загрузка...
 
МЕТОДИ ВВЕДЕННЯ ЛІКАРСЬКИХ ПРЕПАРАТІВ
Повернутись до змісту

МЕТОДИ ВВЕДЕННЯ ЛІКАРСЬКИХ ПРЕПАРАТІВ

Самим простим і доступним методом введення лікарських препаратів котам є дача per см.яким користуються не тільки лікарі, але і власники. Але необхідно пам’ятати, що ці тварини можуть чинити опір і в багатьох випадках агресивні, даже коли вони хворі.

Ліки, які не мають гіркого смаку, неприємного запаху можна задавати безпосередньо з їжею або ласощами (м'ясом), але слід пам’ятати, що деякі лікарські препарати несумісні з компонентами їжі. В інших випадках, перед дачею таблеток, капсул тощо, кота необхідно надійно зафіксувати «хваткою старшого» або запелената його, потім, утримуючи однією рукою верхню щелепу, запрокинувши голову вверх, нажати двома пальцями на вуха (при цьому кіт відкриє рот) і покласти таблетку на корінь язика. Після цього необхідно закрити рот тварині і протягом 2-3 хв. погладжувати її по шиї, в напрямку стравоходу, до ковтального руху. Для полегшення проходження таблетки по стравоходу її можна змазати маслом чи олією. Розчини можна, за допомогою спринцівки або шприца без голки, влити за щоку і потім стимулювати акт ковтання.

На ринку ветеринарних препаратів є лікарські засоби (піллкан, поліверкан, діаркан, екзекан) фірми “CEVA Sant? Animale”, які реалізовуються у вигляді цукрових кубиків, приємних на смак і з задоволенням поїдаються тваринами.

Ін'єкції - один із найпоширеніших способів введення рідких лікарських препаратів в організм тварини. їх застосовують у випадках, коли препарати не можна завдати через рот, через неприємний смак або якщо необхідно одержати швидкий лікувальний ефект.

Залежно від шляхів уведення рідини у котів ін’єкції проводять: підшкірні, внутріїиньом'язові, внутрішньовенні, інтраперитонеальні.

При виконанні ін’єкцій необхідно дотримуватися правил асептики й антисептики. Водні й олійні розчини повинні бути стерильними, а їх

температура відповідати температурі тіла кота. Ведення лікарських препаратів забороняється у набряклі, а також з ознаками нагноєння тканини.

Підшкірна ін ’єкиія найбільш простий і ефективний метод введення лікарських препаратів, оскільки пухка клітковина сприяє швидкому їх розсмоктуванню і потраплянню в кровоносне русло. Ії виконують у місцях , де багато пухкої клітковини й мало кровоносних судин і нервів, а шкіра - тонка і рухлива. Для цього найбільш прийнятним місцем є бокова поверхня шиї і грудної стінки.

При введенні рідини шкіру збирають у складку під яку, паралельно тулубу, уколюють голку на глибину 2-3 см, але не більше 34 її довжини. Підшкірно вводять лікарські речовини, які не визивають значного подразнення і некрозу тканин. Інколи необхідно вводити значну кількість рідини. При цьому голку, яка знаходиться під шкірою, поступово й обережно переміщують у різні напрямки. Крім цього, у таких випадках підшкірні ін’єкції виконують у кількох місцях. У одне місце можна ін’єктувати повільно до 10 мл рідини, після чого проводять легкий масаж, що сприяє її розподілу по підшкірній клітковині.

Внутрішньом'язові ін’єкиії виконують у місцях, віддалених від нервових стовбурів і кровоноснихсудин. Місцем ін’єкції є триголовий м'яз плеча, задньостегнова група м'язів, внутрішня поверхня стегна. При внутрішньом'язовому введенні лікарські препарати, у порівнянні з підшкірним швидше всмоктуються, за рахунок більшого постачання кров'ю і вони менш болючі. При цьому голку вводять перпендикулярно до шкіри, на глибину' 1-2 см. При виконанні ін’єкції необхідно переконатися у відсутності потрапляння голки в кровоносну судину, що при введенні олійних розчинів може призвести до важких наслідків. Для профілактики цього перед введенням розчину поршень дещо витягують із шприца і поява крові є свідченням травми судини, тому необхідно змінити положення голки.

