загрузка...
 
ТЕМА 13. СОЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ ЯК СИСТЕМА ЗНАНЬ: ПРЕДМЕТ, МЕТОДИ, СТРУКТУРА, ФУНКЦІЇ
Повернутись до змісту
Соціальна філософія є серцевиною соціального знання. Соціальним знанням називають знання про суспільство, знання, яке дає змогу людині успішно брати участь у суспільному житті. Лише частина цього знання є теоретичним, тобто усвідомлюваним, сутнісним і систематизованим. Знання користування виделкою, міським транспортом і грошима аж ніяк не є теоретичним, однак від цього воно не стає менш необхідним для соціального життя. Незважаючи на те, що найнеобхідніші соціальні знання представлені, як правило, у звичках і практичних навичках, тобто знаннях буденних, теоретичний рівень соціального знання має своє важливе соціальне призначення. Крім «внутрішнього» самовиправдання, самодостатності теоретичного знання, що виражено послідовно у принципі наукової об'єктивності, безсторонності, будь-яке теоретичне знання саме завдяки цій безсторонності виконує завдання організації, упорядкування суспільного життя в цілому. Звичайно, однієї лише теорії недостатньо для виконання цього завдання. Як писав Ленін, визнаний класик у питаннях організації суспільного життя, «так начебто» весь попередній соціальний світ зруйновано, ідеї стають матеріальною силою лише коли вони оволодівають масами. Але зауважимо, що не можна «оволодіти масами» без ідей. Тому слід стверджувати, що ідеї, теорії є необхідними для здійснення будь-якої соціальної інтеграції.
Будь-яке соціальне знання має «під собою» певну філософію, хоч і | не завжди у явному, відкритому вигляді. Адже всі соціальні знання | взаємопов'язані, нехай навіть не завжди безпосередньо. Виявляючи ці | зв'язки, ми й будуємо певну «філософію», з'ясовуємо сенс, призначення І соціальних знань. Однак не все теоретичне знання є власне філософії: ським. Водночас і філософія є не лише теоретичним знанням (хоча І теоретичним знанням передусім).
У чому ж полягає специфіка філософського знання порівняно з науковим? Завдяки філософському підходу до соціальної проблематики досягається розгляд цієї проблематики як цілісної, окремі соціальні проблеми постають як різні аспекти, виміри єдиного проблемного поля. У цьому полягає відмінність філософського знання від спеціального, яке локалізоване конкретно-науковим аспектом, виміром — соціальна проблематика заторкується в науці лише у якомусь зрізі, а не як власне така. Крім предметної, є й більш суттєва відмінність філософського підходу від наукового. Для науки властивий об'єктний підхід, прагнення виокремити об'єкт як такий, «у чистому вигляді», безвідносно до будь-якого суб'єкта. Для філософії ж неможливо розглядати будь-яке знання лише як вираження якостей певного об'єкта; знання для філософії — це завжди єдність характеристик суб'єкта і об'єкта, що містить й особистісні характеристики самого філософа, його ставлення як до процесу формування, так і до сутнісних рис самого знання. Таким чином, філософія відрізняється від науки цілісністю охоплення соціальної проблематики.
Цілісний підхід до розгляду соціальної проблематики характеризує також у певному розумінні і релігію, й політику і деякі інші форми теоретичного знання. Та саме філософія претендує на роль раціоналістичної методології всіх соціальних і гуманітарних наук. Навіть
апелюючи у деяких філософів до містичних, ірраціональних сил, філософія обґрунтовує цю апеляцію раціоналістично. Очевидно, що раціоналістична методологія є найадекватнішою методологією для науки.
Отже, можна окреслити таку ієрархію соціального знання. Най-ширшим шаром є буденні знання, практичні у вужчому значенні слова (оскільки всі знання, і теоретичні теж, врешті-решт для чогось використовуються). Над ними містяться знання наукові — теоретичні знання, які класифікують, обґрунтовують та об'єднують буденні знання у межах окремих соціальних і гуманітарних дисциплін. Найвищий щабель ієрархії обіймає філософське знання, причому як методологія стосовно конкретних наук постає ряд філософських дисциплін, серед яких найважливішою є соціальна філософія.
Соціальна філософія в системі сучасного філософського знання
Соціальна філософія пов'язана з усіма філософськими дисциплінами, які близькі їй предметно й методологічно. Вона не підпорядкована іншим філософським дисциплінам, а лише частково перетинається з ними. З'ясування цих співвідношень дасть можливість чіткіше визначити завдання соціальної філософії. Цікаву спробу визначення такого співвідношення здійснив С. Л. Франк у праці
Філософія права, міркує Франк, за своїм змістом є пізнанням | суспільного ідеалу, з'ясуванням того, яким має бути раціональний, | справедливий, «нормальний» суспільний лад. Цим питанням аж ніяк не вичерпується соціально-філософське пізнання, адже, крім нього, щонайменше залишається ще питання про сутність і сенс суспільного | буття. Франк вважає, що принципи співвідношення соціальної філо-| софії та філософії права базуються на співвідношенні онтології та етики у суспільствознавстві. Філософія права, на його думку, мусить бути частиною соціальної філософії, бо відокремлення першої від останньої | призводить до відриву суспільного ідеалу від наявного стану речей у І суспільстві, від усієї історії суспільного розвитку. Адже цей ідеал не І існує незалежно від цієї наявності, а навпаки, виробляється кожним І людським поколінням знову (оскільки ж є певна спадкоємність у зміні І наявного стану речей, то зберігається відповідно і спадкоємність у зміні І суспільного ідеалу). Абсолютизація якогось суспільного ідеалу є тим | самим некритичним самовозвеличениям того покоління, яке цю абсо-I лютизацію обстоює.
