загрузка...
 
Всесвітня історія. Cередньовіччя і нові часи - Крип'якевич : 14. Велика Британія і Сполучені Штати Америки
Повернутись до змісту
Карл II. Карла II (1660—1685), що його Англія з радістю вітала після занепаду республіки, завів надії громадянства. Це була легкодушна людина, що любила бавитися, утримувала великий двір і піддавалася впливам своїх любимців і любок. Він не навчився нічого з історії перших Стюартів і змагав далі до того, щоб королівську владу зробити незалежною від парламенту. У церковних справах Карл підпирав англіканську церкву через те, що вона була найбільш залежною від влади, але тайно протегував католиків. У заграничній політиці він піддався під вплив Людовіка XIV, продав Франції Дюнкерк і підпомагав французького короля в його імперіалістичній політиці. Карл вів також війну з Нідерландами (1664—1667), але Англія не добула з цього ніяких користей.
Політика короля противилася давнім традиціям Англії, але спочатку народ, перевтомлений довголітньою внутрішньою боротьбою, не дуже проти неї виступав. Опозиція зрОдилася пізніше. До першого удару прийшло в релігійній справі. Англійський парламент складався з гарячих прихильників англіканської церкви і з ненавистю ставився до католиків та пуритан, забороняючи неангліканам займати якібудь уряди, закладати школи, відбувати богослужения та ін. Тим часом Карл все більше прихилявся до католицтва і в 1671 р. на основі так званого права диспензації видав толеранційний акт, яким зніс кари проти інших віросповідань. Парламент не признав того королівського розпорядку й ухвалив так званий тест-акт, що тільки той, хто склав присягу на супрематію (владу короля у церкві), може одержати уряд абостати послом до парламенту. Внаслідок цієї ухвали мусив зректися уряду великого адмірала флоту брат короля, Яків, князь Йорку, що був католиком.
У скорому часі почалося загальне переслідування католиків. Причину до цього дали чутки, немовби католики уладили заговір проти короля і хотіли його вбити. Тоді ув'язнили коло двох тисяч людей і багато католицьких священиків покарали смертю. Парламент виступив із проектом, щоб позбавити прав до престолу князя Йорку за його католицькі переконання. Карл спротивився тому і втретє розпустив неслухняний парламент. Але мусив був прийняти ухвалений парламентом закон, так званий «габеас корпус» з 1679 р., про незайманість особи англійського громадянина. На основі цього закону не можна було ув'язнити нікого без письмового наказу суду, в якому були б зазначені причини ув'язнення. Ув'язненого ставили перед суд в означеному терміні (звичайно у трьох днях); не вільно було його замикати в іншій в'язниці, тільки в його графстві. Зазначено також випадки, в яких обвинуваченого можна випустити за порукою. Це був основний акт англійських свобід, що доповнив давні постанови Великої хартії вольностей з 1-215.
В англійському парламенті витворилися тоді дві партії, що прийняли імена в і г і в і т о р і. Ці назви мали спочатку жартівливе значення. Бігами зваЛи шотландських селян-пре-свитеріян, що повставали проти англіканської церкви; назва походила або від пива, що було поширене між народом, або від нагаїв, що ними поганяли худобу. Торі звали католицьких ірландців, що виступали як розбишаки. Цю назву виводять від ірландських слів, що значать «Прийди, о королю!» Обидві партії вийшли від давніх партій «круглоголових», тобто демократів, і «кавалерів» — аристократів. Віги виходили з теорії про суверенність народу, державу розуміли як угоду між народом і королем і признавали народові право детронізувати короля, що не шанує народних прав. Торі стояли на засадах божеського походження королівської влади і спадщинності корони та жадали від народу безоглядного послуху королеві, допускаючи Тільки легальну опозицію.
Внаслідок поділу на партії опозиція ослабла, і Кар л II міг не рахуватися з нею. Він розпустив четвертий парламент, покарав смертю проводиря вігів Рассела і рядив Англією як абсолютний монарх. Вмираючи, він прийняв католицьку віру.
