Токсичні речовин можуть надходити до організму різним шляхами. В основному, токсичні речовини надходять до організму через шлунково-кишковий тракт, органи дихання і шкірні покриви. Шлях надходження отрути в організм багато в чому визначає характер і силу його токсичної дії. Це пояснюється тим, що всі тканини організму мають більш чи менш виражену бар’єрну функцію. В місці контакту з організмом отруйні речовини певним чином змінюються і можуть всмоктуватись у кров в різній формі.
Чутливість тварин до отруйних речовин визначається багатьма факторами: фізико-хімічними властивостями отруйної речовини, шляхом його введення до організму, видовими відмінностями у чутливості до отруйних речовин.
За походженням отруйні речовини поділяються на отрути небіологічної та біологічної природи. До отруйних речовин небіологічної природи належать: метали і неметали (ртуть, свинець, арсен, фосфор), їх сполуки та органічні сполуки (вуглеводні і їх похідні, спирти і гліколі, ефіри, альдегіди, кетони, циклічні і гетероциклічні сполуки, елементоорганічні (хлорорганічні, фосфорорганічні та ін.) сполуки та полімери.
До отруйних речовин біологічної природи належать: токсини мікроорганізмів, отруйні речовини нижчих (грибів і паразитичних грибів) та вищих рослин (алкалоїди, глікозиди тощо) та отруйні речовини тварин (риб, плазунів, земноводних, членистоногих, кишковопорожнинних).
Внаслідок дії токсичних і отруйних речовин знижується резистентність організму. Токсичні речовини блокують ретикуло-ендотеліальний бар’єр кишечнику, що призводить до проникнення кишкової мікрофлори в організм тварин і виникнення вторинних інфекцій. М’ясо таких тварин може бути причиною харчових токсикоінфекцій у людей, особливо сальмонельозів. У м’ясі отруєних тварин часто не відбуваються ті глибокі біохімічні процеси та зміни фізико-ко- лоїдної структури білка, які властиві нормальному процесу дозрівання м’яса або його ферментації.
Залежно від дози, кратності та рівня токсичності речовини отруєння тварин може перебігати в гострій чи хронічній формах.
Передзабійна діагностика. Діагностика отруєнь сільськогосподарських тварин становить великі труднощі, обумовлені специфікою утримання і експлуатації тварин, умовами годівлі і екологічною ситуацією.
Під час діагностики отруєнь слід враховувати ряд аспектів, пов’язаних з причиною їх виникнення, місцем і масовістю утримання тварин.
При цьому можна виділити випадкові або виробничі отруєння. Ці отруєння трапляються найчастіше і виникають, як правило, в результаті порушення технологічного режиму утримання тварин, заготівлі і зберігання кормів, використання хімічних препаратів у сільськогосподарському виробництві, порушенні правил зберігання, транспортування і відпускання отруйних речовин.
Крім того, виділяють групу навмисних (чи кримінальних) отруєнь, пов’язаних із застосуванням токсичних речовин з метою смерті тварини.
Для отруєння тварин є характерним:
швидкий розвиток хвороби на великій групі тварин;
зв’язок хвороби із годівлею чи напуванням тварин;
масовий характер хвороби з подібним клінічному перебігу;
припинення хвороби внаслідок зміни кормів.
Вираженість клінічних ознак отруєння залежить від кількості отруйної речовини, що надійшла до організму, і загального фізіологічного статусу організму (вгодованість, фізичні та технологічні навантаження, вік, вагітність та ін.). Отруєння можуть перебігати в блискавичній, гострій, підгострій і хронічній формі.
Блискавична форма отруєння характеризується, звичайно, ознаками ураження центральної нервової системи (судоми, порушення координації рухів, кома, колапс). Тварини при цьому гинуть протягом перших двох годин після появи перших симптомів хвороби.
Гостра форма інтоксикації проявляється легкою, середньою та важкою сту- пінню. Легка форма отруєння характеризується слабко вираженими клінічними ознаками, які повністю зникають через 2—3 дні. Середня форма супроводжується вираженими клінічними симптомами, які спостерігаються протягом 2—3 діб, потім слабнуть і повністю зникають через 5—6 діб. Важкий ступінь отруєння характеризується різко вираженими симптомами, часто специфічними для конкретних отрут (ослаблення і згасання зорових і слухових рефлексів), а також іншими симптомами, що свідчать про ураження центральної і вегетативної нервової системи. При цьому можуть спостерігатися судоми, спазматичні кольки, блювання, пронос, параліч язика, набряк легень. Смерть настає, звичайно, протягом 24—48 годин у разі появи клоніко-тонічних судом, коматозного стану, асфіксії і паралічу центральної нервової системи. За умови несмертельних отруєнь, звичайно, трапляються зниження продуктивності, пригнічення, діарея, аборти, народження нежиттєздатного молодняку.
Хронічне отруєння характеризується нечітко вираженими клінічними ознаками. Найчастіше спостерігають зниження продуктивності, виснаження, діарею, аборти та ряд інших симптомів, специфічних для тієї чи іншої групи отруйних речовин.
З урахуванням етіології та патогенезу гострої інтоксикації в клінічній токсикології виділяють декілька патологічних синдромів: неврологічний, порушення дихання, порушення кровообігу, гострої печінко-ниркової недостатності, порушення кислотно-лужної рівноваги, шлунково-кишкові розлади.
Неврологічний синдром розвивається внаслідок отруєння великою кількістю отруйних речовин, але є специфічним для отруєння барбітуратами, сполуками арсену і важких металів, фосфорорганічними сполуками, хлорованими вуглеводнями, хлоридом калію, рослинними алкалоїдами тощо. Клінічно невроло
гічний синдром проявляється коматозним станом, соматичними і вегетативними розладами, токсичною енцефалопатією, судомами, периферичними поліневритами і паралічами, гіпо- та гіпертермією. У разі отруєння антибіотиками (стрептоміцин, канаміцин, неоміцин) відбувається порушення слуху.
Синдром порушення дихання є характерним для отруєння фосфорорганічними сполуками, наркотичними, снодійними, седативними речовинами, подразнюючими газами (аміаком), токсином ботулізму, нітритами, ціанідами та ін. Проявляється цей синдром токсичним набряком легень, задишкою, гіпоксією, блідістю та ціанозом слизових оболонок, тахікардією.
Гострі екзогенні отруєння часто викликають ураження печінки та нирок. Одночасне ураження печінки та нирок пов’язане із особливостями фізіологічного функціонування цих органів, здатністю взаємно компенсувати один одного в умовах хвороби. Існує досить велика кількість хімічних речовин, тваринних і рослинних отрут, які мають переважно цитотоксичну дію на паренхіму печінки та нирок. Токсичні ураження печінки та нирок неспецифічного характеру розвиваються вторинно, як наслідок викликаних гострим отруєнням патологічних змін в організмі. Токсичний гепатит викликається багатьма гепатотропними речовинами, промисловими отрутами: фосфор, свинець, цинк, марганець, селен, бензол та ін. Подібні ознаки розвиваються внаслідок дії на тварин барбітуратів, сульфаніламідних та деяких антибіотиків (тетраміцин, біоміцин), токсичних грибів, алкалоїдів. Токсична гепатопатія проявляється збільшенням печінки та болючістю під час пальпації, печінковими кольками, жовтяницею, геморагічним діатезом, важка форма гепатопатії характеризується печінковою енцефалопатією.
Токсична нефропатія — один із найбільш частотних патологічних симптомів отруєння. Гостру ниркову недостатність спостерігають у результаті отруєння нефротокисчними отрутами (етиленгліколь, солі важких металів, арсен), гемолітичними речовинами (оцтова кислота, анілін тощо), гепатотоксичними сполуками (хлоровані вуглеводні, формальдегід) та іншими речовинами.
Для ниркової недостатності притаманне різке зменшення кількості сечі, яка набуває темного кольору, інколи з домішкам крові. Крім того, виявляють ознаки ураження шлунково-кишкового тракту, блювання, нервові розлади, брадикардію та анемію.
Специфічними ознаками отруєння свинцем та ртуттю (гранозаном) є часткова або повна втрата зору; отруєння міддю — жовтяничність слизових оболонок і гемоглобінурія; отруєння арсеном — ціаноз слизових оболонок рота і носа, пронос з домішкою в калі слизу й крові. Хронічне отруєння кадмієм призводить до остеомаляції внаслідок заміщення кальцію в кістках цим елементом.
