загрузка...
 
Розділ 20. ОСНОВИ СТАНДАРТИЗАЦІЇ ТА СЕРТИФІКАЦІЇ
Повернутись до змісту

Розділ 20. ОСНОВИ СТАНДАРТИЗАЦІЇ ТА СЕРТИФІКАЦІЇ

Основні поняття та визначення в галузі стандартизації

Сучасний стан розвитку науки й удосконалення виробництва, їх тісної взаємодії та впливом на різні галузі економіки пов’язаний зі значним ускладненням обладнання, використанням різних систем машин і приладів. Вони взаємопов’язані між собою більш жорстким режимом їх експлуатації, використанням широкої номенклатури речовин і матеріалів. Відбувається процес ускладнення зв’язків між галузями виробництва, підприємствами та організаціями. Різко зростають вимоги до сировини, обладнання, гігієни виробництва і готової продукції. Першорядне значення набувають питання якості та безпеки продукції.

У виконанні завдань, що постали при виробництві продукції тваринництва, підвищенні ефективності виробництва і поліпшенні якості стандартизація відіграє суттєву роль, адже вона акумулює найновіші досягнення науки і техніки, органічно з’єднує фундаментальні та прикладні галузі науки, сприяє швидкому впровадженню наукових досягнень в практику, допомагає визначити найбільш економічні та перспективні напрямки розвитку.

Для успішної діяльності в галузі стандартизації, як і в інших галузях науки, необхідна точна, науково обґрунтована термінологія. Невпорядкованість термінології перешкоджає взаєморозумінню спеціалістів, створенню єдиних методик, негативно впливає на новітні впровадження.

Питанням стандартизації термінології надається велике значення. Потреба у стандартизації науково-технічної термінології обумовлюється тим, що терміни, поняття та визначення є невід’ємною частиною нормативної, технічної, проект- но-конструкторської і технологічної документації.

В Україні упорядкування і стандартизацію термінології здійснюють Український науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації та інформатики Держспоживстандарту України (УкрНДІССІ), Академія наук України, галузеві науково-дослідні інститути, вищі навчальні заклади і науково-технічні та інженерні товариства і спілки. Розроблено комплекс стандартів термінології в основних галузях знань та галузях народного господарства.

Визначення терміну “стандартизація” пройшло тривалий еволюційний шлях. Уявлення людей про стандартизацію формувалось у процесі розвитку науки і техніки, удосконалюванні форм і методів виробництва. З поширенням науково-технічних і економічних зв’язків на національному та міжнародному рівнях відбувалося уточнення терміну “стандартизація” паралельно з розвитком самої стандартизації. На різних етапах цей термін відображав досягнутий рівень її розвитку. Термін “стандартизація” з’явився в російському технічному словнику в післяреволюційні роки під впливом зарубіжного досвіду промислового виробництва.

У 1952 р. Міжнародною організацією зі стандартизації (ІБО) створено Комітет з вивчення наукових принципів стандартизації (БТАСО), який здійснює


розробку та перегляд визначення найважливіших термінів у галузі стандартизації. Починаючи з 1962 р., коли ІБО прийняла перше визначення терміна “стандартизація”, періодично відбувалось його уточнення, що відображало розвиток стандартизації, обумовлений рівнем розвитку науки і техніки.

Сучасний термін має таке визначення: “стандартизація” — діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар’єрів у торгівлі і сприянню науково-технічному співробітництву.

На перший погляд, це визначення здається складним, але його можна пояснити по-іншому. Стандартизація — це галузь сумісної діяльності вчених, інженерів, економістів, яка полягає перш за все у відборі із численних видів продукції (процесів, робіт, послуг) однакового призначення, одного або невеликої кількості видів цієї продукції (процесів, робіт, послуг) з найкращими якісними показниками і властивостями. Відібрані зразки продукції (процесів, робіт, послуг) повинні відповідати сучасному досягненню науки та техніки, практичному досвіду і задовольняти потреби людини та суспільства. Стандартизація встановлює єдині, найбільш раціональні для різних галузей економіки норми, параметри, розміри продукції (процесів, робіт, послуг), вимоги до якості та технології виготовлення, методи контролю та випробувань, правила пакування, маркування, транспортування та зберігання. Прогресивні вимоги до розробки, виробництва і застосування продукції (процесів, робіт, послуг) встановлюються на підставі досягнень науки і техніки і повинні визначати не тільки основу сучасного, але і майбутній розвиток економіки.

У певних умовах стандартизація може мати негативний вплив на розвиток виробництва і якість готових виробів. Це може бути у тому випадку, коли стандарти та інші нормативні документи будуть розроблені без урахування досягнень науки і техніки, або вони не будуть своєчасно переглянуті з урахуванням цих досягнень і з деяким випередженням.

На підставі цього, предметом стандартизації як науки є варіанти повторювальних ситуацій чи інформація по цих варіантах. Тому стандартизацію слід розглядати як одну із складових частин загальної науки з управління — кібернетики (науки про системи і методи управління), як одного із методів переробки інформації з метою знаходження оптимального, обов’язкового рішення. На підставі обробки великої кількості різних варіантів, рішення однієї й тієї ж повторюваної задачі за допомогою методів стандартизації виробляються обов’язкові оптимальні вимоги, норми, правила, що заносяться у стандарти чи інші нормативні документи.

Наслідком діяльності в галузі стандартизації є створення нормативних документів. Через нормативні документи стандартизація впливає на сфери трудової діяльності людини, на розвиток різних галузей економіки країни, економію та раціональне використання сировини, матеріалів, енергетичних ресурсів, підвищення якості продукції (процесів, робіт, послуг).

Нормативний документ (НД) — документ, який установлює правила, загальні принципи чи характеристики різних видів діяльності або їх результатів. 736

Цей термін охоплює такі поняття як “стандарт”, “кодекс усталеної практики” та “технічні умови”

Об’єктами стандартизації є продукція, процеси та послуги (далі — продукція), зокрема матеріали, складники, обладнання, системи, їх сумісність, правила, процедури, функції, методи чи діяльність На усі об’єкти стандартизації розробляються стандарти.

Слово “стандарт” (від англ. standard) в буквальному розумінні означає норма, зразок, мірило, а в широкому — це зразок або еталон якості, через який держава здійснює науково обґрунтоване управління якістю. Стандарт є основним нормативним документом у галузі стандартизації. Правильне визначення цього терміну має важливе значення. Згідно із законом України “Про стандартизацію”, прийнятого 17 травня 2001 року цей термін має таке визначення: стандарт — документ, що встановлює для загального і багаторазового застосування правила, загальні принципи або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, з метою досягнення оптимального ступеня впорядкованості у певній галузі, розроблений у встановленому порядку на основі консенсусу.

Стандарти можуть бути розроблені як на матеріальні предмети (продукцію, еталони, зразки тощо), так і на норми, правила, вимоги до об’єктів організаційно-методичного та загальнотехнічного характеру. Стандарт є результатом конкретної роботи зі стандартизації, яка виконується на основі досягнень науки, техніки та практичного досвіду, і має визначений юридичний статус на всіх рівнях управління господарством країни.

У системі нормативної документації технічні умови посідають особливе місце, адже вони є основним документом на постачання продукції.

Технічні умови — документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги. Технічні умови можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом. Технічні умови (ТУ) встановлюють певні вимоги до конкретної продукції і є невід’ємною часткою комплексу технічної документації на продукцію, в якій належить визначати комплексність показників. Ці показники повинні забезпечувати повну характеристику споживчих властивостей виробів і можливість всебічного визначення та контролю якості виробів, які підлягають виготовленню та постачанню споживачам.

Стандарти та ТУ містять показники, що можуть бути охарактеризовані кількісно й якісно. Вони називаються показниками стандартів. Показники стандартів — це характеристика об’єктів стандартизації, що виражаються за допомогою умовних одиниць, позначень чи понять. До показників стандартів належать показники щодо розмірів виробів, хімічного складу, фізичних властивостей, маси, експлуатаційних якостей, економічності, надійності, нешкідливості, безпеки тощо.

Стандартизація залежно від масштабів роботи діє на різних рівнях: в окремій країні, між державами, у регіонах. У зв’язку з цим існують наступні види стандартизації: національна, міжнародна, міждержавна та регіональна.

Національна стандартизація — стандартизація, що проводиться на рівні однієї країни. Результатом роботи з національної стандартизації є національні стандарти, прийняті національним органом зі стандартизації однієї держави.

Міжнародна стандартизація — стандартизація, що проводиться на міжнародному рівні та участь у якій відкрита для відповідних органів усіх країн. У роботі з міжнародної стандартизації можуть брати участь декілька (дві чи більше) суверенних держав. Результатом роботи з міжнародної стандартизації є міжнародні стандарти, прийняті міжнародною організацією зі стандартизації.

Регіональна стандартизація — стандартизація, що проводиться на відповідному регіональному рівні та участь у якій відкрита для відповідних органів країн певного географічного або економічного простору. Результатом роботи з регіональної стандартизації є регіональні стандарти, які прийняті регіональною міжнародною організацією зі стандартизації.

Міждержавна стандартизація — стандартизація, участь в якій беруть країни СНД. Результатом роботи з міждержавної стандартизації є міждержавні стандарти (ГОСТ).

Міждержавний стандарт — стандарт, прийнятий країнами, що приєдналися до Угоди про проведення погодженої політики в галузі стандартизації, метрології та сертифікації, і застосований ними безпосередньо. Міждержавні стандарти діють в усіх країнах СНД. Міждержавна стандартизація може служити прикладом регіональної стандартизації, а стандарти з позначенням індексу ГОСТ — регіональними стандартами.

Поряд з вищенаведеними термінами та визначеннями, стандартизація використовує такі терміни, як сумісність, безпека, охорона навколишнього природного середовища та інші.

Сумісність — придатність виробів, процесів чи послуг для сумісного використання у відповідних умовах для задоволення певних потреб без спричинення небажаної взаємодії.

Безпека — відсутність неприйнятного ризику завдання шкоди. У сфері стандартизації безпечність продукції, процесів і послуг розглядають, як правило, з погляду досягнення оптимального балансу низки чинників, враховуючи нетех- нічні, такі як поведінка людини, які можуть звести усувний ризик завдання шкоди людині та майну до прийнятного рівня.

Захист навколишнього середовища; захист довкілля — оберігання навколишнього середовища від несприятливої дії продукції, процесів і послуг.

Метою стандартизації в Україні є забезпечення безпеки для життя та здоров’я людини, тварин, рослин, а також майна та охорони довкілля, створення умов для раціонального використання всіх видів національних ресурсів та відповідності об’єктів стандартизації своєму призначенню, сприяння усуненню технічних бар’єрів у торгівлі.

Стандартизація відповідно до основної мети має різні завдання. Головне завдання — створення системи нормативної документації, яка визначає прогресивні вимоги до продукції, що виготовляється для потреб народного господарства, населення, оборони держави та експорту, до її розробки, вироблення та застосування, а також забезпечення контролю за правильністю використання цієї документації.

Останнім часом однією з ключових проблем науково-технічного та економічного розвитку країн є проблема якості продукції. Поліпшення якості продукції (процесів, робіт послуг) — це проблема не тільки споживча чи технічна, але й економічна, соціальна й політична проблеми суспільства.

Сучасний рівень розвитку економіки України, потреба у корінних змінах матеріальних і соціальних умов життя народу висувають на перший план проблему якості. Поліпшення якості товарів (процесів, робіт, послуг) можливе тільки на основі стандартизації. Управляти та підвищувати якість можливо тільки на основі стандартів та іншої нормативно-законодавчої документації. Стандарти встановлюють вимоги до якості та надійності методів контролю і випробовувань продукції, створюють необхідну єдність, без якої неможливий подальший розвиток технічного рівня.

В Україні стандартизація, що має державний характер, спрямована на забезпечення:

•єдиної технічної політики;

захисту інтересів вітчизняних виробників та споживачів продукції (процесів, робіт, послуг);

економії всіх видів ресурсів;

відповідності продукції (процесів, робіт, послуг) світовому рівню якості та надійності;

гармонізації національних нормативних документів зі світовими аналогами;

відповідності вимог нормативних документів законодавчим актам;

•сприяння виходу української продукції на світовий ринок.

На початку 1998 р. набув чинності Закон України “Про якість і безпеку харчової продукції та продовольчої сировини” У зазначеному Законі вперше чітко визначено перелік і порядок видачі документів, що підтверджують належну якість і безпеку продукції, встановлено правові засади забезпечення якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини для здоров’я населення, відрегульовано відносини між органами виконавчої влади, виробниками, продавцями (постачальниками) і споживачами під час розробки, виробництва, ввезення на митну територію України, закупівлі, постачання, зберігання, транспортування, реалізації, використання, споживання, утилізації харчових продуктів та продовольчої сировини, а також надання послуг у сфері громадського харчування. Законом визначена мета державного регулювання, основні засади державної політики щодо забезпечення якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини, вимоги щодо попередження ввезення, виготовлення, реалізації, використання неякісних, небезпечних або фальсифікованих харчових продуктів, продовольчої сировини та супутніх товарів, а також види діяльності спеціально уповноважених органів виконавчої влади щодо цього. Право українських громадян на споживання якісної та безпечної продукції, охорону навколишнього середовища, підтримку вітчизняного товаровиробника гарантується ст. 42, 43, 50 Конституції України.

