загрузка...
 
ПІОМЕТРА
Повернутись до змісту

ПІОМЕТРА

Піометра (Ріотеїга) - одне з найбільш поширених захворювань у кішок. Характеризується накопиченням значної кількості гнійного ексудату в порожнині матки. При цьому спостерігаються незворотні зміни в її стінці.

Етіологія. Розвивається ця патологія, головним чином, в результаті гормональних розладів в період метеструса (після тічки), коли жовте тіло активно секретує прогестерон, під впливом якого збільшується секреція маткових залоз, пригнічуються маткові скорочення і відбувається закриття шийки матки.

Станестрогенізації організму визначає патологічну гіперплазію ендометрія і його залоз, що призводить до зміни стінок судин, в результаті чого знижується місцева протимікробна активність ендометрію, підсилюється міграція з судин усередину матки поліморфноядерних лейкоцитів. Відбувається різкий перехід ендометрія від фази проліферації до фази секреції: шийка матки закривається, секрет слизовою характеру, що утворився, накопичується в порожпині матки.

Індукує розвиток піометри порушення гормональної рівноваги (спричиненого кістами яєчників). Найчастіше це захворювання проявляється у кішок старше 5-6 років, що не мали кошенят, однак в останній час захворювання молодіє: все частіше піометру реєструють у молодих тварин, починаючи з 6-8 місячного віку, тобто після першої тічки. Розвитку піометри значно сприяє застосування таких препаратів як «Контрасекс», «Секс бар’єр», «Ковінан», «Депопромон» та їх аналоги.

Патогенез. Ексудат, що накопичується в порожнині матки є гарним живильним середовищем для розмноження різноманітної мікрофлори, тому він може бути стерильним або гнійним.Отже, після контамінації відкритих родових шляхів (еструс, метеструс), проникаючою ретроградно із сечовивідної системи бактеріальної мікрофлори ексудат в матці перетворюється на гнійний, та ускладнює дію першопричини. У зв'язку із цим інфікування порожнини матки розглядають як вторинну причину. Найчастіше із умісту матки при піометрі виділяють штами Е. соїі, також зустрічаються представники родів Staphylococcus, Streptococcus, Pseudomonas і Proteus та інші, патогенні та умовно патогенні мікроорганізми, рідко одноосібно, частіше в різних асоціаціях. Запальна реакція, продукти розпаду тканин і нейтрофільньїх лейкоцитів підсилюють подразнення ендометрія, мікроорганізми і їх токсини викликають в ендометрії посилену секрецію й ексудацію. Це веде до гнійного розпаду і накопичення ексудату в порожнині матки, яка вподібнюється до термостату, що вирощує культуру бактерій - розвивається піометра (закрита форма).У порожнині матки кішки може накопичуватися від 50-300 мл до 3,5-4 літрів гнійного вмісту. Нагромадження гнійних мас у порожнині матки може бути настільки велике, що стінки органа не витримують внутрішнього тиску і розриваються і виникає дифузний перитоніт. Розрив стінки матки може відбутися й внаслідок гнійного розплавлювання тканин, або при необережної пальпації рогів матки лікарем.

З настанням регресії жовтого тіла розкривається канал шийки матки і гнійний вміст виливається з матки назовні (так звана інволюційна або відкрита форма піометри).

Клінічні ознаки. Піометру класифікують за течією на гостру, підгостру та хронічну. Також розрізняють закриту й відкриту форми (по стані шийки матки). Закрита форма переходить у відкриту з настанням регресії жовтого тіла або виснаження організму. Піометра у відкритій формі у кішок спостерігається частіше ніж закрита.