Післязабійна діагностика отруєнь тварин. Причину отруєння легше встановити, якщо на фоні того чи іншого симптомокомплексу вдається виявити деякі специфічні ознаки, пов’язані з ураженням органів і систем організму. Патолого- анатомічні зміни в тушах і органах отруєних тварин мають подібні ознаки, як і в м’ясі хворих тварин.
Крововиливи різної інтенсивності на слизових оболонках ротової порожнини та серозних покривах часто пов’язані з розвитком секундарного захворювання при отруєні тварин внаслідок проникнення в кров кишкової мікрофлори, в тому числі й мікрофлори, що викликає харчові токсикоінфекції.
Зміни в лімфовузлах також помітні у випадку розвитку секундарної інфекції. У разі отруєнь і розвитку секундарних хвороб лімфатичні вузли набряклі, збільшені в розмірі, на розрізі бузково-рожеві, з ділянками крововиливів, запальних процесів.
Патолого-анатомічні зміни внутрішніх органів залежать від отрути, її дози й характеру отруєння. Печінка збільшена, в’яла, глиняна або темно-коричнева (стан жирового переродження). Жовчний міхур збільшений і наповнений в’язкою жовчю, на його слизовій оболонці містяться крапкові крововиливи. У печінці, нирках, серці, легенях, головному й спинному мозку виявляють застійну гіперемію та крововиливи. Для гострих отруєнь характерним є набряк легень з утворенням осередків ателектазів. Нирки нещільні, як правило, незбільшені в об’ємі, межа кіркового та мозкового шарів стерта. В шлунку або сичузі, а також у тонких кишках під серозною оболонкою виявляють крововиливи різної інтенсивності, на слизовій оболонці шлунково-кишкового тракту можливі крововиливи та запальні процеси з утворенням ділянок некрозу і виразок.
Крім загальних патолого-анатомічних змін, виявляють і характерні зміни, притаманні лише певним отруйним речовинам. Так, внаслідок отруєння тварин ціанідами, нітратами й нітритами кров і м’язи мають яскраво-червоний колір; у разі отруєння акридином, пікриновою та азотною кислотами м’ясо та паренхіматозні органи жовті; у результаті отруєння свинцем спостерігається гіперемія слизових сечового міхура та жовтий колір суглобових поверхонь кісток; при отруєнні арсеном
жовтяничність слизових оболонок; отруєння препаратами міді характеризується збільшенням нирок з напруженням капсули та зміною кольору від сіро- до темно-червоного, забарвленням слизових оболонок в жовтуватий колір.
Під час післязабійного ветеринарно-санітарного огляду туш і органів у випадках підозри на отруєння необхідно зробити поздовжній глибокий розріз нирки для дослідження кіркового і мозкового шарів та слизової оболонки ниркової миски, а також обов’язково розітнути шлунок, кишечник і сечовий міхур, що не роблять під час звичайної експертизи.
В усіх випадках забою тварин з ознаками отруєння або підозрою на нього для підтвердження діагнозу та здійснення правильної санітарної оцінки продуктів забою проводять хіміко-токсикологічне та бактеріологічне дослідження. Крім того, в деяких випадках для встановлення стану тварин перед забоєм проводять і біохімічне дослідження м’яса.
Відбір проб, їх пересилання і порядок дослідження. Для дослідження на вміст залишкових кількостей хімічних речовин і токсичних елементів, залежно від підозри на отруєння, у державну лабораторію ветеринарної медицини направляють середні проби м’язової тканини, мозку, печінки, нирок, вмісту шлунка в кількості 50—500 г (залежно від маси тварини). Трупи птиці направляють цілими. Октемі проби загортають у вощений або пергаментний папір, наклеюють етикетки, нумерують, складають у загальний пакунок, перев’язують мотузкою, пломбують або опечатують сургучною печаткою. Вміст передшлунків або шлунків, а також проби молока поміщають у чисті сухі скляні банки. Пакування повинно гарантувати цілість матеріалу, який доставляється в лабораторію. Доставляти проби в лабораторію треба якомога швидше, оскільки результат дослідження залежить від часу, що пройшов з моменту відбору проби. У супровідному документі вказують, на які речовини або елементи необхідно проводити дослідження або які корми спричинили отруєння. Одночасно з відправленням на дослідження продуктів забою в лабораторію направляють 500—1000 г кормів, що викликали отруєння. Дослідження проводять методами, встановленими нормативно-правовими актами. У висновку лабораторія вказує метод, за допомогою якого проведений аналіз, і дає рекомендації щодо використання продуктів забою. У випадку, якщо причина отруєння не була встановлена, продукти забою в їжу не допускаються, їх направляють на утилізацію або знищення.
Санітарна оцінка м’яса, субпродуктів у випадку отруєння тварин здійснюється диференційовано. Якщо забій здійснено у разі отруєння тварин хімічними речовинами природного й антропогенного походження, а також токсичними елементами (ртуттю, кадмієм, свинцем, арсеном, фтором тощо), рішення про можливість використання м’яса від таких тварин приймається в кожному окремому випадку з урахуванням ступеня, клінічних ознак отруєння, токсичності і рівня вмісту залишкової кількості речовини, що спричинила отруєння, згідно з нормами показників безпеки.
Перед забоєм усі тварини повинні бути піддані ветеринарному огляду у встановленому порядку.
Ветеринарно-санітарну експертизу туш і внутрішніх органів проводять у порядку, зазначеному в “Правилах передзабійного ветеринарного огляду тварин і ветеринарно-санітарної експертизи м’яса і м’ясних продуктів”, з обов’язковими мікробіологічними і біохімічними дослідженнями, відповідно до правил.
Забороняється використання в їжу продуктів забою у разі виявлення в них залишків (незалежно від їх кількості) алкалоїдів, ціанідів, зоокумарину, дифе- нацину, етилфенацину, бромдіалону та інших антикоагулянтів; антигельмінти- ків, нітрофуранів, сульфаніламідів, пестицидів із групи синтетичних піретрої- дів, карбофурану, гербіцидів, фунгіцидів; фосфіду цинку, жовтого фосфору, пропазину, гептахлору, дихлоральсечовини, поліхлорпінену, поліхлоркамфену, байгону, севіну, ялану, бентіокарбу, динітроортокрезолу, нітрофену, метафосу, хлорофосу, тіофосу, карбофосу, ртутьвмісних пестицидів (враховується природній вміст ртуті в печінці тварин не більше 0,03 мг/кг, у нирках — не більше
05 мг/кг); арсеновмісних препаратів (враховується природній вміст арсену в м’ясі до 0,05 мг/кг), інших хімічних речовин, для яких Міністерством охорони здоров’я України не встановлені максимально допустимі рівні (МДР) у м’ясі. Такі продукти забою знищують.
Якщо в продуктах забою будуть виявлені залишки інших пестицидів, токсичних елементів, антибіотиків та інших хімічних речовин, що перевищують
МДР, їх утилізують або знищують.
М’ясо утилізують або направляють на корм тваринам після проварювання, якщо воно отримане від забою тварин у результаті отруєння нижче перерахованими речовинами:
отруйними рослинами, що містять алкалоїди, у тому числі алкалоїди люпину, блекоти, дурману, триходесми сивої; глікозиди, сапоніни, ефірні масла, фотосенсибілізуючі речовини,
кормовими добавками мікробіологічного синтезу.
М’ясо тварин, забитих у результаті отруєння хлоридом натрію (кухонною сіллю), направляють на промислову переробку за умови задовільних результатів фізико-хімічних та мікробіологічних досліджень.
М’ясо, яке містить до 100 мг/кг нітрат-іонів і 10 мг/кг нітрит-іонів (за умови, що за іншими показниками воно доброякісне), допускається до використання для виготовлення м’ясних хлібів та консервів після проварювання у воді, згідно з відповідними вимогами. Бульйон утилізують.
Якщо вміст нітратів і нітритів більш високий, м’ясо може бути використане на корм тваринам після проварювання.
Тварин, підданих обробці пестицидами або лікарськими речовинами, дозволяється направляти на забій після встановлених термінів очікування, наведених у чинних правилах. Забороняється використовувати для харчування м’ясо і внутрішні органи, отримані від забою тварин, які отруїлись пестицидами та гербіцидами.
Шкури й інша технічна сировина в усіх випадках випускається без обмеження.
Вміст гормональних препаратів в імпортованій до України продукції тваринного походження контролюють за показниками, передбаченими чинними нормативно-пра- вовими актами нашої держави з урахуванням сертифікату країни-експортера тощо.