Друга англійська революція. Яків II (1685—1688) без перешкод зайняв престіл по братові. Вступаючи на престіл, він заявив, що буде шанувати конституцію і права англіканської церкви. Але на ділі він змагав до того, щоб скріпити свою владу і довести до перемоги католицької церкви. Парламент, що складався у більшості з торі, не виступав досить рішуче проти / королівських планів, і Яків, сміливо проводив свою лінію. Його силу скріпила перемога над повстанням шотландців.
Але королівське військо розбило його полк, Менмет попав у полон, і Яків наказав його покарати смертю. Та сама доля стріла й 300 його товаришів, а 800 запродано було в неволю до Західної Індії.
Цю перемогу Яків використав на те, щоб обсадити військо прихильними собі католиками. Всупереч тест-ак-тові він назначив багато католиків офіцерами, а парламент не смів навіть проти 'цього запротестувати. Окрема комісія правників під проводом канцлера Джефріса постановила, що король може нарушувати постанови парламенту на основі права диспензації. Тоді Яків пішов іще далі і в 1687 р. проголосив акт толеранції для католиків і пре-свитеріян і допустив їх до всіх урядів без обов'язкової англіканської присяги. Всі важніші уряди й становища він обсаджував католиками, а англікан усував. Коли ж до Лондона приїхав папський нунцій, король вітав його з незвичайними почестями. Англіканські єпископи внесли протест проти католицької політики короля, і тоді Карл наказав їх ув'язнити. Але суд оправдав єпископів, а народ вітав звільнених як мучеників, навколішках приймаючи їх благословення.
Все-таки проти короля ніхто не виступав гостріше, бо торі обороняли королівську незайманість. Всі мали надію, що цей режим закінчиться зі смертю Якова, бо він мав дві доньки, виховані по-протестантськй, й одна з них добула б по ньому престіл. Але несподівані) в 1688 р. народився королеві син, якого він міг виховати в католицькому дусі, — отже, надії на зміну системи впали. Тоді почалася друга англійська революція.
Представники вігів явилися в Нідерландах і запросили на престіл доньку Якова Марію та її чоловіка Вільгельма III, що був намісником З'єднаних Нідерландів. Вільгельм мав великий авторитет у нідерландців як оборонець від наїзду Лю-довіка XIV. Усе ж Генеральні Стани спочатку нерадо зустріли пропозицію англійців, бо боялися, що їх держава знайдеться знову в огні війни. Але Вільгельм переконав своїх земляків, що опанування Англії матиме для Нідерландів тільки корисні наслідки, бо дві союзні держави зможуть легше опертися французькому імперіалізмові
В кінці 1688р. Вільгельм зі своїм флотом причалив до берегів Англії. На його кораблі був англійський прапор із написом «За протестантську релігію й свобідний парламент!» Яків спочатку хотів боронитися, але скоро переконався, що не може покладатися на своє військо, відіслав королеву з сином до Франції, а пізніше й сам пустився втікати. Велику державну печать він сам кинув у Темзу. Але на побережжі перехопили його рибалки й завернули до Лондона. Усе ж йому пощастило виїхати до Франції.
Тим часом Вільгельм в'їхав до Лондона і взяв владу в свої руки (1689—1702).
Так покінчила ся без проливу крові друга англійська революція, що її назвали «славною». Вільгельм ill. На початку 1689 р. зібралася в Лондоні так звана конвенція, тобто парламент, якого не скликав король, щоб санкціонувати державний переворот. Король Яків виступив проти конституції королівства, зірвав угоду між володарем і народом і за порадою єзуїтів та прихильних йому людей порушив основні закони. Врешті він утік із королівства й через те зрікся влади. Престіл уважається тому за опорожнений. Зібрання на основі дотеперішнього досвіду уважає за неможливе, щоб у протестантській державі рядив «патетичний» король. Конвенція передає корону спільно Вільгельмові та Марії. Королева добула престіл на основі спадщинного права, але Вільгельм мав залишитися при владі навіть після її смерті
Вільгельм затвердив складену парламентом декларацію прав 1689 р. Король зобов'язався не виконувати права диспензації, не накладати податків і данин без згоди парламенту, не утримувати постійного війська. Парламент мав збиратися частіше. Суд був не залежний від уряду. Міністри відповідали перед парламентом, і король не мав права ласки щодо них. У церковних справах обов'язував тест-акт, але протестантські сектанти (пуритани та інші) діставали свободу богослужения, якщо складуть присягу королеві. Католикам відновлено толеранцію. У Шотландії парламент жадав знесення єпископальної церкви і заведення пресвитеріянської, але для інших віросповідань забезпечено толеранцію. Декларація йрав із 1689 р. стала основою, на якій спирався від того часу англійський парламентаризм.