При гострому й підгострому перебігу клінічна картина захворювання проявляється після останньої тічки приблизно через 2-6 тижнів, а іноді на 3- 10 добу. Загальний стан погіршується, кішка п’є багато води, характерні поліурія та полідіпсія. Температура тіла в нормі, рідко підвищена, з’являється блювота, діарея, апетит пропадає, збільшується об’єм живота (деякі власники тварин вважають, що кішка вагітна) (вставка 65). З статевої щілини, особливо при лежанні, виділяється ексудат густої або рідкої консистенції - відкрита форма піометри. На перших етапах власник тварини може цього не побачити, але на часте (у порівняні до хвороби) вилизування в області хвоста може звернути увагу. Якщо канал шийки матки закритий, виділення ексудату не спостерігається (закрита форма), при цьому відмічається скутість рухів, збільшення живота. При аналізі крові виявляють лейкоцитоз, зменшення гемоглобіну та еритроцитів, підвищення ШОЕ, збільшення вмісту сечовини та креатинину. Результати аналізів при пірометрі можуть бути різні й мають цінність тільки для боротьби з ускладненнями.

При хронічному перебізі хвороби — основною ознакою хвороби є безплідність. У тварини тривалий час відсутні полові цикли, анемічність слизових оболонок. Прояву патоморфологічних змін в організмі передує


більш-менш тривалі періоди компенсації, здійснювані пристосувальними механізмами як специфічною функцією ендокринної системи, так і неспецифічними реакціями. При піометрі цей період характеризується відсутністю клінічних симптомів захворювання. Згодом, звичайно, не раніше 15-30 діб від початку захворювання, настає виснаження компенсаторних можливостей організму й проявляються функціональні розлади. Вони виражаються в зниженні загальної температури тіла на 0,5-1,5 градуса, погіршенням апетиту, загальною слабкістю й пригніченням, частою блювотою, збільшенням живота, підвищеною спрагою, схудненням. У переважній більшості випадків у такому стані тварини надходять на прийом до лікаря.

Діагноз. Найбільш показові клінічні показники - це спрага, полідипсія, поліурія, анорексія, і виділенняз піхви (тільки при відкритій формі). При огляді кішок звертають увагу на об’єм живота (закрита форма), зовнішні статеві органи (волос забруднений частками ексудату, або зовсім відсутній в наслідок постійного вилизування). При помірному наповненні матки, легко пальпуються через черевні стінки рога матки. Вони збільшені в кілька разів, ковбасовидної форми або з ампулоподібними розширеннями. Варто також мати на увазі, що в деяких випадках може бути враженим тільки один з рогів матки або навіть ділянка рога (вставка 66, 67).

У крові виявляють нейтрофільний лейкоцитоз зі зрушенням формули вліво, гіперглобулінемію, гіперпротеінемію. У важких випадках виявляється азотемія, збільшення показників АсАТ і АлАТ, креатиніну і сечовини зменшення гемоглобіну та еритроцитів, підвищення ШОЕ.

Для постановки діагнозу використовують також ультразвукове дослідження.

Дифиренційний діагноз. Виключають вагітність, асцит, парез і параліч     сечового  міхура, звичайний  гострий і підгострий гнійний

ендометрит, пухлини піхви з локальним тендовагінітом. Необхідно виключити і бактеріально обумовлений вагініт, який також призводять до гнійних     виділень із піхви. Вказані   хвороби   диференціюють при

вагіноскопічному обстеженні.

Лікування. На початковій стадії хвороби проводять консервативне лікування, особливо якщо тварина має племінну цінність, а її власник зацікавлений в одержанні потомства від неї. Для цього призначають простагландин Ф-2 альфа внутрішньом'язево у дозі 20 мг/кг 3 рази на день, протягом 5-8 діб. Він викликає лютеоліз, скорочення міометрію, звільнення порожнини матки від гнійного ексудату і покращення загального стану. Побічні  ефекти -     занепокоєння, безцільні рухи,     слинотеча, урідження

подиху,   блювота, діарея, лихоманка й болючість області живота, часте сечовиділення і дефекація, ці ознаки можуть тривати від 60 хвилин до 2-3 годин. Таке лікування слід проводити в клініці під уважним спостереженням лікаря. На фоні простагландину призначають окситоцин. Одночасно вводять антибіотик широкого спектру дії протягом 3 тижнів, полівітамінні і тканинні


препарати, проводять дезінтоксикаційну терапію (крапельно внутрішньовенно, або підшкірно) вводять ИаСІ, р-р Рінгера, глюкозу, реосорбілакт та інші засоби, що підтримують функцію печінки, нирок та серця. Успіх медикаментозної терапії може бути різним, і згодом вагітність стає можливою приблизно в 40% тварин.