Терміни забою тварин, що перенесли гостре отруєння. Встановлено, що тварин, які перенесли гостре отруєння, дозволяється забивати на м’ясо через певну кількість діб з моменту виявлення симптомів хвороби:
байтексом, метилнітрофосом, метилмеркаптофосом та рицидом — 60;
поліхлоркамфеном: курей — 50, кролів та овець — 60;
тіоданом: курей — 20, овець і кролів — ЗО;
ТМТД: кролів — 20, курей — 25; овець та великої рогатої худоби — ЗО, свиней — 35—40;
севіном: кролів — 10, овець та великої рогатої худоби — 20, свиней — ЗО;
пропоксуром (байгоном): курей та кролів — 7, інших тварин — 10;
цинебом та полікарбосцином усіх видів тварин відповідно — 25 і 20;
яланом: кролів та птиці — 10, овець — 20;
у разі отруєння водоплавної птиці бентіокарбом (сатурном) — 20.
Терміни забою тварин, підданих обробкам ветеринарними препаратами та лікуванню антибіотиками. Порядок застосування хімічних препаратів для обробки сільськогосподарських тварин проти комах та кліщів і терміни забою тварин після обробки регламентуються Державним департаментом ветеринарної медицини.
Терміни забою тварин, яких лікували антибіотиками або робили профілактику ними, зазначаються в настановах з їх застосування. Так, тваринам, які перебували на вирощуванні та відгодівлі, за 7 діб до забою антибіотиків в корми не дають. Якщо антибіотики призначали як лікувальні препарати або вводили для профілактики, то їх застосування повинно бути припинено до забою тварин у такі терміни:
у разі використання непролонгових препаратів (бензилпеніциліну, еритроміцину, олеандроміцину) — за 14 діб;
хлортетрацикліну, окситетрацикліну, тетрацикліну, левоміцетину, полі- міксину — за 6 діб;
стрептоміцину, канаміцину, неоміцину, мономіцину — за 7 діб;
Тварини можуть бути піддані зовнішньому, внутрішньому або комбінованому опроміненню та забрудненню альфа-, бета-, гамма-випромінювальними радіонуклідами внаслідок випробувань або застосування ядерної зброї, а також аварій на радіаційнонебезпечних об’єктах.
Шляхи надходження радіоактивних речовин до організму тварин. Радіоактивні речовини надходять до організму тварин через травний канал, органи дихання, а також через ушкоджені й неушкоджені шкірні покриви. Аеральний шлях проникнення, тобто через органи дихання, забезпечує вагомий внесок лише у період випадання радіоактивних опадів. Незначним є також надходження радіоактивних речовин через шкіру. Основний шлях залучення їх у тваринний організм, як і організм людини, — оральний, тобто з кормом і водою.
Частка радіоактивних речовин в організмі тварин не відрізняється від такої звичайних стабільних хімічних речовин, які входять до складу кормів. Надхо- дячи до травного каналу, корм піддається механічній та біологічній обробці, перетворюючись на сполуки, засвоювані організмом. У процесі метаболізму радіоактивних речовин в організмі тварин розрізняють два етапи. Перший — це перетворення їх у зручні для засвоєння форми. Для цього в травному каналі є всі сприятливі умови: здатність до механічного руйнування та подрібнення корму в шлунку; велика кількість різноманітних ферментів, що здійснюють початкові стадії розщеплення білків, жирів і вуглеводів на простіші сполуки; зрештою, кисле середовище, яке забезпечується шлунковим соком, що сприяє переходу радіоактивних кормів у легкозасвоюваний розчинний стан.
Другий етап метаболізму — це всмоктування радіоактивних речовин у травному каналі. Встановлено, що вони всмоктуються практично всією його поверхнею, хоча інтенсивність цього процесу на різних ділянках неоднакова: в шлунку, сліпій та дванадцятипалій кишках вона мінімальна; у товстій, порожній та 258
Табл. 39. Коефіцієнти всмоктування (К^) радіонуклідів у травному каналі дорослих сільськогосподарських тварин від введеної кількості, % (Сироткін АМ., 1991)
Радіонуклід
Велика рогата худоба
Вівці
Кози
Свині
Кури
3Н
92
70-100
70-100
70-100
95
«Са
11
35
20
50-60
иМп
0,5-1
46
1-20
7-20
20-44
“Ре
4
1-20
1-20
17-21
72
“Со
2,4
3,5
5
3
35
игп
11
10
1-20
51
64
89. »8г
6-16
7-10
3-14
13
50-80
88,90у
0,05
0,05
1
1
<1
95гг
<0,1
<1
<1
<1
<1
103,106
2
0,2
0,1
1
3
,3‘І
100
100
70-100
33-76
75-80
134,,37С5
50-75
57
68
100
67
І<0Ва
5
1-20
1-20
1-20
1-20
ні, і«Се
0,1
0,04
1
0,5
<1
2.0рЬ
0,01
23»и
1,2
<1
<1
1,9
1,5
клубових кишках — середня і в тонкому кишечнику — максимальна. Всмоктування залежить від багатьох умов: характеру корму, його кількості, ступеня забруднення радіоактивними речовинами, їхньої розчинності. Але основними факторами, які визначають рухливість радіонуклідів в організмі тварин, у тому числі й всмоктування, є їхні фізико-хімічні характеристики, форми сполук, вид тварин, їх вік, фізіологічний стан.
Для оцінки ступеня всмоктування радіонуклідів у травному каналі використовують так званий коефіцієнт всмоктування (Квс), який являє собою відношення кількості радіонуклідів, що містяться в крові (Бк), до їхньої кількості, яка надійшла з раціоном (Бк) і виражається у відсотках. У таблиці 39 наведено значення Квс деяких радіонуклідів у травному каналі п’яти видів сільськогосподарських тварин, які свідчать про те, що їх засвоєння може варіювати у дуже широких межах. Так, якщо всмоктування 131І у жуйних становить 100 %, то у свиней воно в 1,3—3 рази менше. Радіоцезій, навпаки, всмоктується у свиней на 100 %, а у жуйних — в 1,3—2 рази менше. У курей всмоктування 59Ре та®°Со в 7—18 разів вище порівняно з жуйними і в 4—12 разів вище, ніж у свиней.
Всмоктування радіонуклідів залежить від віку тварин і у деяких молодих особин наближається до 100 %, у 5—15 разів перевищуючи всмоктування дорослими тваринами. Безсумнівно, це пояснюється високою проникністю кишкових стінок молодих тварин та меншою потребою дорослих у мінеральних речовинах.
І все ж таки, хоча швидкість всмоктування радіонуклідів різна, вже через 24 год. після їх надходження до травного каналу в ньому залишається лише 10—15 % від їхньої первинної кількості.
Радіонукліди, що всмокталися у кров, поширюються з її течією по органах і тканинах тварини, де частково затримуються, вибірково концентруючись в окремих органах. Та більша частина їх відразу виводиться з організму.
Частка радіонуклідів, які беруть участь в обміні, неоднакова. Як правило, вони затримуються у тих тканинах і органах, до складу яких входять їхні стабільні ізотопи та елементи з аналогічними хімічними властивостями. Оскільки хімічний склад тканин сільськогосподарських тварин вивчений добре, можна з впевненістю передбачати, до яких саме частин організму потрапить той чи інший радіонуклід.
Існує три основних типи розподілу радіонуклідів в організмі хребетних тварин: скелетний, ретикулоендотеліальний і дифузний. Скелетний тип властивий, насамперед, радіонуклідам лужноземельної групи, основними представниками якої є радіоактивні ізотопи кальцію та його хімічного аналога стронцію. В мінеральній частині скелета нагромаджуються також радіоактивні ізотопи барію, радій, плутоній, уран та ін. Ретикулоендотеліальний розподіл характерний для радіонуклідів рідкоземельних металів: церію, празеодиму, прометію, цинку, торію, частково трансуранових елементів. Дифузний тип властивий для радіоактивних ізотопів лужних елементів: калію, натрію, цезію, рубідію, а також водню, азоту, вуглецю, радіоактивного елемента полонію.
Для частини радіоактивних елементів властивий дуже високий ступінь нагромадження в окремих спеціалізованих органах і тканинах. Так, ізотопи йоду концентруються у великих кількостях у щитовидній залозі, що відбувається внаслідок специфіки обміну речовин цього органа.