| Близькою предметно до соціальної філософії є філософія історії. І Соціальна філософія, за Франком, вивчає пізнання вічного (ми сказали І б сутнісного) в соціальному житті у співвіднесеності цього пізнання з | історичним пізнанням мінливості й багатоманітності суспільства. Ви-| сновки соціальної філософії стають стійким фундаментом для побудови | конкретно-синтетичної філософії історії, яка є «конкретною самосві-% домістю людства, у якій воно, оглядаючи усі перипетії та драматичні | колізії свого життя, усі сподівання й розчарування, досягнення і невдачі, вчиться розуміти своє справжнє єство та істинні умови свого | існування» . Для Франка цим єством є духовна єдність людства, та | вочевидь його формула філософії історії припускає й інші інтерпретації.
Соціальна філософія є частиною онтології як дисципліна, що вивчає соціальне буття, та частиною теорії пізнання, адже вона вивчає соціальне пізнання та соціальні умови пізнання. Проте як дисципліна філософська, що прагне повного самообгрунтування, соціальна філософія розглядає розуміння соціального буття як ключ до пізнання будь-якого буття, а з'ясування соціальних умов пізнання як ключ до будь-яких умов пізнання, будь-яке пізнання розглядає як соціальне. Та сама двоїстість зберігається у співвідношенні соціальної філософії та філософської антропології: адже будь-яке суспільство є суспільством людей, а будь-яка людина є істотою суспільною.
Соціальна філософія прагне поєднання методології соціальних наук з методологією наук гуманітарних. Цим вона відрізняється від більшості філософських дисциплін, які тяжіють або до соціальних наук з їх жорсткими вимогами до експериментальної перевірю-ваності, строгості й «позитивності» наукових знань, або до наук гуманітарних, які обстоюють релятивність знань до окремих неповторних подій і самобутність знань відповідно до самобутності подій. Так, наприклад, філософія права прагне в ідеалі дати абсолютно несуперечливе й позитивне визначення належного у суспільному бутті, а філософія історії тяжіє до пояснення соціальних явищ у їх історичній неповторності. Деякі представники соціальної філософії намагаються обмежити її гуманітарною методологією чи соціальною методологією або, в усякому разі, максимально наблизити до них.
Спеціальні галузі соціального знання практично охоплюються науковим типом пізнання (не слід забувати про маргінальні та другорядні галузі, що, як правило, залишаються за межами наукового розгляду). Це — соціальні та гуманітарні науки. Зразком перших можна вважати соціологію, останніх — історію. Звернемося знову до праці Франка «Духовні основи суспільства».
І Соціологія претендує на пізнання суспільних законів, аналогічних І законам природи, причому значення цих законів має бути таким само і вирішальним. Аналогічними є й методи пізнання. Франк не заперечує І наявності у суспільному житті аспекту, для якого подібне пізнання є І адекватним, але «безсумншно, що є в ньому й інший аспект, уже І неприступний для предметно-натуралістичного пізнання, який цим І пізнанням або іїпорується, або прямо спотворюється» Історизм, на І думку Франка, схильний абсолютизувати різнорідність проявів суспіль-1 ного життя і, відповідно, його методологією виступає в кінцевому І підсумку релятивізм.
Завдання соціальної філософії як методології полягає в коригуванні тих крайнощів, до яких тяжіють соціальні й гуманітарні науки, кожна по-своєму. Це можливо завдяки зверненню до ціннісного виміру суспільного життя, який дає змогу визначити пріоритети не лише наукової, а й практичної діяльності.
Предметом соціальної філософії є сутність соціального життя як цілісності в усіх його проявах. Завданням соціальної філософії можна вважати пізнання природи соціального, необхідності усіх його складових і на цій основі формулювання загальних методологічних та практичних рекомендацій. Такі предмет і завдання визначають і методологію, яка, крім загальнофілософських методів, містить й таку специфічну вимогу, як поєднання пізнання і розуміння соціальних явищ. До основних категорій соціальної філософії, крім базових для будь-якої філософської дисципліни, належать такі специфічні терміни, як соціальні системи, соціальні інститути, соціальний простір тощо.
Структура і функції соціально-філософського знання
Структура соціальної філософії значною мірою визначається функціями, які вона виконує. До таких функцій належать методологічна, світоглядна, пізнавальна та інтегративна. Для того щоб виступати як методологія, соціальна філософія має здійснювати пізнання того рівня суспільного життя, який дає змогу визначати основи будь-якого наукового соціального дослідження. Таке пізнання розкриває необхідні умови суспільного життя, які мусить враховувати не лише наука, а й людина. Слід пам'ятати, що теоретичний рівень соціального знання є лише його складовою, і соціальна філософія визначає пріоритети для використання соціальних знань, у тому числі й теоретичних, будь-якою людиною. У цьому й полягає світоглядна функція соціальної філософії. Таким чином, соціальна філософія не лише сприяє досягненню інтеграції наук та суспільних поглядів окремих людей, а й створює (зокрема й через вищезгадану інтеграцію наук і світоглядів) підстави для інтеграції суспільства в цілому. Інтегративна функція представляє соціальну філософію як чинник суспільного життя. Як бачимо, ці функції соціальна філософія виконує на базі одних і тих самих знань. Отже, філософія не складається з окремих структурних компонентів, вона лише модифікує ці знання для різних функціональних потреб.


загрузка...