При наявності характерних клінічних ознак у тварини, хворої на піометру, як правило, таке лікування не приносить позитивних результатів, оскільки у більшості тварин у період наступної тічки виникає рецидив захворювання. Тому радикальним методом лікування кішки є оваріогістероектомія. Але треба мати на увазі, що піометра розвивається не за одну добу, а протікає на протязі декількох місяців, а іноді і років, тому у таких тварин розвивається поліоргана недостатність. Це, насамперед гостра дихальна, міокардіальна, печінкова й ниркова недостатність.

В цей період організм тварини вступає в боротьбу з хронічно діючим септичним процесом, включаючи багато захисних механізмів, мобілізує для цієї боротьби всі органи і системи. При хронічних септичних станах багато токсинів видаляється через нирки, отже цей орган страждає найчастіше. Враховуючи деякі показники біохімічного та загального аналізу крові кішок, хворих на піометру опрацьовані критерії прогнозування перебігу післяопераційного періоду (табл. 6).

Таблиця б.Критерії прогнозування перебігу післяопераційного періоду у хворих кішок на піометру

Показники

Норма

І ступінь сприятливий

II ступінь обережний

ПІ ступінь несприятливий

IV ступінь летальний

Креатинин

мкмоль/л

50-100

200-400

400-600

600-800

>800

Сечовина

іммоль/л

3,6-7,1

10-20

20-30

30-40

>45

Гемоглобін

г/л

125

125-100

100-75

75-50

<50

Еритроцити

Т/л

4-8

4-3

3-2

2-1

< 1

ШОЕ

мм/год

3-12

12-50

50-60

60-100

> 100

 

Крім цього встановлено, що частим ускладненням при піометрі є атонія кишечнику, гастрити, недостатність ниркових канальців, що спричинена зниженням, або порушенням реабсорбційної функції нирок. Тривалий перебіг призводить до септицемії й септикопіємії, які можуть ускладнитися гнійним холангітом, з формуванням абсцесів печінкита гнійного перитоніту. Тому оперативне втручання вимагає ретельної ревізії


 


черевної порожнини й проведення втручань не тільки на матці, яєчниках, а і дослідження печінки й жовчних шляхів.

За даними Дубової (2005) одним із найнебезпечніших ускладнень при піометрі є ДВЗ-синдром (дисеміноване внутрішньосудиппе згортання крові). Причиною останнього, як правило, є септичний, токсичний шок.

Тому тільки добре продумана комплексна інтенсивна терапія перед операцією, у ході операції й після неї є запорукою успіху. Прогресуюча бактеріальна інтоксикація, що переходить у септикопіємію викликає значні кислотно-лужні й водно-електролітні порушення, які, якщо їх вчасно не усунути розвивається гіповолемія, що є головною причиною загибелі кішок під час або після операції. Не слід поспішати усувати причину патології, спочатку потрібно розібратися з її наслідками. Для виживання пацієнта головне тривала передопераційна консервативна терапія, біохімічна корекція стану тварини, до сприятливих показників (І-ІІ ступінь).

Оптимальним строком підготовки до операції є 1-3 доби, але не менше доби. Усі випадки пост - або інтраопераційної смертності є там, де інтенсивна передопераційна терапія займає менше доби. А коли вищевказані показники крові відносяться до III чи IV ступеня треба медикаментозно готувати тварину до операції поки вони не прийдуть хоча би до II ступеня.

Хід проведення оперативного лікування детально описано в розділі «Оваріогістероектомія» та ілюстрована у вставках 68,69,70,71,72 .

СЕЧОКАМ'ЯНА ХВОРОБА

Серед багаточисельних захворювань котів патологія сечовивідної системи по частотіі кількості летальних наслідків займає одне із перших місць, поруч із хворобами серцево-судинної системи, онкології і травматичними ураженнями. Тому актуальними стоять задачі по удосконаленню уже існуючих діагностичних, терапевтичних і профілактичних заходів.