Але нова влада не відразу добула собі признання в цілій державі. В Шотландії виступив в обороні Якова маркіз Дендін і зібрав собі значну ватагу прихильників. Щойно по трьох роках королівські війська знищили цю ворохобню. Ще більш небезпечне було повстання в Ірландії. Ірландці здавна з- ненавистю відносилися до англійців. Вони боронили свою кельтську культуру й католицьку віру, а також господарську незалежність, бо англійці забирали їм землю. Від часів Кромвеля, що безжалісно нищив ірландців, відносини іще погіршилися. Ірландський намісник Тірконнел не признав влади Вільгельма і підняв повстання в імені прогнаного короля. Повстання розвинулося так, що в 1689 р. Яків II за допомогою Людовіка XIV зібрав військо, причалив до Ірландії і зайняв Дублін. Тут він зібрав ірландський парламент і дуже гостро виступив проти англійців: загарбані Кромвелем землі рішено привернути давнім власникам, а 2500 англійських колоністів засуджено на заслання. Взагалі ірландці змагали до повного відірвання від Англії.
Але в 169b p. проти Якова виступив Вільгельм зі своїм військом і над рікою Воїн цілком розбив його полки. Яків мусив був знову втікати до Франції і вже більше не пробував добути собі англійський престіл. Людовік XIV дав йому на садибу замок у Сен-Жермені і все трактував його як легального англійського короля.
Ірландія тяжко відпокутувала за своє повстання. Англійці використовували брутально свою перемогу. Англіканське віросповідання добуло права державної церкви, хоч прихильників його' було дуже мало. Католикам залишено -їх церкви, але вони не мали права належати до парламенту, займати урядів і засновувати шкіл. Великі простори землі віддано англійським землевласникам, а ірландці опинилися в ролі державців без усяких прав.
У закордонній політиці Вільгельм вів далі протифранцузь-ку лінію, і тепер обидві морські держави, Англія і Нідерланди, солідарно виступили проти Людовіка XIV. В 1692 р. англійсько-нідерландський флот добув славну перемогу над французами під Ля-Гогом у Каналі. У мирі в Райсвайку 1697 р. Людовік XIV остаточно признав Вільгельма королем Англії.
В останніх роках Вільгельма важною подією в економічному житті Англії були засновини державного банку в 1694 р. Банк дістав право видавати «ноти», що могли служити до виплати замість монети. Таким способом покладено основи під державний кредит.
Анна. Георг І та Георг II. Наслідницею Вільгельма стала сестра його жінки Марії, Анна (1702—1714). В її імені рядив лорд Марльборо, провідник вігів, що був також начальним вождем англійської армії. Він перевів в 1708 р. повну унію Англії і Шотландії в одне королівство Великої Британії. Обидві країни стали спільною митною областю, що давало.. значні торговельні користі Шотландії, бо вона могла брати участь у світовій англійській торгівлі. Пресвйтеріянській церкві були забезпечені окремі права.
У тому часі велася іспанська сукцесійна війна (1700—1713). Марльборо належав разом із Князем Євгенієм і Гейнсі до «європейського тріумвірату», що поклав собі за мету знищити могутність Людовіка XIV. Англійські війська добули ряд перемог і в 1704 р. добули Гібралтар. Людовік намагався викликати повстання у Шотландії і вислав туди свій флот із претендентом Яковом III, сином Якова II, але не добув ніяких успіхів. В Утрехтському мирі 1713 р. Велика Британія добула частину французьких колоній у Північній Америці.
