загрузка...
 
Мозгова Олена Сергіївна Клінічні особливості хронічного опісторхозу в Шосткинському районі
Повернутись до змісту

Мозгова Олена Сергіївна Клінічні особливості хронічного опісторхозу в Шосткинському районі

Шосткинська центральна районна лікарня, м. Шостка

Вступ.

Протягом багатьох років в Україні, а також у Шосткинському районі Сумської області опісторхоз займає провідне місце серед гельмінтозів.

Опісторхоз – біогельмінтоз, природно-вогнищевий зооноз. Маючи множинні механізми впливу на організм людини — механічний, алергічний, нейрогенний, вторинно-інфекційний, він викликає  різноманітні клінічні прояви: дискінезії жовчних шляхів, захворювання шлунка та кишечнику, внутрішньопечінкових жовчних ходів, дисбактеріоз, вегето-судинну дистонію, ураження підшлункової залози, алергію.

Опісторхоз є одним з найбільш розповсюджених гельмінтозів людини.

Зараження відбувається лише при вживанні в їжу сирої (талої, мороженої), слабо посоленої і недостатньо прожареної та в’яленої риби карпових порід. До них відносять багато видів, але найвідоміші – карась, піскар, лящ, сазан, линь, плотва, язь, товстолобик.     

На сьогоднішній день захворюваність на опісторхоз у Сумській області висока і має тенденцію до збільшення, а  Шосткинський район є одним з найбільших ендемічних регіонів Сумщини і України.

Мета роботи: виявлення основних симптомів і синдромів опісторхозу, залежності частоти випадків від умов проживання, віку та статі пацієнтів, визначення основних ускладнень.

Основна частина.

Був проведений ретроспективний аналіз 183 історій хвороб хворих на опісторхоз, що перебували на лікуванні в інфекційному відділенні КЗ «Шосткинська ЦРЛ» у 2009-2011 рр.

У більшості пацієнтів захворювання мало латентний перебіг. Про це свідчить випадкове виявлення яєць опісторхісів у випорожненнях при обстеженні декретованої групи населення (65 %), при зверненні за медичною допомогою з приводу інших захворювань (30 %) і лише (5 %) хворих мали ознаки маніфестації хвороби.

Вік обстежених від 20 до 75 років. Переважали хворі вікової групи 40-69 (61,7 %) років. Кожний третій входив до групи 18-39 років (35,5 %), 70 років і старше була незначна кількість осіб (2,9 %). Осіб жіночої статі 37 %, чоловічої – 63 %. Переважали мешканці міста - 147 (80,7 %) пацієнтів; мешканців села було 36 (19,3 %) осіб. Середній термін перебування хворих у стаціонарі склав (10±0,97) ліжко-днів.

Основними скаргами були: дискомфорт у правому підребер’ї (179 осіб, 98 %), астено-вегетативний синдром (140, 77 %), нудота (88, 48 %), зниження апетиту (80, 44 %). Значно рідше були гіркота у роті (36, 20 %), здуття живота (6, 3,2 %).

Переважав середньотяжкий перебіг захворювання (137 випадків, 75 %), легкий перебіг спостерігався у 46 (25 %) хворих. Серед клінічних симптомів виявляли біль у правому підребер’ї при пальпації (18 %). Збільшення розмірів печінки, підтверджене інструментільно, спостерігалось у 53 (29 %) хворих.

Найбільш вірогідним методом виявлення опісторхій є копроовоскопія. У 100 % при копроовоскопії були виявлені яйця опісторхісів. Методом ІФА обстежено 10 % хворих, діагноз підтверджений в 100 % випадків.

Проявами опісторхозу при інструментальних дослідженнях були - холецистит (23, 12,5 %), жировий гепатоз (15, 8 %), гепатит (10, 5,5 %), жовчнокам’яна хвороба (17 осіб, 5,96 %), гемангіома печінки (8, 4,3 %), дискінезія жовчовивідних шляхів по гіпомоторному типу (17, 9,2 %), гастрит (5, 2,7 %), гастродуоденіт (9, 4,9 %), поліп жовчного міхура (21, 11 %).

Висновки. Захворюваність на опісторхоз у Шосткинському районі висока і має тенденцію до зростання. У структурі хворих домінують мешканці міста віком 40-69 років, більшість пацієнтів складають чоловіки. Захворювання переважно носить латентний перебіг. Основними причинами звернення в стаціонар є виявлення яєць опісторхісів при копроовоскопії під час проходження профоглядів або при обстеженні у інших відділеннях ЦРЛ. Найчастішими проявами недуги, підтвердженими інструментально, є холецистит. Головну роль у діагностиці опісторхозу займає копроовоскопія (100 %). Серед допоміжних методів - ІФА та ультразвукова діагностика (виявлення проявів та ускладнень хвороби). Основним фактором передачі є солена, в’ялена та недостатньо термічно оброблена риба. Основну групу ризику складають рибалки та члени їх сімей.

