговини, священні амулети, ікони, талісмани, храми, капища і релігійні дії, пов'язані з ними.
Релігійні почуття. Вони є показником щирості релігійних вірувань і почувань.
Особливих релігійних почуттів не існує. Це звичайні людські почуття, занурені в специфічну релігійну сферу. Вони пов'язані з вірою в нереальний світ надприродного.
У практиці релігійного життя віруючий переживає цілу низку звичайних людських почуттів, але домінуюче місце серед них посідає почуття страху, потім — розчулення, катарсису.
Релігійні організації. У кожній релігії є рядові віруючі (стадо, вівці) і жерці, духовенство (пастирі). Саме духовенство організоване між собою за ієрархічним принципом. Ця ієрархія є основою певної релігійної організації.
Наведемо для ілюстрації ієрархічну побудову Руської православної церкви. В ній духовенство поділяється на чорне (ченці) й біле (одружені).
Чорне духовенство (ченці) має підгрупи: архієреї, ієреї, диякони, які становлять відповідно вищу, середню і нижчу ланку церковної ієрархії. Вище духовенство під узагальненою назвою «архієреї» рекрутується лише з ченців. Архієрей, старший священик, — це загальна назва вищих чинів у православній ієрархії. До цієї групи духовенства належать вікарний єпископ, архієпископ, митрополит, патріарх. Очолює церкву патріарх, який обирається помісним собором.
Біле духовенство (одружені) вищих посад у православній ієрархії обіймати не може. Воно поділяється на підгрупи: ієреї та диякони. Ієрей — офіційна назва православного священика.
До середньої ланки чорного духовенства належать архімандрит, ігумен та ієромонах, білого — протопресвітер, протоієрей (благочинний), ієрей.
До нижчої, або допоміжної, ланки духовенства належать диякони. У ченців — це архідиякон та ієродиякон, у білого духовенства — протодиякон і диякон. В інших церквах ієрархічна структура відрізняється від православної.