Захворювання належить до професійних алергічних процесів. За даними іноземної літератури вважається, що даний патологічний процес - найбільш часта форма серед усіх професійних захворювань. Наведена назва – поняття збірне. Є пропозиції віднести дане захворювання до групи екзогенних алергічних альвеолітів. Вважається, що подібні альвеоліти значною мірою зумовлені природженою схильністю та підвищеною чутливістю легень до відповідних антигенів. Такими антигенами у нашому випадку бувають дрібні частинки рослинного походження, а саме пил сіна, соломи, зерна, дерті (подрібненої суміші зерна), силосу, вовни тварин, пуху, пір’я, м’яса і т. ін. Дрібні частинки цих речовин мають складну будову, а потрапляючи у дихальні шляхи людини, викликають утворення проти себе антитіл. Деякі з наведених речовин «фермерського» походження, будучи гаптенами, тобто неповними антигенами, з’єднуються з білками організму і, перетворившись після цього на повні антигени, викликають утворення антитіл. Звичайно, перелічені антигени поширюються в навколишньому середовищі разом з пилом. Чим частіше потрапляє пил з антигенами до організму людини, тим швидше утворюється порогова кількість антитіл, які при черговій зустрічі з антигеном утворюють комплекс, який проникає в перивазальний та перибронхіальний простір, де утворюються гранулеми, які, зливаючись докупи у тій чи іншій кількості, формують вогнищеві утворення. Останні можуть локалізуватись у будь-яких відділах легень. Зустрічаються як двобічні, так і однобічні процеси. При ураженні верхівок легень необхідно проводити диференціальну діагностику з вогнищевою пневмонією, вогнищевим туберкульозом і такою ж формою периферійного раку та аденоматозом. Найбільш важливим діагностичним тестом є контакт хворого на легеню фермера з відповідними речовинами, переліченими на початку підрозділу. Особливо це потрібно враховувати, коли такий контакт відбувався із «застарілими» чи «залежаними» речовинами, оскільки більш активними за алергізуючою дією є зігнивші та зіпрілі речовини. Маніфестація процесу частіше спостерігається через 6-8 годин після контакту із такими речовинами. Звичайно при цьому з’являється задишка, кашель, розбитість, підвищення температури до субфебрильних, а інколи і фебрильних цифр, головний біль, запаморочення, нудота, блювання. Кашель у більшості випадків
непродуктивний. При аускультації вологі хрипи прослуховуються у якійсь обмеженій ділянці, а при рецидиві можуть поширитись на всю чи обидві легені. Променеве дослідження у перші 2-3 доби визначає підсилення легеневого малюнка на тлі тяжистих та сітчастих утворень, що інколи нагадують стільникові формування при бронхіолоектазах та пневмосклерозі. Отже, проводити таке дослідження у перший період маніфестації хвороби нераціонально. Але якщо воно вже виконане, необхідно порівняти описану рентгенологічну картину з клінічним перебігом процесу і анамнезом, що дасть можливість установити правильний діагноз. Від останнього буде залежати якість призначеної патогенетично вивіреної терапії, відмовившись, безумовно, від антибіотиків. Остання теза і дала нам привід ввести даний патологічний процес у диференціальний ряд з іншими вогнищевими утвореннями, оскільки не вилікувана хвороба в період маніфестації та не уточнена роль відповідного антигена, контакт з яким необхідно категорично заборонити, переведуть пацієнта у хроніки з можливим розвитком у майбутньому бронхіальної астми, емфіземи легень та легеневого серця з сумнівним прогнозом для здоров’я і життя, вже не кажучи за працездатність. Через декілька днів після перших проявів захворювання рентгенологічне дослідження здатне виявити дрібні вогнищеві затемнення, які за структурою можуть нагадувати бронхопневмонію чи вогнищевий туберкульоз. Чіткість вогнищевих утворень може дати привід прийняти їх за зворотний розвиток вогнищевого туберкульозу. Але анамнез та характер маніфестації допоможуть визначитись із достовірним діагнозом. Сприятиме цьому також правильне розташування вогнищеподібних утворень в інтерстиціальних прошарках, тобто у ділянках тяжистості та сітчастості, де звичайно формуються алергічні гранулеми. Відсторонення хворого від контакту з відповідним субстратом дозволяє досить швидко пригальмувати гостроту процесу і дійти повної ремісії. В інших випадках, особливо при повторенні контакту, процес затягується, поширюється, і вже тоді диференціальна діагностика повинна проводитись із рядом захворювань зовсім іншої групи, про що мова піде у відповідному підрозділі.
Хоча у відомій літературі публікації на цю тему досить обмежені, пам’ятати про захворювання «легеня фермера» необхідно, оскільки для кожного конкретного хворого це його «власність» і дав би Бог з нашою допомогою, щоб вона не стала такою на все його подальше життя. З іншого боку, із англо-американської літератури відомо, що у США і Великій Британії хвороба фермера у дощові сезони зустрічається до 4-6% серед відповідних контингентів населення. Можливо ми до цього часу не допрацьовували у напрямку диференціальної діагностики? Покаже час. А наше покликання працювати і надолужувати втрачене, пам’ятаючи про можливість такого патологічного процесу у трударів села.