Тема 6 Сучасні форми і структури міжнародного бізнесу

Тема 6 Сучасні форми і структури міжнародного бізнесу

1 Роль МНК в світовій економіці.

2 Інтегровані корпоративні структури у вигляді ФПГ.

3 Організація МНК у формі холдингів.

4 Інтегровані банківські структури.

Однією з основних тенденцій світової економіки є її глобалізація. При цьому зростає міждержавна і міжфірмова конкурентна боротьба за економічні ресурси і ринки збуту, а також відбувається розвиток міждержавних союзів країн з метою досягнення глобальних переваг (ЄС, НАФТА, АСЕАН та ін.).

Інтеграційні процеси на регіональному, міждержавному рівні призводять до ослаблення значущості окремих національних економік. Могутній імпульс розвитку отримує інтеграційна господарська діяльність на рівні компаній. Зростаючий рівень міжнародної конкуренції вимушує компанії шукати шляхи об’єднання потенціалів і співпраці в боротьбі за виживання або ринкове лідерство. У останнє десятиліття ця тенденція проявилася в активізації операцій щодо злиття фірм і банків в США, Європі і Азії. Найбільш відомими стали об’єднання банківських груп Citibank і Travellers, телекомунікаційних компаній WorldCom і MCI, автогігантів Daimler і Chrysler, нафтових компаній British Petroleum і Аmосо. Важливою особливістю таких операцій і угод є їх міжнародний, міжнаціональний характер. У результаті злиття виникає транснаціональна кооперація.

У сучасному міжнародному бізнесі існують гнучкі форми міжнародної кооперації:

ліцензійний договір — використання авторського права, товарного знаку, патенту;

спільне виробництво — виготовлення комплексного виробу або його компонентів одним із зарубіжних партнерів;

контракт-менеджмент — передача одним з партнерів іншому ноу-хау в сфері менеджменту;

франчайзінг — видача ліцензії на певну діяльність з наданням додаткової управлінської, маркетингової і технологічної підтримки;

спільне підприємство — створення нової компанії юридично і економічно самостійними підприємствами;

стратегічний альянс — формальний союз, що створюється з метою об’єднання ресурсів для вирішення завдань реорганізації, підвищення ринкової ефективності і т.д.

Мультинаціональна компанія (МНК) є однією з найбільш складних форм міжнародного бізнесу. Така компанія використовує міжнародний підхід у пошуку закордонних ринків і при розміщенні виробництва, а також комплексну глобальну філософію бізнесу, що передбачає господарську діяльність як усередині країни походження, так і за її межами.

Організація, форми і структурні особливості МНК можуть бути різноманітними. Проте можна виділити такі основні принципи, які є в основі МНК:

корпоративна цілісність, заснована на принципі акціонерної участі;

орієнтація на досягнення єдиних для компаній МНК стратегічних цілей і рішення загальних стратегічних завдань;

наявність єдиної управлінської вертикалі і єдиного центру контролю у вигляді холдингової компанії, банку, або групи взаємопов’язаних компаній;

безстроковий характер існування МНК.

Разом з терміном «мультинаціональний» часто використовують поняття «світовий» або «глобальний». Передбачається, що менеджмент глобальної компанії:

застосовує глобальний, інтегрований підхід до бізнесу з метою пошуку нових ринкових можливостей, оцінки можливих погроз для бізнесу з боку конкурентів, пошуку нових ресурсів для розширення діяльності враховуючи людські і фінансові ресурси;

прагне закріпити присутність компанії на ключових національних і регіональних ринках;

направлений на пошук загальних рис, властивих різним географічним ринкам.

З цієї точки зору, мультинаціональна компанія — це різновид холдингової компанії, що здійснює господарську діяльність на різних національних ринках і прагнуча через менеджерів дочірніх підрозділів адаптувати свої продукти і маркетингову стратегію до місцевих особливостей.