Анна була жінкою данського короля Георга І і мала 17 дітей, але всі вони померли перед нею. Через те на основі рішення парламенту англійський престіл перейшов до ганно-верської династії. Перший з цього роду, Георг І (1714—1727), був легкодушною людиною, перебував найбільше у Ганновері, не вивчив добре англійської мови, не цікавився державними справами, навіть рідко бував на раді міністрів. Через те перевагу у державі здобули парламент і залежний від нього уряд. У парламенті більшість мали то торі, то віти. Торі опиралися на великій земельній власності й творили консервативну партію; віти були представниками торгівлі, промислу і грошової аристократії та намагалися перевести корисні для себе реформи. Пізніше вони перетворилися в ліберальну партію. Ко-.. роль призначував усіх міністрів із парламентарної більшості. Через це вибори до парламенту мали велике значення в Англії, і партії здобували собі вплив широкою агітацією, а не раз і перекупством. За Георга І більше значення мали віти; їх уряд під проводом Уолпола утримався 25 років.
Георг II (1727—1760) був більше самостійний, ніж батько, але також вів політику скоріше в інтересах свого Ганновера, ніж Англії. В австрійській сукцесійній війні (1741—1748) Англія підпирала Австрію і через те попала у війну з Францією та Іспанією. Війна велася і в Європі, і в колоніях, але не дала перемоги ні одній стороні. В 1745 р. претендент Яків III востаннє намагався добути собі Шотландію, але даремно.
Англійські колонії в Індії. Англія від часів Єлизавети почала поширювати свою владу на морі і впродовж двох століть побудувала велику колоніальну державу.
У 1600 р. почала свою діяльність Східноіндійська компанія; в 1601 р. відбулася перша англійська експедиція на Суматру й Яву; в 1612 р. постала перша англійська оселя в Сураті в Індії. В 1639 р. англійці осадили свою колонію в Мадрасі, в 1651 р. в Гуглі коло Калькутти. Карл II в 1661 р. одержав, як віно своєї жінки, португальської королівни, Бомбей. Але тому що утримання цієї колонії коштувало йому забагато, він відступив її Східноіндійській компанії. Всі ті перші колонії займали тільки невелику смугу побережжя і в торгівлі були дуже залежні від місцевих володарів. Тому один із директорів компанії, Джезуа Чайльд, висунув план поширити англійську територію збройною силою. В 1685 р. він добув від уряду десять воєнних кораблів і почав вести війну з великим моголом Аурунгсебом. Але індійський флот розбив англійців, і вони тільки грішми і покірними проханнями добули собі мир. Але коли влада великого могола ослабла, компанія добула собі Калькутту в 1696 р. і заснувала тут сильний форт. Таким способом Бомбей, Мадрас і Калькутта були першими основами англійського панування в Індії.
Але в розвитку своїх колоній Англія зустріла перешкоди з боку Франції. Французи мали в Індії не такі значні оселі (Пондішері, Чандарнагар, Маге), проте французька компанія виказувала більше ініціативи в своїх колоніях. Французький Індійська святиня Уоррен Гастінге, губернатор Індії губернатор з Пондішері, Дюма, добув собі такий вплив на півострові, що під його опіку віддавалися родини місцевих набобів (намісників). Його наслідник Дюпле задумав уладити в Індії французьку колоніальну державу і виперти звідти цілком англійців. Під час австрійської сукцесійної війни він збройною силою зайняв англійський Мадрас у 1746 р. Але в Аахенському мирі Франція мусила повернути Англії це місто. Дюпле у переговорах з індійськими володарями поширив французькі землі і добув собі такий вплив, що великий могол наділив його почесним титулом набоба.
Проти французької експансії почав боротьбу Роберт Клайв, офіцер британскої компанії. Він приєднав собі деяких індійських князів і в союзі з ними почав атакувати союзників Франції. Цим він викликав таке замішання, що французька торгівля почала занепадати і французька компанія мусила відкликати Дюпле в 1754 р. Це означало, що Франція резигнує зі своїх широких планів. Тоді Клайв почав розбудовувати англійські колонії.
В 1756 р. молодий 18-літній намісник Бенгалії Сураджа напав на Калькутту і добув англійський форт. Залогу, що дісталася у полон, зачинив у такій тісній коморі, що 120 людей там задушилося. Клайв з 900 європейцями і 1500 місцевими союзниками рушив проти ворога. Він добув назад Калькутту, зайняв французьку колонію Чандарнагар за те, що французи не дали допомоги калькуттській залозі, і врешті під Цлассі 1757 р. розбив велике військо Сураджї. Тоді в Бенгалії він осадив прихильного англійцям набоба і добув від нього велику територію коло Калькутти. В 1761 р. англійці здобули також Пондішері та Маге, так що французи цілком залишили Передню Індію — вона перейшла цілком під владу Англії.