Ступінь радіаційного впливу радіоактивних речовин на деякі органи і в цілому на тварину залежить від часу перебування їх в організмі. Деякі з них, які залучаються до процесів обміну швидкометаболізуючих тканин, можуть за короткий час виводитися з організму з продуктами метаболізму. Так, ізотоп водню — тритій, що бере участь в обміні разом із водою, за кілька тижнів практично повністю виводиться з організму ссавців із сечею. В той же час 45Са та 905г, які беруть участь у формуванні кісткової тканини, можуть, практично не зменшуючись кількісно, міститися в організмі тварини протягом усього її життя.
Для характеристики термінів перебування в організмі деяких радіонуклідів існує поняття так званого періоду напіввиведення радіоактивного елемента з організму. Період напіввиведення — це час, протягом якого кількість нагромадженого в організмі (іноді в окремому органі) радіонукліда зменшується у два рази внаслідок процесів біологічного виділення у ході природних процесів обміну. В таблиці 40 для прикладу наведено опосередковані дані тривалості періодів напіввиведення з організму людини деяких радіоактивних ізотопів, які нагромаджуються в тілі та окремих органах. Вони у цілому відбивають загальні тенденції поведінки таких ізотопів в організмі сільськогосподарських тварин-ссавців, хоча, звичайно, абсолютні показники часу можуть суттєво відрізнятися через біологічні особливості видів, характер процесів обміну та їхню активність.
Табл. 40 Періоди напіврозпаду та напіввиведення деяких радіонуклідів з організму людини
(Козлов В.Ф., 1987)
Радіонуклід
Місце нагромадження
Період напіврозпаду (Т)
Період напіввиведення
3Н
Усе тіло
12,33 року
12 діб
ИС
Усе тіло
5479 років
10 діб
Кістки
5479 років
40 діб
21Na
Усе тіло
0,63 доби
11 діб
за р
Усе тіло
14,3 доби
267 діб
Кістки
14,3 доби
3,16 року
Ms
Усе тіло
87,1 доби
90 діб
Кістки
87,1 доби
1,64 року
«К
Усе тіло
0,52 доби
58 діб
“Со
Усе тіло
5,21 року
9,5 доби
“Sr
Кістки
29 років
50 років
131J
Усе тіло
8 діб
138 діб
Щитовидна залоза
8 діб
138 діб
l3:Cs
Усе тіло
ЗО років
70 діб
lwBa
Усе тіло
12,8 доби
65 діб
шРо
Усе тіло
138,4 доби
ЗО діб
236Ra
Кістки
1616 років
44,9 роки
“U
Усе тіло
71 2 000000 років
100 діб
Кістки
712 000 000 років
300 діб
мери
Усе тіло
24 383 роки
178 років
Кістки
24 383 роки
200 років
Значно впливає на виведення радіонуклідів з організму та відкладення їх в окремих тканинах і органах сільськогосподарських продуктивних тварин швидкість їхнього руху в процесі метаболізму, яка врешті-решт призводить до переходу і нагромадження в молоці та м’ясі — продуктах, що є основним джерелом надходження радіоактивних речовин в організм людини. Так, внаслідок аварії на Південному Уралі з молоком в організм людини потрапляло до 80 % “"Бг. Внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС внесок молока як джерела 137Сз і м5г досягає 70 % всієї його кількості в раціоні людини. Ступінь переходу радіонуклідів у молоко та м'ясо характеризує коефіцієнт переходу (Кп), який оцінюють аналогічно коефіцієнту всмоктування (Квс).
У таблиці 41 наведено значення Кп деяких радіонуклідів у молоці і м’ясі великої рогатої худоби. Максимальні величини виділення радіонуклідів з молоком характерні для 32Р, І4С, 355,3Н, 40К, 43Са, ІЗІІ, 134,І37С8. Це цілком природно, оскільки ізотопи цих елементів та їхні хімічні аналоги беруть активну участь в обміні речовин і є основними компонентами молока. Значення Кп радіонуклідів стронцію у 7—20 разів нижчі. Це пов’язано з тим, що домінантний мінеральний компонент молока — кальцій (більше 1 г на літр), який виступає в ролі конкурента та дискримінатора свого хімічного аналога — стронцію.
Табл. 41. Коефіцієнти переходу (Кп) радіонуклідів з раціону великої рогатої худоби в молоко і м’ясо (м'язи) від добового надходження радіонуклідів, % (Теверовський Є.М. та ін., 1985)
Радіонуклід
Молоко
М’ясо
Радіонуклід
Молоко
М’ясо
3Н
1
?МОд,.
1,5X101
4X102
,4С
2
із» ^
1
4X10’
згр
3
1
8
“Б
2
131,и4Се
1X10“
1X10-
4°К
1
ши
5Х102
1X104
"Са
1
і-ю1
239.«0рц
1ХІ05
1X10^
шгп
6-Ю1
и,Аш
4X105
-
Найвищі значення Кп з наведених мають радіонукліди цезію (як і калію, значення для якого тут не наводяться) — хімічного аналога калію, іони якого відіграють важливу роль у генерації та проведенні біоелектричного потенціалу в м’язах, регуляції їх скорочення. Разом із калієм у процеси обміну і нагромадження у м’язах втягується й цезій.
Радіонукліди — представники рідкоземельних і важких металів, а також трансуранові елементи, як правило, переходять із раціону в молоко та м'ясо у незначних кількостях.
Слід зазначити, що для ссавців тривалість періоду напіввиведення радіонукліда визначається характером метаболізму.
Променева хвороба тварин — це хвороба, що виникає внаслідок дії іонізуючих випромінювань і характеризується конкретним комплексом ознак свого прояву. Найповніше вивчене воно в одомашнених ссавців, у тому числі й у сільськогосподарських тварин. Розрізняють гостру та хронічну форми променевої хвороби.
Гостра променева хвороба виникає у результаті одноразового, звичайно, загального опромінення у високій дозі. За тяжкістю хвороби розрізняють чотири її ступені: перший — легка форма променевої хвороби, наприклад, у свиней виникає при дозах 1—2 Гр; другий — середньої тяжкості — доза 2—4 Гр; третій — тяжка — доза 4—6 Гр; четвертий — дуже тяжка, або надтяжка, розвивається при дозах, вищих за 6 Гр. (Грей, Гр — одиниця дози іонізуючого опромінення, що поглинається, у системі СІ; дорівнює 1 Дж енергії випромінювання, що поглинається 1 кг речовини, яка піддана опроміненню. 1 Гр = 100 рад) Для радіочутли- віших видів тварин, наприклад великої рогатої худоби, ці форми променевої хвороби коливаються в діапазоні доз, зсунутому в бік менших величин, — 0,5—5 Гр; для більш радіостійких, зокрема кролів, навпаки, в бік більших — 6—12 Гр.
У розвитку гострої форми променевої хвороби виділяють чотири періоди, або фази. Перший — період первинних реакцій — може виявлятися вже через кілька годин після опромінення і триває протягом 3—4 діб. Характерними його ознаками є порушення діяльності нервової системи: тварина стає збудженою, потім пригніченою й слабкою. У неї погіршується апетит, порушується ритм роботи серця, з’являється задишка, пронос, блювання, може підвищитися температура тіла У периферійній крові вже на першу добу після опромінення спостерігаються нейтрофільний лейкоцитоз, абсолютна та відносна лімфопенія, збільшення кількості ретикулоцитів. На кінець періоду стан тварини поліпшується.
Другий період — латентний (прихований), або фаза удаваного клінічного благополуччя. Залежно від тяжкості хвороби, він триває від кількох діб до двох тижнів і більше. Чим вища отримана доза або чим тяжча форма променевої хвороби, тим він коротший. За умов дуже тяжкої форми хвороби, другий період взагалі може бути відсутнім. Стан тварини в цей час здається ніби задовільним. Однак удаваність такого благополуччя легко виявляється внаслідок аналізу крові: спостерігаються чітка лімфопенія, тромбоцитопенія, зменшення кількості нейтрофілів та ретикулоцитів. У кістковому мозку яскраво виявлена аплазія. Наприкінці періоду можуть бути крововиливи на слизових оболонках, порушення функцій травного каналу, бронхіти, пневмонії, випадання волосяного покриву. Але в кістковому мозку в другій половині періоду, за легкої та середньої форм хвороби, з’являються ознаки регенерації.