Разом з термінами «мультинаціональна» і «глобальна» компанія в літературі використовується термін «транснаціональний» (транснаціональна корпорація, ТНК). Останнім часом ряд учених стали використовувати його відносно компаній, які можна охарактеризувати і як глобальні, і як багатонаціональні, тобто відносно компаній, прагнучих до досягнення ефекту масштабу за рахунок глобальної інтеграції і адаптивних до зовнішнього середовища (мультикультурна МНК). Це визначення вельми схоже з поняттям глобальної компанії. Термін «транснаціональна корпорація» використовують відносно бізнесу, злиття, що утворилося в результаті, а не утворення спільного підприємства або стратегічного альянсу двох компаній тих, що представляють різні країни.

МНК, перетворившись на транснаціональні групи компаній виробничого, торгового, фінансового і науково-дослідного профілю, не тільки залишаються опорою економік розвинених країн, але і перетворилися на одну з головних сил світового господарства.

МНК лідирують у світовій економіці за різними показниками: за загальним обсягом продажів,  обсягами світової торгівлі, завеличиною активів і за чисельністю зайнятих.

МНК перетворили світову економіку на достовірно міжнародне виробництво. Вони дали імпульс розвитку науково-технічному прогресу, забезпечили підвищення технічного рівня і якості продукції, зростання ефективності виробництва. Особливо видатна роль МНК у вдосконалення форм менеджменту і організації підприємства, управління його комерційним, виробнично-технологічним і кадровим потенціалом.

Найбільші МНК є міжнародними фінансово-промисловими об’єднаннями, що вміщують в свою структуру головну компанію фінансової або виробничої орієнтації, а також дочірні і асоційовані фірми, пов’язані з нею системою корпоративної участі. Вони працюють у сфері промисловості, логістики, торгівлі і маркетингу, фінансів, НДДКР і т.д. Ці підрозділи розміщені як в країні базування МНК, так і за кордоном. Таку форму інтегрованої корпоративної структури називають фінансово-промисловою групою (ФПГ).

Основні характеристики ФПГ різних країн наведені в таблиці 6.1.

Таблиця 6.1 — Основні характеристики фінансово-промисло-

вих груп в міжнародному бізнесі[23].

Більшість МНК країн Європи і Північної Америки організовані за ієрархічним принципом і мають холдингову форму організації. Холдингова компанія є особливим типом фінансової або фінансово-промислової компанії, що створюється для володіння контрольними пакетами акцій інших фірм з метою контролю над ними і управління їх діяльністю. Разом з терміном «холдингова компанія», часто використовують подібні поняття «материнська» або «головна» компанія.

Якщо ступінь участі інвестора в особі холдингової компанії в акціонерному капіталі іншої фірми достатній, щоб здійснювати управління її поточними операціями, то така фірма може бути визначена як дочірня компанія. Вважається, що для контролю над підприємством необхідно володіти більше ніж 50 % його звичайних акцій.

Володіння більше ніж 50% пакету акцій дозволяє формувати консолідовану фінансову звітність МНК, дані про бухгалтерський баланс і фінансові результати як холдингової компанії, так і дочірніх підприємств.

Якщо дочірня компанія у свою чергу є холдинговою  відносно до однієї або декількох фірм, то про неї говорять як про проміжну холдингову компанію або субхолдинг.

Компанія, яка знаходиться під певним акціонерним, управлінським або фінансовим контролем з боку холдингової компанії МНК, проте не може бути віднесена до категорії дочірніх, називається залежною («приєднаною», «асоційованою», «аффільовано»). У сукупності, створюючі МНК холдингову компанію, дочірні і залежні фірми називають групою компаній.

Найбільш поширені два основні види холдингових компаній: фінансові («чисті») і змішані. Фінансова холдингова компанія створюється з метою реалізації функцій фінансового контролю і управління. Навпаки, змішана холдингова компанія займається певною підприємницькою діяльністю: промисловою, торговою, транспортний-логістичною, кредитно-фінансовою і т.д.