Взаємозв’язок стандартизації з товарознавством та іншими галузями знань. У вік неупинного розвитку науково-технічного прогресу різні галузі науки тісно переплетені, тому не завжди є змога виявити між ними чітку межу. Стандартизація як наука досліджує, розробляє принципи і методи встановлення норм і правил, а також форми й методи реалізації цих норм і правил. У процесі стандартизації тих чи інших об’єктів досліджуються зв’язки і відносини між ними, вивчається та вибирається накопичений практичний досвід, закріплюються і зберігаються досягнення суспільства. Організаційно-методичні основи стандартизації чітко визначають її взаємозв’язок з іншими науками, які у свою чергу результатами своїх досліджень розвивають стандартизацію.

Діяльність у галузі стандартизації тісно пов’язана із загальним еволюційним процесом суспільства і є важливим засобом швидкого впровадження наукових досягнень у різних галузях народного господарства. Вона дозволяє регламентувати вимоги до якості продукції, більш ефективно вирішувати проблеми спеціалізації, визначати найбільш раціональні способи виробництва продукції і переробки сировини, здійснювати управління якістю товарів у виробництві та сфері обігу тощо. Підвищення якості продукції значною мірою залежить від швидкого практичного використання усього нового і прогресивного, що народжується у процесі творчості вчених. Ця проблема є одним із важливих завдань стандартизації. Складність її вирішення обумовлена тим, що якість продукції є багатогранною і має міжгалузевий характер.

Якість продукції складає сукупність показників, що відображають корисність, безпеку, новизну, довговічність, надійність, економічність, ергономічність, естетичність, екологічність. Усі ці показники якості надають продукції здатність задовольняти визначені потреби суспільства. Головний критерій якості продукції — це ступінь задоволення індивідуальних та суспільних потреб.

Визначення якості товарів народного споживання та способи її вираження є найважливішою проблемою товарознавства. Основним завданням товарознавства є вивчення якості товарів народного споживання та іншої продукції виробничого призначення, яка визначається сумою усіх властивостей. У торгівельній практиці під якістю товарів розуміють її відповідність вимогам, що встановлені у технічному законодавстві України. Стандарт і якість продукції неподільні. Нормування якості продукції — одна із важливих функцій стандартизації. Стандарти регламентують основні якісні показники продукції в інтересах споживачів. Все це тісно поєднує стандартизацію з товарознавством.

Основою вивчення якості продовольчих та непродовольчих товарів є створення об’єктивного уявлення про їх корисність і споживчі якості. Особливе місце в дослідженні якості продукції посідає проблема вимірювання й оцінки якості, яка здійснюється за допомогою кваліметрії, що вивчає та реалізує наукові методи кількісної оцінки рівня якості продукції. Кваліметрія розглядає споживчі властивості як необхідний елемент комплексного аналізу якості продукції. Оцінка якості продукції передбачається в нормативних документах і методичних матеріалах поряд з іншими найважливішими якісними характеристиками.

Якість продукції оцінюється на основі визначених показників, які представлені в нормативній документації. Показники якості продукції досліджують різними методами контролю та випробувань. Контроль і випробування є невід’ємними умовами виробництва, торгівлі, реалізації більшості видів продукції. Об’єктивність, достовірність та ефективність контролю якості продукції залежить від рівня знань теоретичної та практичної метрології і застосування науково обґрунтованої єдності вимірювань фізичних величин, вірного вибору засобів, методів контролю і точності отриманих результатів вимірювань. Високий рівень метрологічного забезпечення виробництва та сфери обігу є обов’язковою умовою формування якості та об’єктивної, достовірної інформації про продукцію.

Особливого значення для вивчення і визначення якості товарів набуває стандартизація методів випробувань і перевірки засобів вимірювальної техніки. Нормативні документи встановлюють єдину загальнообов’язкову методику визначення показників якості, забезпечують єдність методів і способів контролю та випробувань продукції. При цьому стандартизуються кращі сучасні методи випробувань, тим самим підвищується їх достовірність, надійність, знижується поява похибки, усувається можливість надходження недоброякісної продукції до споживача. Це важливо тому, що порівнювати результати аналізів даного товару можна тільки при використанні однакових методів досліджень. Оцінка рівня якості продукції здійснюється на різних етапах її життєвого циклу, який починається розробкою і закінчується стадіями обігу і реалізації.

Створення об’єктивного уявлення про продукт, його корисність і відповідність цільовому призначенню можливе тільки на основі вивчення усієї сукупності різноманітних властивостей продукту, їх сполучення та взаємного зв’язку, а це можливо тільки за умови об’єднання товарознавства зі стандартизацією.

Значно зросла взаємодія товарознавства зі стандартизацією після впровадження сертифікації товарів та систем якості. Сертифікат відповідності, який є документальним підтвердженням об’єктивної та певної оцінки якості товару, можливо одержати на основі товарознавчих досліджень. Тому товарознавець повинен бути висококваліфікованим спеціалістом.

Стандартизація також пов'язана з технічними, прикладними та економічними науками. Невід’ємною частиною стандартизації є метрологія. Стандартизація, метрологія і вимірювальна техніка основні ланки, рівень і темпи розвитку яких впливають на якість промислової продукції. В основу метрології і вимірювальної техніки покладено закони фізики, математичні методи. Стандартизація широко використовує різні математичні ряди. Принцип закономірних рядів застосовують для визначення геометричних розмірів і технічних показників різних виробів. Математичні методи потрібні для обробки даних досліджень та контролю, для формулювання відносин і закономірностей при вивченні різних явищ.

Економічні науки щільно стикаються зі стандартизацією. Так, проблеми з економії сировини і матеріалів, зниження витрат на одиницю продукції, підвищення продуктивності праці, ефективності виробництва тощо обов’язково враховується під час вирішення різних питань із стандартизації. Економічні задачі стандартизації охоплюють методологію визначення ефективності виробництва, прогнозування, планування, відношення між затратами, визначають вплив стандартизації на економіку країни.

Стандартизація як наука характеризується тісною взаємодією з технологією та рядом складних наукових дисциплін в галузі якості технології, праці та продукції, кількісного їх вимірювання.

Одним з основних завдань стандартизації є систематизація і узагальнення накопиченого фактичного матеріалу таких теоретичних наук як хімія, фізика, математика. При сучасних поглядах на мету і завдання стандартизації основу її складають цілісні комплекси теоретичних і прикладних наук, які об’єднані поняттями фізико-хімічних, техно-хімічних, біофізичних та інших наук.

Теоретичні та методичні основи стандартизації

Як галузь знання наука “стандартизація” вивчає зв’язки і взаємозалежності тих чи інших явищ, які існують в природі та в суспільстві. Стандартизація є складним багатогранним видом діяльності, що враховує у комплексі усі взаємопов’язані явища та факти, які впливають на процес розробки нормативних документів, і забезпечує їх використання в матеріальному виробництві, науці, культурі, освітянській діяльності тощо. Тому у стандартизації сформувалась своя теорія, принципи та методи, які використовуються для рішення проблем, що стоять перед суспільством.

Принципи стандартизації. Державна політика у сфері стандартизації згідно закону України “Про стандартизацію” від 17.05.2001 № 2408-ІІІ базується на таких принципах:

•забезпечення участі фізичних і юридичних осіб в розробленні стандартів та вільного вибору ними видів стандартів при виробництві чи постачанні продукції, якщо інше не передбачено законодавством;

•відкритості та прозорості процедур розроблення і прийняття стандартів з урахуванням інтересів усіх зацікавлених сторін, підвищення конкурентоспроможності продукції вітчизняних виробників;

•доступності стандартів та інформації щодо них для користувачів;

відповідності стандартів законодавству;

адаптації до сучасних досягнень науки і техніки з урахуванням стану національної економіки;

пріоритетності прямого впровадження в Україні міжнародних та регіональних стандартів;

•дотримання міжнародних та європейських правил і процедур стандартизації;

•участі у міжнародній (регіональній) стандартизації.

Вивчення і систематизація принципів стандартизації — одна із важких проблем. Різні автори у своїх роботах наводять принципи стандартизації, виходячи із конкретного виду діяльності (виробничої, економічної, соціальної). Принципи стандартизації розглядаються відповідно до її загальної діяльності, незалежно від сфери та виду діяльності.

Згідно з теорією і практичною діяльністю стандартизації для використання поставлених перед нею завдань слід виділити низку методичних принципів: плановість, перспективність, оптимальність, динамічність, системність, обов’язковість.

Принцип плановості забезпечується шляхом складання перспективних і поточних планів з розробки, розвитку і проведення робіт зі стандартизації. Планування в галузі стандартизації є складовою частиною системи державного планування. Планування слід здійснювати для послідовного, системного розвитку народного господарства, правильного розподілення ресурсів. Ефективність планування є однією з ланок управління народним господарством, засобом забезпечення темпів розвитку економіки країни, гарантією успішного створення матеріально-технічної бази промисловості. Плани включають програми комплексної стандартизації та метрологічного забезпечення.


Принципи перспективності забезпечуються розробкою і випуском випереджаючих стандартів, в яких запроваджуються підвищені норми та вимоги до об’єктів стандартизації відносно досягнутого рівня. До того ж норми та вимоги, які запроваджуються у стандартах, будуть оптимальними в майбутньому. Випереджаючі стандарти містять норми і вимоги, що перевищують існуючий рівень, і тим самим орієнтують науку і виробництво на динамічний розвиток науково- технічного прогресу. Базою для розробки випереджаючих стандартів є науково- технічні прогнози.

Принцип оптимальності передбачає вироблення й прийняття таких норм, правил та вимог, що забезпечують народному господарству оптимальні втрати ресурсів: сировинних, матеріальних, енергетичних, економічних, соціальних. Під час вирішення різних завдань та проблем найвища результативність буде досягнута тоді, коли із великої кількості можливих варіантів рішень будуть відібрані найбільш раціональні та економічні, тобто оптимальні варіанти. А це, в свою чергу, сприяє підвищенню ефективності виробництва та продуктивності праці.

Принцип динамічності передбачає періодичну перевірку стандартів та іншої нормативної документації, внесення до них змін, а також своєчасний перегляд і відміну стандартів. Чинні стандарти підлягають перевірці згідно з рядком в інформаційних даних. Під час перевірки визначають науково-технічний рівень стандартів, за потребою розробляють пропозиції щодо оновлення застарілих показників, норм, характеристик, вимог, термінів, визначень, позначень, одиниць фізичних величин. Результати перевірки можуть слугувати підставою для перегляду стандарту.

Принцип системності забезпечується розробкою нормативних документів на об’єкти стандартизації, що належать до певної галузі та встановлюють взає- мопогоджені вимоги до усіх об’єктів на підставі загальної мети. Цей принцип визначає розробку стандартів чи іншої нормативної документації як елемента системи і призводить до упорядкування закономірно розташованих і взаємопов’язаних конкретних об’єктів стандартизації в єдину систему. При цьому вони пов’язані між собою внутрішньою сутністю.

Принцип обов’язковості визначає законодавчий характер стандартизації. В Україні стандарти та інша нормативна документація мають обов’язковий характер, їх повинні дотримуватись усі підприємства і організації незалежно від форми власності. За порушення вимог стандартів, іншої нормативної документації передбачена юридична відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридична відповідальність залежно від виду порушення може бути дисциплінарна, матеріальна чи кримінальна.

Відповідальність за випуск для реалізації неякісних, нестандартних чи некомплектних товарів наступає незалежно від того, чи вони надійшли у такому вигляді від виробника або постачальника, чи зіпсовані у магазині, або під час зберігання на складі, чи базі. Кримінальним визнається вже сам випуск таких товарів для реалізації. Тому, працівники торгівлі, а саме товарознавці, повинні брати на реалізацію тільки якісний товар і не допускати до реалізації зіпсовані та некомплектні вироби, тим самим захищаючи інтереси споживача.

Методи стандартизації. На основі принципів стандартизації була сформована система її методів. Стандартизація в своїй діяльності використовує різноманітні методи, найбільш значними з яких є уніфікація, агрегатування, типізація, які забезпечують взаємозамінність і спеціалізацію на різних рівнях.

Уніфікація — найбільш поширений та ефективний метод стандартизації, який передбачає приведення об’єктів до одноманітності на основі встановлення раціонального числа їх різновидів. Уніфікація спрямована на зниження кількості різновидів виробів за рахунок їх комбінування та змін конструкцій. Це раціональне скорочення числа типів, видів і розмірів виробів однакового функціонального призначення.

Уніфікація дає змогу знизити вартість виробництва нових виробів, підвищити серійність та рівень автоматизації виробничих процесів, знизити трудомісткість виготовлення, організувати спеціалізовані виробництва.

Основою уніфікації є систематизація та класифікація. Систематизація — це розподілення предметів, продукції, явищ чи понять у визначеному порядку та послідовності, які утворюють чітку систему, зручну для використання. Прикладами такої систем можуть слугувати періодична система хімічних елементів Д.І. Менделєєва, Міжнародна система одиниць фізичних величин (СІ), Сонячна система, Державна система стандартизації, граматична система мови, система управління якістю, система дорожнього руху тощо.

Класифікація — це розподілення предметів, продукції, явищ чи понять за групами, розрядами, класами залежно від їх загальних істотних ознак. Мета класифікації — об’єднання окремих, розрізнених, здавалося б, неоднакових предметів і явищ у споріднені групи. У результаті класифікації безліч об’єктів перетворюється в упорядковану, побудовану за визначеними правилами систему, що значно полегшує здійснення робіт зі стандартизації. Наукова класифікація має винятково важливе теоретичне і практичне значення для будь-якої науки. Прикладами класифікації можуть бути: класифікація товарів народного споживання; класифікація харчових речовин і харчових продуктів; класифікація конкретних видів товарів (алкогольних напоїв, печива, зерна, овочів та плодів, меблів, посуду та інших); Державні класифікатори України; Міжнародна класифікація стандартів (ІСБ); класифікація міждержавних стандартів тощо.

