загрузка...
 
1. Участь України в Організації Об'єднаних Націй
Повернутись до змісту
Організація Об'єднаних Націй (ООН) - найуніверсальніша міжнародна організація, яка об'єднує майже всі країни сучасного світу. На 2002 рік членами ООН стало 190 країн. Ідея створення міжнародної організації для підтримання миру і безпеки у всьому світі виникла під час Другої світової війни.
Основними віхами на шляху створення ООН стали Декларація Організації Об'єднаних Націй, яку 1 січня 1942 р. підписали 26 країн антигітлерівської коаліції, Московська конференція міністрів закордонних справ США, СРСР, Великобританії (жовтень 1943 p.), Думбартон-Окська (1944 p.), Ялтинська (1945 р.) і Сан-Франциська (1945 р.) конференції. На останній 26 червня 1945 р. було підписано Статут Організації Об'єднаних Націй. Він набув чинності 24 жовтня 1945 р. Цей день щорічно відзначається як день Організації Об'єднаних Націй.
У Декларації від 1 січня 1942 р. 26 країн антигітлерівської коаліції зазначили про рішучість союзників вести війну проти агресорів до переможного кінця для захисту "життя, свободи, незалежності, релігійної свободи і для забезпечення збереження людських прав та справедливості у всіх країнах".
На Московській конференції міністрів закордонних справ у жовтні 1943 р. прийнято Декларацію трьох держав з питань загальної безпеки, де йшлося про рішучість вести війну проти агресорів до їх повної капітуляції, а також наголошувалось на необхідності "утворення загальної міжнародної організації для суверенної рівності всіх миролюбних країн, членами якої можуть бути всі держави - великі та малі".
Конференція у Думбартон-Оксі, що відбулася в серпні - вересні 1944 р. за участю представників США, СРСР, Великобританії, а в жовтні того ж року - з участю представників США, Великобританії і Китаю, опрацювала угоди, що містили основу Статуту. Найбільша суперечність між союзниками виникла з питань формування і діяльності Ради безпеки, зокрема членства, голосування і процедури. При їх складанні було запозичено багато положень із Статуту Ліги націй.
На Ялтинській конференції глав урядів СРСР, США і Великобританії, за наполяганням радянської делегації, керівники західних держав дали згоду ввести УРСР і БРСР до складу майбутньої міжнародної організації за умови розгляду цього питання на установчій конференції в Сан-Франциско. Учасники установчої конференції ЗО квітня 1945 р. прийняли рішення про введення УРСР до ООН, зваживши на те, що одна з найбільших республік СРСР зазнала великих матеріальних і людських втрат від загарбників, а солдати-українці, які становили 20% радянської армії, зробили все для розгрому агресорів.
Просування України в ООН не означало наміру Сталіна переглянути колоніальний статус республіки в складі СРСР: її і надалі розглядали як економіко-географічний регіон унітарної по суті держави. Йшлося лише про збільшення представництва СРСР в ООН, а Україні, як і Білорусі, відводилася роль додаткової одиниці, здатної голосувати і формально ініціювати обговорення питань, продиктованих Москвою.
Україна хоч і не стала повноцінним суб'єктом міжнародного права, однак, згідно зі Статутом ООН, її формально визнавали як повноправного члена Організації. Впродовж тривалого часу, аж до проголошення незалежності в 1991 p., трибуна ООН була для УРСР важливим засобом поширення інформації про український народ, його культуру.
Як одна зі засновниць ООН Україна зробила свій внесок у розробку Статуту, окремих документів, що мали практичне значення у розв'язанні міжнародних питань.
Заснована на принципах суверенної рівності всіх держав-чле-нів, ООН визначила основні завдання: підтримувати мир і безпеку між народами, вживати колективних заходів, спрямованих на відвернення й усунення загрози миру, ліквідації актів агресії, сприяти міжнародній співпраці у вирішенні економічних, соціальних і культурних проблем, розвивати повагу до прав людини і основних свобод для всіх народів незалежно від раси, статі, релігії і мови.
З проголошенням незалежності 24 серпня 1991 р. розпочинається якісно новий етап діяльності України на міжнародній арені: вона стала здійснювати самостійну зовнішню політику, перетворилась на активного учасника важливих подій світового рівня.