Москалюк Василь Деонізійович, Меленко Світлана Романівна,Баланюк Ірина Володимирівна Проблема лікування кріопатій при ВІЛ-інфекції

Кафедра інфекційних хвороб та епідеміології

Буковинський державний медичний університет, м. Чернівці

Вступ.

Відома схема лікування хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД, яка передбачає використання комбінації антиретровірусних і патогенетичних препаратів. Патогенетична терапія передбачає зміцнення імунної системи, особливо тих її ланок, які уражені вірусом.

Недоліком відомої лікувальної схеми є недостатня терапевтична ефективність при супутній кріоглобулінемії, оскільки вірус у складі імунних кріопреципітатів недосяжний для етіотропних препаратів, а імуностимулювальна терапія нерідко активізує інфекційний процес. До того ж така схема не передбачає впливу на термолабільні білки – кріоглобуліни, частою причиною формування яких є сам вірус імунодефіциту. Разом з тим, у складі кріопреципітатів блокується значна частина CD4+-лімфоцитів, які вибірково уражаються вірусом імунодефіциту людини, а різке зниження їх рівня є провідним фактором у патогенезі ВІЛ-інфекції/СНІДу.

Мета роботи: вдосконалити відому схему лікування, в якій шляхом доповнення стандартної антиретровірусної терапії антиагрегаційним препаратом досягають зниження рівня кріоглобулінів, а отже – й підвищення лікувальної ефективності.

Основна частина.

Обстежено 127 хворих на ВІЛ-інфекцію, які перебували на амбулаторному спостереженні протягом 2007-2011 рр. в Обласному центрі профілактики та боротьби зі СНІДом м. Чернівці. Серед обстежених було 35 (27,6 %) хворих І клінічною стадією, 60 (47,2 %) – з ІІ, 22 (17,3 %) – з ІІІ, 10    (7,9 %) – з IV.

Серед 127 обстежених у 96 (75,6 %) виявлені різні концентрації кріоглобулінів у сироватці крові. При цьому у 4 (4,2 %) з них виявили кріоглобуліни 1-го типу (усі хворі перебували в I або II клінічній стадії ВІЛ-інфекції), у 59 (61,4 %) – 2-го і у решти 33 (34,4 %) – 3-го.

Виявили, що за супутньої кріоглобулінемії 2-го типу 3-місячна АРТ дає змогу суттєво підвищити рівень CD4+-лімфоцитів. Натомість, група хворих з кількістю CD4+-лімфоцитів 200-499 в 1 мм3 крові збільшилася з (5,6±5,4) до (50,0±11,8) % (р<0,01). У 2 осіб ефективність лікування можна було оцінити як відмінну. Доповнення АРТ дипіридамолом не забезпечило суттєвих переваг стосовно кількості CD4+-лімфоцитів. Вивчення динаміки кількості хворих на ВІЛ-інфекцію з КГЕ під впливом різних методів лікування показало, що тільки симптоматична терапія не мала жодного впливу на феномен КГЕ. Доповнення симптоматичної терапії дипіридамолом в 1 пацієнта з 2-м типом кріоглобулінів через 3 міс. дало змогу досягти зникнення феномену кріопреципітації.

Разом з цим, під впливом АРТ кількість хворих з КГЕ зменшилася з 8 (72,7±13,4 %) до 5 (45,5±15,0 %) пацієнтів (р>0,05). Важливо відзначити, що кріопреципітація перестала виявлятися тільки при II клінічній стадії ВІЛ-інфекції із супутньою КГЕ 2-го типу.

Доповнення АРТ антиагрегантом дипіридамолом дозволило уникнути феномену кріопреципітації у кожного четвертого пацієнта: до лікування КГЕ виявлялася у (70,0±14,5) % пацієнтів у II клінічній стадії ВІЛ-інфекції, а через 3 міс. АРТ з дипіридамолом – тільки у (30,0±14,5) % (р<0,05). При цьому кріоглобуліни зникли ще й у 1 пацієнта у III клінічній стадії ВІЛ-інфекції/СНІДу.

Висновки. Отже, вдосконалена схема лікування хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД із супутньою кріоглобулінемією з використанням антиагреганту дипіридамолу забезпечує високу лікувальну ефективність і може знайти застосування в широкій медичній практиці.



загрузка...