Третій період — розпал хвороби, коли виявляються клінічні ознаки гострої променевої хвороби. Залежно від її ступеня, він настає через 1—4 тижні. Знову загальний стан тварини різко погіршується: спостерігається задишка, погіршується функціонування серцево-судинної системи, органів травлення, виявляють втрату апетиту, проноси, дистрофічні процеси в слизовій оболонці рота, зменшення маси тіла, може виникати короткочасна лихоманка, що періодично повторюється, підвищується температура тіла. Характерною ознакою цього періоду є геморагічний синдром — крововиливи під шкіру, в слизові оболонки, травний канал, мозок, серце, легені та інші органи.
З урахуванням отриманої дози та індивідуальної чутливості до опромінення тварин, третій період триває 1—4 тижні. Наприкінці його з’являється прогресуюча анемія. У разі опромінення в півлетальних дозах у 50 % тварин у кістковому мозку та лімфатичних вузлах спостерігається повна аплазія, що призводить до загибелі. У другої половини в цих органах виявляють ознаки регенерації та перехід хвороби через 1 — 1,5 місяця в четвертий період.
Четвертий період — це відновлення організму в разі легкого ступеня гострої променевої хвороби, що відбувається досить швидко і у повній мірі. Він характеризується поліпшенням загального стану тварини, поверненням апетиту, нормалізацією температури. Зникає кровоточивість, послаблюються диспеп- тичні явища, як результат відзначеної вище регенерації в кістковому мозку поступово відновлюються показники крові.
За середньої тяжкості хвороби період відновлення триває 2—2,5 місяця і в цілому видужання настає через 3—6 місяців. Якщо форма хвороби тяжка, період відновлення може затягуватися до 9 місяців. Більше тою, повністю тварини, як правило, не видужують: спостерігається зниження імунітету та відтворної здатності, можливе скорочення тривалості життя, нерідко гостра форма променевої хвороби переходить у хронічну.
Дуже тяжкий ступінь гострої променевої хвороби у сільськогосподарських тварин триває від кількох днів до кількох тижнів і, звичайно, закінчується загибеллю в першому або третьому періоді. У разі опромінення в дозах, які перевищують летальні, смерть може настати через 2—4 доби. А при дозах, вищих за летальні в 2—3 рази, тварини гинуть під час опромінення або у найближчі години після нього, що дістало назву “смерть під променем”. Причиною цього є кисне
ва недостатність, яка розвивається внаслідок зменшення кількості гемоглобіну в крові та розвитку токсемії й набряку легень.
У разі середнього і тяжкого ступенів гострої променевої хвороби тварини, звичайно, гинуть у третьому періоді. Основна причина — вищеописані геморагічні явища та дистрофічні процеси. Детальніші ознаки гострої променевої хвороби наведено в таблиці 42.
Табл. 42. Характерні ознаки гострої променевої хвороби сільськогосподарських тварин
(Кіршин В.О. та їй., 1986)
Показники
Ступінь тяжкості променевої хвороби
легкий
середній
тяжкий
надтяжкий
Тривалість первинних реакцій (перший період), діб
Немає або кілька годин
До 1
2-3
Більше 3
Тривалість латентного періоду (другий період), діб
2-7
10-15
8-12
5-10
Загальний стан тварини
Незначне
пригнічення
Помітне
пригнічення
Пригнічення, слабкість, хиткість ходи
Сильне пригнічення, хиткість ходи
Температура тіла,
•с
Без змін або підвищена на 0,3-0,5
Без змін або підвищена на 0,5-0,7
Підвищена на 0,3-1
Підвищена на 0,5-1,5
Органи травлення
Без помітних змін
Розрідження калу
Пронос
Пронос Із домішками слизу 1 крові
Надій
Без змін
Зниження на 20-50%
Зниження на 50-80%
Відсутність
Волосяний
покрив
Без помітних змін
В овець — випадання вовни
В овець облисіння, за винятком лицевої частини голови та нижньої частини кінцівок
Органи дихання
Легка задишка
Задишка, витікання з носа
Задишка, хрипи, витікання з носа
Ознаки вираженої бронхопневмонії
Кількість
лейкоцитів
Зменшення на 30-40 %
Зменшення на 50-60 %
Зменшення на 50-75 %
Зменшення на 75-90 %
Кількість
лімфоцитів
Зменшення на 30-40 %
Зменшення на 30-50 %
Зменшення на 50-80 %
Зменшення на 70-90 %
Кількість
тромбоцитів
Зменшення на 5-15 %
Зменшення на 5-25%
Зменшення на 40-50 %
Зменшення на 40-60 %
Кількість
еритроцитів
Без змін
Зменшення на 10-20 %
Зменшення на 15-20 %
Зменшення на 20-30 %
Прогноз
Сприятливий
Загибель 20 % тварин
Загибель 20—60 % тварин
Загибель 95—100 % тварин
Хронічна променева хвороба тварин розвивається внаслідок тривалого, як правило, загального опромінення організму в низьких дозах іонізуючої радіації або надходження всередину організму радіоактивних речовин.
Розрізняють три форми хронічної променевої хвороби: легку, середню та тяжку. Як і для гострої, для цієї форми характерна періодичність перебігу. Легкий ступінь хронічної променевої хвороби, що проявляється внаслідок опромінення в порівняно невисоких дозах і протягом нетривалого періоду, звичайно, відзначається функціональними порушеннями, переважно нервоворефлектор- ного характеру. Після припинення опромінення вони можуть швидко зникати. Середньому ступеню хвороби властиві порушення регуляторних систем, функціональна недостатність органів травлення, нервової, серцево-судинної систем, і особливо крові. Але після припинення опромінення також настає відновлення, яке характеризується репаративними та регенеративними процесами в найбільш уразливих (критичних) тканинах і нормалізацією функціональних порушень, іноді з тим чи іншим ступенем їхньої недостатності. Тяжкий ступінь хронічної променевої хвороби, що спостерігається у разі тривалого опромінення, відзначається глибокими морфологічними порушеннями деструктивного характеру в органах кровотворення, травному каналі, нервовій та інших системах. Хвороба супроводжується поступовим послабленням діяльності серця, порушенням функцій залоз внутрішньої секреції, виснаженням, зниженням опору інфекційним хворобам.
При надходженні радіоактивних речовин всередину організму тварин хронічна променева хвороба часто буває зумовлена тривалим локальним опроміненням окремих органів та систем, викликаним вибірковим розподілом зазначених речовин у тілі та нагромадженням їх у деяких органах. Наприклад, ІЗ,І концентрується переважно в щитовидній залозі, спричиняючи опромінення цього важливого органа ендокринної системи ссавців і призводячи до тяжких хвороб; ^Бг нагромаджується, в основному, в кістяку, піддаючи опроміненню кістковий мозок — основний кровотворний орган тварин, який має надзвичайно високу чутливість до іонізуючої радіації.
Післязабійна діагностика. Внаслідок зовнішнього опромінення в прихований період у тушах і органах виявляють невелику кількість крововиливів. На слизовій оболонці кишечнику утворюються оголені, безепітеліальні ділянки з геморагіями. Лімфовузли набряклі, а в черевній порожнині з крововиливами. Кістковий мозок жовтий або червоно-коричневий, драглистий.
У розпал хвороби в ротовій порожнині і кишечнику з'являються суцільні геморагії з виразково-некротичними осередками без лейкоцитарної реакції (внаслідок лейкопенії). Селезінка зменшена, зморшкувата, з численними крововиливами. Пульпа темно-червона, не зіскоблюється. В легенях спостерігається строкатий рисунок за рахунок емфізематозних і ателектазних ділянок, з великими крововиливами (геморагічна пневмонія). В печінці внаслідок тривалого перебігу хвороби виявляють дегенеративно-некротичні зміни, можлива жирова дистрофія. Численні крововиливи в мозку, під епікардом, у серцевому м’язі, в нирках, у підшкірній клітковині, а в місцях травм — великі гематоми.
Патологічні зміни варіюють залежно від виду тварин, тяжкості ураження і часу, що пройшов з моменту опромінення.
У разі значного внутрішнього опромінення, внаслідок надходження радіоактивних речовин через шлунково-кишковий тракт, у кишечнику виявляють ка- тарально-запальні та фібринозно-виразкові процеси з нагноєнням, в окремих випадках з перфорацією стінки і перитонітом. Зміни більш виражені в товстому кишечнику.
За умов надходження радіоактивних речовин через органи дихання спостерігаються риніти, бронхіти, бронхопневмонії з великою кількістю лейкоцитів у ексудаті. У туші зменшується відкладення жиру, спостерігається блідість м’язів, а інколи виснаження. Немає різко вираженого геморагічного синдрому, майже немає змін у кістковому мозку, на шкірному покриві відсутні безволосі, оголені ділянки.