Вже з перших днів незалежності, коли розглядалося питання про політичне і дипломатичне визнання України державами світу, велику роль в утвердженні її на міжнародній арені виконувала ООН. Проголошення незалежності України збіглося з перебуванням у Києві Голови 45-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН Г. де Марко; 24 серпня 1991 р. його прийняв Голова Верховної Ради України Л. Кравчук. Г. де Марко привітав голову українського парламенту з прийняттям історичного документа - Акта про незалежність України, висловив задоволення з приводу того, що його перебування збіглося з важливою історичною подією. У відповідь Л. Кравчук, подякувавши за поздоровлення, наголосив: український народ з особливим задоволенням сприймає той факт, що першим іноземним діячем, який вітає незалежну Україну, є Голова Генеральної Асамблеї ООН. Наступним кроком, закладеним у фундамент співпраці, визнання і взаємодовіри між Україною та ООН, став виступ Голови Верховної Ради Л. Кравчука на 46-й сесії Генеральної Асамблеї ООН 1 жовтня 1991 р. Для багатьох країн світу, зазначив він, особливу тривогу викликав той факт, що після розпаду СРСР Україна стала володарем ядерної зброї, яка є на її території лише тимчасово. Україна має намір дотримуватись політики нейтралітету і виступає за нерозповсю-дження ядерної зброї в світі. Україна не просто поміняла табличку зі своєю назвою у залі засідань ООН, а докорінно змінила ставлення до низки міжнародних проблем. Таку позицію України схвалила і підтримала більшість членів ООН.
Основні принципи зовнішньої політики України були оголошені у зверненні Верховної Ради "До парламентів і народів світу" від 5 грудня 1991 p.: "Україна, одна з держав - засновниць Організації Об'єднаних Націй, відповідно до цілей і принципів Статуту ООН повністю спрямовуватиме свою зовнішню політику на зміцнення миру і безпеки у світі, на активізацію міжнародного співробітництва...".
Зазначалося, що Україна має намір приєднатися до Договору 1968 р. про нерозповсюдження ядерної зброї і як ядерна держава виступає за загальне ядерне роззброєння, дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не здобувати ядерної зброї. Взамін за ліквідацію ядерної зброї Україна вимагала гарантій безпеки від усіх постійних членів Ради безпеки ООН. Як одна із засновниць ООН Україна дала зрозуміти світові, що вона зацікавлена у подальшому зміцненні миру і безпеки. У схваленому Верховною Радою 2 липня 1993 р. документі "Основні напрями зовнішньої політики України" при визначенні її завдань наголошувалося: створення універсальних систем безпеки Україна вважає основним складником власної національної безпеки.
Як до найвищого міжнародного гаранта миру і безпеки уряд України звернувся до ООН після того, коли в липні 1993 р. Державна Дума Російської Федерації прийняла постанову "Про статус міста Севастополя". На прохання Міністерства закордонних справ України було терміново скликано засідання Ради безпеки, де рішуче засуджено політичні, позбавлені елементарної логіки і міжнародної етики, дії російської Думи. Представник Росії в Раді безпеки запевнив, що постанова Думи про так званий російський федеральний статус м. Севастополя не відповідає курсу Президента Росії та уряду, ствердив повагу до суверенітету і територіальної цілісності України. Рада безпеки ухвалила документ, в якому рішення Думи Російської Федерації оцінювалось як безпрецедентний, не сумісний з цілями і принципами ООН, випад проти сусідньої держави. В усьому світі рішення Ради безпеки було сприйняте як результат, спрямований на осудження амбіційних проявів проімперіалістичних політиків.
Підвищенню міжнародного авторитету України слугували заяви уряду, її представників в ООН про те, що держава підтримує ідею створення без'ядерної зони в басейні Чорного моря. Реалізація цієї ідеї знайшла вияв у підписаній 3 серпня 1992 р. Ялтинській угоді між Україною і Російською Федерацією.
Україна активніше почала використовувати участь в ООН для роз'яснення і розв'язання гострих економічних і соціальних питань. З ініціативи і за участю представників України на сесії Економічної та Соціальної ради в 1991 р. делегації шести країн внесли проект резолюції про спільне подолання наслідків Чорнобильської аварії, а за певний період, у листопаді 1992 р., ще один проект - "Зміцнення міжнародного співробітництва і координації зусиль у справі вивчення, пом'якшення та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи".
Щоб прискорити перехід до ринкової економіки і проведення ґрунтовних економічних та соціальних реформ, посилення інтеграційних процесів у системі світових господарських зв'язків, уряд України прийняв рішення розширити співпрацю зі спеціальними установами ООН. За нетривалий період Україна стала членом Міжнародного валютного фонду (1992 p.), Міжнародного банку реконструкції та розвитку (1992 p.), Міжнародної фінансової корпорації (1993 p.), Багатостороннього агентства з питань гарантій інвестицій (1993 p.), Міжнародної морської організації (1994 р.)
тощо.
Найтісніші зв'язки Україна налагодила з Міжнародним банком реконструкції та розвитку, який є філією світового банку (World bank). Україна і світовий банк співпрацюють над розробкою і впровадженням майже ЗО проектів.
