Початок моєї практичної діяльності збігся з таким періодом у вітчизняній медицині і фтизіатрії, зокрема, коли у розпорядженні лікаря, який починав лікувати хворого на будь-яку форму сухот, було лише три антибактеріальні препарати: стрептоміцин, фтивазид (значно слабший аналог сучасного ізоніазиду) і ПАСК. Ці препарати фтизіатри ще й намагалися по-різному комбінувати. Проте препаратів неспецифічної, симптоматичної та дезінтоксикаційної дії було стільки, скільки міг знати лікар. Зрозуміло, що патогенетичні, дезінтоксикаційні та симптоматичні препарати сьогодні значно ефективніші за ті, якими ми користувалися "учора". І все ж необхідно сказати, що результати лікування у той, «старий» час були не гіршими, ніж за сьогоднішні 4 – 5 препаратні схеми. Про ефективність антибактеріальних препаратів вже й не йдеться, їх і порівнювати некоректно. А результати, як ми добре знаємо, далекі від бажаних. Чому?
На початку моєї професійної діяльності довелось у якомусь з часописів прочитати фразу, суть якої полягала у тому, що вогнищевий туберкульоз легень – це найпростіша і найлегша форма сухот як для виявлення, так і для диференціальної діагностики.
Навчені життєвим досвідом люди давно встановили, що чим менше знається і розуміється на якомусь питанні та чи інша особа, тим їй усе зрозуміліше. Дійсно, про що їй замислюватися, якщо вона, як і я у той час, знає лише те, що для вогнищевих форм сухот притаманна наявність у верхніх частках легень вогнищевих утворень. Окрім того, мені було неважко, оскільки поруч працювала людина колосальної ерудиції і спеціальних знань – Микола Анатолійович Шевченко, який знав фтизіатрію і хірургію, володів усіма методами рентгенології. Практично усіх до- і післяопераційних хворих він обстежував за рентгенівським апаратом сам. Зрозуміло, що мені нікуди було подітися, якби я того й хотів. Але мені так кортіло піднятися до його рівня, що я ще й випереджав його у показаннях до рентгеноскопії. Він же мав добру вдачу і ділився зі мною знаннями без застережень. Таким чином, особливих труднощів у діагностиці я не відчував і вважав, що фраза, яку я нагадав спочатку «передмови» - «свята істина»...
Через деякий час у палату, яку я вів, перевели хворого В. з «вогнищевим туберкульозом верхньої частки лівої легені, що мав торпідний перебіг. До мене він лікувався протягом 3 місяців. Я провів лікування іще впродовж 2 місяців. Але позитивної динаміки процесу не було. Хірургічна активність у ті часи у нашому відділенні була відносно низькою. Хворий почав нудитись і проситись на амбулаторне лікування. Я порадився із завідувачем відділення і хворого перевели на амбулаторне лікування. За існуючими нормативами він мав право на 10 місяців лікування, перебуваючи на лікарняному. Через тиждень-другий я за даного хворого вже забув. Згадав лише, коли він прийшов на консультацію з дільничним фтизіатром. На той час у хворого виник біль у ділянці шиї. При огляді та пальпації зліва на шиї і в надключичній ділянках визначалося чотири безболісних, помірно рухливих лімфовузли. На наступний день один з них «взяли» на гістологічне дослідження. Висновок був невтішним: метастаз аденокарциноми легені. А "вогнищевий процес" на верхівці легені залишався без динаміки! Ніби відсіви злоякісних клітин за течією лімфи це не є динамікою! Така "легкість діагностики" мене тоді настільки вразила, що зараз я впевнений: мала форма туберкульозу легень, якою є вогнищеві сухоти, найбільш складна для диференціальної діагностики і верифікації. У зв’язку з цим пропоную допитливого читача пройти разом зі мною сторінками даного посібника, аби у нього не виникла легковажна думка, що нагадувала б наведену вище, або іще гірше – легковажне ставлення до «вогнищевого легеневого процесу, у тому числі і туберкульозного генезу» та до його носіїв…