Найбільш елементарним видом уніфікації є симпліфікація — усунення невиправданої різноманітності одноіменних об’єктів шляхом простого скорочення кількості їх різновидів до технічно і економічно необхідної з точки зору задоволення існуючих потреб суспільства. Симпліфікація використовується для раціонального обмеження номенклатури об’єктів при розробці обмежувальних стандартів. Робота з симпліфікації базується на статистиці, яка виявляє типорозміри і типові конструкції виробів, що найчастіше використовуються. Симпліфікація призводить до спрощення виробництва шляхом виключення зайвих типорозмірів деталей, особливо в галузі технологічного оснащення, зайвих видів звітів та документації, об’єднання норм запасів матеріалів та інше.

Агрегатування — метод стандартизації, який полягає в утворенні виробів шляхом компонування їх із обмеженої кількості стандартних і уніфікованих деталей, вузлів і агрегатів, що мають геометричну та функціональну взаємозамінність. Агрегатування забезпечує поширення галузі застосування машин шляхом заміни їх окремих вузлів і блоків, можливістю компонувати машини, прилади, устаткування різного функціонального призначення з окремих вузлів. Цей ме- 744 тод дає змогу також збільшити номенклатуру вироблюваних машин і устаткування за рахунок модифікації їх основних типів і утворення різних виконань.

Типізація — метод стандартизації, спрямований на розробку типових конструктивних, технологічних, організаційних й інших рішень на основі загальних технічних характеристик для деяких виробів, процесів, методів управління. Цей метод називають методом “базових конструкцій”, адже у процесі типізації вибирається об’єкт, найбільш характерний для цієї сукупності, з оптимальними властивостями. При визначенні конкретного об’єкта-виробу, технологічного процесу чи організаційного питання вибраний об’єкт (типовий) може зазнавати лише деяких часткових змін чи доробки. Типізація є поширенням великої кількості функцій на малу кількість об’єктів, тому що забезпечує зберігання тільки типових об’єктів із цієї сукупності.

Взаємозамінність — це придатність одного виробу, процесу, послуги для використання замість іншого виробу, процесу, послуги з метою виконання одних і тих же вимог. Взаємозамінність досягається за рахунок обробки креслень виробу шляхом розмірних розрахунків, підбору необхідних матеріалів, установлення відповідних технічних вимог, а також застосування таких методів обробки, при яких розкидання розмірів деталей вкладається в поле допуску. Взаємозамінність забезпечується шляхом установлення у стандартах, кресленнях та іншій нормативній документації єдиних номінальних розмірів для сполучення деталей та виробів, відповідних допустимих меж розмірів, геометричних форм і регламентації вимог щодо якості матеріалів за механічними, фізичними та хімічними вимогами тощо.

З розвитком економічних зв’язків між країнами і поширенням міжнародної торгівлі великого значення набуває забезпечення взаємозамінності у міжнародному масштабі. У зв’язку з цим велика увага приділяється питанням взаємозамінності у діяльності міжнародних організацій зі стандартизації. Уніфікація, агрегатування, типізація і взаємозамінність є базою для розвитку робіт зі спеціалізації.

Спеціалізація — це організаційно-технічні заходи, спрямовані на створення виробництв чи підприємств з реалізації однотипної продукції в масовому чи ве- ликосерійному масштабі з використанням оптимальної технології при мінімальній собівартості й найкращій якості.

Залежно від об’єктів спеціалізації вона може бути предметною, подетальною, технологічною і функціональною.

Предметна спеціалізація полягає у тому, що на окремих підприємствах зосереджується випуск певної продукції, яка відповідає профілю підприємства. Наприклад, спеціалізація заводу з випуску м’ясних, кондитерських виробів, телевізорів, пральних машин тощо. Предметна спеціалізація — це початкова форма спеціалізації виробництва.

Подетальна спеціалізація полягає в тому, що у процесі виготовлення виділяється виробництво окремих деталей, вузлів чи складальних одиниць. Цей вид спеціалізації економічно найбільш вигідний.

Технологічна спеціалізація — це виділення окремих стадій технологічного процесу в спеціалізовані заводи, цехи, ділянки. Наприклад, забійний, ковбасний та інші цехи в м’ясопереробній промисловості та ін. При технологічній спеціалізації збільшуються масштаби виробництва, підвищується продуктивність праці, знижується собівартість продукції, раціонально використовуються засоби виробництва.

Функціональна спеціалізація виникла як наслідок розподілу і кооперування праці у галузі допоміжного обслуговування виробництва. Наприклад, спеціалізований ремонт холодильників, автомобілів, побутової техніки тощо.

Залежно від галузі поширення спеціалізація може бути заводською, галузевою, міжгалузевою і міжнародною.

Форми стандартизації. З розвитком науково-технічного прогресу більш тісним стає органічний зв’язок стандартизації з технікою та економікою народного господарства на базі впровадження нових стандартів. При створенні продукції та розробці нормативних документів на об’єкти стандартизації використовують такі форми стандартизації, як комплексну і випереджаючу.

Комплексна стандартизація. Комплексна стандартизація почала використовуватися у колишньому СРСР на початку 30-х років. Однак широке впровадження у практику теоретичних і методичних основ комплексної стандартизації почалося з 1965 р. Комплексна стандартизація використовується також у міжнародній практиці.

Науково-технічний прогрес вимагає постійного скорочення термінів створення нової продукції з більш прогресивними технічними характеристиками. Провідна роль у вирішенні цих завдань належить комплексній стандартизації, яка здійснює цілеспрямоване застосування системи взаємопов’язаних вимог до об’єкта комплексної стандартизації в цілому, так і його основних елементів.

Для вирішення проблеми підвищення якості продукції слід не тільки визначити оптимальні показники якості кінцевої продукції, але й пов’язати їх з усім комплексом факторів, які впливають на якість виробу. Це можливо лише за умови здійснення комплексної стандартизації.

Комплексна стандартизація забезпечує взаємозв’язок і взаємозалежність суміжних галузей зі спільного виробництва готового продукту, який відповідає вимогам державних стандартів. Основними критеріями вибору об’єктів комплексної стандартизації є техніко-економічна доцільність стандартизації та рівень технічної досконалості продукції. Принципи комплексної стандартизації базуються на виявленні взаємозв’язків між показниками якості складових частин виробу і предметів праці.

Для комплексної стандартизації характерні три головних методичних принципи:

системність — встановлення взаємозв’язаних вимог з метою забезпечення вищого рівня якості;

оптимальність — визначення оптимальної номенклатури об’єктів комплексної стандартизації, складу і кількісних значень показників їх якості;

•плановість — розробка спеціальних програм комплексної стандартизації об’єктів, їх елементів, які включаються до планів державної та галузевої стандартизації.

У сучасних умовах інструментом практичної організації робіт з комплексної стандартизації продукції є розробка та реалізація програм комплексної стандартизації (ПКС). ПКС являє собою плановий документ, що містить оптимальну 746 сукупність пов’язаних нормативних документів, які підлягають розробці або перегляду і визначають збалансовані вимоги до технічного рівня та якості продукції (сировини, матеріалів, комплектуючих вузлів, обладнання тощо), строки проведення робіт, перелік заходів та склад виконавців.

Випереджуюча стандартизація. Суть випереджуючої стандартизації полягає у встановленні в стандартах перспективних норм та вимог до продукції, які згідно з прогнозами будуть оптимальними у майбутньому. Це необхідно для того, щоб під час виробництва нової продукції, її технічний рівень та якість не поступались кращим світовим зразкам. Випереджуюча стандартизація здійснюється шляхом розробки окремих або комплексів стандартів. Особливу увагу приділяють розробці та впровадженню оптимальних показників якості, визначення яких повинно проводитись на основі прогнозування.

Під прогнозуванням показників якості виробів розуміють науково обґрунтоване завбачення кількісних значень цих показників, які можуть бути досягнуті до визначеного моменту часу. Прогнозування може бути короткостроковим (на строк до 5 років), середньостроковим (на строк 5—15 років) і довгостроковим (більше 15 років). Для розробки випереджуючих стандартів, зазвичай, використовують короткострокові та середиьострокові прогнози.

Випереджуючі стандарти, які встановлюють перспективні вимоги до якості об’єктів стандартизації, розробляються на основі науково-дослідних, дослідно- конструкторських та дослідно-технологічних робіт, тобто робіт, які виконуються на стадії створення продукції.

Органи виконавчої влади у сфері стандартизації

Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації організовує, координує та провадить діяльність щодо розроблення, схвалення, прийняття, перегляду, зміни, поширення національних стандартів відповідно до чинного закону і як національний орган стандартизації представляє Україну в міжнародних та регіональних організаціях із стандартизації.

Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації виконує такі основні функції:

•забезпечує реалізацію державної політики у сфері стандартизації;

вживає заходів щодо гармонізації розроблюваних національних стандартів з відповідними міжнародними (регіональними) стандартами;

•бере участь у розробленні і узгодженні технічних регламентів та інших нор- мативно-правових актів з питань стандартизації;

•встановлює правила розроблення, схвалення, прийняття, перегляду, зміни та втрати чинності національних стандартів, їх позначення, класифікації за видами та іншими ознаками, кодування та реєстрації;

•вживає заходів щодо виконання зобов’язань, зумовлених участю в міжнародних (регіональних) організаціях стандартизації;

співпрацює у сфері стандартизації з відповідними органами інших держав;

•формує програму робіт із стандартизації та координує її реалізацію;

•приймає рішення щодо створення та припинення діяльності технічних комітетів стандартизації, визначає їх повноваження та порядок створення;

організовує створення і ведення національного фонду нормативних документів та національного центру міжнародної інформаційної мережі ISONET WTO;

організовує надання інформаційних послуг з питань стандартизації.

Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації може виконувати інші функції та повноваження згідно із законами України.

Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації вносить подання до Кабінету Міністрів України щодо делегування повноважень стосовно організації розроблення, схвалення, прийняття, перегляду та зміни національних стандартів у галузі будівництва та промисловості будівельних матеріалів центральному органу виконавчої влади в цій сфері діяльності.

Рада стандартизації є колегіальним консультативно-дорадчим органом при Кабінеті Міністрів України.

Персональний склад Ради та положення про неї затверджує Кабінет Міністрів України.

Основною метою діяльності Ради є налагодження взаємодії між виробниками, споживачами продукції та органами державної влади, узгодження інтересів у сфері стандартизації, сприяння розвитку стандартизації.

Рада формується на паритетних засадах із представників органів виконавчої влади, центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації, суб'єктів господарювання, Національної академії наук України, галузевих академій наук та відповідних громадських організацій. Діяльність Ради ґрунтується на засадах відкритості та гласності.

Основною функцією Ради є вивчення, аналіз та розроблення пропозицій щодо вдосконалення діяльності у сфері стандартизації стосовно:

створення технічних комітетів стандартизації та визначення напрямів їх діяльності;

прийняття міжнародного, регіонального чи іншого стандарту як національного стандарту;

проведення експертиз проектів технічних регламентів та інших нормативних документів з питань технічного регулювання; програм робіт із стандартизації.

Рада має право:

одержувати від органів виконавчої влади інформацію і матеріали з питань, що належать до її компетенції;

•залучати в разі потреби у встановленому порядку до роботи в Раді спеціалістів органів виконавчої влади, науково-дослідних установ та організацій;

вносити пропозиції до відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань, що належать до її відання.

Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації створює технічні комітети, на які покладаються функції з розроблення, розгляду та погодження міжнародних (регіональних) та національних стандартів.

Технічні комітети стандартизації формуються з урахуванням принципу представництва всіх зацікавлених сторін. До роботи в технічних комітетах стандартизації залучаються на добровільних засадах уповноважені представники органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, суб’єктів господарювання та їх 748


об’єднань, науково-технічних та інженерних товариств (спілок), товариств (спілок) споживачів, відповідних громадських організацій, провідні науковці і фахівці.

Організаційне забезпечення діяльності технічних комітетів здійснюють їх секретаріати.

Положення про технічні комітети затверджує центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації.

Технічні комітети стандартизації не можуть мати на меті одержання прибутку від своєї діяльності.

Центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, суб’єкти господарювання та їх об’єднання, відповідні громадські організації мають право у відповідних сферах діяльності та в межах повноважень, установлених законом, з урахуванням своїх господарських та професійних інтересів організовувати і виконувати роботи із стандартизації, зокрема:

•розробляти, схвалювати, приймати, переглядати, змінювати стандарти відповідного рівня та припиняти їх дію, встановлювати правила їх розроблення, позначення та застосування;

подавати до центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації пропозиції щодо створення технічних комітетів стандартизації та розроблення національних стандартів чи прийняття як національних стандартів міжнародних (регіональних) чи власних стандартів;

•представляти Україну у відповідних міжнародних та регіональних спеціалізованих організаціях із стандартизації, виконувати зобов’язання, які передбачені відповідними положеннями цих організацій;

•створювати і вести інформаційні фонди нормативно-правових актів і нормативних документів для забезпечення своєї діяльності та інформаційного обміну;

•видавати і поширювати власні стандарти, документи спеціалізованих міжнародних, регіональних організацій із стандартизації, членами яких вони є чи з якими співпрацюють на підставі положень цих організацій або відповідних договорів, а також делегувати ці повноваження іншим юридичним особам;

•інформувати центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації про роботи із стандартизації за своїми напрямами.

