...Що ж робити? ...Мені здається, що відповідь криється не стільки у ставленні людини до середовища свого природного проживання (це наслідок), скільки у сфері духовного, морального її світу. Тут насамперед важливо, яким богам молишся, — ось це все й визначає. (С. Г. Островой, російський поет).
Крім головних причин деградації довкілля демографічний вибух, виснаження природних ресурсів і дедалі активніше забруднення повітря, води й ґрунтів — є й інші серйозні причини поглиблення екологічної кризи:
– занепад духовності;
– надзвичайно низька екологічна культура цілих народів і націй;
– низький рівень екологічної освіти більшості керівних працівників та урядових чиновників практично в усіх країнах світу;
– загальне зниження морального рівня людей за останні десятиліття.
Дослідження сучасних соціологів і психологів переконливо свідчать про те, що одна з причин розвитку глобальної екологічної кризи — це криза людського духу. До її проявів належать:
– сплеск антисуспільних настроїв, егоїзму, нігілізму, локальних і регіональних збурень у суспільстві;
– планетарна епідемія аморальності, злочинності, наркоманії, проституції, тотальної легковажності, бездумності й жадоби швидкої наживи;
– деградація особистості в різних її проявах;
– зниження культурного й духовного рівня;
– зростання корупції, проявів некомпетентності й непрофесіоналізму у вирішенні національних і міжнаціональних питань.
За цих обставин, як гриби після дощу, з'являються (й, на жаль, знаходять численних прихильників і наслідувачів) усілякого ґатунку «пророки», ясновидці, екстрасенси, сатаністи типу керівників сумнозвісного Білого Братства, японської секти Аум синрікьо та ін.
Про страшний занепад моралі, людського духу попереджали видатні релігійні діячі сучасності — Папа Римський Іоан Павло II, Далай-лама, священик Олександр Мень та інші, справедливо вважаючи однією з причин кризи людського духу — занурення в матеріальне, поклоніння не Богові, а Мамоні, відрив від Матері-Природи, нехтування її правилами й законами.
Стає дедалі зрозумілішим, що ступінь розвитку цивілізації визначається не кількістю кіловат, які виробляються енергетичними об'єктами, а низкою моральних і духовних критеріїв, мудрістю людей, особливо тих із них, котрі рухають уперед цю цивілізацію. Подальший прогрес людського суспільства неможливий без розвитку культури й етики, підвищення духовності й моралі. Тому найкращі представники науки й культури всіх країн світу сьогодні закликають звернутися до тих життєвих цінностей, які людство виробило протягом тисячоліть, цінностей, закріплених у біблійних заповідях і настановах усіх релігій. Людство мусить переглянути свої життєві позиції й принципи, знову відчути себе невід'ємною частиною Природи й зрозуміти, що духовне здоров'я людини невіддільне від здоров'я Природи. Інакше, як застерігав німецький письменник З. Ленц, може трапитися так, що на надгробному пам'ятнику нашій цивілізації буде написано: «Кожен хотів кращого — для себе». Наше покоління повинне залишити по собі, для своїх онуків і правнуків, не мертві пустелі й отруєні поля, моря, річки й підземні води, а квітучу Землю, континенти й океани, що вирують життям.
Аби виконати цю місію, молоді належить оволодіти Законами Природи, які, власне, і є законами нашого виживання. І передусім слід усвідомити істину, котру сформулював 400 років тому великий англійський філософ Ф. Бекон: «Ми не можемо управляти, природою інакше, ніж підкоряючись їй».
Необхідні подальші величезні зусилля, аби дії людини стали мудрими, неупередженими й завбачливими. Якщо ж у її поведінці, як і досі, переважатимуть роз'єднаність, антагонізм, пожадливість, то зруйнуються найтонші механізми, котрі підтримують рівновагу сил природи, що оточує нас. І тоді навряд чи в людини залишаться шанси вижити. (Б. Уорд, англійський економіст, політолог).
Уявлення про те, що ресурси природи невичерпні, що все в ній призначене тільки для людини, яка має право панувати над царством живого й неживого, сформувалося в глибокій давнині. Ідея домінування над природою тисячоліттями вкорінювалася в свідомості людей, тому змінити хід їхнього мислення сьогодні — завдання надзвичайно складне. Та якщо людство хоче вижити, його неодмінно треба вирішити в найближчі десятиліття.
Адже ж у давнину на Землі були регіони, де не існувало ворожого ставлення людини до природи, навпаки, все робилося для того, щоб гармонізувати стосунки з нею.
Мешканці Півночі — чукчі-оленярі й нині дбайливо ставляться до природи. Основним кормом для їхнього годувальника — північного оленя — є лишайник ягель. Випасені, витоптані копитами оленів ягельники відновлюються дуже повільно — приблизно через 10 років. Знаючи про це, оленярі кочують тундрою зі своїми стадами, суворо дотримуючись певних маршрутів, і повертаються на використані пасовиська лише тоді, коли вони відновлюються. Кормові ресурси тундри слугували багатьом поколінням оленярів і не втрачали своєї цінності.
Зовсім інакше поводяться сучасні «підкорювачі природи», які прийшли в північні краї, — геологи, нафтовики, військові. їх не хвилює, що буде з цими землями завтра. Важкі трактори та всюдиходи безжалісно шматують тундру, розтоптують ягельники, залишаючи в них глибокі колії. З часом ці колії розширюються, бо в місцях знищеного рослинного покриву починає танути вічна мерзлота, утворюються термокарстові болота, а отже, руйнуються тундрові екосистеми.
