Народ — творець культури.
Високого рівня розвитку за часів Київської Русі досягла самобутня культура, яка склалась на місцевій східнослов'янській основі. Культура Давньої Русі розвивалася в епоху ранньофеодального суспільства, панівним класом тут були землевласники-феодали. Проте справжнім творцем матеріальних і духовних цінностей був народ. Саме широкі народні маси, і передусім селяни й ремісники, виробляли знаряддя праці, обробляли землі й будували замки та палаци, собори й церкви, створювали шедеври давньоруського мистецтва, яке хвилює і сучасну людину.
Усна народна творчість.
Животворним джерелом і основою духовної культури була усна народна творчість, яка зародилася ще в давні віки. У глибоко поетичних творах — історичних і обрядових піснях (весільних, похвальних та ін.), казках, заклинаннях, загадках, приказках, билинах і т. ін.— народ оспівував свою працю, боротьбу проти зовнішніх ворогів і феодалів, виливав свою радість і тугу. Найцікавішими пам'ятками народної творчості Давньої Русі є билини й історичні пісні, в яких звеличується народ, оспівуються любов до рідної землі, народні богатирі, їхні подвиги, селянська праця, непримиренність до соціальної нерівності і неправди. Найбільш популярними героями билин були воїни-богатирі Ілля Муромець, Добриня Нікітич та Альоша Попович і селянин-орач Микула Селянинович.
Неоцінене значення для розвитку Писемність і освіта давньоруської культури мала поява писемності, яка виникла на Русі не пізніш ніж у IX ст., тобто ще до запровадження християнства. Про це свідчать такі факти. Уже в першій половині X ст. укладалися письмові договори з Візантією (944 p.) При розкопках курганів у Гнездові під Смоленськом знайдено глиняний посуд з найдавнішим руським написом, який датується першою чвертю X ст. і зроблений кирилицею, що лежить в основі сучасних російського і українського алфавітів. У Новгороді та інших місцях археологами знайдені берестяні грамоти з написами, які продряпувалися в корі загостреними кістяними і залізними писалами. Найраніші з них відносяться до XI ст.
Поява і розвиток писемності сприяли поширенню освіти на Русі. Уже за часів Володимира Святославича і Ярослава Мудрого засновуються школи для навчання князівських і боярських дітей, а також дітей старост і священиків. Існували й бібліотеки. Першою з них була бібліотека при Софійському соборі, заснована в 1037 р. На Русі було чимало освічених людей, зокрема серед князів. Так, високоосвіченими були Ярослав Мудрий і Володимир Мономах. Князь Всеволод Ярославич, батько Володимира Мономаха, знав п'ять іноземних мов.
Література.
У період Київської Русі розвивалася оригінальна література. Одним з найвидатніших письменників XI ст. був митрополит Іларіон. У своєму творі «Слово про закон і благодать», написаному між 1037 і 1050 рр. Іларіон вихваляє діяльність князя Володимира за те, що зробив Русь відомою в усіх кінцях землі, прославляє Давньоруську державу, виступає проти зазіхань на зверхність з боку Візантії. Серед церковної літератури поширення набули «житія святих» і «повчань». Зокрема, ряд «повчань» та інших творів написав Феодосій Печерський, ( один із засновників Києво-Печерського монастиря).
Серед письменників видатне місце належить Володимиру Мономаху. У «Повчанні дітям», яке вміщено в Лаврентіївському літописі Володимир Мономах навчає дітей правил моралі, змальовує ідеальний образ князя-правителя, виступає проти усобних війн між князями, захищає ідею єдності Руської землі, ідею міцної великокнязівської влади.
Ці ж ідеї єдності й централізації Київської Русі червоною ниткою проходять у давньоруських літописах, які є визначними пам'ятками оригінальної давньоруської літератури. Літописання виникло в Києві в X — XI ст. Найвидатнішим є початковий літопис, або «Повість временних літ», яка в її першій редакції була складена в Києво-Печерському монастирі у 1113 р. ченцем Нестором (1056—1114 рр.) і в якій виклад доводився до 1110 р.
Крім оригінальної, на Русі розповсюджувалася і перекладна (переважно з грецької мови) література, особливо візантійська: канонічні богослужебні книги («Євангеліє», «Псалтир»), «Житія святих», проповіді, повчання, історичні хроніки (Іоанна Малали, Георгія Амартоли та ін.), романи й повісті («Александрія» — роман про діяльність Александра Македонського та ін.) тощо.
Архітектура і мистецтво.
Зусиллями і працею народних мас високого розвитку і досконалості в часи Давньоруської держави досягли архітектура і різні галузі мистецтва. В той час у Русі будували красиві дерев'яні й кам'яні будівлі. З прийняттям християнства широкого розмаху набула кам'яна церковна, цивільна і фортифікаційна архітектура. Розвивається живопис: фрески — малюнки водяними, мінеральними фарбами по сирій вапняній штукатурці; мозаїка — викладання зображення з шматочків різнокольорового скла або смальти, що являла собою сплав свинцю і скла, ці шматочки прикріплювали до стіни спеціальним розчином (вапняний цемент); малювання ікон. Одночасно з цим набули поширення книжкові мініатюри — заставки та заглавні літери рукописних книг. Високохудожні мініатюри знаходимо в найдавніших руських книгах, що дійшли до нас, — «Євангелії», переписаному в 1056—1057 pp. у Києві дияконом Григорієм для новгородського посадника Остромира («Остромирове євангеліє»), та збірнику київського князя Святослава Ярославовича, що датується 1073 р.
До найдавніших пам'яток кам'яної архітектури належить Десятинна церква у Києві. Свою назву церква дістала від того, що будувалася і утримувалася вона за рахунок десятої частини прибутків Володимира, виділеної ним на утримання руської єпископії. Церква мала площу 1542,5 кв. м і була прикрашена фресками, мозаїкою, різьбленими мармуровими і шиферними архітектурними деталями. Зруйнована Десятинна церква в 1240 р. під час взяття Києва монголо-татарами. Навколо Десятинної церкви розташовувались князівські палаци. Дитинець за Володимира обнесли лінією укріплень.
У 1036 р. було збудовано Спасо-Преображенський собор у Чернігові, що відбудований і реставрований після Великої Вітчизняної війни 1941 —1945 pp.
За Ярослава Мудрого у Києві збудовано Софійський .собор (закладений у 1037 р.). За Ярослава верхня частина Києва була обнесена валом з трьома брамами, головна з них дістала назву Золотих воріт.
Крім Софійського собору в Києві, такі ж собори, тільки менші за розміром, були побудовані в Полоцьку (1044—1066 рр.) і в Ніжині (1045–1052 рр.). Одночасно з церковними зводилися й світські будівлі — розкішні дерев'яні і кам'яні хороми, палати, «золотоверхі тереми», де жили князі і бояри. Водночас прості люди жили в дерев'яних напівхатах–напівземлянках. Останні археологічні знахідки (Київ, Поділ) показали, що поряд з напівземлянками будувалися великі (1—3-поверхові) зрубні будинки.
Багато високохудожніх предметів із золота і срібла знаходять археологи — намисто, діадеми, персні, сережки, браслети, буси та ін., які свідчать про високий рівень розвитку прикладного мистецтва, про здібності й майстерність староруських майстрів.
Любили східні слов'яни музику, пісні, танці, які розвивалися на народній основі.