Зацікавлені особи мають право брати участь у сфері стандартизації, розглядати проекти розроблюваних національних стандартів та надавати розробникам відповідні пропозиції та зауваження до них.

Міністерство оборони України, враховуючи особливості сфери оборони, визначає порядок застосування стандартів для забезпечення потреб оборони України відповідно до покладених на нього функцій.

КатегорГі'та види стандартів

Комплекс нормативних документів державної системи стандартизації України включає різноманітні стандарти, в яких встановлені вимоги до конкретних об’єктів стандартизації. Залежно від об'єкта стандартизації, складу, змісту, сфери діяльності та призначення НД поділяються на категорії й види.

Категорії нормативних документів.

Згідно Декрету Кабінету Міністрів України від 10.05.1993 року зі змінами нормативні документи зі стандартизації поділяються на:

•національні стандарти України;

галузеві стандарти;

•стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок;

технічні умови;

•стандарти підприємств.

Національний стандарт України (ДСТУ) — це нормативний документ, який діє на території України і застосовується усіма підприємствами незалежно від форми власності та підпорядкування, громадянами — суб’єктами підприємницької діяльності, міністерствами (відомствами), органами державної виконавчої влади, на діяльність яких поширюється дія стандартів.

До національних стандартів України прирівнюються державні будівельні норми і правила, а також державні класифікатори техніко-економічної та соціальної інформації. Порядок розроблення і застосування державних класифікаторів установлюється Державним комітетом України зі стандартизації, метрології та сертифікації.

Міжнародні, регіональні та національні стандарти інших країн застосовуються в Україні відповідно до її міжнародних договорів.

Як національні стандарти України використовуються також міждержавні стандарти, передбачені Угодою про проведення погодженої політики в сфері стандартизації, метрології та сертифікації, підписаною у м. Москві 13 березня 1992 року. Республіканські стандарти колишньої Української PCP (РСТ УРСР) застосовуються як національні до їх заміни чи скасування.

Правила застосування стандартів на території України встановлює Державний комітет України зі стандартизації, метрології та сертифікації.

Національні стандарти України розробляються на:

•організаційно-методичні та загальнотехнічні об’єкти, а саме: організація проведення робіт із стандартизації, науково-технічна термінологія, класифікація і кодування техніко-економічної та соціальної інформації, технічна документація, інформаційні технології, організація робіт з метрології, достовірні довідкові дані про властивості матеріалів і речовин;

•вироби загальномашинобудівного застосування (підшипники, інструменти, деталі кріплення тощо);

•складові елементи народногосподарських об’єктів державного значення (банківсько-фінансова система, транспорт, зв’язок, енергосистема, охорона навколишнього природного середовища, оборона тощо);

•продукцію міжгалузевого призначення;

•продукцію для населення та народного господарства;

методи випробувань.

Національні стандарти України містять обов’язкові та рекомендовані вимоги.

До обов’язкових належать:

•вимоги, що забезпечують безпеку продукції для життя, здоров’я і майна громадян, її сумісність і взаємозамінність, охорону навколишнього природного середовища, і вимоги до методів випробувань цих показників;

вимоги техніки безпеки і гігієни праці з посиланням на відповідні санітарні норми і правила;

метрологічні норми, правила, вимоги та положення, що забезпечують достовірність і єдність вимірювань;

положення, що забезпечують технічну єдність під час розроблення, виготовлення, експлуатації (застосування) продукції;

•поняття і терміни, що використовуються у сфері поводження з відходами, вимоги до класифікації відходів та їх паспортизації, способи визначення складу відходів та їх небезпечності, методи контролю за станом об’єктів поводження з відходами, вимоги щодо безпечного для довкілля та здоров’я людини поводження з відходами, а також вимоги щодо відходів як вторинної сировини.

Обов’язкові вимоги національних стандартів підлягають безумовному виконанню органами державної виконавчої влади, всіма підприємствами, їх об’єднаннями, установами, організаціями та громадянами — суб’єктами підприємницької діяльності, на діяльність яких поширюється дія стандартів.

Рекомендовані вимоги національних стандартів України підлягають безумовному виконанню, якщо:

це передбачено чинними актами законодавства;

ці вимоги включено до договорів на розроблення, виготовлення та поставку продукції;

•виробником (постачальником) продукції зроблено заяву про відповідність продукції цим стандартам.

Національні стандарти України затверджуються Державним комітетом України зі стандартизації, метрології та сертифікації, а національні стандарти в галузі будівництва та промисловості будівельних матеріалів — спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з будівництва та архітектури.

Національні стандарти України підлягають державній реєстрації в Державному комітеті України зі стандартизації, метрології та сертифікації і публікуються українською мовою з автентичним текстом російською мовою.

Галузеві стандарти розробляються на продукцію за відсутності національних стандартів України чи у разі необхідності встановлення вимог, які перевищують або доповнюють вимоги державних стандартів.

Обов’язкові вимоги галузевих стандартів підлягають безумовному виконанню підприємствами, установами і організаціями, що входять до сфери управління органу, який їх затвердив.

Стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок розробляються у разі необхідності поширення результатів фундаментальних і прикладних досліджень, одержаних в окремих галузях знань чи сферах професійних інтересів'. Ці стандарти можуть використовуватися на основі добровільної згоди користувачів.

Стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок не повинні суперечити обов’язковим вимогам державних стандартів України і підлягають державній реєстрації в Державному комітеті України зі стандартизації, метрології та сертифікації.

Порядок розроблення, затвердження та використання цих стандартів установлюється органом, до сфери управління якого входять підприємства, установи і організації, статутними органами науково-технічних та інженерних товариств і спілок, до компетенції яких належать питання організації робіт із стандартизації.

Технічні умови (ТУ) — нормативний документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати виріб, процес чи послуга Технічні умови містять вимоги, що регулюють відносини між постачальником (розробником, виробником) і споживачем (замовником) продукції.

Для організації інформування споживачів (замовників) про номенклатуру та якість продукції, що випускається, контролю відповідності технічних умов обов’язковим вимогам державних, а в передбачених законодавством випадках

галузевих стандартів технічні умови на продукцію та зміни до них підлягають державній реєстрації в територіальних органах Державного комітету України зі стандартизації, метрології та сертифікації. Технічні умови та зміни до них, які не пройшли державної реєстрації, вважаються недійсними.

Стандарти підприємств розробляються на продукцію, що використовується лише на конкретному підприємстві.

Відповідальність за відповідність нормативних документів вимогам актів законодавства, а також їхній науково-технічний рівень несуть розробники, організації та установи, які провели експертизу, і органи, підприємства, установи, організації та громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності, що затвердили ці документи.

Нормативні документи повинні використовуватися на стадіях розроблення, виготовлення, реалізації, експлуатації (використання), ремонту, зберігання, транспортування та утилізації продукції.

У договорі на поставку продукції повинні зазначатися посилання на нормативні документи, що пройшли державну реєстрацію, за якими буде поставлятися продукція.

Види нормативних документів.

Відповідно до ДСТУ 1.0 залежно від специфіки об’єкта стандартизації встановлено такі види стандартів:

•основоположні (організаційно-методичні, загальнотехнічні та термінологічні);

•на методи (методики) випробовування (вимірювання, аналізування, контролювання);

на продукцію;

на процеси;

на послуги;

•на сумісність продукції, послуг чи систем у їхньому спільному використовуванні;

•загальних технічних вимог.

Основоположний стандарт — стандарт, що має широку сферу поширення або такий, що містить загальні положення для певної галузі. Основоположний стандарт можна використовувати безпосередньо як стандарт або слугувати основою для інших стандартів.

Термінологічний стандарт — стандарт, що поширюється на терміни та відповідні їм визначення понять.

Стандарт на методи випробування — стандарт, що встановлює методи випробування, як, наприклад, використання статистичних методів і порядок проведення випробування.

Стандарт на продукцію — стандарт, що встановлює вимоги, які повинен задовольняти виріб (групу виробів), щоб забезпечити свою відповідність призначенню. Стандарт на продукцію, крім вимог відповідності призначенню може містити безпосередньо або через посилання такі елементи, як терміни та визначення понять, відбирання проб. Стандарт на продукцію може бути повним або неповним залежно від того, установлює він усі чи тільки частину потрібних вимог. Стосовно цього він може вирізнятися серед таких стандартів, як наприклад, на розміри, на матеріали та на технічне забезпечення.

Стандарт на процес — стандарт, що встановлює вимоги, які повинен задовольняти процес, щоб забезпечити свою відповідність призначенню.

Стандарт на послугу — стандарт, що встановлює вимоги, які повинна задовольняти послуга, щоб забезпечити свою відповідність призначенню. Стандарти на послуги можна розробити в таких галузях, як наприклад, прання білизни, готельне господарство, транспорт, автопослуги, телезв’язок, страхування, банківська справа, торгівля.

Стандарт на сумісність — стандарт, що встановлює вимоги стосовно сумісності виробів чи систем у місцях їх поєднання.

Стандарт загальних технічних вимог — стандарт, що містить перелік характеристик, для яких значення чи інші дані встановлюються для виробу, процесу чи послуги в кожному випадку окремо. У деяких стандартах, як правило, передбачено дані, означувані постачальником, в інших — споживачем.

Розроблення, прийняття, перевірка, внесення змін та перегляд стандартів

Залежно від рівня суб’єкта стандартизації, який приймає чи схвалює стандарти, розрізняють:

національні стандарти, кодекси усталеної практики та класифікатори, прийняті чи схвалені центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації, видані ним каталоги та реєстри загальнодержавного застосування;

стандарти, кодекси усталеної практики та технічні умови, прийняті чи схвалені іншими суб’єктами, що займаються стандартизацією.

Стандарти повинні відповідати потребам ринку, сприяти розвитку вільної торгівлі, підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної продукції та бути викладені таким чином, щоб їх неможливо було використовувати з метою введення в оману споживачів продукції, якої стосується стандарт, чи надавати перевагу виробнику продукції або продукції залежно від місця її виготовлення.

Об’єкт стандартизації може бути об’єктом інтелектуальної чи промислової власності, якщо розробник стандарту в установленому законодавством порядку отримав дозвіл у власника прав на цей об’єкт.

Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації з урахуванням суспільної потреби у стандартах, державних пріоритетів, пропозицій технічних комітетів стандартизації та інших суб’єктів стандартизації щороку формує програму робіт із стандартизації (далі — програма), яка включає перелік національних стандартів, прийнятих до розроблення. Програма публікується один раз на шість місяців в офіційному виданні центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації та розміщується в інформаційних мережах.

Національні стандарти розробляються технічними комітетами стандартизації, а в разі їх відсутності — іншими суб’єктами стандартизації, що мають для цього відповідний науково-технічний потенціал.

Правила та порядок розроблення, схвалення, прийняття, перегляду, зміни та припинення дії національних стандартів, які встановлюються центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації, повинні передбачати:

•критерії врахування чи відхилення пропозицій щодо розроблення національних стандартів;

•критерії визначення розробників національних стандартів;

•визначення пріоритетів щодо застосування міжнародних (регіональних) стандартів;

механізм апеляції;

•інформування зацікавлених сторін про стан робіт у сфері національної стандартизації. Строк розгляду проекту національного стандарту та подання відгуків не може бути раніше, ніж за 60 днів від дня його опублікування;

ознайомлення за рівних умов з проектами національних стандартів усіх зацікавлених сторін.

Під час схвалення або прийняття національного стандарту центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації визначає дату надання стандарту чинності з урахуванням часу на виконання підготовчих заходів щодо його впровадження.

Перелік національних стандартів, схвалених та прийнятих протягом місяця, публікується наступного місяця в офіційному виданні центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації.

Міжнародні (регіональні) стандарти запроваджуються як національні стандарти за умови їх прийняття центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації.

Прийняття міжнародного (регіонального) стандарту — це опублікування національного стандарту, що ґрунтується на відповідному міжнародному (регіональному) стандарті, чи підтвердження того, що міжнародний (регіональний) стандарт має той самий статус, що і національний стандарт, із зазначенням будь-яких відхилень від міжнародного (регіонального) стандарту.

Перевірку чинних національних стандартів на відповідність законодавству, інтересам держави, потребам споживачів, рівню розвитку науки і техніки, вимогам міжнародних (регіональних) стандартів здійснюють відповідні технічні комітети або інші суб’єкти стандартизації відповідно до чинного закону. Стандарти на продукцію перевіряються не рідше одного разу на п’ять років. За результатами перевірки відповідні технічні комітети або інші суб’єкти стандартизації подають пропозиції про перегляд, зміни чи скасування стандартів до центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації.

Перегляд, в результаті якого розроблюється новий національний стандарт або вносяться зміни до чинного стандарту, здійснюється у порядку, встановленому для розроблення стандартів.

Припинення дії національного стандарту здійснює центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації у разі припинення випуску продукції, регламентованої цим стандартом, а також у разі розроблення, схвалення або прийняття замість нього іншого стандарту за поданням відповідного технічного комітету стандартизації або іншого суб’єкта стандартизації відповідно до чинного закону.

Інформація про зміни, текст змін національних стандартів публікується в офіційному виданні центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації не пізніше, ніж за 90 днів до терміну надання їм чинності.

Порядок застосування стандартів. Стандарти застосовуються на добровільних засадах, якщо інше не встановлено законодавством.

Стандарти застосовуються безпосередньо чи шляхом посилання на них в інших документах.