Ветеринарно-санітарна експертиза за умов радіаційних уражень тварин.
Ветеринарно-санітарна експертиза за умов радіаційних_уражень тварин має забезпечувати виробництво та споживання населенням радіаційнобезпечних продуктів забою. Продукція тваринного походження, зокрема м’ясо та м’ясні продукти, повинні за результатами радіологічної експертизи відповідати вимогам Державних гігієнічних нормативів “Допустимі рівні вмісту радіонуклідів І37Сз і у продуктах харчування та питній воді” (ДР-97).
Для визначення можливості, черговості і термінів забою уражених тварин на м’ясо використовують дані вимірів потужності дози випромінювання, концентрації радіоактивних речовин у тканинах організму, за результатами прижиттєвої діагностики, а також дані клінічних, гематологічних і біохімічних досліджень, якщо доза опромінення становить понад 1,5 Гр (Грей). Враховують необхідність запобігти загибелі уражених тварин, своєчасної переробки і передбачувані рівні вмісту радіонуклідів у продуктах забою.
У разі зовнішнього гамма-опромінення в першу чергу забивають тварин, у яких прогнозується розвиток променевої хвороби дуже тяжкого ступеня (доза опромінення понад 6 Гр). Оптимальним терміном забою є перші 2—4 дні після радіаційного ураження. Потім забивають тварин, у яких передбачається розвиток променевої хвороби тяжкого ступеня (доза опромінення 4—6 Гр). Оптимальний термін забою — перші 5—7 діб після опромінення. У разі середнього ступеня ураження (доза опромінення 2—4 Гр) тварин забивають на м’ясо протягом перших 10—12 діб. Якщо ступінь ураження легкий (менше 2 Гр), терміни забою тварин необмежені.
У разі внутрішнього або комбінованого ураження терміни забою тварин встановлюють з урахуванням дози опромінення і можливості отримання продуктів забою з допустимим вмістом радіонуклідів. З цією метою здійснюють орієнтовну прижиттєву діагностику м’язової тканини. У випадках, коли це необхідно, проводять контрольний забій декількох тварин з наступною радіометрією продуктів забою і визначенням ізотопного складу радіоактивного забруднення. Доставка таких тварин гоном забороняється.
Тварин, що зазнали радіаційного ураження, відправляють для забою на м’ясо з дозволу державної установи ветеринарної медицини окремими партіями в терміни, погоджені із забійними підприємствами.
Перед відправленням на забійні підприємства тварин піддають дозиметричному контролю і ветеринарному огляду. Забійних тварин, що мають за результатами прижиттєвої діагностики концентрацію радіонуклідів у м’язовій ткани- 266 ні вищу за допустимі рівні, формують в окремі групи і залишають для перетримування на “чистих” кормах.
Для відправлення на забій на кожну партію тварин видають ветеринарне свідоцтво встановленої форми з такими даними у графі “особливі примітки”:
дози зовнішнього гамма-опромінення тварин (розрахункової або за даними дозиметричної служби);
дані про радіоактивне забруднення кормів і води в господарстві-постачаль- нику;
дози внутрішнього опромінення тварин;
рівень радіоактивного забруднення шкіряних покривів тварин;
дані про проведення ветеринарної обробки тварин.
Забій та переробку вражених тварин проводять на найближчих забійних підприємствах або на спеціально обладнаних санітарно-забійних пунктах.
При надходженні на приймальний майданчик забійного підприємства тварин піддають повторному дозиметричному контролю. Тварин із вмістом радіонуклідів у м’язовій тканині, вищим ніж допустимі рівні (за даними прижиттєвої діагностики), за відсутності відповідних показників для забою, повертають постачальнику або, за домовленістю з ним, розміщують на спеціальному майданчику (базі) для перетримування з використанням “чистих” кормів.
У день забою тварин піддають ветеринарному огляду з поголовною або вибірковою прижиттєвою діагностикою вмісту радіонуклідів у м’язах.
Забій і переробку тварин, що зазнали тільки зовнішнього гамма-опромінення, проводять у звичайному порядку.
Забій і переробку тварин із внутрішнім радіоактивним забрудненням, а також із радіоактивним забрудненням шкіряних покривів проводять окремими партіями на санітарній бойні або в забійному цеху підприємства наприкінці робочої зміни після видалення продуктів забою неуражених тварин. При цьому вживають заходів щодо попередження поверхневого забруднення продуктів забою радіоактивними речовинами. Працівників, зайнятих на знекровленні тварин і знятті шкур, не допускають до операцій з подальшого оброблення туш. Видалення внутрішніх органів проводять у вертикальному положенні туш, на стравохід і пряму кишку накладають подвійні лігатури, шлунок і кишечник видаляють разом, в їх анатомічному зв’язку.
Після закінчення забою і первинної переробки партії уражених тварин проводять дезактивацію приміщень, устаткування, інвентарю, спецодягу з використанням розчинів мийних засобів.
Ветеринарно-санітарну експертизу туш і органів тварин за умови радіаційних уражень проводять у порядку, зазначеному в “Правилах передзабійного огляду та ветеринарно-санітарної експертизи продуктів забою” (2002). При цьому особлива увага звертається на наявність патолого-анатомічних змін, характерних для променевої хвороби.
М’ясо та інші продукти забою тварин, що зазнали лише зовнішнього гам- ма-опромінення, використовують без обмежень, якщо під час ветеринарно- санітарної експертизи туш і органів не виявлено патолого-анатомічних змін. За їх наявності рішення про порядок використання м’яса і субпродуктів
приймають у встановленому порядку, після обов’язкового мікробіологічного дослідження.
У разі внутрішнього і поєднаного (зовнішнього і внутрішнього) опромінення тварин м’ясо й інші продукти забою в обов’язковому порядку піддають радіологічному контролю. Для визначення їх питомої активності застосовуються загальні правила відбору і первинної підготовки проб до вимірювання, методики приготування проб та проведення вимірів, регламентованих чинними нормативно-правовими актами.
М’ясо та інші продукти забою реалізують без обмежень, якщо в них не виявлено патолого-анатомічних змін, а вміст радіонуклідів 137С$ і “Бг не перевищує допустимих рівнів. Крім того, слід брати до уваги характер розподілу радіонуклідів в органах і тканинах. У разі радіоактивного забруднення іншими радіонуклідами керуються нормативами органу державного санітарно-епідемічного нагляду, уведеними для конкретної ситуації.
^ Якщо вміст радіонуклідів у межах допустимих рівнів, але є патолого-анато- мічні зміни в органах і тканинах, то ветеринарно-санітарну оцінку м’яса та інших продуктів забою проводять згідно з вимогами, передбаченими чинними Правилами, з урахуванням результатів мікробіологічних досліджень. Рішення про порядок використання м’яса приймає державна установа ветеринарної медицини. Шкури та іншу технічну сировину випускають без обмежень.
У разі радіоактивного забруднення вище допустимих рівнів м’ясо та інші продукти забою тварин, вміст радіонуклідів у яких може бути знижений до допустимих рівнів шляхом технологічної обробки і спеціальних методів дезактивації, допускається на корм свиням і птиці для вирощування на першій стадії відгодівлі, для годівлі хутрових звірів та на технічні потреби. Якщо зниження вмісту радіонуклідів до допустимих рівнів неможливе, м’ясо та інші продукти забою тварин підлягають знищенню в спеціально відведених місцях з дотриманням відповідних вимог.
Свійську птицю, що надійшла для забою на м’ясо із зони радіоактивного забруднення, піддають ветеринарному огляду та дозиметричному контролю. Якщо в партії, що надійшла, виявлено більше 10 % птиці з радіоактивним забрудненням пір’я вище допустимих рівнів, усю птицю миють під душем і проводять повторну дозиметрію.
Забій і переробку птиці, що зазнала лише зовнішнього гамма-опромінення, проводять у звичайному порядку. За відсутності патолого-анатомічних змін у тканинах і органах, м’ясо та інші продукти забою птиці використовують без обмежень. За їх наявності рішення про порядок використання тушок і внутрішніх органів приймають у встановленому порядку, після обов’язкового мікробіологічного дослідження.
Пір’я, забруднене радіонуклідами, дезактивують і піддають повторній дозиметрії або знищують.
За умов внутрішнього і поєднаного радіоактивного опромінення забій та переробку птиці проводять окремими партіями з повним патранням. Голову, ноги (до гомілково-стопного суглоба) і внутрішні органи направляють на утилізацію. Якщо радіоактивне забруднення вище допустимих рівнів, продукти забою птиці підлягають знищенню в спеціально відведених місцях з дотриманням відповідних вимог.