Але здобуті терени дбвго не могли дійти до господарського розвитку. До Індії почали напливати усякі авантюристи, що шукали легкої наживи і гнобили та використовували'місцеве населення. Через те безнастанно приходило до повстань і завзятої боротьби. Англійські урядовці також не визначалися чесністю, а дбали тільки про власне збагачення. Сам Клайв вернувся великим майном і за свої заслуги дістав гідність лорда. Його пізніше вислали до Індії зреорганізувати адміністрацію, але його противники обжалували за зловживання. І хоч від процесу його звільнено на тій підставі, що він віддав державі «великі і важливі прислуги», він сам наложив на себе руку (1774 p.).
У тому ж часі парламент ухвалив так званий регуляційний закон (1773 p.), яким піддав Східноіндійську компанію під контроль уряду; тоді встановленотенерального губернатора, що мав кермувати всією адміністрацією, і вищий суд у Калькутті. Перший губернатор, Уоррен Гастінгс (1774—1785), вів успішно війну з індійськими повстанцями. Але і його також обжаловано за хабарництво. В 1784 р. парламент ухвалив так званий східноіндійський закон (білль), яким установлено контрольну палату, що мала нагляд над цивільною і військовою організацією. Справи Індії стали для Англії ще більш важними від часу, коли вона стратила великі простори в Америці.
Американські колонії. У Північній Америці першою англійською колонією була Вірджинія, названа так на честь королеви-дівиці Єлизавети в 1584 р. Але ця колонія проіснувала тільки два роки. Нову колонізаційну акцію почали вести торгові компанії — лондонська, плімутська і лондонсь-ко-брістольська. В 1607 р. засновано Джемстаун у Вірджинії, що в недовгому часі розвинувся завдяки управі тютюну. До робіт почали уживати тут негрів. Вірджинією управляв губернатор із~ радою, якої частина була визначена урядом, а частину вибирали колоністи- Такий устрій перейняли також інші колонії. На півночі, у так званій Новій Англії, Основниками колоній були пуритани, що залишали батьківщину через релігійні переслідування. їх першими оселями були Плімут (1620 р.), Массачусетс із Бостоном (1630 р.), Род-Айленд (1636 р.) та ін. Католики заснували собі Меріленд, названий від імені королеви Марії. Між Новою Англією та Вірджинією посередині були нідерландські і шведські оселі; «а півночі, у Канаді, поселювалися французи.
За Карла II на полудні постала названа від імені короля Кароліна (1663 р.). У другій війні з Нідерландами (1664—1667) англійці добули нідерландські колонії (т. зв. Нові Нідерланди). Карл II відступив їх своєму братові Якову, князеві Иорку, і той перехрестив столицю колонії Новий Амстердам на Новий Йорк у 1664 р. Дальшу колонізацію збільшила дуже секта квакерів, що шукала свобідних просторів для свого віросповідання. Провідник квакерів Уільям Пен заснував 1681 р, Пенсильванію із столицею у Філадельфії. У Пенсиль-ванії був устрій свобідніший, ніж в інших колоніях, і панувала повна свобода віри, тому тут почало осідати найгустіше населення, і ця колонія розвивалася дуже добре. Після сукцесійної іспанської війни 1713 р. Англія добула від Франції Нову Шотландію, Нову Фаундляндію і Гудзонський залив. Ще більші успіхи принесла англійцям Семилітня війна. В 1759 р. під.Квебеком англійські війська звели рішальний бій із французами і внаслідок того здобули Канаду з Новою Шотландією та цілий край на схід від Міссісіпі
Щодо господарського розвитку, то у північних колоніях розвивалися риболовля, скотарство й хліборобство. Тут ,. осідали найбільше селяни, що вели свої невеликі господарства. На півдні, в гарячій стрефі, розвинулися-плантаційне господарство, управа тютюну, цукрової тростини, бавовни, яку ведено за допомогою негрів-невільників.