Застосування стандартів чи їх окремих положень стає обов’язковим:

•для всіх суб’єктів господарювання, якщо це передбачено в технічних регламентах чи інших нормативно-правових актах;

•для учасників угоди (контракту) щодо розроблення, виготовлення чи постачання продукції, якщо в ній (ньому) є посилання на певні стандарти;

•для виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи застосував позначення цих стандартів у її маркуванні;

•для виробника чи постачальника, якщо його продукція сертифікована щодо дотримання вимог стандартів.

Міжнародні (регіональні) стандарти та стандарти інших країн, якщо їх вимоги не суперечать законодавству України, можуть бути застосовані в Україні в установленому порядку шляхом посилання на них у національних та інших стандартах.

Стандарти, застосовані під час виготовлення продукції, повинні зберігатися у виробника протягом 10 років після випуску останнього виробу даного виду продукції.

Технічні регламенти та інші нормативно-правові акти встановлюють обов’язкові вимоги щодо:

•захисту життя, здоров’я та майна людини;

•захисту тварин, рослин;

охорони довкілля;

•безпеки продукції, процесів чи послуг;

•запобігання введенню в оману стосовно призначення та безпеки продукції;

усунення загрози для національної безпеки.

У разі посилання на стандарти в технічних регламентах, інших нормативно- правових актах зазначається, чи є дотримання певних стандартів єдиним або тільки одним із шляхів виконання вимог цих документів. Виробник чи постачальник має довести, що продукція, вироблена без застосування цих стандартів, відповідає вимогам відповідних технічних регламентів або інших нормативно- правових актів.

У разі виникнення об’єктивних перешкод для застосування певних обов’язкових вимог національного стандарту виробник чи постачальник продукції зобов’язаний повідомити про це центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації. Одночасно виробник може звернутися до центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації з пропозиціями щодо скасування, позачергового перегляду та внесення відповідних змін до цього стандарту, або з обґрунтованим клопотанням про надання дозволу на тимчасовий випуск продукції з відхиленнями від зазначених обов’язкових вимог. Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації вивчає обґрунтованість звернення виробника, проводить у разі потреби необхідні експертизи і за наявності підстав після погодження із відповідним центральним органом виконавчої влади, що здійснює контроль за дотриманням відповідних вимог національного стандарту, може надати такий дозвіл і встановити обмеження терміну його дії.

У разі виготовлення продукції на експорт, якщо угодою (контрактом) визначено інші вимоги, ніж ті, що встановлені технічними регламентами або іншими нормативно-правовими актами України, дозволяється застосовувати норми угоди (контракту), якщо вони не суперечать законодавству України в частині вимог до процесу виготовлення продукції, її зберігання та транспортування на території України.

Державний нагляд за дотриманням вимог технічних регламентів або інших нормативно-правових актів здійснюється в порядку, встановленому законодавством.

Державний нагляд за додержанням стандартів

Державний нагляд за додержанням стандартів здійснюється згідно чинного Декрету Кабінету міністрів “Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення”

Державний нагляд — діяльність спеціально уповноважених органів виконавчої влади щодо контролю за додержанням підприємцями стандартів, норм і правил при виробництві та випуску продукції (виконанні робіт, наданні послуг) з метою забезпечення інтересів суспільства і споживачів в її належній якості, безпечної для життя, здоров’я й майна людей і навколишнього середовища.

Державний нагляд за додержанням технічних регламентів з підтвердження відповідності, технічних регламентів, стандартів, норм і правил, станом засобів вимірювань, а також інших вимог, пов’язаних з якістю продукції (стандартів, норм і правил), здійснюють центральний орган виконавчої влади у сфері технічного регулювання та споживчої політики і його територіальні органи державні центри стандартизації, метрології та сертифікації, а також інші спеціально уповноважені органи.

Діяльність спеціально уповноважених органів визначається окремими актами законодавства. Нагляд за дотриманням вимог санітарно-гігієнічних і сані- тарно-протиепідемічних правил і норм у стандартах та інших нормативно-технічних документах здійснюють органи та установи державної санітарно-епіде- міологічної служби.

Нагляд за додержанням ветеринарно-санітарних вимог, встановлених відповідно до закону, здійснюють державні органи ветеринарної медицини.

Голова центрального органу виконавчої влади у сфері технічного регулювання та споживчої політики одночасно за посадою є головним державним інспектором України, а його заступники — заступниками головного державного інспектора України з державного нагляду за якістю продукції, додержанням стандартів, норм і правил.

Службові особи, які здійснюють державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил, повинні бути атестовані у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері технічного регулювання та споживчої політики.

Об’єктами державного нагляду є:

•продукція виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, продукція тваринництва та рослинництва, продукти харчування, в тому числі продукція, що пройшла сертифікацію, — на відповідність стандартам, нормам і правилам;

•продукція імпортна — на відповідність чинним в Україні стандартам, нормам і правилам стосовно безпеки для життя, здоров’я й майна людей і навколишнього середовища;

•продукція експортна, що набувається за державні кошти, — на відповідність стандартам, нормам і правилам або окремим вимогам, обумовленим договором (контрактом), якщо відповідним договором (контрактом) не передбачено інше.

Державний нагляд здійснюється за планами органів державного нагляду або на вмотивовану вимогу інших органів виконавчої влади, виконавчих органів місцевих рад, прокуратури, або за зверненнями громадян у формі перевірки додержання:

•стандартів, норм і правил, крім будівельних, санітарно-гігієнічних, санітар- но-протиепідемічних і ветеринарних норм і правил, при розробленні, виробництві, випуску, зберіганні, транспортуванні, використанні, експлуатації, реалізації та утилізації продукції підприємцями, в тому числі оптовими торгівельними організаціями, за винятком реалізації товарів у сфері роздрібної та оптово-роздрібної торгівлі, випуску і реалізації продукції на підприємствах громадського харчування та надання послуг громадянам як споживачам, шляхом проведення періодичних або постійних перевірок з вибірковим або суцільним контролем;

•стабільності якості сертифікованої продукції, правил проведення випробувань продукції.

Перевірка за зверненнями громадян проводиться відповідно до законодавства про порядок розгляду пропозицій та заяв громадян.

Результати перевірки оформлюються актом, форма і порядок складання якого визначаються центральним органом виконавчої влади у сфері технічного регулювання та споживчої політики.

Органи державного нагляду відповідно до покладених на них завдань:

•здійснюють перевірку додержання стандартів, норм і правил;

•вносять у встановленому порядку пропозиції про скасування, обмеження строку дії або перегляд стандартів, норм і правил, якщо вони не забезпечу


ють якості продукції, безпеки життя, здоров’я й майна людей і навколишнього середовища або суперечать чинному законодавству;

•здійснюють аналіз роботи підприємця з питань додержання стандартів, норм і правил;

•узагальнюють результати державного нагляду, аналізують причини порушень стандартів, норм і правил;

•забезпечують оперативне вжиття заходів до припинення порушень стандартів, норм і правил, усунення причин їх виникнення;

інформують органи державної влади і громадськість про стан справ із додержанням стандартів, норм і правил;

•вносять на підставі висновків державного нагляду пропозиції органам виконавчої влади та виконавчим органам місцевих рад про удосконалення комплексу заходів щодо підвищення якості продукції

•розробляють і проводять заходи, спрямовані на підвищення ефективності своєї роботи з державного нагляду;

•забезпечують взаємодію з правоохоронними та іншими спеціально уповноваженими на те органами державного нагляду, товариствами споживачів з питань контролю за якістю продукції.

У разі порушення стандартів, норм і правил суб’єкт підприємницької діяльності (підприємець) несе відповідальність згідно чинних нормативно-правових актів.

Історія сертифікації.

Основні поняття в галузі сертифікації

Слово сертифікат, в перекладі з латинської означає "зроблено правильно"

Коли ж виникла сертифікація? Зарубіжні вчені вважають, що використання сертифікації підтвердження бере свій початок з IV ст. до н.е. У надписах на камені, який було знайдено при розкопках в Греції у 1893 р. наводиться закон про виробництво бронзових деталей для колон при будівництві найбільш важливих споруд. Згідно з цим законом співвідношення між компонентами в бронзі повинно бути: 11 частин міді і 1 частина олова. Сама наявність співвідношення зобов'язує перевірку його дотримання. Відхилення вмісту олова у сплаві навіть на 2 % дає значну різницю в кольорі бронзи, тому можлива чітка ідентифікація металу. Вважають, що це був один із найбільш ранніх випадків сертифікації — метал за хімічним складом був сертифікований на основі контролю кольору.

Ідея і загальний задум сертифікації відомі давно. Самою давньою і простою формою підтвердження якості продукції, товару було завіряння продавця, що продукція якісна, під "слово честі”, пізніше виробник ставив клеймо або марку фірми на свою продукцію, чим і підтверджував її високу якість.

Із розвитком промисловості й значним збільшенням товарообміну змінилися соціальні та економічні умови, змінились і відносини між торговими партнерами, особливо у міжнародних торгівельних відносинах.

Вірити такому "сертифікату” як "слово честі" стає дуже ризикованим втрачає свою функцію. Перестає задовольняти покупця і документ продавця 758

про якість продукції. Щоб не ризикувати, і в результаті не зазнати великих збитків, а то і не збанкрутувати, виникла потреба проводити випробування продукції у незалежних лабораторіях, з'явився такий вид діяльності, як підтвердження відповідності продукції вимогам стандарту чи іншого нормативного документу третьою незалежною стороною.

Термін "сертифікація" став відомим у повсякденному житті і комерційній практиці порівняно недавно (в останнє десятиліття), проте сертифікація як процедура застосовується давно і термін "сертифікат" відомий з XIX .

В енциклопедичному словнику Ф.А.Брокгауза і І.А.Єфрона, який був виданий в 1900 р. наводиться декілька визначень сертифіката, одне із яких: сертифікат — це посвідчення (свідоцтво). У фінансовій сфері сертифікат трактують в одних випадках як грошове свідоцтво на певну суму, в інших — як облігацію спеціального державного займу.

Є свідчення того, що товаровиробники здавна гарантували якість своїх виробів, в т.ч. письмово, тобто додавали до них (згідно з сучасною термінологією) "заяву про відповідність" Діапазон таких заяв був дуже широкий і охоплював навіть твори мистецтва. Збереглася інформація про те, що видатні художники епохи Відродження гарантували збереженість своїх картин протягом 300 років. І ці гарантії в більшості випадків виявилися реальними.

Описані факти є прикладом сертифікації першою стороною.

У метрології сертифікація давно відома як діяльність з офіційної перевірки і клеймування приладів (ваг, гир). Клеймування свідчило про те, що прилад відповідає сертифікованим вимогам щодо його конструктивних і метрологічних характеристик. Більше 100 років термін "сертифікат” використовують у міжнародній метрологічній практиці. Це вже є прилади сертифікації третьою стороною.

Протягом декількох століть діяли "класифікаційні організації", які в якості незалежних організацій оцінювали безпеку суден з метою їх страхування.

В Росії також є класифікаційна організація — Морський реєстр, створений у 1913 р. Нині це одна із авторитетних організацій, яка займається сертифікацією систем якості.

В колишньому СРСР продукція, що відправлялась на експорт., сертифікувалась у зарубіжних центрах і її обов'язковість фактично встановлювалась законодавством тих країн, куди продукція поставлялась із СРСР.

У 1984 р. Урядом СРСР була прийнята Постанова про сертифікацію експортної продукції. В 1986 р. Держстандартом було надано чинності Тимчасовому порядку сертифікації продукції машинобудування.

У 1988 р. колишніми країнами-членами РЕВ була підписана Конвенція про систему оцінки якості і сертифікації імпортно-експортної продукції (СЕПРО РЕ). В СРСР ця система була введена в 1988 р. Системою передбачалась сертифікація з використанням як стандартів РЕВ, так і інших міжнародних норм і кращих національних стандартів. Цією системою фактично була введена міжнародна акредитація випробувальних лабораторій і міжнародна атестація. До 1991 р. в країні функціонувало 14 випробувальних центрів, було атестовано декілька виробництв.

Разом з тим в СРСР здійснювалась оцінка відповідності продукції встановленим вимогам в інших формах: атестація за категоріями якості; державне приймання продукції; державні випробування продукції, атестованої за категоріями якості; держнагляд за дотриманням вимог стандартів.

Після розпаду СРСР ця робота не проводиться.

Державну систему стандартизації в Україні (УкрСЕПРО) було створено 10 травня 1993 р. Декретом Кабінету Міністра України “Про стандартизацію і сертифікацію", в якому було визначено мету, основні принципи та види сертифікації. Створена система для проведення обов'язкової і добровільної сертифікації продукції, послуг і процесів, яка передбачає підтвердження відповідності третьою стороною на підставі проведення випробувань, атестації виробництва та сертифікації систем якості.

Наша країна, яка є не лише імпортером, а й експортером різних видів продукції, в т.ч. сільськогосподарської, гармонізувала свою національну систему сертифікації з Європейською.

В Україні принципи та правила проведення сертифікації, вимоги до органів сертифікації, випробувальних лабораторій, до їх акредитації, до декларації постачальника про відповідність продукції відповідають Європейським вимогам (ДСТУ ЕМ 45001-98, ДСТУ ЕМ 45004-98 та ДСТУ ЕМ 45010-98, ДСТУ ЕМ 45014-98).