Частіше хворіють домашні короткошерстні і довгошерстні коти, практично всіх вікових груп, особливо в віці від 1 до 6 років. Серед породистих котів часто сечокам’яна хвороба реєструється у персидських і їх метисів, хоча зустічається також у російських голубих, сіамських, бірманських, картезіанських і котів породи мейнкун.

Механізм виникнення різних уроконкрементів багатогранний. Оксалати і фосфати, у які входять солі кальціяю утворюються при надлишковим виділенням у сечу мукопротеїдів, а також високої концентрації самого кальцію в сечі за рахунок порушення його реабсорбції. Мукопротеїни зв’язуючись з кальцієм утворюють комплекси, які підлягають агрегації, утворюючи кристали. Цьому, в першу чергу, відіграє надлишкове поступлення білкових кормів (в яловичині 16,7 % білку, в курятині - 19 %, у рибі- 18,5 %, в творогу- 16,7 %), що при порушенні в організмі пуринового обміну призводить до розвитку сечокислого уролітіазу.Захворювання проявляється частіше у котів та кішок після стерилізації. Доказано, що сечовиділення у таких тварин проходить повільно, що сприяє агрегації кристалів (уролітів).

До анатомічних особливостей у котів можна віднести специфіку будови уретрального каналу, який представляє собою вузьку довгу, тонку, з  він утворює 8-подібний ізгибперед оврелІБ, де проходить затримка сечі і створюються умови для відкладання кристалів з формуванням конкрементів. Сприяючим фактором камнеутворення може стати відносно малий діаметр сечовидільного каналу у котів внаслідок кастрації в ранньому віці.

Клінічні ознаки характеризуються неспокоєм тварини, частим вилизуванням промежини, дизурією, странгурією, полакиурією, недержанням або сечовиділенням у різноманітних місцях, гематурією, нерідко ішурією. Однако усі ці симптоми неспецифічні і не дають достатньої інформації про причину і локалізацію патологічного процесу. Тварина при сечовиділенні приймає неприродню позу (горбиться), подовгу затримується па лотку для туалету. В деяких випадках, може відмічатися нетримання сечі, коли камінь одною частиною знаходиться в сечовому міхурі, а другою в задній уретрі (вставка 73,74).

Основними симптомами уролітіазу з обструкцією уретри є: непрохідність або затруднене виділення сечі по сечовидільному каналу, страні урія, а при збільшенні сечового міхура виникає гематурія; при сильній болючості тварина збуджена, вона може кричати або мяукати. При пальпації сечового міхура у котів з гострою затримкою сечі, він визначається як шаровидне утворення розміром як м’яч для ігри у великий теніс і займає практично всю черевну порожнину. Черевна стінка болюча.

 

 

Подпись: ДіагнозУроп'пи сечового міхураі уретри можна пальпувати через черевну стінку або пряму кишку; однако, це буває трудно при потовщениій,


Через 24 години після повної обструкції урегри розвивається постренальна азотемія, а пізніше уремія, яка проявляється слабкістью, блюванням, тривалим залежуванням. Без лікування кіт може загинути на 3-6 день через виникнення гіповолемії та гіперглікемії.

Рж.ІЛ.Рентгенограма -наявність конкрементів в сечовому міхурі у котів.


 


 

за рахунок запалення стінки сечового міхура. Пальпацію сечового міхура краще проводить після   його випорожнення. У самців уретру можна дослідити від сідничної вирізки до кісточки пеніса.

Для  постановки    кінцевого діагнозу проводять комплексне дослідження, яке включає при необхідності: рентгенографію, для уточнення локалізації конкременту, УЗД-діагностику (рис 25), для вияснення стану

сечовивідних шляхів, нирок, простати, сечового міхура і локалізації     уроконкрементів,

цистоендоскопія і  обов'язкове

біохімічне дослідження сечі.