Світовий банк фінансує такі основні види діяльності, як: мік-роекономічне управління й інституційний розвиток, реформи фінансового сектора, розвиток енергетики, сільського господарства, соціальної сфери, охорони довкілля, інфраструктури. З ма-кроекономічного управління найбільше коштів виділено на реформу структури державного управління (200 млн доларів), управління державними ресурсами (200 млн доларів). Проектується витратити 300 млн доларів на розвиток приватного сектора, зміцнення конкурентної здатності українських підприємств. На стадії впровадження проект надання допомоги сільському господарству в 120 млн доларів, на стадії підготовки програма удосконалення управління і забезпечення зайнятості населення на суму 200 млн доларів.
З певними труднощами розвиваються відносини України з МВФ. Систематичну фінансову допомогу Україні МВФ здійснював з 1994 до 1997 р. У 1998 р. було припинено фінансування зовнішніх платежів України на 5 років, що негативно позначилося на фінансовій стабільності країни. Український парламент розглядав питання про припинення співпраці з МВФ. Проте денонсація угоди про вступ до МВФ не відбулася. Після тривалих переговорів МВФ відновив для України програму розширеного кредитування на 2,26 млрд доларів. Рішення МВФ стало своє рід ним заохоченням для світового банку та світових кредиторів для додаткових інвестицій.
Перехід від адміністративної господарської системи до ринкової економіки, що в Україні, як і в більшості нових незалежних держав, супроводжується кризою, став предметом уваги Європейської економічної комісії ООН. У щорічних економічних аналізах ООН зазначається великий економічний потенціал України, подаються рекомендації стосовно поліпшення господарської діяльності, констатуються конкретні причини відставання. Серед них - наявність застарілого промислового устаткування, недостатній державний контроль за витратами, повільний хід приватизації та ін.
У реалізації нової економічної політики уряд України надіється і на підтримку ООН, яка, беручи до уваги міжнародний досвід, розробляє програми ефективного використання природних, людських і фінансових ресурсів країн, а також міжнародної науково-технічної співпраці.
Нового імпульсу набула участь України в ЮНЕСКО після створення в листопаді 1995 р. Національної комісії України у справах ЮНЕСКО. Українські наукові й освітні установи виконують оригінальні проекти в межах програм ООН, беруть участь у спільних дослідженнях. З 1991 р. започатковано позабюджетну програму "ЮНЕСКО - Чорнобиль", проект якої спрямований на ліквідацію наслідків аварії.
Визнанням авторитету і внеску України у програмну діяльність ООН стало обрання її 1995 р. до Виконавчої ради ЮНЕСКО і до Міжнародного комітету з питань повернення культурних цінностей. Через ООН здійснюється популяризація української культури, історії, духовного життя народу. Лише в останні роки з допомогою ООН видано англомовну монографію про творчість Т. Шевченка, іспаномовну антологію української поезії, відеокасети із записами українських народних пісень і музики. ЮНЕСКО брала участь у святкуванні 400-річчя від дня народження Б. Хмельницького та П. Могили. Україна звернулася до ООН за допомогою у розв'язанні такої складної проблеми, як облаштування депортованих кримських татар. У квітні 1996 р. у Женеві відбулась конференція під егідою ООН, яка виділила 2 млн доларів для фінансування окремих проектів облаштування кримських татар.
Зараз в Україні діє мережа наукових і культурно-освітніх осередків ЮНЕСКО, що забезпечують участь у програмній діяльності й ефективне використання потенціалу цієї організації. У вузах і наукових закладах України функціонують 11 кафедр ЮНЕСКО, налічується 35 асоційованих шкіл і майже 30 клубів цієї організації. Участь України в ЮНЕСКО сприяє розв'язанню такої складної проблеми, як зміцнення національного інтелектуального потенціалу та його інтеграції в світовий науково-технічний прогрес.
Визнанням авторитету України на міжнародній арені під егідою ООН було рішення східноєвропейських держав висунути кандидатуру міністра закордонних справ України Геннадія Удовенка на посаду Голови Генеральної Асамблеї 1997 р. Визначною подією у житті міжнародного співтовариства стала 52-а сесія Генеральної Асамблеї ООН, оскільки саме під час її роботи було схвалено кардинальні рішення про глибоку перебудову її структур.
Діяльність Голови Генеральної Асамблеї зосереджувалась на формуванні спільних підходів серед держав - членів ООН у розв'язанні пріоритетних питань. Проводився активний діалог з представниками найвпливовіших об'єднань, таких як ЄС, Рух неприєднання та ін.
Посада Голови Генеральної Асамблеї надала додаткової можливості для активізації двосторонніх контактів України на різних рівнях. За існуючою традицією, Голова Генеральної Асамблеї повинен зустрічатися з усіма учасниками загальних дебатів, у яких мали виступати 18 глав держав, 14 прем'єр-міністрів, 111 міністрів закордонних справ.