Сертифікація в останнє десятиліття стала нормою торгівельних стосунків будь-якого рівня як у міжнародній, так і у внутрішній торгівлі, а головним чином нормою великих торгових контрактів (угод). Якщо на ранніх етапах розвитку сертифікації в її проведенні були зацікавлені насамперед виробник і споживач, то нині сертифікують свою продукцію державні і приватні, великі і малі підприємства, продукцію, яка підлягає і яка не підлягає обов'язковій сертифікації.

Товаровиробник, який проводить сертифікацію продукції, підвищує конкурентоспроможність своєї продукції на ринку, що дає йому можливість розширювати об'єм її продажу та підвищувати прибутки.

Споживач сертифікованої продукції отримує гарантію в стабільності характеристик якості продукції, можливість не проводити вхідний контроль сертифікованої продукції та повторні її випробування.

А тому система УкрСЕПРО є відкритою для вступу органів сертифікації чи випробувальних лабораторій будь-якої іноземної держави, підприємства та організації, які визначають і виконують правила Системи. Право проводити роботи в системі надається тільки тим суб'єктам, які акредитовані і занесені до Реєстру Системи. Система УкрСЕПРО створена для проведення обов’язкової сертифікації, але може проводити і добровільну сертифікацію.

Згідно з Законом України "Про підтвердження відповідності":

•сертифікація — процедура, за допомогою якої визнаний в установленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу встановленим законодавством вимогам;

•підтвердження відповідності — діяльність, наслідком якої є гарантування того, що продукція, системи якості, системи управління якістю, системи

управління довкіллям, персонал відповідають встановленим законодавством вимогам;

•сертифікат відповідності — документ, який підтверджує, що продукція, системи якості, системи управління якістю, системи управління довкіллям, персонал відповідає встановленим вимогам конкретного стандарту чи іншого нормативного документа, визначеного законодавством;

•технічний регламент з підтвердження відповідності нормативно- правовий акт, затверджений Кабінетом Міністрів України, в якому містяться опис видів продукції, що підлягає обов'язковому підтвердженню відповідності, вимоги безпеки для життя та здоров'я людини, тварин, рослин, а також майна та охорони довкілля, процедури підтвердження відповідності цим вимогам, правила маркування і введення продукції в обіг; •декларування відповідності — процедура, за допомогою якої виробник або уповноважена ним особа під свою повну відповідальність документально засвідчує, що продукція відповідає встановленим законодавством вимогам; •декларація про відповідність — документально оформлена в установленому порядку заява виробника, де дається гарантія відповідності продукції вимогам, встановленим законодавством;

•свідоцтво про визнання відповідності — документ, що засвідчує визнання іноземних документів про підтвердження відповідності продукції вимогам, встановленим законодавством України.

Сертифікація продукції здійснюється уповноваженими на те органами з сертифікації — підприємствами, установами і організаціями з метою:

•запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров’я та майна громадян і навколишнього природного середовища;

сприяння споживачеві в компетентному виборі продукції;

•створення умов для участі суб’єктів підприємницької діяльності в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі.

Державну систему сертифікації створює Державний комітет України зі стандартизації, метрології та сертифікації — національний орган України з сертифікації, який проводить та координує роботу щодо забезпечення її функціонування, а саме: •визначає основні принципи, структуру та правила системи сертифікації в Україні;

•затверджує переліки продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації, та визначає терміни її запровадження;

призначає органи з сертифікації продукції;

встановлює правила визнання сертифікатів інших країн;

розглядає спірні питання з випробувань і дотримання правил сертифікації продукції;

веде Реєстр державної системи сертифікації;

організує інформаційне забезпечення з питань сертифікації.

Державний комітет України по стандартизації, метрології та сертифікації в

межах своєї компетенції несе відповідальність за дотримання правил і порядку сертифікації продукції.

Сертифікація на відповідність обов’язковим вимогам нормативних документів проводиться виключно в державній системі сертифікації.

Обов’язкова сертифікація в усіх випадках повинна включати перевірку та випробування продукції для визначення її характеристик і подальший державний технічний нагляд за сертифікованою продукцією.

Випробування з метою обов’язкової сертифікації повинні проводитися акредитованими випробувальними лабораторіями (центрами) методами, які визначені відповідними нормативними документами, а за відсутності цих документів

методами, що визначаються органом з сертифікації чи органом, який виконує його функції. Результати випробувань, проведених зазначеними лабораторіями (центрами), у подальшому не потребують підтвердження іншими акредитованими випробувальними лабораторіями (центрами).

Повторні випробування за визначеними характеристиками цієї продукції не проводяться, крім випадків, коли відповідно до законодавства встановлена не- достовірність результатів випробувань. Сертифікація продовольчої сировини та харчових продуктів тваринного походження здійснюються після проведення ветеринарно-санітарної експертизи та видачі відповідних ветеринарних документів.

Під час проведення сертифікації та у разі позитивного рішення органу з сертифікації заявникові видається сертифікат та право маркувати продукцію спеціальним знаком відповідності.

Форма, розміри і технічні вимоги до знаку відповідності визначаються державним стандартом.

Знак відповідності не може бути застосований, якщо порушено правила його використання.

Сертифікат відповідності — документ, виданий за правилами системи сертифікації і який підтверджує, що ідентифіковані належним чином виріб, процес чи послуга відповідають вимогам конкретного стандарту чи іншого нормативного документу.

Якщо за допомогою сертифіката можна встановити виробника продукції, назву фірми, її юридичну адресу, країну походження продукції тощо, то такий вид сертифіката називають сертифікатом походження.

Сертифікат відповідності, в якому виробник продукції вказує кількісні характеристики різних властивостей продукції, які характеризують її якість є сертифікатом якості. Цей сертифікат має характер вибіркової інформації. Раніше цей документ називали "свідоцтво про якість”

Найбільш широке розповсюдження отримав сертифікат відповідності, якраз про цей документ йде мова, коли говорять про сертифікацію. Він є результатом проведення спеціальної процедури, яку називають сертифікацією підтвердження.

Відповідність продукції (товару), яка ввозиться і реалізується на території України, обов’язковим вимогам норм і стандартів, що діють в Україні, має підтверджуватися сертифікатом або свідоцтвом про визнання іноземного сертифіката, виданим або визнаним Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації або уповноваженим (акредитованим) ним органом.

Державний комітет України по стандартизації, метрології та сертифікації на підставі виданих сертифікатів відповідності або свідоцтв про визнання іноземного сертифіката включає сертифіковану продукцію до Єдиного реєстру серти- фікованої в Україні продукції.

Органи митного контролю здійснюють митне оформлення імпортних товарів на підставі зазначеного Єдиного реєстру в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Державний комітет України по стандартизації, метрології та сертифікації здійснює контроль за наявністю сертифікатів для товарів, що реалізуються юридичними або фізичними особами на митній території України.

Орган з сертифікації продукції при проведенні обов’язкової сертифікації несе відповідальність за:

необгрунтовану чи неправомірну видачу сертифіката відповідності; •порушення правил сертифікації.

Акредитована випробувальна лабораторія (центр) несе відповідальність за недостовірність результатів випробувань.

Під час проведення сертифікації здійснюють випробування продукції, атестацію виробництва, перевірку та оцінювання системи якості заявника, технічний нагляд за виробництвом сертифікованої продукції. Склад і послідовність проведення робіт із сертифікації продукції визначається прийнятою схемою (моделлю) сертифікації у кожному конкретному випадку.

На сертифіковану продукцію орган з сертифікації видає сертифікат відповідності затвердженої форми, який свідчить про відповідність продукції вимогам конкретного стандарту чи іншого нормативного документа.

Бланки сертифікатів відповідності, свідоцтва про визнання державної системи сертифікації та копії цих документів є документами суворої звітності.

З метою інформування споживачів про те, що продукцію сертифіковано, на ній ставлять національний знак відповідності.

Форму, розміри та технічні вимоги до національного знака відповідності, а також правила його застосування під час сертифікації продукції (процесів, послуг) встановлено чинним національним стандартом У країни.

Встановлено такі зображення національного знака відповідності:

•для продукції, яка відповідає обов’язковим вимогам нормативних документів та вимогам, передбачених чинними законодавчими актами України, за якими встановлено обов’язкову сертифікацію (рис 20.1);

•для продукції, яка відповідає усім вимогам нормативних документів, що поширюються на дану продукцію (рис. 20.2).

Знак відповідності, зображений на рисунку 20.2, застосовується для позначення продукції, яка не підлягає обов’язковій сертифікації, проте сертифікована з ініціативи виробника (виконавця), продавця (постачальника) чи споживача (добровільна сертифікація).

Роботи з сертифікації продукції виконуються за господарськими договорами.

Рис. 20. Національний знак відповідності


Система розрахунків під час виконання робіт з сертифікації ґрунтується на таких засадах:

•оплата робіт з сертифікації проводиться незалежно від її результатів;

•роботи з сертифікації оплачуються заявником, як правило, у вигляді передоплати;

•делегування прав проводиться на умовах ліцензування;

•рентабельність робіт з обов’язкової сертифікації не може перевищувати 25 відсотків;

•вартість робіт індексується залежно від інфляції;

•витрати підприємств-виробників на проведення робіт з сертифікації продукції відносять до витрат виробництва і включають до собівартості продукції.

Відповідно до Закону України “Про оподаткування доходів підприємств і організацій” ці витрати виключаються із суми доходу підприємства для цілей оподаткування.

У системі сертифікації проводиться реєстрація та ведення акредитованих органів з сертифікації, випробувальних лабораторій (центрів), атестованих аудиторів, а також результатів сертифікації продукції.

Інформація щодо реєстрації даних здійснюється через видання покажчиків, каталогів, періодичних публікацій (повідомлень) Держспоживстандартом України, а також наданням машинних носіїв або передачею інформації в автоматизованому режимі, відповіддю на разові запити щодо конкретних об’єктів та суб’єктів реєстрації тощо.

Система сертифікації передбачає конфіденційність інформації, яка одержана в процесі сертифікаційної діяльності.

Органи з сертифікації та випробувальні лабораторії (центри) несуть відповідальність за розголошення конфіденційної інформації, що становить комерційну або професійну таємницю.

У тих випадках, коли законом передбачено розголошування інформації третій стороні, заявника повідомляють, у встановленому законом порядку, про передану інформацію.

Офіційною мовою системи сертифікації є державна мова. У разі потреби документи можуть супроводжуватись автентичним текстом будь-якою іншою мовою, при цьому тексти повинні мати однакову назву.

Правові основи сертифікації в Україні

Сертифікація в Україні проводиться у відповідності до Законів України "Про захист прав споживачів" від 12.05.1991 р., "Про підтвердження відповідності” від 17.05.2001 р., Декрету Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію та сертифікацію” від 10.05.1993 р. та інших нормативно- правових актів та нормативних документів щодо цієї сфери діяльності.

Декретом Кабінету Міністрів в Україні створена Державна система сертифікації — УкрСЕПРО, Законом України "Про підтвердження відповідності" регламентуються правові та організаційні засади підтвердження відповідності продукції, систем управління якістю, навколишнього середовища та персоналу.

Правила і порядок сертифікації в системі УкрСЕПРО

В 1993 р. було розроблено і введено в дію шість керівних нормативних документів (КНД) державної системи сертифікації УкрСЕПРО, а в 1996 р. на їх основі розроблено 13 державних стандартів системи УкрСЕПРО, які є сучасною базою вітчизняної системи сертифікації.

В основу державної системи сертифікації (УкрСЕПРО) покладено три основних правила:

перше — підтвердження відповідності продукції, процесу, послуги та інших об'єктів сертифікації здійснюється третьою стороною. Третьою стороною може бути особа чи орган, які визнані незалежними від учасників сторін. До того ж повинно бути підтверджено, що третя сторона є компетентною для проведення робіт з сертифікації, тобто бути акредитованою;

друге — об'єкт сертифікації (продукція) повинен бути сертифікований, тобто сертифікації піддається те, що названо (заявлено). Ідентифікація проводиться з метою не допустити фальсифікації стандартизованої продукції. До того ж сертифікат чинний на конкретну одиницю, партію або серійну продукцію;

третє — сертифікація встановлює відповідність продукції тільки тим вимогам, які є в стандарті чи іншому нормативному документі, ця відповідність встановлюється об'єктивними (стандартизованими) методами перевірки.

Основні положення Системи регламентовані ДСТУ 3410, яким встановлено основні принципи, структуру та правила УкрСЕПРО.

Система передбачає такі види діяльності:

•сертифікацію продукції (процесів, послуг);

•сертифікацію систем якості;

•атестацію виробництва.

До 2001 р. у системі УкрСЕПРО проводилися також роботи щодо сертифікації випробувальних лабораторій і органів з сертифікації та їх акредитація, що не відповідало міжнародній практиці. У травні 2001 р. прийняті Закони України "Про підтвердження відповідності" та "Про акредитацію органів з оцінки відповідності", якими ці функції розмежовані.

Загальне керівництво Системою організації та координацію робіт з сертифікації здійснює Національний орган з сертифікації, ці повноваження надані Держспоживстандарту України. Структурна схема Системи наведена на рис. 21.

Обов'язкова сертифікація або сертифікація продукціїу законодавчо регульованій сфері

Обов’язкова сертифікація харчової продукції і продовольчої сировини, виробленої в Україні, проводиться відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України “Про стандартизацію і сертифікацію” та Закону України “Про захист прав споживачів” згідно з положеннями, що встановлені основоположними нормативними документами.

Обов’язкова сертифікація харчової продукції і продовольчої сировини проводиться виключно в державній системі сертифікації органами з сертифікації
харчової продукції і продовольчої сировини, які акредитовані в установленому порядку.