Устрій англійських колоній опирався на засаді самоуправи під наглядом держави. На чолі колонії стояв губернатор. Спочатку губернаторів призначували компанії, що основували
оселі, опісля їх права перейшли на короля. Колоністи вибирали свою репрезентацію — народ н~е зібрання, а воно знову призначувало прибічну раду губернатора. У всіх колоніях були ці три органи влади, хоч у подробицях устрій був різнорідний.
Хоч колонії мали широку самоуправу й усі внутрішні справи вирішували самостійно, проте з економічного погляду були цілком залежні від Англії. На основі навігаційних-актів із часів Кромвеля весь вивіз із Америки і привіз до неї міг відбуватися тільки на кораблях із матірнього краю. Колоніям не вільно було засновувати фабрик, — сирівці можна було перероблювати тільки в Англії. До того ще колоністи мусили платити податки, ухвалені англійським парламентом, так само, як англійські громадяни. Ці важкі, умовини розбуджували все більше невдоволення в Америці і врешті стали причиною революції.
Американське повстання. Відносини колоній до Англії загострилися після Семилітньої війни. Державний борг дуже зріс під час війни, і парламент мусив ухвалити значні податки. Тоді багато товарів обложено привозовими митами. Це особливо обтяжувало колонії. Але серед американських колоністів зросла вже свідомість своєї сили. Англія тільки завдяки війську американців перемогла французів і тим дуже поширила свої території. Колоністи відчували, що вони не потребують уже опіки матірнього краю і самі можуть вести свої державні справи. І вони почали виступати проти нових податків. При тому вони підняли принципіальне питання: чи парламент, де нема американських послів, має -право обтяжувати американських громадян. Англійський уряд з уваги на цю опозицію зніс митні розпорядки. Але парламент ухвалив так званий стемплевий податок від судових документів, урядових актів і часописів. За несплату цього податку винуватих мав судити англійський суддя без участі присяжних. Ці ухвали викликали ще більше роз'ярення серед колоністів. Американці заявили, що парламент не має права трактувати їх як безправних підданих і відбирати їм права, що їх мають усі громадяни. Американські колонії не прийняли стемплевого закону, а для оборони громадянських прав зав'язався союз «синів свободи». Остаточно парламент мусив скасувати цей податок, натомість ухвалив портову оплату від чаю, скла, паперу і малярських фарб. Але американці не хотіли погодитися на ніякий рід оподаткування. Купці Бостона рішили не приймати ніякого з оподаткованих товарів, а за їх прикладом пішли також інші колонії, через що англійська торгівля понесла величезні втрати. Треба було скасувати й ті податки. Залишено було тільки мито від чаю. Ця хиткість уряду, що все міняв-свої постанови, підтримувала американців в їх опозиції. Ідея боротьби з Англією охоплювала все ширші кола. Врешті прийшло до вибуху
В грудні 1773 р. гурт колоністів, переодягнених на індіян, вночі напав на англійський корабель, що стояв у пристані в Бостоні, і викинув із нього весь вантаж чаю ціною 18 тисяч фунтів. Англійський парламент відповів на цей замах цілим рядом ухвал: бостонську пристань замкнено для торгівлі, конституцію колонії Массачусетс знесено і границю Канади, що не мала конституційного устрою, пересунено на південь, на некористь колоній. А най-важніше було те, що до Бостона призначили воєнні кораблі з англійським військом.
Але колонії не хотіли піддатися волі Англії. У Філадельфії в вересні 1774 р. зібрався континен тальки й конгрес, тобто з'їзд представників усіх колоній, і ухвалив декларацію прав, що належаться колоніям на основі права природи, англійської конституції та їх давніх свобід. Вислано рівночасно адреси до короля й англійського народу, але порішено зірвати торгівлю з " англійськими портами. Колонії почали зброїтися і виступили проти англійської армії.
Провід над американським військом взяв Джордж В а-ш и н г т он (1732—1799). Він походив із Вірджинії, працював як мірничий, а пізніше господарив на власній землі, став комендантом вірджинської міліції і був депутованим своєї колонії на Конгресі. Він визначався великим патріотизмом і безкорисністю та виказав незвичайний організаційний талант. Він узявся створити одноцільну американську армію, а це не була легка річ, бо члени міліції були обов'язані до служби тільки на кілька місяців і неохоче піддавалися дисципліні. Поодинокі колонії дбали тільки про свої інтереси і не розуміли потреби об'єднання. До того ж не було грошей, і тяжко було добути їх від колоністів. Але Вашингтон ніколи не попадав у зневіру, а безнастанно освідомлював своїх земляків і розбуджував у них американський патріотизм. Він був справжнім творцем американської свідомості й американської державності.