Рис. 25. Ультразвукове

дослідження сечового міхура (наявність конкрементів)

Уролітіаз є поліетіологічним обмінним захворюванням всього організму, яке характеризується порушенням обміну речовин. Тому успіх в його лікуванні в багатьох випадках залежить від правильно поставленого діагнозу та адекватності лікувальних і профілактичних заходів, що потребує певних навиків та оперативності з боку лікаря ветеринарної медицини.

Для кожного пацієнта з діагнозом уролітіаз складається індивідуальна програма терапевтичних заходів, однако, деякі вимоги носять загальний характер. По-перше, це збільшення водного навантаження на організм, при відсутності протипоказань і збільшення рухливої активності. Сюда ж відноситься і застосування діуретиків рослинного походження та проведення протизапальної терапії.

Деякі тварини потребують як консервативного, так і оперативного лікування. Хірургічне втручання позбавляє її тільки від наявності конкременту, але не від сечо-камянної хвороби. Консервативне ж лікування уролітіазу вимагає тривалого часуі ці заходи проводять як до операції, при необхідності його проведення, так і в після операційний період.

Консервативне лікування сечо-кам'янної хвороби показано при невеликих конкрементах і піску, які можуть вийти самовільно; коли камінь не порушує вихід сечі; наявності хронічно інфекції; після хірургічного видалення уроліта, з метою не допущення рецидиву.

До консервативного методу лікування відносятся:

1 .Знеболювальна і спазмолітична терапія

Протизапальна терапія (антибактеріальнаі гормональна).

Стимулююча    терапія

Дієтотерапія

Для зняття спазму гладенької мускулатури і зв'язаних з ним больових відчутів досягається шляхом виконання новокаїнових блокад, застосування
спазмолітичних, болеутоляючих засобів, теплих ванн і других теплових процедур.

Добре розслабляє сфінктер сечового міхура 2 %-ний розчин папаверину гідрохлориду, який вводять підшкірно в дозі 2 мг/ кг. Серед інших спазмолітиків застосовують но-шпу, атропіну сульфат, які проявляють більш виражену й тривалішу дію. Оскільки дані препарати не зменшують больову реакцію, то їх комбінують з 1%-ним димедролом або 2% анальгіном.

Ярославцева С.А. (1989) рекомендує застосування новокаїнової блокади нервів сім'янного канатику у котів або круглої зв'язки матки у кішок. При блокаді нервів сім'янного канатика 0,5% розчин новокаїну вводиться безпосередньо в місце переходу сім'явиносящої протоки в мошонку. При блокаді круглої зв'язки матки - в область лонного зрощення, відступивши 1 см від середньої лінії. Блокада проявляє тривалу дію і легко виконується в амбулаторних умовах.

Оскільки затримка сечі небезпечна гіповолемією та гіперглікемією тому необхідно тваринам введення рідини для зниження азотемії та відновлення кислотно-лужного балансу. З цією метою внутрішньовенно або підшкірно вводять фізіологічний розчин, декстрани, гемодез і вітаміни (А, Д, Е, В1, В6,В12). Крім цього рекомендується застосування і кардіопротекторів.

Кащур Д. (2010) відмічає, що одним із методів лікування та профілактики сечо-кам’яної хвороби у котів є високе споживання рідини, замінною питної води на спеціалізовану. Для цього автор рекомендує використовувати Дивопрайд це препарат, виготовлений на висоочищенній воді з умістом наночасток срібла та аскорбінової кислоти. Засіб сприяє розчиненню дрібних сечових конкрементів, стабілізує рН сечі, діє антимікробно, а також володіє антиоксидантними властивостями.

Боротьба з інфекцією при сечокам'яній хворобі є однією із важних, першочергових задач, оскільки в більшості випадків уролітіаз ускладнюється пієлонефритом. Для досягнення максимального ефекту від антибактеріальної терапії необхідно застосовувати антибіотик широкого спектру дії, здатний проникати в усі відділи сечовидільної системи і не визиває рецидиви. Антибактеріальну терапію бажано проводити до повної ліквідації вогнища інфекції, що досягається шляхом тривалого лікування.