Подпись: 
Рис. 21. Структурна схема системи УкрСЕПРО
Перелік харчової продукції і продовольчої сировини, що підлягає обов’язковій сертифікації в Україні, затверджується в установленому порядку.

Продукція, що сертифі- кується, поділяється на дві групи: продукцію з гарантованим терміном придатності (зберігання, реалізації) до ЗО діб включно (швидкопсувна) та більше ЗО діб (тривалого зберігання).

Правила та вимоги до порядку проведення обов’язкової сертифікації харчової продукції і продовольчої сировини конкретних видів встановлюються

органами з сертифікації чинними нормативними документами на конкретну продукцію з урахуванням її властивостей, призначення, терміну зберігання, особливостей постачання чи реалізації та випробувань.

Обов'язкова сертифікація є формою державного контролю за безпекою продукції. Обов'язкова сертифікація здійснюється лише у випадках, передбачених законодавчими актами, тобто законами України або нормативно-правови- ми актами уряду. Тому обов'язкову сертифікацію називають "сертифікація у законодавчо регульованій сфері” Вона забезпечує підтвердження відповідності продукції/послуг, вимогам технічних регламентів чи обов'язковим вимогам стандартів.

Обов'язкова сертифікація стосується окремих видів продукції, яка може становити небезпеку для життя та здоров'я людини, тварин, рослин, а також майна та довкілля, і запроваджується технічним регламентом з підтвердження відповідності. Оскільки технічні регламенти з підтвердження відповідності на окремі види продукції тільки починають розробляти, то продукція сертифікується на відповідність обов'язковим вимогам стандартів чи інших нормативно-правових актів.

Продукція, яка може бути небезпечною для життя і здоров'я людей, тварин, рослин або завдати шкоду навколишньому середовищу чи майну громадян, занесена в Перелік продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні.

З введенням в дію технічних регламентів на ту чи іншу продукцію остання буде виключатись із переліку продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації, 766
а спеціально уповноважений орган виконавчої влади, що відповідає за сертифікацію, офіційно буде публікувати перелік національних стандартів, застосування яких може сприйматись, як доказ відповідності продукції вимогам технічних регламентів. Виробник чи постачальник продукції також має право підтвердити відповідність продукції вимогам технічного регламенту, а не стандарту. Об'єктами сертифікації в Системі є продукція, що:

вироблена в Україні;

ввозиться в Україну і позначена виробником, як така, що відповідає чинним в Україні нормативним документам;

ввозиться в Україну і не позначена виробником як така, що відповідає чинним в Україні нормативним документам, але може бути ідентифікована як така, що повинна відповідати чинному в Україні нормативному документу на аналогічну продукцію;

ввозиться в Україну і не позначена виробником як така, що відповідає чинним в Україні нормативним документам, і не може бути ідентифікована як така, що повинна відповідати чинному в Україні нормативному документу, але має позитивний висновок санітарно-гігієнічної експертизи Міністерства охорони здоров'я України.

В Системі УкрСЕПРО встановлені схеми сертифікації, які наведені в табл. 153.

Перелік сільськогосподарської продукції та харчових продуктів, які підлягають сертифікації у законодавчо регульованій сфері

В Україні тільки починається робота з розроблення технічних регламентів на продукцію. А поки що продукція, яка підлягає обов'язковій сертифікації, наведена в Переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, який затверджений Держстандартом України 30.06.2003 за № 498 і зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.09.2002за №782/707,тобто цей перелік має статус нормативно-правового акта і є обов'язковим для товаровиробників та постачальників продукції.

Відповідно до Переліку... до сільськогосподарської та харчової продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації належить:

•техніка сільськогосподарська: трактори малогабаритні та мотоблоки; двигуни тракторів дизельні; двигуни сільськогосподарських машин і комбайнів дизельні; машини для підготовки і обробітку ґрунту; машини для посіву і садіння, машини для збирання урожаю і післязбиральної обробки зерна; машини (обладнання) навантажувально-розвантажувальні; машини для тваринництва, птахівництва (інкубатори), машини для приготування кормів;

•харчова продукція та продовольча сировина: продукти для дитячого харчування; консерви плодові, ягідні, овочеві, м'ясні, рибні та їх суміші і суміші на основі сухого молока; продукти молочні сухі та згущені; сири тверді, масло вершкове, маргарини, олії рослинні харчові; цукор-пісок; шоколад та цукерки шоколадні і глазуровані шоколадною глазур'ю, цукристі та борошнисті кондитерські вироби з терміном придатності не менше ЗО діб; консерви та соки плодові, ягідні, цитрусові; соуси та приправи (крім гірчиці та хрону); води мінеральні та питні в герметичній тарі; напої безалкогольні, води штучно мінералізовані та концентрати напоїв з терміном придатності до споживання не менше ЗО діб; вина виноградні, плодові, шампанські та ігристі та інші напої

 

 

Назва робіт

Документи, які видаються органом з сертифікації продукції

Продукція, що серти- фікується

Обсте

ження

вироб

ництва

Атеста

ція

вироб

ництва

Серти

фікація

системи

якості

Випробування з метою сертифікації

Технічний нагляд

Одиничний

виріб

Не

прово

диться

Не

прово

диться

Не

прово

диться

Проводяться по кожному виробу

Не проводиться

Сертифікат відповідності на кожний виріб

Партія

продукції

(виробів)

Не

прово

диться

Не

прово

диться

Не

проводи

ться

Проводяться на зразках продукції, що відібрані в порядку і в кількості, які встановлені органом з сертифікації

Не проводиться

Сертифікат відповідності на партію продукції (виробів) 3 наведенням розміру сертифіко- ваної партії

 

Не

прово

диться

Не

прово

диться

Не

проводи

ться

Проводяться на зразках продукції, що відібрані в порядку і в кількості, які встановлені органом з сертифікації

Проводяться через випробування зразків продукції з періодичністю, в обсязі та в порядку, що встановлені органом з сертифікації. В разі необхідності проводиться перевірка виробництва

У відповідності з терміном дії, що встановлюється ліцензійною угодою 3 терміном дії до одного року

Продукція,

Прово

диться

Не

прово

диться

Не

проводи

ться

Проводяться на зразках продукції, що відібрані в порядку і в кількості, які встановлені органом з сертифікації

Проводиться в порядку, що визначений органом з сертифікації і включає перевірки виробництва та контрольні випробування зразків продукції

Сертифікат відповідності 3 терміном дії до двох років, що встановлюється ліцензійною угодою

що випускається серійно

Не

прово

диться

Прово

диться

Не

проводи

ться

Проводяться на зразках продукції, що відібрані в порядку і в кількості, які встановлені органом з сертифікації

Проводиться в порядку, що визначений органом з сертифікації і включає контрольні випробування зразків продукції, перевірки виробництва

Сертифікат відповідності 3 терміном дії до трьох років, що встановлюється ліцензійною угодою з урахуванням терміну дії атестата виробництва

 

Не

прово

диться

Не

прово

диться

Проводи ться органом з сертифікації систем якості

Проводиться в порядку, що визначений органом з сертифікації

Проводиться в порядку, що визначений органом з сертифікації продукції та систем якості

Сертифікат відповідності 3 терміном до п'яти років, що встановлюється ліцензійною угодою 3 урахуванням терміну дії сертифіката на систему якості

 

 

зброджені — міцністю від 8,5 об.- горілки, лікеро-горілчані та ін. алкогольні напої; коньяки, коньячні напої; ковбаси з терміном зберігання не менше ЗО діб; продукти із свинини, яловичини та інших видів тварин з терміном зберігання не менше ЗО діб; консерви м'ясні та м'ясорослинні; сіль кухонна, чай; кава; мед; пилок квітковий (обніжжя бджолине); консерви та пресерви рибні; тютюнові вироби; риба та оселедці солоні, риба в’ялена, копчена, сушена; порошок яєчний; концентрати харчові, в т.ч. сухі сніданки.

Декларація про підтвердження відповідності. Виробник продукції, яка перебуває у законодавчо регульованій сфері має право підтвердити відповідність продукції шляхом складання декларацій про відповідність, якщо це встановлено технічним регламентом з підтвердження відповідності на цей вид продукції. Якщо виробник не є резидентом України, то він повинен назначити уповноважену особу резидента України для підтвердження відповідності.

Форма, зміст та строк зберігання декларації про відповідність встановлюються технічним регламентом з підтвердження відповідності.

Виробник продукції, що перебуває у законодавчо нерегульованій сфері, може також скласти декларацію про відповідність за власною ініціативою або на підставі договору зі споживачем; при цьому він несе відповідальність за включення недостовірних відомостей у декларацію згідно із законодавством України.

Декларація про відповідність оформляється у тому разі, коли на підприємстві дотримуються високого рівня організації контролю якості, є вся нормативна документація з вимогами до продукції й підприємство усвідомлює відповідальність за виготовлення сертифікованої ним продукції.

Виробник зобов’язаний надавати органам держнагляду декларацію про підтвердження відповідності та всі документи, іцо підтверджують декларовану відповідність протягом встановленого терміну їх зберігання.

Добровільна сертифікація або сертифікація у законодавчо

нерегульованій сфері

Законодавчо нерегульована сфера — сфера, в якій вимоги до продукції та умови введення її в обіг не регламентуються законодавством.

Продукція, яка не міститься в переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації, може сертифікуватись на добровільних засадах у порядку, визначеному договором між замовником і органом, що відповідає за сертифікацію. При цьому підтверджується відповідність продукції будь-яким заявленим вимогам.

Сертифікація на добровільних засадах може проводитись органами із сертифікації, уповноваженими на проведення робіт у законодавчо регульованій чи законодавчо нерегульованій сфері. Сертифікована продукція маркується знаком відповідності добровільної сертифікації.

Добровільна сертифікація проводиться з ініціативи юридичних та фізичних осіб на договірних умовах між заявником і органом сертифікації. Нормативний документ, на відповідність якому здійснюються випробування при добровільній сертифікації, вибирає виробник продукції. Заявником може бути виробник, постачальник, продавець, споживач продукції. Правила і процедури системи добровільної сертифікації визначаються органом з добровільної сертифікації. Рішення про проведення добровільної сертифікації зазвичай пов'язане з проблемами конкурентоспроможності продукції, просування її на ринок (особливо зарубіжний), перевагами покупців на вибір сертифікованої продукції. Така сертифікація підтримується державою.

Добровільна сертифікація харчової продукції та продовольчої сировини здійснюється на відповідність до вимог нормативних або інших документів, які узгоджені з виробником (постачальником) і споживачем і не визначені як обов’язкові.

Порядок сертифікації харчової продукції і продовольчої сировини, виробленої в Україні

Порядок проведення сертифікації харчової продукції і продовольчої сировини в цілому включає:

подання заявки на сертифікацію продукції;

•розгляд та прийняття рішення за заявкою;

•вибір схеми (моделі) сертифікації продукції та визначення акредитованої випробувальної лабораторії (центру), яка (який) буде проводити випробування;

•атестацію виробництва продукції, що сертифікується, або аналіз функціонування сертифікованої системи якості, якщо це передбачено схемою сертифікації;

відбирання зразків для випробувань, проведення ідентифікації продукції та приймання зразків випробувальною лабораторією (центром);

випробування зразків продукції;

•аналіз одержаних результатів і прийняття рішення про видачу чи відмову щодо видачі сертифіката відповідності та укладання ліцензійної угоди;

•оформлення акта про зберігання зразка-свідка сертифікованої продукції;

видачу сертифіката відповідності, ліцензії на використання знака відповідності та реєстрація їх у Реєстрі;

технічний нагляд за сертифікованою продукцію під час її виробництва;

інформацію про результати робіт з сертифікації продукції.

Вартість робіт з сертифікації продукції, систем якості та атестації виробництва розраховують, виходячи з трудомісткості проведення обов’язкової сертифікації конкретної продукції (системи якості, атестації виробництва) за визначеною схемою. Найменування та граничні нормативи трудомісткості робіт, які виконуються органом з сертифікації під час обов’язкової сертифікації продукції чітко визначені.

Для проведення сертифікації харчової продукції і продовольчої сировини заявник подає до обраного ним органу з сертифікації продукції (за видом продукції) заявку.

Якщо на сертифікацію заявляється продукція тваринного походження за номенклатурою відповідно до статей 2 і 16 Закону України “Про ветеринарну меди- 770 цину” і статті 18 Митного кодексу України, заявник разом із заявкою подає ветеринарний сертифікат, виданий уповноваженим органом ветеринарної медицини.

Якщо на сертифікацію заявляється харчова продукція, яка підлягає обов’язковій державній санітарно-гігієнічній експертизі відповідно до “Переліку продукції, нормативна документація на яку або імпорт якої підлягає обов’язковому розгляду в органах, установах та закладах державної санітарно-епідеміологічної служби”, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України № 190 від 20.10.95 р., заявник разом із заявкою подає гігієнічний висновок державної санітарно-гігієнічної експертизи на вітчизняну (імпортовану) продукцію згідно з Положенням про порядок видачі гігієнічного висновку державної санітарно-гігієнічної експертизи на продукцію в органах, установах та закладах державної санітарно-епідеміологічної служби.

