В сучасних умовах в будь-якому демократичному суспільстві існує політична освіта. З історією демократії, з процесом модернізації суспільства нерозривно зв'язана й історія політичної соціалізації і політичної освіти. Автократичні станові держави доіндустріальної стадії розвитку не потребували політичної освіти народу. їх нормальне функціонування допускало повне відсторонення населення від політики. І досить було засвоїти традиції і норми свого стану для соціального спілкування простому народу, та й взагалі вищим верствам суспільства. Людьми здебільшого стихійно засвоювалися елементарні правила і норми взаємостосунків підданих з державою. Звичаї, страх перед владою, а також церква і підтримували лояльність громадян до держави. Не вимагалися і спеціальні інститути для політичної освіти населення. Але індустріалізація і урбанізація суспільства, ускладнення його організації, розвиток комунікаційних систем, підвищення соціальної мобільності населення та інших факторів зробили недостатніми традиційні, обмежені за впливом на населення, сімейні, общинно-станові та церковні форми політичної соціалізації, привели до їх ослаблення або навіть руйнування.
В ході суспільного розвитку поступово підвищувалася значимість державного регулювання ряду економічних і соціальних процесів, помітно поширювалося коло політичних інтересів громадян. Уже в кінці XVIII століття з Великої Французької революції, що проголосила рівноправність всіх громадян і визнання народу джерелом влади, у держав, що вступили на шлях демократичного розвитку, чітко позначилася потреба в політичній орієнтації населення, навчанні його цивілізованим нормам взаємовідносин у питаннях, що порушують інтереси всього суспільства і що вимагають обов'язкових для всіх рішень. Ось чому в XIX - XX сторіччях підвищується суспільна значимість політичних знань, що остаточно сформувалися і діють спеціалізовані інститути політичної освіти. В сучасних демократичних
державах діяльність політичних інститутів базується на визнанні основних гуманістичничних цінностей і, насамперед, свободи і гідності кожної особистості, її природних, невідчужених прав. І отут-то політична освіта допомагає кожному громадянину правильно усвідомити існуючий суспільний і політичний лад, своє місце і роль в державі, права та обов'язки. Головна мета політичної освіти - навчити людину однаково орієнтуватися в складній соціально-політичній обстановці, представляти і захищати свої інтереси, поважаючи інтереси і права інших людей, спільно, колективно вирішувати загальні проблеми. Політична освіта спрямована і на формування у громадян поваги до демократичного порядку і державних і суспільних інститутів, що забезпечують його, тому-то без твердого політичного порядку свобода окремої особи не може бути реальною.
В сучасних умовах переборюється думка про те, що мета політичної освіти зводиться здебільшого лише до поширення серед населення етики обов'язку, формуванню пієтету (тобто глибокої поваги) до держави та її законів, готовності виконувати громадянські обов'язки. Такий підхід, що враховує, насамперед, лише потреби держави переважав аж до 60-х років XX століття у континентальній Європі, тоді як в США вже багато десятиріч домінує прагматична особиста орієнтація політичної освіти, що допускає навчання громадян вирішувати свої життєві проблеми в цивілізованому співробітництві з іншими людьми, йти на компроміси для відносно безболісного врегулювання різноманітного роду конфліктів. У сучасних умовах система політичної освіти в Україні та інших демократичних державах Співдружності намагається синтезувати європейську і американську традиції, гармонійно враховувати запити окремої особистості та всієї держави.
Демократична політична освіта покликана надати політиці людський вимір, стримувати прояви в політичних діях егоцентричної (тобто егоїстичної та індивідуалістської) мотивації, нетерпимості та емоційної неврівноваженості, а також ідеологічного класового або національного традиціоналізму, що виступає нерідко під стягом боротьби за тотальну раціоналізацію суспільства. Наука про політику ставить мету виробити у громадян стійкий імунітет або хоча б зважене, критичне ставлення до різноманітних радикалістських ідеологій, ворожих демократичному ладу і що прагнуть нав'язати суспільству ту або іншу соціальну утопію. Складність і багатогранність політики як специфічного об'єкту людського інтересу неминуче відображається в настільки ж багатому і за змістом політичному знанні. Та і в такій сукупності уявлень важливо виділити ті погляди й переконання, що концентрують всю гаму політичних почуттів, оцінок, ідей. З висот сучасності можна побачити, як у течії століть викристалізувались теоретичні підходи, що володіли чітко сформульованою спроможністю до цілісного і специфічного опису суттєвості та природи політики. У країнах з нещодавнім тоталітарним минулим, охоплених гострою економічною і соціальною кризою, небезпека руйнівного впливу радикалістських ідеологій надто велика. Відсутність у населення України достатньої демократичної культури, стійких орієнтацій на загальнолюдські цінності, посттоталітарна масова ментальність, що доповнюються напівжебрацьким існуванням більшості населення, гострими соціальними і національними конфліктами, можуть привести і в-же приводять багатьох людей в обійми ідеології з новим, націоналістичним і релігійно-екстремістським забарвленням, панування яких може бути не менше руйнівним, аніж вплив офіційного марксизму.
Розуміння необхідності та важливості спільного розв'язування економічних, екологічних, енергетичних, транспортних та інших європейських проблем має загальноконтинентальний характер. Органічно складовою нового підходу до встановлення світового порядку, уявлення про світ як єдиний, цілісний, загальносвітовий організм. Незважаючи на соціальну, політичну, економічну неоднорідність, сучасний світ сприймається як єдине ціле, об'єднане загальнолюдськими інтересами. Цільність сучасного світу проглядається і в наполегливій необхідності об'єднання зусиль людства для вирішення глобальних проблем: енергетичної, демографічної, продовольчої тощо. Визнання пріоритету загальнолюдських цінностей аж ніяк не означає «відміни» класових інтересів, відміни соціального прогресу. Майбутнє людини -це поприще реалізації тих можливостей, що вже існують в сучасному світі, а також тих, що зі часом з'являться. Люди неспроможні змінити своє минуле, тому що свобода, якою володіли минулі покоління, вже перетворилася для наступних поколінь в реальну дійсність, в історичну необхідність.
Майбутнє ж - це сфера реальних можливостей. Саме від свідомої і активної діяльності людей залежить формування майбутнього. І отут-то наука про політику грає важливу роль, озброюючи знанням політичних, соціально-економічних процесів, явищ і подій. Гуманістична місія соціального прогнозування і полягає в тому, щоб відкрити простір для майбутнього людства. І від наукового передбачення і свідомої діяльності народних мас в багато чому залежить, як уникнути зигзагів, відхилень в розвитку. Коли ж свідомий розвиток суспільства запанує над стихійними соціальними процесами, а сама людина перестане протиставляти себе природі й вступить з нею в гармонійні відносини, тоді на Землі запанують розумні відносини між людьми, між особистістю і суспільством, між суспільством і навколишнім середовищем, тоді запанує рівність, висока моральність, гуманізм і соціальна справедливість.