Противопоказані аміноглікозіди - неоміцин, стрептоміцин, канаміцин тощо, які володіють вираженою нефро - і гепатотоксичністю. Кумуляція цих препаратів сприяє важким ускладненням.

Поруч з антибактеріальною терапією, протизапальний ефект при стриктурі і набряку уретри посилюють застосуванням гормональними препаратами.

Оперативне лікування уролітіазу заключається у відновленні прохідності сечовивідних шляхів. Воно показано в випадках:

Тривалого защемлення уроліта із затримкою сечі;

закупорки уретри уросидиментою або уроконкрементами і не можливістю катетеризації сечового міхура;

наявність одного або декількох крупних уролітів нездатних вийти

самостійно, які визивають біль і стан важкої інтоксикації; макро-або

мікрогематурію, ускладненою инфекцією;

розрив або значний набряк слизової уретри;

не ефективності консервативного лікування;

рецидивірующого перебігу хвороби

Протипоказанням    хірургічному  лікуванню уролітіазу є захворювання серцево-судинної системи, недостатність органів дихання і печінки, порушення мозкового кровообігу тощо.

Оперативне втручання при уролітіазі заключається в слідуючих манипуляціях:

Катетеризація - це введення гнучкого або металевого катетера в сечовидільний канал тварини з подальшим його просовуванням в сечовий міхур, що сприяє розширенню та очищенню уретри від уроконкрементів або уретральних пробок, забруднюючих відтік сечі (вставка 75).

Промежинна уретротомія заключається в утворенні неприроднього широкого отвору уретри, який би забезпечив вихід уролитів і уросидиментів, з подальшою профілактикою повторної оклюзії уретри конкрементами, які можуть утворюватися в майбутньому.

Техніка операції. Кота фіксують у спинному положенні. В сечостатевий канал рекомендується ввести катетер. Розріз шкіри проводять по шву мошонки, відступивши 15 мм від анального отвору. Розтинаючи підшкірну клітковину й м’яз, який відтягує статевий член назад, достають і розтинають сечовипускний канал над катетером. Ножицями збільшують розріз до 25 мм. Якщо до цього неможливо було ввести катетер, тепер, після видалення конкрементів тупою ложечкою, його просувають до сечового міхура. Потім краї стінки уретри підшивають до рани шкіри, при цьому перший стібок шва накладають у проксимальному куті рани. У подальшому стінку сечовипускного каналу рівномірно з обох боків підшивають до шкіри по всій довжині розрізу. Для профілактики закупорки сечовипускного каналу в його просвіт вводять сечовий катетер, який фіксують до шкіри (вставка 77,78,79.).

Цистотомія - це вскриття стінки сечового міхура з метою візуапізації його слизової оболонки і діагностики вмістимого сечового міхура та видалення конкрементів. Вона виконується проведенням лапаротомії в поза пупковій області медіанним або парамедіанним розрізом. Вивіши сечовий міхур в рану проводять із нього аспірацію сечі (вставка 76). При значному переповненні сечового міхура і часткового видалення сечі проводять його пункцію через черевну стінку в поза пупковій області (рис 26).

Рис. 26. Пункція сечового міхура і аспірація сечі.


 


Після максимального видалення сечі, міхур розтинають і видаляють або вимивають наявні конкременти антисептичними розчинами. При цьому необхідно провести катетеризацію сечовивідного каналу, краще через сфінктер сечового міхура (вставка 80,81)- Після проведення маніпуляції на стінку сечового міхура накладають двоповерховий шов. Перший поверх шов по Шмідену, другий - по Ламберу. Потім накладають двоповерховий шов на лапаротомну рану.

Недоліками хирургічного ввтручання с тривала анестезія тварини, інвазивність процедури, збереження основних причин уролітіазу і, як наслідки, - рецидиви. Оскільки видалення конкременту не є казуальним лікуванням, то оперативне лікування повинно бути доповнене медикаментозним і дієтичним.



загрузка...