Орган з сертифікації продукції:

реєструє заявку;

•проводить експертизу заявки щодо правильності заповнення реквізитів, наявності необхідних документів та реєстраційного номера технічних умов чи іншого нормативного документа, за яким виготовляється заявлена на сертифікацію продукція;

визначає схему (модель) сертифікації за поданою заявкою, необхідність попереднього обстеження та атестації виробництва чи аналізу функціонування сертифікованої системи якості;

визначає акредитовані випробувальні лабораторії, які мають провести випробування продукції за заявкою, кількість зразків для випробувань, правила їх відбирання, а також узгоджені терміни проведення окремих видів робіт з сертифікації та їхню вартість;

готує і надсилає заявникові рішення за заявкою.

Термін розгляду заявки та прийняття рішення щодо неї не повинен перевищувати 15 діб від дня її реєстрації.

Схема (модель) сертифікації заявленої продукції визначається органом із сертифікації за погодженням із заявником до початку робіт із сертифікації. Вибір схеми (моделі) залежить від виду продукції, її кількості, стану виробництва, можливих витрат заявника та інших вихідних даних. Схеми (моделі), що використовуються під час обов’язкової сертифікації продукції, визначає орган із сертифікації. Схему добровільної сертифікації визначає заявник за погодженням із органом з сертифікації продукції. Отримавши рішення за заявкою, заявник повинен укласти договір на проведення робіт із органом із сертифікації продукції, а також випробувальною лабораторією (центром) та органом із сертифікації систем якості (у разі необхідності), які вказані в рішенні за заявкою.

Атестацію виробництва проводить орган із сертифікації продукції у випадку, якщо:

•заявник подав заявку на сертифікацію швидкопсувної продукції;

заявник подав заявку на сертифікацію продукції довготривалого зберігання, що випускатиметься протягом зазначеного ним терміну, який перевищує один рік.

Порядок здійснення атестації виробництва продукції визначає орган із сертифікації продукції відповідно до положень чинного національного стандарту У країни.

Сертифікацію системи якості підприємства-виробника (постачальника) продукції проводить орган із сертифікації систем якості виключно за бажанням заявника. За наявності у заявника сертифіката на систему якості, що поширюється на виробництво продукції, представленої на сертифікацію, заявник додає до заявки копію цього сертифіката.

Орган із сертифікації продукції після одержання заявки і копії сертифіката на систему якості направляє запит до органу сертифікації систем якості щодо документального підтвердження задовільного функціонування на підприємстві системи якості. Після одержання документів, що підтверджують функціонування системи якості відповідно до вимог нормативних документів, які поширюються на систему якості, і позитивних результатів їх аналізу, орган із сертифікації продукції визначає схему (модель) сертифікації з сертифікованою системою якості.

Відбирання зразків продукції для випробувань здійснює орган із сертифікації продукції або за його дорученням інша незалежна від виробника організація.

Допускається за дозволом органу із сертифікації відбирання зразків продукції для випробувань заявником, за умови, якщо на сертифікацію заявляється окрема партія продукції. У такому разі заявник разом із заявкою подає до органу з сертифікації письмову заяву про юридичну відповідальність за відповідність усієї продукції в цій партії тим зразкам, які відібрані і подані для випробувань.

Кількість зразків продукції для випробувань встановлюється органом із сертифікації продукції відповідно до вимог міжнародних, міждержавних, державних стандартів на цю продукцію. Маса проби, призначеної для випробувань, уточнюється органом із сертифікації продукції з урахуванням показників, що підтверджуються під час сертифікації конкретної продукції, та нормативних документів на методи випробувань. За відсутності стандартів та правил відбирання зразків їхня кількість встановлюється органом із сертифікації продукції залежно від обсягу випуску (партії) за погодженням із заявником.

Відбирання зразків представником органу з сертифікації проводиться виключно в присутності представника виробника (постачальника) і оформляється актом відбирання зразків за довільною формою, але з зазначенням таких обов’язкових відомостей: місце і дата відбирання зразків; позначення та назва нормативного документа, що встановлює порядок і правила відбирання; назва продукції; назва виробника продукції; позначення та назва нормативного документа, за яким виготовлена продукція; обсяг партії продукції; дата виготовлення або граничні дати виготовлення партії; характеристика та маса продукції у споживчому пакуванні; термін та умови зберігання продукції; кількість зразків для випробувань та зразків-свідків для зберігання.

Акт оформляється в трьох примірниках і підписується представником організації, що проводить відбирання, та представником підприємства-виробника (постачальника). Один примірник акта залишається у виробника (постачальника), другий — направляється із зразками-свідками в орган із сертифікації для 772


зберігання, третій — направляється із зразками в акредитовану випробувальну лабораторію (центр), яка зазначена в рішенні за заявкою.

Відібрані зразки для випробувань та зберігання опечатують або опломбовують.

Підприємство-виробник (постачальник) передає відібрані для випробувань та зберігання зразки продукції у випробувальну лабораторію та орган із сертифікації за свій кошт.

Ідентифікація продукції на підприємстві-виробнику або у постачальника проводиться представником органу з сертифікації під час відбирання зразків продукції для випробувань і загалом включає перевірку додержання вимог нормативного документа на продукцію щодо рецептури, технології виготовлення, умов виробництва, контролю та випробувань, маркування, пакування, зберігання і транспортування.

Ідентифікація продукції у випробувальній лабораторії, якщо зразки продукції для випробувань відібрані самим заявником, загалом включає перевірку додержання вимог нормативних документів щодо маркування, пакування та органолептичних властивостей продукції.

З метою захисту прав споживачів та запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя та здоров’я громадян, і відповідно до Законів України “Про захист прав споживачів”, “Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя”, “Про зовнішньоекономічну діяльність’’, “Правил торгівельного обслуговування населення”, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 1994 р. № 351 та Постанови Кабінету Міністрів України від 9 листопада 1996 р. № 1371 “Про вдосконалення контролю якості і безпеки харчових продуктів” ідентифікація продукції, що реалізується в споживчому пакуванні, проводиться з урахуванням вимог цих документів щодо етикетування товарів.

Етикетка або напис безпосередньо на споживчому пакуванні повинні містити таку інформацію в доступній для сприйняття формі, викладену відповідно до чинного законодавства, де зазначається:

назва продукції;

позначення нормативного документа на продукцію;

•маса (об’єм);

•склад, включаючи перелік використаних у процесі виготовлення інших продуктів харчування, харчових добавок, барвників тощо;

•калорійність;

•дату виготовлення та термін придатності до споживання або граничну гарантовану дату придатності до споживання;

вимоги до умов зберігання;

•можливі застереження щодо вмісту шкідливих речовин та обмеження у споживанні;

•реквізити і назву підприємства-виробника.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 09.11.96 р. №1371 “Про вдосконалення контролю якості і безпеки харчових продуктів” Держспо- живстандартом України розроблено та узгоджено з Міністерством охорони здоров’я України і Держхарчопромом України таке визначення терміна “Термін придатності харчового продукту до споживання”.

“Термін придатності харчового продукту до споживання — це проміжок календарного часу, визначений виробником згідно із чинним законодавством, протягом якого органолептичні, фізико-хімічні, медико-біологічні та інші показники харчового продукту повинні відповідати нормам і правилам, що є чинними в Україні, за додержання заданих умов зберігання’’

За результатами ідентифікації представник органу з сертифікації чи випробувальної лабораторії разом з уповноваженою особою заявника складають акт ідентифікації за встановленою формою.

Якщо в процесі ідентифікації виявляється невідповідність продукції заявленій назві, сертифікація продукції цієї назви не проводиться. Сертифікація продукції за її новою назвою може бути проведена за умови відповідного переоформлення заявки на проведення сертифікації продукції.

Випробування зразків продукції проводять акредитовані випробувальні лабораторії (центри), які визначені органом із сертифікації продукції в рішенні за заявкою.

За результатами випробувань випробувальна лабораторія (центр) подає до органу з сертифікації продукції протокол(и) випробувань продукції, який розглядається органом з сертифікації продукції з метою визначення:

•відповідності номенклатури перевірених показників номенклатурі показників, зазначених у рішенні за заявкою;

відповідності застосованих методів та засобів випробувань вимогам нормативного документа на методи випробувань;

відповідності вимогу щодо оформлення протоколу.

За позитивними висновками розгляду результатів робіт із сертифікації заявнику видається оригінал сертифіката відповідності за однією з форм, який реєструється в Реєстрі системи сертифікації, та ліцензійна угода на право самостійно застосовувати сертифікат відповідності та знак відповідності до кожної одиниці продукції, зазначеної в сертифікаті і виготовленої ліцензіатом протягом строку дії ліцензійної угоди.

За бажанням заявника йому може бути додатково виданий оригінал сертифіката відповідності російською мовою або оригінал сертифіката відповідності за єдиною формою. Єдина форма сертифіката застосовується до продукції, призначеної для експорту в країни СНД. Обидва сертифікати відповідності реєструються в Реєстрі за одним номером і однією датою видачі.

Зразок-свідок сертифікованої продукції, на яку виданий сертифікат відповідності, зберігається органом із сертифікації продукції, акредитованою випробувальною лабораторією чи іншою організацією на випадок необхідності повторення випробувань для підтвердження показників продукції, вирішення арбітражних або інших спірних проблем.

Пломбування зразка-свідка сертифікованої продукції здійснює випробувальна лабораторія, що проводила випробування з метою сертифікації, за позитивним рішенням органу з сертифікації щодо можливості видачі сертифіката відповідності на продукцію за заявкою.

У разі, коли орган з сертифікації продукції чи випробувальна лабораторія не в змозі забезпечити виконання усіх вимог щодо зберігання зразків-свідків, ці зразки можуть бути передані на зберігання підприємству-виробнику продукції або іншій організації за її згодою, яка може забезпечити виконання цих вимог.

Питання про місце зберігання зразків-свідків продукції вирішується завжди органом із сертифікації продукції.

Примірники акта про пломбування та зберігання зразка-свідка продукції зберігаються в органі з сертифікації продукції та в організації, яка зберігає зра- зок-свідок.

Технічний нагляд за сертифікованою продукцією під час її виробництва здійснює орган з сертифікації продукції, який видав сертифікат відповідності чи, за його дорученням, інша організація у разі, якщо сертифікат відповідності видано підприємству-виробнику на термін і за ліцензійною угодою надане право самостійно застосовувати його до кожної одиниці виготовленої продукції.

Залежно від схеми (моделі) сертифікації застосовують такі види технічного нагляду:

проведення періодичних контрольних випробувань зразків (проб) продукції, що відбираються у виробника чи в торгівельних організаціях;

проведення періодичних контрольних випробувань зразків (проб) продукції, що відбираються у виробника чи в торгівельних організаціях, а також періодичний технічний нагляд за атестованим виробництвом сертифікованої продукції;

•проведенця періодичних контрольних випробувань зразків (проб) продукції, що відбираються у виробника чи в торгівельних організаціях, а також періодичне оцінювання ефективності функціонування сертифікованої системи якості у виробника.

Періодичність контрольних випробувань, їх обсяг та порядок проведення, періодичність проведення технічного нагляду за атестованим виробництвом, періодичність оцінювання ефективності функціонування системи якості встановлює орган із сертифікації продукції в кожному конкретному випадку.

Орган із сертифікації продукції може прийняти рішення про проведення додаткових випробувань і перевірок, залежно від інформації про стан сертифікованої продукції, яка надходить від споживачів і контрольних органів.

Орган із сертифікації продукції може тимчасово припинити або скасувати (анулювати) дію сертифіката (ліцензійної угоди) у разі:

виявлення невідповідності продукції вимогам, встановленим під час сертифікації;

•порушення вимог технології виготовлення, правил приймання, методів контролю та випробувань, маркування продукції тощо;

•зміни виробником нормативних документів, методів випробувань, складу, рецептури тощо, які можуть вплинути на відповідність сертифікованої продукції встановленим вимогам, без попереднього узгодження з органом із сертифікації продукції.

Рішення про тимчасове зупинення дії сертифіката відповідності (ліцензійної угоди) може бути скасовано у тому разі, якщо проведенням коригувальних заходів виробник може усунути невідповідності та причини їх виникнення протягом місячного терміну і без проведення випробувань в акредитованій лабораторії підтвердити відповідність продукції встановленим вимогам. За інших умов сертифікат відповідності (ліцензійна угода) анулюється в установленому порядку.

Коригувальні заходи здійснюються виробником продукції негайно після одержання відповідного рішення органу з сертифікації продукції. Контроль за виконанням коригувальних заходів здійснюють за дорученням органу з сертифікації продукції, як правило, територіальні органи Держспоживстандарту України.

Усі витрати щодо здійснення коригувальних заходів та контролю за їх виконанням несе виробник сертифікованої продукції.

Заявник має право оскаржити рішення про відмову видати сертифікат відповідності чи про анулювання сертифіката. Для цього він повинен подати письмово апеляцію до органу з сертифікації продукції не пізніше одного місяця після одержання повідомлення про прийняте рішення. Подання апеляції не зупиняє дії прийнятого рішення. Одночасно з поданням апеляції заявник сплачує апеляційний внесок в установленому порядку.

Рішення апеляційної комісії надсилається заявнику письмово протягом місяця після проведення засідання.

Встановлені такі терміни проведення робіт із сертифікації продукції:

•експертиза документів і приймання рішення за заявкою — до одного місяця;

проведення сертифікаційних випробувань — до трьох тижнів;

•попереднє оцінювання, складання програм та методики перевірки — до

трьох тижнів;

перевірка виробництва замовника — до трьох тижнів;

•складання звіту за результатами перевірки і видача сертифіката відповідності — до одного місяця.

Роботи з сертифікації продукції виконуються на підставі договорів між органом із сертифікації продукції і заявником. Кошти, витрачені заявником на сертифікацію, відносяться ним на собівартість сертифікованої продукції.




загрузка...