Мисливські племена чукчів, ескімосів, північноамериканських індіанців та інші ніколи не забивали дичини більше, ніж це було необхідно для їхнього прогодування. Ніколи рука мисливця не могла піднятися на самку звіра з дитинчам. Етнографи описали дивовижно зворушливі обряди, що виконувалися над тушею вбитого ведмедя чи лося: люди просили вибачення в духа звіра за вбивство й пояснювали йому, чому вони змушені були так учинити.
Та ось у північноамериканських преріях (у канадських і російських тундрі й тайзі) з'явилися «цивілізовані» колонізатори.
У 1806 р. в преріях від Канади до Південної Дакоти паслося 30 млн. бізонів, і коли ці численні стада рухалися прерією, вона здалеку здавалася чорною. Чужинці розпочали масову безглузду бійню. В бізонів стріляли заради шкури, заради язика (делікатес!), а часто — просто заради спортивного інтересу. З'явилися «чемпіони» зі знищення цих мирних тварин, на кшталт якогось Буффало Білла, котрий застрелив кілька десятків тисяч бізонів. За короткий час Велика Прерія перетворилася на кладовище бізонових скелетів, і вже в 1889 р. від 30-мільйонної популяції залишилося лише близько 1 тис. особин (рис. 1. 2. – Скорочення популяції бізонів на території Північної Америки з 1500 до 1906 р. ). З'явився новий бізнес — збирання кісток і переробка їх на добриво. Сьогодні бізони мешкають в окремих ізольованих резерваціях і заповідниках індіанців. Зусиллями біологів і товариств охорони тварин їхню чисельність удалося довести до 100 тис. (вважається, що вид урятовано від остаточної загибелі).
Нині наука екологія має набути статусу нової релігії. Лише такий глибокий переворот у свідомості людей допоможе вберегти цивілізацію від деградації й загибелі! Сьогодні людина не вписується у знівечене власними руками довкілля. Протягом усього періоду формування людини як біологічного виду її організм і психіка перебували під потужним впливом космічних сил. Коли ж вогні Всесвіту, шерех прибережних хвиль, шелестіння листя й пахощі квітучих трав уже не сприймаються як невід'ємна частина буття людини, почали стиратися головні риси людської індивідуальності... Більшості людей, які ще не остаточно скам'яніли серед бетону, скла й асфальту, тісноти й грюкоту міст, притаманний потяг до морських берегів, до річки й лісу — до Матері-Природи. Лише зрозумівши природу, людина зрозуміє саму себе. Екологічна етика, що бере до уваги все наше довкілля, стала необхідністю.
Відомий російський учений-еколог, академік М. М. Мойсеєв наголошує, що сучасні стереотипи поведінки й мислення людей неодмінно призведуть до катастрофи. Один із таких стереотипів сформульований у відомому гаслі: «Ми не можемо чекати милостей від природи, взяти їх у неї — наше завдання!» І брали, брали силоміць, не замислюючись про наслідки, будували «світле майбутнє», а тих, хто був незгодний із такими методами будівництва, «перевиховували» або знищували.
Глибокі роздуми великих філософів-космістів М. Ф. Федорова, В. І. Вернадського, П. О. Флоренського про важливість гармонійного розвитку неподільної системи Космос—Земля—Людина підтверджуються в наші дні.
Людина тисячі років боролася за своє існування, виживала в епідеміях, голодоморах, у п'ятнадцяти тисячах воєн, які сама ж і розв'язувала, виживала й вірила в краще майбутнє. Заради цього вона розвивала науку, культуру, медицину, формувала нові соціальні системи. І ось через свої хибні моральні принципи, духовне зубожіння, деградацію екологічної свідомості й совісті люди знову опинилися на порозі нового, можливо, найжахливішого етапу напруженої боротьби за своє виживання.
Сучасна людина фактично обожнила саму себе. Та вона — фальшиве божество. Створене нею на Землі — не рай, а кошмар, до якого вона сама адаптується дедалі меншою мірою й який уже не може задовольнити її соціальних, психологічних, духовних і естетичних запитів. (Е. Голдсміт, американський публіцист).
Знову історія нагадала про нерозривні зв'язки між мораллю й соціальним розвитком, про те, що неможливо навіть найкращі соціальні ідеї втілити в життя за допомогою насильства, не звертаючись до розуму, совісті й мудрих порад Природи, що духовна роз'єднаність, аморальність навіть за найвищих досягнень науки й техніки все одно призведуть до кризи, що сьогоднішній комфорт створюється за рахунок майбутнього планети. Нині суть понять «екологічна мораль» та «екологічна етика» змінилася: аби передбачити наслідки нашої поведінки для довкілля, недостатньо лише інтуїції — потрібна висока компетентність.
Одна з найнебезпечніших помилок людини — віддання переваги одномоментній вигоді на шкоду довкіллю. Тому до найважливіших завдань сучасності належить необхідність зміни пріоритетів серед загальнолюдських цінностей. Майбутні покоління не мають права на аморальні рішення та дії стосовно природи. Доцільно запам'ятати девіз усесвітньо відомої екологічної організації «Грінпіс: «Ми не отримали Землю в спадок від батьків, ми взяли її в борг у наших дітей!»