М’ясо птиці, за відсутності патолого-анатомічних змін, із вмістом радіонуклідів у межах допустимих рівнів, реалізують без обмежень.
За наявності патологічних змін у тканинах і органах, ветеринарно-санітарну оцінку продуктів забою проводять згідно з вимогами, передбаченими Правилами, з урахуванням результатів мікробіологічних досліджень. Рішення про порядок використання м’яса птиці приймає державна установа ветеринарної медицини.
Персонал, зайнятий забоєм і переробкою тварин, що піддавалися радіоактивному забрудненню, повинен мати відповідну професійну підготовку, бути забезпечений необхідними засобами індивідуального захисту та індивідуального контролю опромінення, а також дотримуватись правил техніки безпеки. Після роботи персонал проходить санітарну обробку з наступним дозиметричним контролем.
Суб’єкти господарювання, що здійснюють на території України заготівлю, переробку, зберігання, транспортування й реалізацію м’яса та м’ясних продуктів, повинні забезпечувати дотримання чинних ветеринарно-санітарних норм та правил. М’ясо та м’ясні продукти, що не відповідають чинним допустимим рівням, за рішенням державної установи ветеринарної медицини, вилучаються з обігу до вирішення питання щодо порядку їх використання або знищуються, відповідно до нормативно-правових актів.
Зовнішнє забруднення м’яса радіоактивними речовинами і наведена радіоактивність. Під час зберігання м’яса можливе аерозольне або контактне зовнішнє забруднення. Визначають його дозиметричними приладами. М’ясо допускається в їжу, якщо забруднення радіоактивними речовинами не перевищує максимально допустимий рівень. Якщо цей показник підвищений, м’ясо дезактивують.
М’ясо і м’ясопродукти від здорових тварин (у тому числі консерви в металевих банках), які перебувають у зоні проникаючої радіації ядерного вибуху або вибуху нейтронного боєприпасу, вважаються ураженими наведеною радіоактивністю. Потужність випромінювання в продуктах у цьому випадку дорівнює 1 % потужності дії. Наведена радіоактивність швидко знижується: через добу — до 5 % від вихідної, через 5 діб — до 98 %. В останньому випадку продукти придатні до їжі.
Очищення продукції тваринництва. Оскільки деякі радіонукліди розподіляються по органах та тканинах тварин нерівномірно, м’ясна продукція може суттєво відрізнятися щодо їхньої кількості в окремих частинах туші. Так, концентрація 908г у кістковій тканині свиней перевищує його кількість у м’яких тканинах у 600—700 разів. Тоді як ШС5 нагромаджується, головним чином, і більш- менш рівномірно у м’язових тканинах. Переважно в щитовидній залозі зосереджується 131І. Враховуючи ці особливості розподілу радіонуклідів по організму, під час розбирання туш частина продукції (м’язи, субпродукти) може бути використана безпосередньо для харчових потреб, а інша (щитовидна залоза у ранні періоди після надходження радіоактивних речовин, лімфатичні вузли) — виведена з харчового ланцюга.
Кулінарна обробка, яка складається з виварювання кісток та м’яса, — досить ефективний спосіб очищення продукції тваринництва. Виварювання кісток практично не впливає на вміст “Бг, який, як і кальцій, включається в структуру
скелета, — у бульйон переходить лише 0,01—0,2 %. Але вміст 137Сз у кістках знижується у 3—5 разів, тобто в бульйоні його буде 70—80 %. Внаслідок варіння м’яса 7-місячного бичка в бульйон переходить до 60 % “Бг і 137Сз, а після внесення у воду лимонної або молочної кислоти — 75—85 %. Приблизно стільки ж цих радіонуклідів потрапляє в бульйон у процесі варіння курячого м’яса. При цьому половина радіонуклідів, нагромаджених у м’ясі, переходить у бульйон потягом перших 10 хв., а пізніше, зі збільшенням часу, темпи вивільнення радіонукліда сповільнюються. Отже, виварювати м’ясо довше не має потреби. Першу порцію бульйону, як правило, не використовують.
Зменшити кількість радіоактивних речовин у м’ясі можна тривалим (10—12 год.) промиванням у проточній воді, вимочуванням у 0,8—1 %-му розчині кухонної солі з наступним промиванням. Досить ефективне вимочування м’яса в підкисленій оцтовою, лимонною та іншими органічними кислотами воді. Ступінь очищення його при цьому залежить від розмірів шматочків, тривалості вимочування, кількості обробок, реакції середовища, ступеня забрудненості й хімічної природи радіонукліда.
Внаслідок перетоплювання сала більш як 95 % 137Сз залишається у шкварках і в смальці його буде менше у 20 разів.
Для характеристики ступеня зниження радіоактивності продукції завдяки використанню деяких прийомів існує коефіцієнт очищення продукції від радіо- нуклідів(Коп), який іноді називають коефіцієнтом зниження вмісту радіонукліда. Він визначається відношенням питомої радіоактивності отриманої в результаті обробок чи переробок продукції до питомої радіоактивності сирого матеріалу. Фактично це різновид коефіцієнта переходу (Кп). У таблиці 43 наведено значення Коп, які можна отримати після застосування відповідних кулінарних обробок і технологій.
Концентрація радіонуклідів у продукції тваринництва може бути значно знижена в результаті її обробки чи переробки. При цьому, на відміну від заводських технологій, які здебільшого застосовують для переробки рослинної продукції, у тваринництві досить відчутного ефекту досягають і використовуючи звичайні прийоми.
Прикладом цього є дезактивація молока — основного дозоутворю- вального компонента раціону людини, особливо дітей.
Так, після сепарування незбираного коров’ячого молока лише 8-16 % "Бг, 131І та І37Сз залишається у вершках, а решта переходить до відвійок. Дво- триразове промивання вершків теплою водою 270
зменшує КІЛЬКІСТЬ у них
“Бг у 50—100 разів. Під час переробки вершків на масло значна частина радіонуклідів переходить до сколотин і промивних вод. Кількість “Бг, 1311 та 137С$ у вершковому маслі при цьому зменшується до 35, 75 і 50 % відповідно до їхньої концентрації у вершках. Перетоплення вершкового масла дає змогу видалити з нього практично повністю ““Бг та ,37Сз і ще 10 % 1311. Переробка молока на знежирений сир сприяє зниженню вмісту “Бг та І37С$ на 90, а 1311 — на 70 %. Отже, не викликає сумнівів, що із забрудненого радіоактивними речовинами молока доцільно виробляти деякі продукти, насамперед вершки і масло. Це переконливо ілюструє таблиця 44.
Продукти переробки молока розрізняються, іноді досить суттєво, за кількістю радіонуклідів: ^Бг концентрується переважно у багатих на білки продуктах, а І37Сз — в основному залишається у сироватці та сколотинах. Оскільки жири не утворюють комплексів із лужними та лужноземельними металами, невелика частка цих радіонуклідів переходить у вершки і зовсім мала — в масло. З підвищенням вмісту жиру у вершках й одночасним зменшенням кількості білка в них знижується вміст як ^Бг, так і 137С$ — у першого — в 2,7 і другого — у 2,3 рази.
Проте зазначене не стосується галогену йоду, який йодує жири, утворюючи з ними стійкі сполуки. Тому ІЗІІ може концентруватись у маслі, як і в інших жирах. Але, зважаючи на короткий період напіврозпаду ,31І (вісім діб), витримування забрудненого масла у холодильнику протягом 40—50 діб сприяє практично повному його зникненню в межах допустимого часу зберігання продукту. Цей прийом був широко застосований навесні 1986 року, що дало можливість уникнути великих втрат молока у близький післяаварійний період.
Існують також способи, за допомогою яких можна очищати молоко від радіоактивних речовин без суттєвої зміни його хімічного складу та властивостей. Застосування пірофосфатів, які зв’язують стронцій, дозволяє протягом однієї доби вилучити з молока до 80 % “Бг. Іонообмінними смолами швидко і досить ефективно очищають молоко і від інших радіонуклідів. Так, один об’єм відомого аніоніту Дауеск 2 дає змогу вилучити більше, ніж 95 % 131І та 50 % “Бг з 230 об’ємів молока. Створені також установки для очищення молока від1311 сорбцією його на фероцині, який наносять на поверхню спеціальних кульок.