Змішані холдинги характерні як головні компанії («штаб-квартир») для більшості МНК, що є промисловими концернами або конгломератами, диверсифікації, що характеризуються більшою мірою, і ослабленням функціональних зв’язків між компаніями групи. Проте в останні десятиліття спостерігається зростання числа фінансових холдингових компаній, об’єднуючих фінансові і нефінансові фірми в багатонаціональні групові структури.

Інші схеми виникають при встановленні контролю над вже існуючим зарубіжним підприємством. Якщо досягнута згода між керівництвом холдингової компанії і керівництвом компанії, що поглинається, на купівлю-продаж акцій, тобто «дружнє» поглинання, то найчастіше відбувається обмін акцій цієї фірми на акції холдингової компанії. У разі  відсутності такої згоди МНК удається до скупки акцій зарубіжної компанії на фондовому або неорганізованому ринку, а потім вже вступає у взаємодію із загальними зборами акціонерів, тобто відбувається «агресивне» поглинання».

Холдингові компанії стоять на чолі сучасних МНК, більшість з яких є диверсифіковані концерни. Розгалуженість ділових зв’язків, багатогалузевий характер діяльності таких структур, підвищення самостійності господарської діяльності окремих підрозділів — все це значно ускладнює механізм взаємодії і управління МНК. Стає очевидною необхідність наявності фінансово-управлінського центру, об’єднуючого і координуючого зусилля всіх партнерів. Цю роль і виконує головна холдингова компанія МНК.

При розширенні бізнесу МНК виявляється ефективним використовувати ланцюжки холдингових компаній, враховуючи проміжні субхолдинги. У цьому випадку головна компанія (фінансова холдингова компанія) дістає можливість контролювати капітали, що багато разів перевершують її власний капітал. Цей мультиплікативний ефект розширення впливу є одним з чинників, дозволяючих МНК добитися успіхів у глобальній конкуренції.

Реалізацію своїх функцій на дочірніх підприємствах головна холдингова компанія здійснює через інститут представників. Представники холдингової компанії є членами рад директорів дочірніх фірм і проводять вироблену на рівні керівництва МНК політику при ухваленні рішень по стратегічних і оперативних питаннях.

Особливістю більшості МНК в США і Європі є ієрархічна, деревоподібна структура участі в капіталі. Це пов’язано з управлінням корпорацією через фінансову сферу. Група зарубіжних компаній створюється при одному пануючому інвесторові, але при цьому розвивається інфраструктура, що стабілізує функціонування основного капіталу.

Проте далеко не всі сучасні МНК організовані за ієрархічним принципом. Багато компаній належать до численних альянсів з іншими фірмами. При цьому буває скрутно визначити, яку компанію вважати вищестоящою, а яку — підпорядкованою. Аналогічна ситуація можлива при створенні спільних підприємств. Тоді виникає неієрархічна структура МНК — єтархія. Виникнення таких структур МНК характерно для Японії.

В результаті складається ситуація, коли роль головної компанії МНК виконує не одна домінуюча фірма, а ядро з декількох фірм, що діють кожна в своїй галузі і що здійснюють свої функції в групі. При цьому основний банк групи грає роль системоспрямованного центру. У подібній інтегрованій структурі прибуток і ризик розподіляються по всій групі взаємопов’язаних промислових, торгових і фінансових компаній, що зумовлює колективну поведінку.

Міжнародна інтегрована структура, побудована за неієрархічним принципом, відрізняється мережевою активністю, що обумовлене:

тісним переплетенням взаємних володінь акціями і зобов’язань;

домінуванням основного банку як управлінський, контрольний і фінансово-інвестиційний центр ФПГ;

взаємним представництвом вищих менеджерів в органах управління компаній ФПГ;

обширною внутрішньою торгівлею;

створенням групових норм менеджменту.

Під міжнародними банками, як правило, розуміють великі банки, що мають банківські підрозділи в багатьох країнах. Діяльність міжнародних банків тісно пов’язана з бізнесом МНК. Міжнародні банки надають зарубіжним компаніям МНК необхідні фінансові послуги і всемирно сприяють їх розвитку. Міжнародні банки є багатонаціональними підприємствами.