Внутрішньовенні ін єкції виконують з метою вливання значної кількості рідини для отримання швидкого лікувального ефекту, що має важливе значення при порушенні серцевої діяльності, шоці, септичних явищах, при введенні подразнюючих препаратів, а також для взяття крові.

Частіше у котів веннопункцію проводять підшкірної латеральної вени грудної кінцівки (V. СерИаІіса ассезхогіа). При цьому тварину фіксують у положенні на животі. На кінцівку накладають джгут вище ліктьового суглоба або помічник пережимає область рукою (великим пальцем). Хірург фіксуючи кінцівку з каудальної сторону, натягуючи шкіру на передпліччі проводить пункцію вени тонкою голкою, фіксованої на шприці.

Пункція медіальної підшкірної вени тазової кінцівки (V. 5арЬепатес1іа1І5) виконується при фіксації кота у боковому положенні. При цьому асистент фіксує і одночасно пережимає кінцівку у середині стегні, розігнувши колінний суглоб. У такому положенні підшкірну вену добре видно по середині внутрішньої сторони гомілки (рис.). Хірург, фіксуючи кінцівку нижче тарсального суглоба проколює вену у дорсальному напрямі.


Пункція яремної вени (V. Ііщиіат) проводиться при фіксації тварини в боковому положенні. Для цього асистент тварині витягує голову і шию, а

 

хірург великим пальцем вертикально до вени шкіру, пережимаючи вену, голкою проколюючи а потім направляють її краніально по просвіту

 

 

 

Для внутрішньовенного введення використовують тільки водні розчини, оскільки суспензії та олійні розчини визивають емболію. При введенні розчинів у кровоносне русло необхідно слідкувати, щоб туди не потрапили лікарські речовини, які визивають гемоліз еритроцитів, коагуляцію білків і повітря. З обережністю необхідно вводити гостро подразнюючі розчини, які при потраплянні під шкіру визивають запалення та некроз тканин.

Недоліками внутрішньовенних ін’єкцій є трудність пункції судини у котів, особливо непокірливих, злих, а також у тварин при зневодненні, септичних явищах.

У таких випадках, а також при багаторазових вливаннях у просвіт вени вводять гнучкий поліетиленовий катетер, який надітий на голку або, при неможливості венопункції, за допомогою проведення венесекції (рис. 5).

Рис.5. Етапи венесекції

 

Для виконання венесекції, при дотриманні правил асептики й антисептики, по ходу судини розтинають шкіру на 2-3 см і тупим методом її відпрепаровують. Під останню підводять дві лігатури із кетгуту, однією з них перев’язують периферичну ділянку. Натягуючи дистально розташовану

лігатуру випрямляють вену, яку гострим кінчиком скальпеля чи ножиці розтинають поздовжньо на 1/5-1/4 її діаметру і вставляють у її просвіт катетер, заповнений фізіологічним розчином хлориду натрію на глибину 5-10 см, у залежності від мети і тривалості використання. Лігатури зав'язують, фіксуючи катетер у рані. На шкіру накладають шви.

Постійний катетер потребує догляду, а саме: щоденна обробка рани антисептиками та зміна пов’язки: після кожної ін’єкції і через 4-6 годин через заглушку в просвіт катетера вводять 4-5 мл фізрозчину і 0,5 мл гепарину («гепариновий замок»); слідкувати, щоб катетер на заповнювався кров'ю.

У котів в екстрених випадках, при проведенні операції і загрозливому при цьому стані та отриманні швидкої дії, особливо анестетиків, ін’єкцію виконують у вуздечку язика (рот максимально розкривають, витягуючи язик). Така ін’єкція прирівнюється до внутрішньовенної.

Інтраперитонеальні ін'єкції проводять у випадках труднощів внутрішньовенного введення лікарських препаратів, оскільки серозна оболонка, завдяки розгалуженої лімфатичної системи проявляє виражену і швидку всмоктувальну властивість, яка може замінити внутрішньовенну.

Пункцію черевної стінки проводять, фіксуючи тварину за тазові кінцівки головою вниз (при такому положенні органи черевної порожнини зміщуються до діафрагми) по білій лінії живота, посередині між пупком і лобковим зрощенням.

Інтраперитонєально ін’єктують лікарські препарати, які не визивають подразнення очеревини і температура яких відповідає температурі тіла тварини.



загрузка...