Найефективнішим є електродіалізний метод очищення молока, який дозволяє вивести з нього до 90 % “Бг. При електродіалізі через аніонообмінні мембрани з нього вилучається до 99 % І37Сз і 70—90 % ,3,І. Собівартість молока при цьому зростає незначно.
Очищення продукції рослинництва. Існують досить прості методи очищення деяких видів продукції рослинництва і складні технології, які можуть бути здійснені тільки за промислових умов. Мінералізовані плівки й оболонки бульб, коренеплодів, цибулин та інших овочевих культур, продукція яких часто без будь-якої кулінарної обробки потрапляє на стіл споживача, можуть бути забруднені частинками ґрунту, містити багато солей кальцію та калію, а з ними
стронцію і цезію. Промивання водою, ретельне очищення дають змогу значно зменшити в них кількість радіонуклідів. Очищення бульб картоплі та коренеплодів повинне бути глибоким, оскільки у прикірковому шарі найвищий вміст радіонуклідів. У коренеплодів найбільш забруднені частини — головка і кінчик, головці капусти — качан, цибулин — денце, у салатних видів — прикореневі частини. Під час очищення це також треба враховувати.
У результаті очищення зернівок зернових і круп’яних культур борошно, крупи містять у 1,5—2 рази менше радіонуклідів, ніж зібране зерно. Тому чим вища сортність цих продуктів та хлібобулочних виробів, тим менша кількість у них радіоактивних речовин.
Під час варіння, засолювання, маринування овочів відбувається додаткове, часом значне, їх очищення від радіонуклідів. Зрозуміло, що радіонукліди при цьому переходять відповідно у відвар, розсіл, маринад.
Високого ступеня очищення продукції можна досягти внаслідок переробки забрудненої радіонуклідами картоплі на крохмаль. Технологія виділення крохмалю з бульб передбачає їх подрібнення з наступним відокремленням клітинного соку та видобування крохмальних зерен промиванням водою. Внаслідок цих операцій переважна частина радіоактивних речовин відходить із водою, а отриманий продукт — полісахарид крохмаль — містить їх у середньому в 50 разів менше, ніж сама картопля. Аналогічно після попереднього замочування у воді добувають крохмаль із зерна злаків. Крохмаль, як відомо, широко використовують у харчовій промисловості для виготовлення кулінарних і кондитерських виробів, ковбас. Його переробляють на патоку, глюкозу, використовують як сировину для отримання лимонної, молочної та глюконової кислот, гліцерину, амілопектину, які застосовують у харчовій і фармацевтичній промисловості.
Під час переробки будь-якої вуглеводовмісної продукції рослинництва та садівництва на етиловий спирт практично всі радіоактивні речовини, як і нераді- оактивні, залишаються в середовищі бродіння. Отриманий у результаті дистиляції продукт виявляється в тисячу і більше разів чистішим, ніж вихідний матеріал. Етиловий спирт широко застосовують у різних сферах господарювання: як розчинник у найрізноманітніших галузях промисловості, в тому числі харчовій, медичній і фармацевтичній; як вихідна сировиня для отримання синтетичного каучуку вищих сортів, етилену, хлороформу, оцтової кислоти та інших органічних продуктів; як паливо реактивних двигунів і двигунів внутрішнього згоряння тощо.
Для вирощування цукрових буряків забруднення радіоактивними речовинами грунту не є небезпечним. Технологія виробництва цукру складається з подрібнення коренеплодів на тонку стружку й наступного вимивання його гарячою водою, до якої разом із цукром переходять і всі радіонукліди. Але за наступних операцій видалення та очищення цукру отримують білий цукровий пісок, 272 вміст радіонуклідів у якому в 50—70 разів менший, ніж у коренеплодах. Внаслідок рафінування цукрового піску відбувається додаткове очищення його від багатьох домішок, у тому числі й від радіоактивних.
Надзвичайно високого ступеня очищення продукції з дуже забруднених радіоактивними речовинами рослин досягають у результаті виробництва олій із насіння соняшнику, льону, коноплі, сої та інших видів рослин. Технологія отримання олій передбачає проведення таких операцій, як віджимання рідкої фракції, екстрагування жиру, його дистиляція й очищення. Основна операція — екстрагування жирів — здійснюється за допомогою органічних розчинників, у яких 908г,137Сб та інші радіонукліди не розчиняються. І вже на цьому етапі можна отримати практично чистий від радіоактивних речовин проміжний продукт, який у процесі наступної дистиляції та очищення відстоюванням, фільтрацією, гідратацією, а особливо рафінуванням, доводиться до високого ступеня чистоти. Вважають, що під час переробки олійних культур за такою схемою практично за будь-якого рівня забруднення рослин радіоактивними речовинами, олія придатна для безпечного вживання в їжу. Тому зазначені технічні культури рекомендуються для вирощування на особливо забруднених радіоактивними речовинами територіях, де вирощування звичайних сільськогосподарських культур неможливе або недоцільне з економічного погляду.
Забруднена радіоактивними речовинами, непридатна навіть для годівлі тварин, біомаса рослин може бути використана для прямого отримання харчового і кормового білка. Ця новітня біотехнологія, яку вже досить широко застосовують у деяких країнах, в Україні перебуває на стадії вивчення та дослідження. Вона передбачає виділення білка безпосередньо із зеленої маси віджиманням клітинного соку і наступну коагуляцію з нього, згідно зі спеціальною технологією, чистого білка, що містить у десятки разів менше радіоактивних речовин, ніж рослини. Такий білковий препарат являє собою дуже цінний продукт для харчової промисловості й уже зараз його використовують для виготовлення ковбас, деяких видів консервів, сирів, хлібобулочних та кондитерських виробів, а також добавок до концентрованих кормів сільськогосподарським тваринам. Не виключено, що ця технологія може знайти застосування в утилізації забрудненої радіоактивними речовинами біомаси рослин, яку отримують внаслідок проведення фітодезактивації ґрунтів.
Прикладів отримання чистих продуктів з високою харчовою, кормовою та технологічною цінністю із забрудненої радіоактивними речовинами продукції рослинництва можна навести багато. Це видобування найрізноманітніших вуглеводів, не тільки крохмалю і сахарози, а й глюкози, фруктози, рафінози, інуліну та інших, а також ферментів, вітамінів, амінокислот, органічних кислот, біологічно активних сполук.
Високорадіоактивні відходи, що залишаються після видобування основного продукту, — різні вичавки та інші екстрагенти — можуть бути використані для отримання етилового спирту, а також як поживне середовище для видобутку кормового білка за допомогою мікроорганізмів і дріжджів, які мають невисокі коефіцієнти накопичення більшості радіонуклідів.
Безперечно, більшість розглянутих методів переробки продукції рослинництва не можна у повному розумінні слова назвати її очищенням. Все ж таки в результаті їх застосування отримують хоча і чистий, але інший продукт. Проте вони свідчать про раціональний підхід до корисного використання забрудненої радіоактивними речовинами продукції рослинництва, зрештою про шляхи її утилізації.
Експертиза риби у разі радіоактивного забруднення. Радіоактивне забруднення відкритих водойм може виникати в результаті випадання радіоактивних опадів безпосередньо на поверхню води або занесення їх з інших районів водойми. Частина радіоактивних елементів може опускатися на дно під дією сили тяжіння, частина може поглинатись водяними рослинами, рибою та іншими водяними організмами, а частина може бути розчинена у воді. Забруднення води радіоактивними речовинами може викликати ураження риби. Найбільшу небезпеку в цьому випадку становлять радіоактивні речовини, що випромінюють альфа-частинки, наділені значною іонізуючою здатністю.
Для відправлення риби у реалізацію у супровідному документі необхідно вказувати всі відомі дані про характер та ступінь її радіоактивного забруднення, а також рівень радіоактивного забруднення водойм. Ветеринарно-санітарну експертизу риби, яка зазнала впливу радіоактивних речовин, проводять звичайним порядком з урахуванням даних радіометричних досліджень. Рівень радіаційного забруднення риби є визначальним фактором для санітарної оцінки її якості. Виявлення в рибі та рибопродуктах радіонуклідів у допустимих межах не може бути підставою для обмеження або заборони її реалізації. У разі перевищення допустимих рівнів радіонуклідів у рибі питання про долю окремих її партій вирішується в кожному конкретному випадку, за узгодженням з державною службою ветеринарної медицини. Слід мати на увазі, що забруднена радіоактивними речовинами риба значно швидше псується, тому її треба використовувати в першу чергу.