Вашингтон врешті довів до того, що 4 липня 1776 р. Конгрес прокламував об'єднання 13-ти колоній у Сполучені Штати. Ідеологія цієї декларації опиралася на тезах раціоналізму. Всі люди родяться рівні, і всі мають свої природні права. Для їх забезпечення народ творить уряд. Коли уряд не відповідає цій меті, народ може його усунути й улади-ти собі другий уряд, що забезпечував би його добробут.
Англійський уряд знехтував ці права, й тому Сполучені Штати стають самостійною державою. Ця декларація зробила велике враження в Європі, а поскільки вона нав'язувала до поширених ідей, то пригорнула до повстання багато прихильників.
Війна з Англією. Війна з Англією розвивалась дуже повільно. Англійці щойно по двох роках зібрали більше військо, понад 50 тисяч, у тому більшу частину німецьких охотників. Вашингтон міг протиставити їм ледве 17000 міліції, слабо озброєної і нездисциплінованої. Англійці трьома арміями ударили на повстанців. Вашингтон не міг дати їм ради, мусив залишити Нью-Йорк і Філадельфію та в різних сутичках (під Трентоном, Прінстоном, Брендівайном) поніс значні втрати. Уперше- повелося американцям перемогти під Саратогою 1777 p.: великий анлійський відділ числом 7000 людей, окружений повстанцями, мусив був тут скапітулювати.
Американці дістали для себе також допомогу з Європи. Висланником унії до європейських держав був Б є н д ж а -мін Франклін (1706—1790). Він походив із Бостона, дійшов власною працею до маєтку, заснував у Філадельфії . друкарню, видавав часопис, а пізніше був генеральним поштмейстером колоній. Він належав до віросповідання квакерів і вславився популярними писаннями, наприклад «Мудрість бідного Річарда». Ім'я в науці здобув собі як винахідник гро-мозводу. Коли почався спір з Англією, він їздив до Лондона як посередник, але виїхав звідти тільки з тим, що його позбавили уряду поштмейстера. В 1776 р. він поїхав до Парижа й тут залишився як посол Сполучених Штатів аж до 1785 р. Він добув собі незвичайну популярність — як у двірському товаристві, так і серед письменників. В Академії Д'Аламбер привітав його словами: «Видер небу грім, а тиранам скиптр». Завдяки його заходам Франція почала підпирати повстання, спочатку тайно, субсидіями і людьми. Тоді до Америки виїхало багато визначних французів, між іншими маркіз Лафайєт, що пізніше вславився у революції, а також охотники від інших народів (Косцюшко).
Пізніше, після перемоги під Саратогою, Франція склала зі Сполученими Штатами вже явний договір союзу в 1778 р. В недовгому часі почалася французько-англійська війна, в якій по стороні Франції стояли також Іспанія, Нідерланди, Португалія, Пруссія та ін. Так американська справа перейшла в європейські змагання. В самій Америці воєнні події розвивалися далі доволі мляво. Англійці, зайняті війною на інших фронтах, немогли вислати туди свіжих сил, а повстанці також не були в силі виставити більшого війська. Щойно в 1781 р. поправилася ситуація американців: на допомогу їм прийшло 6000 французів і наспіла більша грошова допомога. Тоді американці разом із союзниками вдарили на англійську армію під Йорктауном і після завзятого бою взяли у полон 11000 людей. Ця перемога закінчила фактично війну за самостійність Америки, пізніше були вже тільки дрібні сутички.
В Англії вже перше уважали боротьбу з колоніями за безцільну і шукали порозуміння з повстанцями. Англійський уряд в 1778 р. погоджувався на те, щоб дати колоніям право самооподаткування. Але уступкам для повстанців спротивився рішуче міністр Уїльям Піт (лорд Четем). Важко хворий, не маючи вже змоги утриматися на ногах, він явився в палаті лордів і виголосив свою останню промову, в якій доказував, що політика слабості не лицює Англії. Також король Георг III (1760—1820), прихильник абсолютизму, не погоджувався на переговори. .