Члени української делегації брали активну участь у переговорному процесі. В контексті загального реформування ООН підвищену увагу на 52-й сесії Генеральної Асамблеї викликало обговорення питання про справедливе представництво у Раді Безпеки та розширення членського складу. В обговоренні взяла участь рекордна кількість делегацій - 71. Це питання можна вважати одним з ключових у всьому комплексі перебудови ООН.
Зважений підхід до розв'язання нагальних питань порядку денного сесії Генеральної Асамблеї, досягнення необхідних компромісів ще раз підтвердили послідовність зовнішньої політики України, сприяли зростанню її авторитету як надійного члена ООН у вирішенні важливих міжнародних конфліктів.
У 1999 р. Україна обрана непостійним членом Ради Безпеки ООН на 2000 - 2001 pp. Країни (158), які віддали голос за обрання України непостійним членом Ради Безпеки ООН, підтвердили авторитет нашої держави на світовій арені.
За період діяльності представника України в Раді Безпеки у 2000 - 2001 pp. було успішно реалізовано низку міжнародних ініціатив нашої держави, зміцнено її статус у розв'язанні глобальних і регіональних проблем, істотно розширено коло двосторонніх контактів із багатьма країнами світу.
За період членства у Раді Безпеки суттєво розширилася участь України в миротворчих операціях ООН у Боснії та Герцеговині, Македонії, Грузії, Конго, Ефіопії, Лівані, Східному Тиморі, Сьєр-ра Леоне, Анголі, Бурунді. Під час головування України в Раді Безпеки, яке здійснюється почергово всіма постійними і непостійними членами, до пріоритетних напрямів діяльності української делегації належить комплекс питань із балканської проблеми: термінове засідання, присвячене розгляду кризової ситуації у Македонії та Косово, а також з близькосхідного врегулювання.
Після проведення терористичних актів 11 вересня 2002 р. у США Рада Безпеки активізувала діяльність в організації безпеки і перетворилася в Координаційний центр боротьби проти тероризму. Вже 12 вересня Рада Безпеки прийняла резолюцію, де рішуче засуджувалися терористичні напади, містився заклик до всіх держав вжити негайних заходів для покарання організаторів, виконавців і спонсорів терористів. При Раді Безпеки було засновано Антитерористичний комітет, на засідання якого подано доповіді про національні антитерористичні заходи 130 країн, зокрема й України.
Антитерористична діяльність Ради Безпеки була тісно пов'язана з розглядом ситуації в Афганістані. Впродовж вересня-груд-ня 2001 р. афганська проблема стала основною в роботі Ради Безпеки, зокрема планувалося застосування примусових заходів проти руху Талібан.
Поворотним моментом у започаткуванні політичного процесу в Афганістані було ухвалення резолюції Ради Безпеки, в якій затверджувалися підходи до політичного врегулювання в Афганістані, їх виконання розпочалося 3 грудня 2001 р. Проведенння під міжнародним контролем демократичних виборів у Афганістані весною 2002 p., створення виборних законодавчих і виконавчих органів влади були результатом попередньої роботи Ради Безпеки. Процес демократизації Афганістану відбувався паралельно з ліквідацією основних баз терористів.
Коли визначалися основні напрями діяльності ООН на XXI ст., Україна, яка є членом майже 20 спеціалізованих установ цієї організації, а також 60 її постійних і тимчасових комітетів, стала одним із найважливіших чинників у міжнародній політиці. Україна вже зробила внесок у миротворчу діяльність на Балканах, Близькому Сході, в Африці, а її спеціальні підрозділи діють у складі військ ООН. Україна докладає всіх зусиль, щоб у XXI ст. ООН стала оновленою і перетворилася в надійніший інструмент співпраці, гарант миру і безпеки. Вона активний прихильник реформування ООН, виступає за необхідність посилення швидкого реагування для попередження конфліктів. Українська делегація запропонувала вжити заходів для демократизації роботи Ради Безпеки. Україна виступає за обмеження права вето постійних членів Ради Безпеки при прийнятті надважли-вих рішень. Започаткування Україною нової програми для ООН "Світ XXI століття без ядерної зброї" передбачає встановлення особливого статусу з міжнародними гарантіями безпеки для країн, що відмовилися від ядерної зброї. Друга важлива пропозиція України - створити в межах ООН новий орган - Раду Економічної Безпеки, яка б зосередила діяльність у встановленні сприятливого режиму інтеграції в міжнародну спільноту постсоціаліс-тичних країн. Україна докладає всіх зусиль, щоб у XXI ст. найуніверсальніша міжнародна організація ефективно розв'язувала сучасні проблеми задля миру і співробітництва всього людства.


загрузка...