Міжнародні банки суміщають в своїй діяльності традиційні послуги і роботу з новими фінансовими інструментами, що підвищують їх конкурентоспроможність у світовому масштабі. Серед напрямів діяльності міжнародних банків такі:

фінансування міжнародних імпортно-експортних операцій;

торгівля іноземною валютою;

операції з іноземними цінними паперами, враховуючи єврооблігації;

залучення позик і надання кредитів на ринку євровалют;

організація і участь у міжнародних синдикованих кредитах;

проектне фінансування;

міжнародні переклади;

кредитно-депозитні операції в місцевих валютах;

консультування своїх клієнтів, особливо з числа МНК.

Міжнародна діяльність банку починається із встановлення кореспондентських відносин з місцевими банками інших країн. Наступним кроком стає створення банківського відділення/філії на території зовнішньонаціонального або офшорного фінансового центру. Зовнішньонаціональні центри є більш дешевшими джерелами капіталу для МНК, ниж національні ринки.

Через своє офшорне відділення міжнародний банк приймає внески і видає кредити в євровалютах, ведучи відособлений облік цих операцій. Перевагами ведення банківського бізнесу через офшорні відділення є простота реєстрації, відсутність резервних вимог при прийомі депозитів, пільгове або нульове оподаткування і гарантована конфіденційність.

Нарешті, максимальний рівень міжнародних зобов’язань виникає, коли банк/банківська група ухвалює рішення про свою повноцінну присутність на місцевому фінансовому ринку країни. При цьому можуть бути установлені представництва, банківські філії, що дочірні асоціюються, аффільовані банки, а також небанківські фінансові компанії.

У сукупності з головним банком, його філіальною мережею і дочірніми структурами в країні реєстрації ці організації утворюють міжнародну банківську групу.

Міжнародний банк фундирувало представництво в зарубіжній країні з метою сприяння своїм клієнтам при веденні бізнесу в цій країні.

Банківська філія є частиною головного банку, спираючись на всю його ресурсну базу. Філія/відділення не є самостійною юридичною особою, тому воно не має своїх засновницьких документів (статуту), своєї ради директорів, не може емітувати акції. Банківська філія веде власну бухгалтерську звітність, проте насправді його зобов’язання і активи є складовою частиною зобов’язань і активів головного банку. Основною перевагою є те, що філія займається наданням повноцінних банківських послуг від імені головного банку, який несе всі юридичні зобов’язання.

Дочірнім банком називається самостійна банківська організація у формі відкритого або закритого акціонерного суспільства, або ТОВ, де всі 100% або велика частина акцій належить головному міжнародному банку. Дочірній банк надає повний спектр банківських послуг. Як самостійна організація дочірній банк повинен задовольняти всі вимоги, що пред’являються до такого роду інститутам з боку місцевого законодавства, зокрема, володіти необхідними ліцензіями на здійснення банківської діяльності.

Законодавство деяких країн забороняє відкривати філії міжнародним банкам, але при цьому вирішує діяльність дочірніх банків. Дочірні банки можуть мати податкові переваги перед філіями.

Під асоційованим (залежним, аффільованим) банком розуміють самостійну банківську організацію, частина акцій якої належить іноземному банку. Частка капіталу, що залишилася, може бути розподілена як серед місцевих, так і іноземних співвласників. Основною перевагою цієї форми є можливість об’єднання досвіду, потенціалу, корпоративних культур двох або більш груп співвласників.

Особливим типом асоційованого банку є банківський консорціум — спільне підприємство, що належить групі з двох або більш  банків, що представляють різні країни.

Банківська холдингова компанія — це акціонерне суспільство, що володіє пакетами акцій юридично самостійних банків і небанківських організацій з метою здійснення управлінських, фінансово-кредитних і контрольних функцій відносно них. Банківські холдингові компанії набули широкого поширення в США.