Але пізніше Англія відчула вже втому по довгій війні. Бо-" ротьба велася на різних фронтах: в Індії, в Америці, на Середземному морі, коло самої Англії. В 1779 р. французько-іспанська ескадра заатакувала англійське побережжя. В цей час в Ірландії також почалися заворушення. В 1779—1782 pp. Гібралтар був у тяжкій облозі іспанців. Вороги обступили англійські укріплення від моря і від суші та вживали різних засобів, щоб узяти фортецю (між іншим пливучих батарей-кораблів), але Гібралтар боронився і не піддався тільки завдяки незвичайній чуйності генерала Еліота.
Все те разом змусило Англію до переговорів та до підписання миру з Францією у Версалі 1783 р, У цьому мирі і визнано незалежність Сполучених Штатів.
Сполучені Штати. Сполучені Штати хоч і здобули собі са- - І мостійність, але довгий іще час не могли налагодити в себе належної державної організації. Як на початку війни, так іще більше при її кінці давав себе відчути партикуляризм окремих — колоній, що не хотіли піддатися одній спільній владі. Конгрес не мав потрібного авторитету і не міг спонукати до послуху своїх членів. Особливо не міг він дати собі ради з боргами, що їх довелося поробити на воєнні потреби. Деякі штати були знищені війною і не могли наладнати свого господарства, в інших упало правне життя і поширилася анархія. Навіть невсипущий у праці Вашингтон, як тільки настав мир, усунувся від публічного життя і віддався господарським заняттям на своєму хуторі. Коли Конгрес звернувся до нього, щоб ужив свого впливу проти зловживань, від відповів: «Вам потрібний не мій вплив, а влада»,.
Справою організації державної влади зайнявся адвокат Александер Гамільтон, що був ад'ютантом Вашингтона у війні Він опрацював проект конституції, в якому намагався поєднати окремішність поодиноких штатів з ідеєю одноцідьної держави. Він розвів акцію у всіх штатах, змагаючи до того, щоб переконати всіх, що потрібна спільна влада. Спочатку стрічав він загальну нехіть й опір, але поволі зумів прихилити до себе різних діячів і врешті свій проект зреалізував. В Я 1787 р. конституційне зібрання (конвент) усіх штатів ухвалило конституцію Сполучених Штатів.
Законодавчу владу має Конгрес, що складається з сенату і палати репрезентантів. До сенату кожний штат, без І огляду на свій простір, висилає двох представників. Вибирає їх законодавче зібрання штату на 6 років. Щодва роки уступає І одна третина представників. У сенаті має провід віце-президент союзу. Членів палатирепрезентантів вибирають усі громадяни держави загальним голосуванням. Кожний штат має більше чи менше число послів відповідно до Щ числа населення. Конгрес вирішує законодавство для цілого і союзу, податки і позички, торговельні закони, бюджет держа- ж ви, монетарну систему, справи війни й миру, договори з іншими державами та ін. Виконавчу владу має п р є з и - д є н т, вибираний всіма громадянами. Він виконує ухвали . Конгресу, призначає урядовців, має провід над армією і фло- ш том, веде переговори тощо. Президент має право вето щодо
ухвал Конгресу, але коли обидві палати Двома третинами голосів приймуть закон, спротив президента відпадає. За свою діяльність президент відповідає перед Конгресом. Судову владу має в останній інстанції найвищий трибунал. Конституція забезпечувала широкі громадянські права, у першій мірі свободу релігії. Інші справи, що не належали до союзної влади, кожний штат вирішував сам для себе. У кожному штаті була інша конституція, своя законодавча влада (сенат і палата репрезентантів), свій уряд. Таким способом конституція 1787 р. залишила широку автономію штатам, але рівночасно творила зверхню владу для цілого союзу. Ця конституція з деякими змінами залишилася до «айновіших часів.
Першим президентом обрано Вашингтона. Він урядував упродовж двох каденцій (1789—1797) і своїм тактом та державним розумом зумів утихомирити партійну боротьбу й увести в життя постанови конституції. Від того часу почався швидкий розвиток Сполучених Штатів.


загрузка...